Україна і експорт зброї: від Мініна до "Кольчуги"
Понеділок, 11 серпня 2003, 13:45
Громадянська війна у Ліберії, де урядові війська вже кілька тижнів ведуть бої з повстанцями, привернула увагу світу й до України. На тлі міжнародних зусиль встановити мир у західноафриканській державі журналісти й експерти знову ставлять питання: як могло статися, що попри ембарго ООН, учасникам ліберіанського конфлікту не бракує зброї?
Після розпаду СРСР Україна успадкувала величезний військовий потенціал, який досі залишається стабільним джерелом прибутку. Попри економічні негаразди, країна сьогодні входить у "десятку" світових лідерів з експорту зброї.
Однак, маючи чимало технічних досягнень у військовій сфері, Київ не може похвалитися позитивною міжнародною репутацією. Кілька гучних скандалів, у центрі яких були підозри в причетності України до нелегальної торгівлі зброєю, завдали шкоди іміджу держави.
Хоча Україна фігурує в кількох доповідях ООН про порушення ембарго на поставки зброї, найбільш відомий випадок стосується подій кінця 1990-х у Західній Африці. Про так звану "справу Мініна" розповідає Леся Юрченко:
"Виходець з України, громадянин Ізраїлю й власник російського, німецького та болівійського паспортів - Леонід Мінін вважається однією з ключових фігур східноєвропейської мафії. Його прізвище пов"язують із відмиванням "брудних грошей", торгівлею наркотиками та зброєю. Три роки тому - в ніч на 5 серпня 2000 року - Мініна арештували в Італії. Під час обшуку в готельному номері поліція знайшла документи, які наводили на його причетність до нелегального продажу зброї в Африку. Ретельне дослідження проводила спеціальна експертна група ООН.
Згідно з її висновками, Леонід Мінін несе відповідальність за поставки в березні 1999 року 68 тонн легкої зброї, головним чином автоматів Калашникова, з України через Буркіна-Фасо до Ліберії. Вантаж призначався для повстанців у Сьєрра-Леоне.
У червні 2001 року проти Мініна було висунуто звинувачення в нелегальній торгівлі зброєю. Однак у суддів виникла проблема з притягненням до відповідальності іноземця за злочини, скоєні не на італійській території. Наприкінці минулого року Мініна тимчасово звільнили з-під варти. За деякими даними, прокуратура вимагає більше часу для проведення ретельного розслідування. Сам обвинувачений, а також офіційні особи в Україні досі заперечували закиди в нелегальній торгівлі зброєю з західноафриканськими країнами".
Як правило, довести наявність нелегальних поставок зброї дуже складно. "З Мініним нам дуже пощастило", - визнає один із провідних експертів ООН, бельгієць Йохан Пелеман. Саме він знайшов сліди приватного літака, яким українську зброю перевозили з Буркіна-Фасо до Ліберії. В інтерв"ю українській програмі "Німецької хвилі" Пелеман розповів про методи пошуку нелегальної зброї:
"У першу чергу надходять чутки, які треба перевірити. Якщо, наприклад, літак справді приземлився в певному аеропорту, треба туди поїхати, ознайомитися з записами, знайти машину, яка, можливо, перевозила нелегальний вантаж. Потім прослідкувати маршрут літака. Можливо, вдасться знайти рахунок-фактуру за пальне, яким його заправляли. Так починається розслідування. Якщо потім можна встановити, хто власник літака, можна вийти на пілотів і спробувати поговорити з ними. Або ж вийти безпосередньо на власника і подивитися на його папери. Адже власник намагатиметься довести, що його дії легальні. Потім клубок розкручується далі, поки не отримаються потрібні докази.
Якщо відомо, з якої країни походить зброя, тоді треба звертатися до властей і просити в них дозволу ознайомитися з паперами. Як правило, йдеться про легальний контракт, який потім за невідомих обставин став нелегальним. У справі Мініна було дві окремі частини. Одна - цілком легальна поставка з України до Буркіна-Фасо. Потім ми змогли довести, що невеликим літаком, який належав Леоніду Мініну, зброя була нелегально переправлена з Буркіна-Фасо до Ліберії, що було порушенням ембарго ООН".
На даний момент немає жодної кримінальної справи, де було б чітко доведено причетність України до нелегальної торгівлі зброєю. Звинувачення міжнародної громадськості здебільшого ґрунтуються на припущеннях і опосередкованих доказах. І все ж таки Йохан Пелеман оптимістично оцінює свою роботу у "справі Мініна":
"Вона доводить, що певна країна, у даному випадку Італія, зробила спробу застосувати міжнародне право. Я маю на увазі імплементацію ембарго ООН на поставки зброї до країни, яка знаходиться дуже далеко від Італії. Тобто мене тішить уже сам факт, що вони намагаються притягти до відповідальності конкретних осіб. Це може стати стримуючим фактором для інших нелегальних торгівців зброєю".
Не залишився без наслідків і останній масштабний скандал навколо української зброї щодо ймовірних поставок Іраку систем раннього попередження "Кольчуга". Про результати розслідування, яким займалися американці та британці, відомо мало. Офіційно все поки що залишається на рівні припущень. Між тим, західні оглядачі уже відзначають позитивний вплив скандалу. Адже в 1990-х роках система контролю за експортом озброєнь, яка існувала в Україні, була недостатньо прозорою, вважає Ієн Ентоні, експерт Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (СІПРІ):
"На мою думку, відбулися дуже важливі зміни. Каталізатором стала підозра, що Україна постачала озброєння в Ірак, що є порушенням ембарго ООН. Це питання стало дуже серйозною проблемою як у відносинах між Україною та США, так і між Україною та країнами-членами Європейського союзу. На мою думку, цей випадок суттєво прискорив процес пошуку механізмів дієвого контролю за експортом озброєнь".
Серед конкретних позитивних зрушень Ієн Ентоні назвав ухвалення в Україні на початку цього року закону, який регулює експорт озброєнь. Хоча говорити про остаточне вирішення проблеми поки зарано:
"У нас існують конкретні занепокоєння стосовно традиційних озброєнь. Головне з них - це контроль за кінцевим використанням. У зв"язку з цим постає питання, до якої міри Україна в змозі дізнатися про остаточне використання експортованої нею зброї. І як можна гарантувати, що зброя, яку постачають, потім негайно не потрапить до інших сторін".
Сертифікат кінцевого користувача - надзвичайно важливий документ при експорті озброєнь. Його видає й підписує міністерство оборони країни, що замовляє вантаж. Щоб уникнути шахрайства, Ієн Ентоні пропонує активніше використовувати зовнішньополітичні відомства:
"Як правило, дуже корисно мати когось із дипломатів у країні, до якої постачається зброя. Треба зустрітися з конкретними людьми, з"ясувати, чи їм справді потрібні певні системи. Тобто треба використовувати на всю потужність можливості дипломатичної служби. Це б знизило ризик появи підробних документів. Хоча це не завжди допомагає у тих випадках, коли папери справжні, а інформація, що в них міститься, неправильна".
Тим часом в Україні експерти теж звертають увагу позитивні нововведення в плані контролю за експортом озброєнь. Як розповів президент центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова Анатолій Гриценко, Україна активно використовує досвід Європи:
"Україна не приєдналася до кодексу поведінки стосовно експорту озброєнь ЄС, але фактично ухвалює рішення за тими вісьмома критеріями, які існують у країнах Європейського союзу. Але водночас я не можу сказати, що наша система вбезпечує від несанкціонованого продажу озброєнь у будь-які інші держави. Принаймні з двох причин. По-перше, до цього року не було законодавчого забезпечення цієї сфери діяльності. Вона повністю регулювалася указами президента України й постановами Кабінету міністрів.
У цьому році прийнято базовий закон про поставки озброєнь, однак поки він запрацює пройде певний проміжок часу. Друга причина - це те, що в нас поки що все будується на персоналіях. І тут дуже важливо, хто займає ключові пости. Оскільки, наприклад, присутність Служби безпеки України може оцінюватися як достатня, і це нормально у сфері експортного контролю.
Але вона може оцінюватися як надмірна, оскільки СБУ представлена і на етапі прийняття рішень про поставки озброєнь, і на етапі продажу, оскільки достатньо її працівників є співробітниками "Укрспецекспорту". Тобто є зацікавленість і в продажу, і в прийнятті відповідного рішення. На мій погляд, треба шукати кращий баланс".
Анатолій Гриценко бачить два шляхи збільшення ефективності контролю за експортом озброєнь: посилення ролі парламенту і більшу відкритість державних органів. Україна повинна надавати громадськості доступ до інформації про те, яку зброю продає держава, куди й скільки. Тоді підозріле ставлення до Києва на Заході мине, переконаний експерт.
На завершення про ще один аспект. На сьогодні Україна вже отримує міжнародну допомогу в плані покращання контролю за продажем озброєнь. Найбільша підтримка досі була з боку Вашингтона. Втім уже найближчим це може змінитися, прогнозує співробітник СІПРІ Ієн Ентоні:
"На мою думку, в цьому питанні міг би допомогти Європейський союз у рамках стратегії щодо тісніших контактів із країнами, що незабаром межуватимуть з ЄС. Євросоюз повинен робити більший акцент на співпрацю з Україною, Росією, Білоруссю, Молдовою, щоб покращити їхні системи контролю за експортом озброєнь. Це був би практичний внесок у створення кращої міжнародної системи".
Після розпаду СРСР Україна успадкувала величезний військовий потенціал, який досі залишається стабільним джерелом прибутку. Попри економічні негаразди, країна сьогодні входить у "десятку" світових лідерів з експорту зброї.
Однак, маючи чимало технічних досягнень у військовій сфері, Київ не може похвалитися позитивною міжнародною репутацією. Кілька гучних скандалів, у центрі яких були підозри в причетності України до нелегальної торгівлі зброєю, завдали шкоди іміджу держави.
Хоча Україна фігурує в кількох доповідях ООН про порушення ембарго на поставки зброї, найбільш відомий випадок стосується подій кінця 1990-х у Західній Африці. Про так звану "справу Мініна" розповідає Леся Юрченко:
"Виходець з України, громадянин Ізраїлю й власник російського, німецького та болівійського паспортів - Леонід Мінін вважається однією з ключових фігур східноєвропейської мафії. Його прізвище пов"язують із відмиванням "брудних грошей", торгівлею наркотиками та зброєю. Три роки тому - в ніч на 5 серпня 2000 року - Мініна арештували в Італії. Під час обшуку в готельному номері поліція знайшла документи, які наводили на його причетність до нелегального продажу зброї в Африку. Ретельне дослідження проводила спеціальна експертна група ООН.
Згідно з її висновками, Леонід Мінін несе відповідальність за поставки в березні 1999 року 68 тонн легкої зброї, головним чином автоматів Калашникова, з України через Буркіна-Фасо до Ліберії. Вантаж призначався для повстанців у Сьєрра-Леоне.
У червні 2001 року проти Мініна було висунуто звинувачення в нелегальній торгівлі зброєю. Однак у суддів виникла проблема з притягненням до відповідальності іноземця за злочини, скоєні не на італійській території. Наприкінці минулого року Мініна тимчасово звільнили з-під варти. За деякими даними, прокуратура вимагає більше часу для проведення ретельного розслідування. Сам обвинувачений, а також офіційні особи в Україні досі заперечували закиди в нелегальній торгівлі зброєю з західноафриканськими країнами".
Як правило, довести наявність нелегальних поставок зброї дуже складно. "З Мініним нам дуже пощастило", - визнає один із провідних експертів ООН, бельгієць Йохан Пелеман. Саме він знайшов сліди приватного літака, яким українську зброю перевозили з Буркіна-Фасо до Ліберії. В інтерв"ю українській програмі "Німецької хвилі" Пелеман розповів про методи пошуку нелегальної зброї:
"У першу чергу надходять чутки, які треба перевірити. Якщо, наприклад, літак справді приземлився в певному аеропорту, треба туди поїхати, ознайомитися з записами, знайти машину, яка, можливо, перевозила нелегальний вантаж. Потім прослідкувати маршрут літака. Можливо, вдасться знайти рахунок-фактуру за пальне, яким його заправляли. Так починається розслідування. Якщо потім можна встановити, хто власник літака, можна вийти на пілотів і спробувати поговорити з ними. Або ж вийти безпосередньо на власника і подивитися на його папери. Адже власник намагатиметься довести, що його дії легальні. Потім клубок розкручується далі, поки не отримаються потрібні докази.
Якщо відомо, з якої країни походить зброя, тоді треба звертатися до властей і просити в них дозволу ознайомитися з паперами. Як правило, йдеться про легальний контракт, який потім за невідомих обставин став нелегальним. У справі Мініна було дві окремі частини. Одна - цілком легальна поставка з України до Буркіна-Фасо. Потім ми змогли довести, що невеликим літаком, який належав Леоніду Мініну, зброя була нелегально переправлена з Буркіна-Фасо до Ліберії, що було порушенням ембарго ООН".
На даний момент немає жодної кримінальної справи, де було б чітко доведено причетність України до нелегальної торгівлі зброєю. Звинувачення міжнародної громадськості здебільшого ґрунтуються на припущеннях і опосередкованих доказах. І все ж таки Йохан Пелеман оптимістично оцінює свою роботу у "справі Мініна":
"Вона доводить, що певна країна, у даному випадку Італія, зробила спробу застосувати міжнародне право. Я маю на увазі імплементацію ембарго ООН на поставки зброї до країни, яка знаходиться дуже далеко від Італії. Тобто мене тішить уже сам факт, що вони намагаються притягти до відповідальності конкретних осіб. Це може стати стримуючим фактором для інших нелегальних торгівців зброєю".
Не залишився без наслідків і останній масштабний скандал навколо української зброї щодо ймовірних поставок Іраку систем раннього попередження "Кольчуга". Про результати розслідування, яким займалися американці та британці, відомо мало. Офіційно все поки що залишається на рівні припущень. Між тим, західні оглядачі уже відзначають позитивний вплив скандалу. Адже в 1990-х роках система контролю за експортом озброєнь, яка існувала в Україні, була недостатньо прозорою, вважає Ієн Ентоні, експерт Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (СІПРІ):
"На мою думку, відбулися дуже важливі зміни. Каталізатором стала підозра, що Україна постачала озброєння в Ірак, що є порушенням ембарго ООН. Це питання стало дуже серйозною проблемою як у відносинах між Україною та США, так і між Україною та країнами-членами Європейського союзу. На мою думку, цей випадок суттєво прискорив процес пошуку механізмів дієвого контролю за експортом озброєнь".
Серед конкретних позитивних зрушень Ієн Ентоні назвав ухвалення в Україні на початку цього року закону, який регулює експорт озброєнь. Хоча говорити про остаточне вирішення проблеми поки зарано:
"У нас існують конкретні занепокоєння стосовно традиційних озброєнь. Головне з них - це контроль за кінцевим використанням. У зв"язку з цим постає питання, до якої міри Україна в змозі дізнатися про остаточне використання експортованої нею зброї. І як можна гарантувати, що зброя, яку постачають, потім негайно не потрапить до інших сторін".
Сертифікат кінцевого користувача - надзвичайно важливий документ при експорті озброєнь. Його видає й підписує міністерство оборони країни, що замовляє вантаж. Щоб уникнути шахрайства, Ієн Ентоні пропонує активніше використовувати зовнішньополітичні відомства:
"Як правило, дуже корисно мати когось із дипломатів у країні, до якої постачається зброя. Треба зустрітися з конкретними людьми, з"ясувати, чи їм справді потрібні певні системи. Тобто треба використовувати на всю потужність можливості дипломатичної служби. Це б знизило ризик появи підробних документів. Хоча це не завжди допомагає у тих випадках, коли папери справжні, а інформація, що в них міститься, неправильна".
Тим часом в Україні експерти теж звертають увагу позитивні нововведення в плані контролю за експортом озброєнь. Як розповів президент центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова Анатолій Гриценко, Україна активно використовує досвід Європи:
"Україна не приєдналася до кодексу поведінки стосовно експорту озброєнь ЄС, але фактично ухвалює рішення за тими вісьмома критеріями, які існують у країнах Європейського союзу. Але водночас я не можу сказати, що наша система вбезпечує від несанкціонованого продажу озброєнь у будь-які інші держави. Принаймні з двох причин. По-перше, до цього року не було законодавчого забезпечення цієї сфери діяльності. Вона повністю регулювалася указами президента України й постановами Кабінету міністрів.
У цьому році прийнято базовий закон про поставки озброєнь, однак поки він запрацює пройде певний проміжок часу. Друга причина - це те, що в нас поки що все будується на персоналіях. І тут дуже важливо, хто займає ключові пости. Оскільки, наприклад, присутність Служби безпеки України може оцінюватися як достатня, і це нормально у сфері експортного контролю.
Але вона може оцінюватися як надмірна, оскільки СБУ представлена і на етапі прийняття рішень про поставки озброєнь, і на етапі продажу, оскільки достатньо її працівників є співробітниками "Укрспецекспорту". Тобто є зацікавленість і в продажу, і в прийнятті відповідного рішення. На мій погляд, треба шукати кращий баланс".
Анатолій Гриценко бачить два шляхи збільшення ефективності контролю за експортом озброєнь: посилення ролі парламенту і більшу відкритість державних органів. Україна повинна надавати громадськості доступ до інформації про те, яку зброю продає держава, куди й скільки. Тоді підозріле ставлення до Києва на Заході мине, переконаний експерт.
На завершення про ще один аспект. На сьогодні Україна вже отримує міжнародну допомогу в плані покращання контролю за продажем озброєнь. Найбільша підтримка досі була з боку Вашингтона. Втім уже найближчим це може змінитися, прогнозує співробітник СІПРІ Ієн Ентоні:
"На мою думку, в цьому питанні міг би допомогти Європейський союз у рамках стратегії щодо тісніших контактів із країнами, що незабаром межуватимуть з ЄС. Євросоюз повинен робити більший акцент на співпрацю з Україною, Росією, Білоруссю, Молдовою, щоб покращити їхні системи контролю за експортом озброєнь. Це був би практичний внесок у створення кращої міжнародної системи".
