Німецькі інвестори бояться Кравченка і чекають на Ющенка
Понеділок, 7 липня 2003, 11:09
Нещодавні страйки в автомобільній промисловості Німеччини поновили дискусію про міграцію виробництва далі на Схід. Німці вже давно співпрацюють з країнами Центральної Європи, куди їх привела дешева робоча сила. Чи може тепер і Україна сподіватися на приток капіталів з ФРН? Експерти закликають не поспішати з висновками.
У другій половині червня провідні німецькі автоконцерни - "БМВ", "Даймлер-Крайслер" і "Фольксваген" - потерпали від страйку. Вимагаючи зрівняти умови праці в східних та західних землях, профспілки заблокували роботу численних заводів, які постачали компоненти до автомобілів. Протистояння завершилося поразкою захисників прав трудящих, однак страйк завдав шкоди іміджу східної Німеччини, де виробничі витрати в промисловості залишаються дещо нижчими, ніж на заході країни. Через 13 років після об"єднання ФРН і НДР східні німці, як правило, й досі отримують нижчу зарплатню, ніж їхні західні співвітчизники, і при цьому нерідко довше працюють.
Ще під час страйку у Німеччині почали лунати побоювання, що наслідком акції може стати міграція деяких фірм до країн Центральної та Східної Європи. Як стверджують окремі експерти, йдеться навіть про прискорення процесу, який уже розпочався. Наприклад, за останні 5 років майже дві третини постачальників для німецької автоіндустрії інвестували в Польщі, Чехії або Угорщині, а не в себе на батьківщині. Втім більшість оглядачів не очікують найближчим часом згортання виробництва на сході Німеччини й перенесення його до Східної Європи. Розповідає наш кореспондент у Лейпцигу Віктор Тимченко:
"Страйкова активність на сході Німеччини навряд чи принесе економічні дивіденди Польщі чи Україні. Заяви речників деяких великих німецьких концернів, таких як автовиробник "БМВ", про те, що страйк металістів дає нагоду замислитися над перспективами дочірніх підприємств на сході країни, були зроблені в запалі антистрайкової боротьби. Принаймні, так вважає речник торгово-промислової палати Лейпцига Гаральд Леман. Він розповів, що ні "БМВ", ні "Порше" чи "Сіменс", які мають свої підприємства в Лейпцигу, не мають наміру згортати тут виробництво і переносити його кудись далі на схід. Принаймні, поки що немає жодних ознак такої нової політики - ні в діях, ні в заявах керівників великих фірм.
Схожої думки дотримується і голова палати Вольфганг Топф, який вважає, що час для страйку було обрано невдало - саме в розпал економічної кризи, коли вся громадськість була налаштована проти страйкарів, і що "багатьом робітникам їхнє робоче місце значно важливіше, ніж зрівнялівка, якою займаються профспілки". Страйк проходив з вимогою введення 35-годинного робочого тижня на сході країни, який уже давно мають німецькі металісти в західних землях.
Профспілки, однак, мають іншу позицію. Так голова Союзу німецьких профспілок Саксонії Гайо Лукассен говорить, що скорочення робочого часу дало б можливість краще розподілити роботу, а відтак знизити рівень безробіття. Після провалу страйку робітникам доведеться працювати інтенсивніше, довше і понад норму. "Схід країни так і залишиться "другим сортом" у Німеччині", -наголосив Лукассен. Але як часто буває, саме ця "другосортність", тобто дешевша, ніж на заході, робоча сила, і є саме тим, що досі приваблювало й приваблюватиме концерни у східні землі".
На початку 1990-х років, коли в Європі активно відбувалися трансформаційні процеси, Польща та Чехія були країнами, до яких надходило чи не найбільше інвестицій з ФРН. Останнім часом дедалі більше компаній дивляться далі на Схід, у тому числі й на Україну.
Маттіас Кляйнерт, співголова Німецько-українського форуму, належить до тих, хто скептично ставиться до тези про швидку міграцію німецького бізнесу до Східної Європи. Водночас Кляйнерт, який очолює відділ зовнішньополітичних відносин німецько-американського автоконцерну "ДаймлерКрайслер", позитивно оцінює шанси України стати більш привабливою для іноземних інвесторів:
"На мою думку, вирішальне значення має те, що наступного року до ЄС приєднаються 10 нових країн, і що тепер підприємства німецької промисловості готуються до такого розширення. У планових відділах триває розробка нової стратегії. Що стосується концерну, інтереси якого я представляю, - "ДаймлерКрайслер" прагне впливати на ситуацію всюди, де формується певний ринок. Це не обов"язково мають бути інвестиції. Почати можна з системи розповсюдження товарів, яку ми в Україні вже маємо. Як голова Німецько-українського форуму хотів би сказати, що Україна має дуже великий потенціал. Хоча з власного досвіду зауважу, що західна економіка стримано реагує на нові ринки, доки вона не переконається, що там безпечні відносини у правовій системі, у банківській системі, політична стабільність і так далі. У такому аспекті Україна рухається правильним шляхом, і тому я думаю, що на середню та довгу перспективу цілком існує шанс, що Україна може розраховувати на збільшення активності західної промисловості".
Говорячи про механізми залучення німецьких інвесторів в українську економіку, Маттіас Кляйнерт звернув увагу на інформаційний аспект:
"На мою думку, німці ще замало знають про Україну. Тому треба активізувати інформаційну кампанію про Україну за кордоном".
У Східному комітеті німецької економіки, який рік тому закликав бізнесменів з ФРН збільшити обсяги інвестування в країнах Східної Європи, давно стежать за Україною. Зафіксоване там економічне зростання уже вплинуло на обсяг німецьких інвестицій, каже співробітник берлінської установи Мартін Хоффманн:
"Минулого року ми зафіксували зростання німецьких інвестицій в Україну, а також збільшення обсягів експорту. Торговий оборот між двома країнами торік становив понад три мільярди євро. Це збільшення на 5,5 відсотка в порівнянні з 2001 роком".
Попри позитив, продовжує Мартін Хоффманн, в Україні все ж таки пробуксовують реформи, тому сьогодні не можна сказати, що економічний клімат в Україні оптимальний для західного бізнесу:
"Складнощі полягають передусім у правовому полі. Це стосується не тільки дірок у законодавстві про інвестиції, а й проблем з безпосереднім виконанням законів. Не варто забувати й про свавілля певних державних органів, зокрема, податкової служби. Інколи виникає таке враження, що економічні реформи стоять не на першому місці на порядку денному правлячої еліти в Україні".
Коли говорять про німецькі інвестиції в Україні, найчастіше згадують фірму "Леоні" - одного зі світових лідерів у виробництві кабелів для автомобільної промисловості. Концерн з Нюрнберга побудував у місті Стрий Львівської області завод, офіційне відкриття якого заплановане на 15 липня цього року. Загальний обсяг інвестицій концерну в Україні - до 40 мільйонів євро. Дуже небагато західних компаній ідуть на ризик таких великих капіталовкладень в українську економіку. Вирішальну роль відіграють низькі виробничі витрати, пояснив "Німецькій хвилі" генеральний директор заводу "Леоні" в Україні Вернер Гайлінгер. Він уже мав можливість на практиці ознайомитися з веденням бізнесу в Україні й оптимістично оцінює ситуацію. Втім говорити про повне задоволення підприємець не став:
"На мою думку, інвестиційний клімат тут дуже цікавий, але й дуже складний. Складність полягає в бюрократії, для всього потрібен дозвіл і договір, без них взагалі нічого не функціонує. Це найскладніше. Зрештою, на мою думку, Україна має у багатьох галузях великий потенціал, люди хочуть працювати, вони прагнуть змін".
Чимало західних оглядачів нарікають, що в Україні неможливо займатися бізнесом без підтримки влади. Допомога київських можновладців нерідко відіграє вирішальну роль у протистоянні іноземних інвесторів з українськими чиновниками. Вернер Гайлінгер:
"Ми маємо велику підтримку на рівні керівництва області та регіональних установ. Нам також допомагають на найвищому рівні в Києві, оскільки ми - один з найбільших інвесторів в Україні. Президент Кучма особисто опікується нашим проектом. Набагато складніше дрібним інвесторам, які не мають такої підтримки". Вернер Гайлінгер не вірить у швидкий приплив німецьких інвестицій в Україну після нещодавніх страйків на сході ФРН. Він каже, що про зміну тенденції можна говорити лише у середньо-та довгостроковій перспективі, тобто не раніше ніж за 3-5 років. Хоча, як запевнив керівник "Леоні" в Україні, йому відомо про чимало німецьких фірм, які готові вкладати гроші в Україні, але чекають слушного моменту. На запитання, які фактори впливатимуть на стратегічні плани західних інвесторів в Україні, підприємець відповів так:
"Дуже важливу роль відіграватимуть результати президентських виборів, які заплановані на наступний рік. Це буде вирішальним фактором, а також те, як ітимуть справи в "Леоні" та інших інвесторів, які прийшли в Україну заради низьких виробничих витрат".
На завершення - ще одна деталь стосовно дешевої робочої сили. Розширення Євросоюзу означає додаткові гарантії для німецьких інвестицій. Але з іншого боку, з приєднанням до ЄС східноєвропейських країн, рівень виробничих витрат там поступово зростатиме, наближаючись до західноєвропейського. Скільки триватиме цей процес - не може сказати ніхто. Але експерти бачать це як аргумент на користь активізації співпраці Німеччини з Україною.
У другій половині червня провідні німецькі автоконцерни - "БМВ", "Даймлер-Крайслер" і "Фольксваген" - потерпали від страйку. Вимагаючи зрівняти умови праці в східних та західних землях, профспілки заблокували роботу численних заводів, які постачали компоненти до автомобілів. Протистояння завершилося поразкою захисників прав трудящих, однак страйк завдав шкоди іміджу східної Німеччини, де виробничі витрати в промисловості залишаються дещо нижчими, ніж на заході країни. Через 13 років після об"єднання ФРН і НДР східні німці, як правило, й досі отримують нижчу зарплатню, ніж їхні західні співвітчизники, і при цьому нерідко довше працюють.
Ще під час страйку у Німеччині почали лунати побоювання, що наслідком акції може стати міграція деяких фірм до країн Центральної та Східної Європи. Як стверджують окремі експерти, йдеться навіть про прискорення процесу, який уже розпочався. Наприклад, за останні 5 років майже дві третини постачальників для німецької автоіндустрії інвестували в Польщі, Чехії або Угорщині, а не в себе на батьківщині. Втім більшість оглядачів не очікують найближчим часом згортання виробництва на сході Німеччини й перенесення його до Східної Європи. Розповідає наш кореспондент у Лейпцигу Віктор Тимченко:
"Страйкова активність на сході Німеччини навряд чи принесе економічні дивіденди Польщі чи Україні. Заяви речників деяких великих німецьких концернів, таких як автовиробник "БМВ", про те, що страйк металістів дає нагоду замислитися над перспективами дочірніх підприємств на сході країни, були зроблені в запалі антистрайкової боротьби. Принаймні, так вважає речник торгово-промислової палати Лейпцига Гаральд Леман. Він розповів, що ні "БМВ", ні "Порше" чи "Сіменс", які мають свої підприємства в Лейпцигу, не мають наміру згортати тут виробництво і переносити його кудись далі на схід. Принаймні, поки що немає жодних ознак такої нової політики - ні в діях, ні в заявах керівників великих фірм.
Схожої думки дотримується і голова палати Вольфганг Топф, який вважає, що час для страйку було обрано невдало - саме в розпал економічної кризи, коли вся громадськість була налаштована проти страйкарів, і що "багатьом робітникам їхнє робоче місце значно важливіше, ніж зрівнялівка, якою займаються профспілки". Страйк проходив з вимогою введення 35-годинного робочого тижня на сході країни, який уже давно мають німецькі металісти в західних землях.
Профспілки, однак, мають іншу позицію. Так голова Союзу німецьких профспілок Саксонії Гайо Лукассен говорить, що скорочення робочого часу дало б можливість краще розподілити роботу, а відтак знизити рівень безробіття. Після провалу страйку робітникам доведеться працювати інтенсивніше, довше і понад норму. "Схід країни так і залишиться "другим сортом" у Німеччині", -наголосив Лукассен. Але як часто буває, саме ця "другосортність", тобто дешевша, ніж на заході, робоча сила, і є саме тим, що досі приваблювало й приваблюватиме концерни у східні землі".
На початку 1990-х років, коли в Європі активно відбувалися трансформаційні процеси, Польща та Чехія були країнами, до яких надходило чи не найбільше інвестицій з ФРН. Останнім часом дедалі більше компаній дивляться далі на Схід, у тому числі й на Україну.
Маттіас Кляйнерт, співголова Німецько-українського форуму, належить до тих, хто скептично ставиться до тези про швидку міграцію німецького бізнесу до Східної Європи. Водночас Кляйнерт, який очолює відділ зовнішньополітичних відносин німецько-американського автоконцерну "ДаймлерКрайслер", позитивно оцінює шанси України стати більш привабливою для іноземних інвесторів:
"На мою думку, вирішальне значення має те, що наступного року до ЄС приєднаються 10 нових країн, і що тепер підприємства німецької промисловості готуються до такого розширення. У планових відділах триває розробка нової стратегії. Що стосується концерну, інтереси якого я представляю, - "ДаймлерКрайслер" прагне впливати на ситуацію всюди, де формується певний ринок. Це не обов"язково мають бути інвестиції. Почати можна з системи розповсюдження товарів, яку ми в Україні вже маємо. Як голова Німецько-українського форуму хотів би сказати, що Україна має дуже великий потенціал. Хоча з власного досвіду зауважу, що західна економіка стримано реагує на нові ринки, доки вона не переконається, що там безпечні відносини у правовій системі, у банківській системі, політична стабільність і так далі. У такому аспекті Україна рухається правильним шляхом, і тому я думаю, що на середню та довгу перспективу цілком існує шанс, що Україна може розраховувати на збільшення активності західної промисловості".
Говорячи про механізми залучення німецьких інвесторів в українську економіку, Маттіас Кляйнерт звернув увагу на інформаційний аспект:
"На мою думку, німці ще замало знають про Україну. Тому треба активізувати інформаційну кампанію про Україну за кордоном".
У Східному комітеті німецької економіки, який рік тому закликав бізнесменів з ФРН збільшити обсяги інвестування в країнах Східної Європи, давно стежать за Україною. Зафіксоване там економічне зростання уже вплинуло на обсяг німецьких інвестицій, каже співробітник берлінської установи Мартін Хоффманн:
"Минулого року ми зафіксували зростання німецьких інвестицій в Україну, а також збільшення обсягів експорту. Торговий оборот між двома країнами торік становив понад три мільярди євро. Це збільшення на 5,5 відсотка в порівнянні з 2001 роком".
Попри позитив, продовжує Мартін Хоффманн, в Україні все ж таки пробуксовують реформи, тому сьогодні не можна сказати, що економічний клімат в Україні оптимальний для західного бізнесу:
"Складнощі полягають передусім у правовому полі. Це стосується не тільки дірок у законодавстві про інвестиції, а й проблем з безпосереднім виконанням законів. Не варто забувати й про свавілля певних державних органів, зокрема, податкової служби. Інколи виникає таке враження, що економічні реформи стоять не на першому місці на порядку денному правлячої еліти в Україні".
Коли говорять про німецькі інвестиції в Україні, найчастіше згадують фірму "Леоні" - одного зі світових лідерів у виробництві кабелів для автомобільної промисловості. Концерн з Нюрнберга побудував у місті Стрий Львівської області завод, офіційне відкриття якого заплановане на 15 липня цього року. Загальний обсяг інвестицій концерну в Україні - до 40 мільйонів євро. Дуже небагато західних компаній ідуть на ризик таких великих капіталовкладень в українську економіку. Вирішальну роль відіграють низькі виробничі витрати, пояснив "Німецькій хвилі" генеральний директор заводу "Леоні" в Україні Вернер Гайлінгер. Він уже мав можливість на практиці ознайомитися з веденням бізнесу в Україні й оптимістично оцінює ситуацію. Втім говорити про повне задоволення підприємець не став:
"На мою думку, інвестиційний клімат тут дуже цікавий, але й дуже складний. Складність полягає в бюрократії, для всього потрібен дозвіл і договір, без них взагалі нічого не функціонує. Це найскладніше. Зрештою, на мою думку, Україна має у багатьох галузях великий потенціал, люди хочуть працювати, вони прагнуть змін".
Чимало західних оглядачів нарікають, що в Україні неможливо займатися бізнесом без підтримки влади. Допомога київських можновладців нерідко відіграє вирішальну роль у протистоянні іноземних інвесторів з українськими чиновниками. Вернер Гайлінгер:
"Ми маємо велику підтримку на рівні керівництва області та регіональних установ. Нам також допомагають на найвищому рівні в Києві, оскільки ми - один з найбільших інвесторів в Україні. Президент Кучма особисто опікується нашим проектом. Набагато складніше дрібним інвесторам, які не мають такої підтримки". Вернер Гайлінгер не вірить у швидкий приплив німецьких інвестицій в Україну після нещодавніх страйків на сході ФРН. Він каже, що про зміну тенденції можна говорити лише у середньо-та довгостроковій перспективі, тобто не раніше ніж за 3-5 років. Хоча, як запевнив керівник "Леоні" в Україні, йому відомо про чимало німецьких фірм, які готові вкладати гроші в Україні, але чекають слушного моменту. На запитання, які фактори впливатимуть на стратегічні плани західних інвесторів в Україні, підприємець відповів так:
"Дуже важливу роль відіграватимуть результати президентських виборів, які заплановані на наступний рік. Це буде вирішальним фактором, а також те, як ітимуть справи в "Леоні" та інших інвесторів, які прийшли в Україну заради низьких виробничих витрат".
На завершення - ще одна деталь стосовно дешевої робочої сили. Розширення Євросоюзу означає додаткові гарантії для німецьких інвестицій. Але з іншого боку, з приєднанням до ЄС східноєвропейських країн, рівень виробничих витрат там поступово зростатиме, наближаючись до західноєвропейського. Скільки триватиме цей процес - не може сказати ніхто. Але експерти бачать це як аргумент на користь активізації співпраці Німеччини з Україною.
