Опричнина

Смутний час в Україні поступово стає прочитаною сторінкою підручника новітньої вітчизняної історії. Опозиція не змогла здобути перемогу. Президент вийшов з політичної кризи ще сильнішим, ніж до 2001 року. В Україні створена ефективна система влади "під одну людину".

Однак ця ефективність є досить ситуативною і через якийсь час (можливо, до осені) виявиться, що потрібна ще більш ефективна модель. І тоді нинішні схеми і договори, баланси й противаги відійдуть у минуле, як свого часу відійшли у минуле "партії влади", олігархи, держсекретарі та інші "винаходи" епохи Леоніда Даниловича. До осені президент може почати кадрові "чистки" у рядах наближених до нього політичних сил і у державних інститутах...

…Сама собою напрошується історична аналогія з Московською державою ХVІ століття. Цар Іоанн IV Васильович, прозваний пізніми істориками "Грозним", втомившись від палацевих інтриг, політичних комбінацій й інших атрибутів влади, вирішує провести радикальну реформу.

Природно, реформою дії царя назвуть більш пізні історики. Але Іоанн переслідував дві першорядні задачі: перше – зміцнити власну владу і вплив у державі; друге – втихомирити й прибрати "до нігтя" "заївшихся" бояр – цей пізньосередньовічний олігархічний прошарок, що бажав не тільки володіти майном, але й активно впливати на політичні процеси. А ситуація у державі поступово досягала критичної межі.

Корупція серед бояр досягла надзвичайно високого рівня. Хочете, царю, похід на Казань? Будьте ласкаві, платіть. Голоси у боярській думі коштували дорого. Спроби скликати у 50-х роках "Обрану раду" теж ні до чого не привели: прийнявши кілька важливих документів (новий судебник, введення земського самоврядування, скасування годівель, установлення точного терміну служби у залежності від розмірів земельної власності і т.д.), члени Ради заразилися тією ж бацилою жадібності, що й бояри.

Зрештою, Іоанн їде з Москви до Александровської слободи і залишає царем замість себе хрещеного татарина Симеона Бекбулатовича. Через якийсь час цар повертається – "на численні прохання" підданих – і вводить опричнину, дієвий інструмент політичної "зачистки".

Саме напередодні впровадження політичного інституту модернізованої "опричнини" знаходиться нині гарант Конституції.

Який інститут в Україні може стати аналогом опричнини? Відповідь напрошується сама собою: такий інститут існує – Рада національної безпеки й оборони України. РНБОУ, очолювана безпосередньо президентом і керована близькими й довіреними людьми (Володимир Горбулін, а з 1999 року – Євген Марчук), координує дії силових міністерств і вирішує важливі кадрові питання.

Вчитайтеся у пропозиції президента щодо політичної реформи: президент залишає за собою кадрові призначення й контроль над силовиками. Тобто, президент негласно підкреслює виняткову роль Ради нацбезпеки й оборони. Це одночасно і та "Александрівська слобода", в яку може виїхати президент у випадку конфлікту з "боярами", й опричнина, до якої можна вдатися у момент необхідності введення політичних "зачисток".

Давно вже помічено, що Рада національної безпеки й оборони України істотно відрізняється від свого російського аналога: у Росії РНБО – структура більш формальна і з меншою політичною вагою у суспільстві. В Україні ж повноваження Ради є занадто широкими і сама абревіатура занадто "демонізована". Реально останнім часом Рада стала мати надзвичайні повноваження і, як стало відомо, президент готується істотно розширити ці повноваження.

Першим "дзвоником", що свідчить про наближення нової "опричини", стало звільнення міністра екології і природних ресурсів Василя Шевчука. Звільнення відбулося адміністративним шляхом, без узгодження з фракцією Народно-демократичної партії у парламенті, що висунула пана Шевчука на міністерську посаду і яка несла за нього відповідальність. Більш того: таким чином, було продемонстровано, що домовленості про коаліції є ні чим іншим, як фікцією.

Наступним демонстративним кроком стала відставка міністра оборони України Володимира Шкідченка – теж за результатами засідання Ради нацбезпеки й оборони. Здається, кадрові "зачистки" по п'ятницях стали "доброю" традицією Радбезу.

Говорять, що на черзі – відставки як мінімум ще трьох міністрів, зокрема –міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова і міністра охорони здоров'я Андрія Підаєва. Цікаво, що у всіх випадках відбувається порушення листопадових домовленостей у середовищі парламентської більшості. Також цікаво і те, що підбір кандидатур на звільнення проходить за двома принципами: а) звільнення тих, "кого не шкода" і б) приведення "щирих есдеків".

На Андрія Підаєва намагаються "повісити" масове захворювання гепатитом у Луганській області (одночасно – шах губернаторові області Олександру Єфремову і всій "луганської" групі "Народний вибір"). Вважається, що Підаєв є людиною, близькою одночасно до двох антиподів – до Льва Миримського і до сімейства Франчуків.

Поки єдина дочка й єдиний онук президента носили прізвище Франчук, чіпати Підаєва не наважувалися. Але Олена Леонідівна раптом зареєструвала новий шлюб, помінявши прізвище, і, до того ж, у президента з'явилася онука – своєрідна монополія була порушена. Тому і заговорили про можливі практично безболісні кадрові заміни.

Єрмілов, хоч і пройшов за квотою СДПУ (о), ніколи до цього середовища не належав (так само як і віце-прем'єр уряду Віталій Гайдук, який курує ПЕК).

У соціал-демократів же - досить кандидатур для призначень на міністерські посади. Говорять, що зараз йому у провину хочуть поставити і тяганину навколо газотранспортного консорціуму, і проблему реверсного використання нафтопроводу "Одеса – Броди", і навіть неефективне використання українських надр, хоча за кожним пунктом обвинувачень стоять конкретні особи. Догана, отримана три тижні назад Гайдуком, була, швидше за все, спробою підставити під удар саме Єрмілова і навіть посварити його з віце-прем'єром.

Прорив соціал-демократів на різних фронтах – більш ніж очевидний. Швидше за все соціал-демократи і люди, близькі до цього політичного середовища, і стануть основою нової "опричнини". За даними, що з'явилися у пресі, есдеки поступово беруть під свій контроль стратегічно важливі підприємства, починаючи зі столиці.

Під контроль есдеків потрапили "Київводоканал", "Київенерго", "Київгаз" і, як наслідок цього – банк "Хрещатик", через який проводить свої операції Київрада. Говорять, що намітився тактичний союз - київського міського голови Олександра Омельченка і СДПУ (о) – донедавна затятих антиподів. Але це так, ліричний відступ...

…Після відставки Володимира Шкідченка новим Міністром оборони став Євген Марчук, який перебазувався з Ради національної безпеки й оборони у міністерське крісло. Марчук, що задав вектор розвитку РНБОУ і продемонстрував, яким чином можна використовувати Раду, заслужив право покомандувати настільки зручним міністерством.

У пресі тільки вляглися хвилі після обвинувальних статей на адресу Марчука, який нібито незаконно торгував зброєю. Попереду – реформа Збройних Сил. Торік президент обмовився, що українську армію простіше створити заново, ніж реформувати. Ви уявляєте, що таке армія і скільки неврахованих грошей у ній обертається? От-от, Марчук теж це чітко уявляє. Коли у нас востаннє проводився аудит армії?

Хто точно може сказати число не те що онуч і чобіт, а навіть точне число танків, що знаходяться на озброєнні наших Збройних Сил? Так це ж справжнісінький Клондайк!!!

Що може зробити досвідчений політик з господарською жилкою, взявшись керувати армією? Насамперед "забити" на тактико-стратегічні задачі, віддавши їх до відома Генерального Штабу, а потім зайнятися конвертацією онуч, чобіт, танків й інших "Кольчуг" у реальні капітали. Не користі заради, а токмо волею президента, що послав його на цю посаду.

Отже, завдяки Марчукові ми можемо незабаром стати свідками реформи заради реформи. Реформи військової заради реформи політичної. Військова реформа визволить величезну кількість капіталів, що можуть піти на покупку голосів депутатів Верховної Ради при голосуванні за основні пункти політичної реформи. Можна не сумніватися – Євген Кирилович із завданням подібного роду зможе справитися. Звичайно, якщо його перед ним поставлять.

Хто, у такому випадку, потрапляє під головний удар? Природно, донецька команда. По-перше, з'являється додаткове (або альтернативне) фінансове джерело, русло якого можна направити у стіни Верховної Ради. Більш того – це джерело можна використовувати у залежності від побажань президента: або як "водопій" для депутатів, або як грізний потік, що зможе вичистити "авгієві стайні" парламенту. По-друге, соціал-демократи, що поступово стають основою "опричнини", страх як не люблять донецьких і мріють про глобальний реванш.

…Знову ж, повернемося до опричнини. Які головні задачі президент поставить зараз перед РНБОУ?

1. Розвалити коаліцію на основі парламентської більшості, вимивши з коаліційного уряду міністрів-представників окремих партій. Історія із Шевчуком – показова: своє представництво у Кабміні втрачає Народно-демократична партія. Більш того: штучно створюється політичний дисбаланс на користь СДПУ (о). Коаліція тріщить по швах.

2. Після розвалу коаліції – розвалити парламентську більшість і обвинуватити парламент у недієздатності.

3. Відсутність коаліції й більшості автоматично приведе до відставки уряду

4. Питання створення нового уряду буде прямо прив'язане до питання створення нової парламентської більшості, а до цього часу президент покладе на себе керівництво виконавчою владою, керуючи державою не стільки через Кабінет Міністрів, скільки через Раду національної безпеки й оборони.

Після цього президент спробує провести через парламент основні пункти реформи, одночасно проводячи своєрідні "антикорупційні" зачистки і масові кадрові перестановки.

Отже, президент зміцнює Раду нацбезпеки, перетворюючи її на якогось політичного монстра і надійне знаряддя у своїх руках. Саме Радбез стане фактором, який наводить панічний страх, для багатьох депутатів і олігархів, що не бажають проводити ідеї "государя" у життя. При цьому саме Радбез стане основним центром політичної ваги, перетягнувши на себе частину повноважень інших структур – зокрема адміністрації президента і Кабінету Міністрів. Адміністрацію при цьому президент – через непотрібність – перетворить на те, чим їй личить бути – канцелярію глави держави.

Автоматично зросте роль секретаря РНБОУ. На цю роль президент поставить досвідченого менеджера й людину, якій він цілком довіряє. Адже тепер Секретар Радбезу стає правою рукою і навіть "тінню" президента. Можна заглядати далі і констатувати, що саме секретар Ради національної безпеки й оборони стає при нинішніх розкладах таким собі короно-принцем, спадкоємцем престолу. І саме крісло секретаря Радбезу стає найкращим стартовим майданчиком на майбутніх президентських виборах.

…Завдяки опричнині Іоанн підірвав могутність московської аристократії і відкрив дорогу до розвитку дворянства у Московській державі. Саме дворяни (люди, що заслужили маєтки й титули, а не успадкували їх по праву народження) стали становим хребтом майбутньої Росії. В Україні модернізована опричнина може привести лише до одного: занепаду ери олігархів і політичних реліктів типу НДП, а також до приходу до влади "недоолігархів", що бажають теж взяти участь у розділі політико-економічного пирога. Не слід забувати, що в Україні є тільки два політичні середовища, що поєднують "недоолігархів" і "людей служивих" - СДПУ (о) і "Наша Україна". Що піде за введенням опричнини – велика війна між цими силами або великий компроміс – не відомо. Але всі нововведення будуть грати на руку тільки їм.

…Насамкінець – невеличке нагадування історії.

Єдина людина в оточенні Іоанна, що жодного разу не потрапила в опалу, - це думний дворянин Григорій Лук'янович Бєльський, що ввійшов в історію під ім'ям "Малюта Скуратов". Він пережив усі політичні кризи у Московській державі, злети й падіння царя, незмінно знаходячись поруч з Іоанном. Саме Скуратов-Бєльський став ініціатором опричнини. Наприкінці своєї кар'єри Малюта був відправлений на військову службу і загинув у бою у 1573 році.

Незадовго до створення опричнини за кордон втік улюбленець Іоанна князь Андрій Курбський, що видав ряд державних секретів і став особистим ворогом царя. Більшість репресій Іоанн аргументував необхідністю викорінити наявність на державних посадах людей з оточення Курбського.

Одним з найближчих друзів Іоанна (з дитячих років) був боярин Олексій Басманов, син Данили Плещєєва-Басмана. Саме Басманов створив при Іоанні пошуковий відділ – своєрідну спецслужбу часів опричнини. Син Басманова Федір був улюбленцем і хрещеником царя. Існують дані про те, що Федір Басманов був гомосексуалістом і наркоманом. В Олексія Толстого: "А рядом, гордяся своей красотой, с девичьей улыбкой, змеиной душой любимец звонит Иоаннов – отверженный Богом Басманов". У 1570 році за наказом царя Федір убив свого батька і був страчений сам.

Іоанн наприкінці життя ліквідував опричнину, але саме опричнина дала можливість для політичної кар'єри багатьом відомим політикам. З опричнини вийшли родом Годунови й Романови, що навряд чи могли б досягти висот і зайняти свої місця в ієрархії Московської держави, якби Іоанн не ввів опричнину.

Крім іншого, опричнина була спрямована на ліквідацію регіональних еліт й унітаризацію держави. Фактично опричнина була покликана ліквідувати релікти питомих князівств і відібрати повноваження у питомих князів.

Опричнина у ХVІ столітті могла стати тим трампліном, завдяки якому дворянин міг злетіти на монарший престол. У ХХІ столітті нова опричнина може допомогти привести у президентське крісло абсолютно невідомих і непрогнозованих особистостей.

Як кажуть – для того, хто розуміє, цього досить. Історичні паралелі проведе кожен свої...