Захід не помітив заміни Шкідченка на Марчука?
Четвер, 26 червня 2003, 21:11
Захід стриманими оплесками зустрів прихід нового міністра оборони. У четвер з'явилася зовнішня реакція на кадрові зміни в українському силовому міністерстві. Тепер тамтешні експерти та куратори України покладають сподівання на Марчука.
Співпраця Україна-НАТО за Марчука буде поглиблюватися, сказав у четвер директор інформофісу Альянсу в Києві Мішель Дюре.
"Ми вже давно знаємо пана Марчука і нам здається, що це значить, що ми будемо продовжувати нашу роботу без проблем", - відзначив Дюре. "У країнах НАТО дуже важливий цивільний контроль над збройними силами й сферою безпеки взагалі і, звичайно, призначення цивільного міністра оборони, безумовно, є позитивним кроком".
Приблизно те ж саме заявили радіо "Свободі" у штаб-квартирі НАТО. "В минулому ми вже коментували, коли в Україні вперше було призначено на пост міністра оборони не військову, а цивільну особу. Тому ми вітаємо той факт, що в Україні на посаду міністра оборони призначено не військового, а цивільного міністра оборони".
У порівнянні з цими стриманими відгуками слова редактора видань "НАТО Нейшенз" та "Європейська безпека і оборона" Пітера Мюллера в ефірі "Свободи" виглядають як редакційна стаття газети "День":
"Так! З паном Марчуком ми зустрічались неодноразово, і я знаю, що це справді людина з великим досвідом щодо розвитку відносин між Україною і НАТО, і я переконаний, що це сильна особистість, щоб покращити стосунки між Альянсом і його країною, а також він є тією людиною, котра здатна покращити стан справ у Збройних силах України, взаємодіючи з НАТО".
Експерт Королівської оборонної академії Великобританії в Оксфорді Джеймс Шерр у інтерв'ю радіо "Свобода" висловив жаль з приводу того, що Шкідченко подав у відставку і назвав його "дуже компетентним фахівцем".
"Пан Марчук багато років був секретарем Ради національної безпеки. Він мав координувати різні силові структури і хотів, щоб Збройні сили України радикально змінилися. А пан Шкідченко, крім такого бажання, хотів забезпечити повагу (до себе з боку) Збройних сил і Міністерства оборони. Тому природно, що порівняно з Марчуком, підхід Шкідченка був досить консервативним.
Але гадаю, що кожен усвідомлює: настав час серйозних змін для українських Збройних сил. По-перше, тому що цього вимагає українська економіка. По-друге, цього вимагає безпека України. По-третє, це складова частина інтеграції України в НАТО. І НАТО має справедливі очікування на зміни".
Прореагував на прихід Марчука й американський політик та політолог Збігнев Бжезинський. Теж досить нормально.
"Заяви Марчука з приводу політики України щодо НАТО, про бажання України бути в НАТО – дуже чіткі. Він брав участь у зустрічі у Вашингтоні (конференція 5 травня Ukraine and NATO: Tasks and Achievements for Cooperation and Integration). Його добре знає американська сторона. Я не знаю, що передувало цьому призначенню. Дивлячись на дії Києва ззовні, я б не поспішав робити висновок про те, що його призначення означатиме зміну курсу Києва", - сказав Бжезинський у інтерв'ю "Громадському радіо".
Одним словом, Марчука зустріли досить тепло, хоча його попередника теж любили у Брюсселі, а Робертсон називав екс-міністра "Владіміром". На останній зустрічі, під час засідання комісії Україна-НАТО, генсек Альянсу підбадьорив Шкідченка і пообіцяв йому "повну підтримку" у військовому реформуванні.
В Україні ці слова були сприйняті як заступництво головного НАТОвця перед ворогами Шкідченка всередині держави. До речі, не зрозуміло, що вони домоглися цією відставкою – на його місце прийшов теж повернутий обличчям до Вашингтона та Брюсселя Марчук.
За роботи Шкідченка міністром Україна значно просунулася на шляху до НАТО – це неофіційно визнавали в Альянсі. Виконання цільового плану дій у військовій сфері було результативнішим, ніж у політичній. І на додачу український Ан-124 було обрано основним військово-транспортним літаком НАТО до 2010 року.
Шкідченко для ілюстрації прагнення на Захід виступав на останньому засіданні Україна-НАТО англійською мовою. Виступав, і не соромився, що його вимова звучала жахливо, як у першокласника.
Але Марчука все одно зустріли оптимістичними словами, попри те, що відставка Шкідченка виглядала як інтрига опонентів курсу України на Захід.
У Брюсселі Марчук має репутацію пронатівського політика. Таке сприйняття його вже виробилося на рівні стереотипу.
Восени 2001 київський офіс Альянсу організовував поїздку журналістів до штаб-квартири організації. І тоді представники НАТО називали двох найвідвертіших прихильників інтеграції України до Альянсу – Марчука та Горбуліна. Перший тепер посів місце міністра оборони. Другий – у опалі. Але очолює один із численних органів з євроінтеграції України, який, проте, має дуже незрозумілі повноваження.
Співпраця Україна-НАТО за Марчука буде поглиблюватися, сказав у четвер директор інформофісу Альянсу в Києві Мішель Дюре.
"Ми вже давно знаємо пана Марчука і нам здається, що це значить, що ми будемо продовжувати нашу роботу без проблем", - відзначив Дюре. "У країнах НАТО дуже важливий цивільний контроль над збройними силами й сферою безпеки взагалі і, звичайно, призначення цивільного міністра оборони, безумовно, є позитивним кроком".
Приблизно те ж саме заявили радіо "Свободі" у штаб-квартирі НАТО. "В минулому ми вже коментували, коли в Україні вперше було призначено на пост міністра оборони не військову, а цивільну особу. Тому ми вітаємо той факт, що в Україні на посаду міністра оборони призначено не військового, а цивільного міністра оборони".
У порівнянні з цими стриманими відгуками слова редактора видань "НАТО Нейшенз" та "Європейська безпека і оборона" Пітера Мюллера в ефірі "Свободи" виглядають як редакційна стаття газети "День":
"Так! З паном Марчуком ми зустрічались неодноразово, і я знаю, що це справді людина з великим досвідом щодо розвитку відносин між Україною і НАТО, і я переконаний, що це сильна особистість, щоб покращити стосунки між Альянсом і його країною, а також він є тією людиною, котра здатна покращити стан справ у Збройних силах України, взаємодіючи з НАТО".
Експерт Королівської оборонної академії Великобританії в Оксфорді Джеймс Шерр у інтерв'ю радіо "Свобода" висловив жаль з приводу того, що Шкідченко подав у відставку і назвав його "дуже компетентним фахівцем".
"Пан Марчук багато років був секретарем Ради національної безпеки. Він мав координувати різні силові структури і хотів, щоб Збройні сили України радикально змінилися. А пан Шкідченко, крім такого бажання, хотів забезпечити повагу (до себе з боку) Збройних сил і Міністерства оборони. Тому природно, що порівняно з Марчуком, підхід Шкідченка був досить консервативним.
Але гадаю, що кожен усвідомлює: настав час серйозних змін для українських Збройних сил. По-перше, тому що цього вимагає українська економіка. По-друге, цього вимагає безпека України. По-третє, це складова частина інтеграції України в НАТО. І НАТО має справедливі очікування на зміни".
Прореагував на прихід Марчука й американський політик та політолог Збігнев Бжезинський. Теж досить нормально.
"Заяви Марчука з приводу політики України щодо НАТО, про бажання України бути в НАТО – дуже чіткі. Він брав участь у зустрічі у Вашингтоні (конференція 5 травня Ukraine and NATO: Tasks and Achievements for Cooperation and Integration). Його добре знає американська сторона. Я не знаю, що передувало цьому призначенню. Дивлячись на дії Києва ззовні, я б не поспішав робити висновок про те, що його призначення означатиме зміну курсу Києва", - сказав Бжезинський у інтерв'ю "Громадському радіо".
Одним словом, Марчука зустріли досить тепло, хоча його попередника теж любили у Брюсселі, а Робертсон називав екс-міністра "Владіміром". На останній зустрічі, під час засідання комісії Україна-НАТО, генсек Альянсу підбадьорив Шкідченка і пообіцяв йому "повну підтримку" у військовому реформуванні.
В Україні ці слова були сприйняті як заступництво головного НАТОвця перед ворогами Шкідченка всередині держави. До речі, не зрозуміло, що вони домоглися цією відставкою – на його місце прийшов теж повернутий обличчям до Вашингтона та Брюсселя Марчук.
За роботи Шкідченка міністром Україна значно просунулася на шляху до НАТО – це неофіційно визнавали в Альянсі. Виконання цільового плану дій у військовій сфері було результативнішим, ніж у політичній. І на додачу український Ан-124 було обрано основним військово-транспортним літаком НАТО до 2010 року.
Шкідченко для ілюстрації прагнення на Захід виступав на останньому засіданні Україна-НАТО англійською мовою. Виступав, і не соромився, що його вимова звучала жахливо, як у першокласника.
Але Марчука все одно зустріли оптимістичними словами, попри те, що відставка Шкідченка виглядала як інтрига опонентів курсу України на Захід.
У Брюсселі Марчук має репутацію пронатівського політика. Таке сприйняття його вже виробилося на рівні стереотипу.
Восени 2001 київський офіс Альянсу організовував поїздку журналістів до штаб-квартири організації. І тоді представники НАТО називали двох найвідвертіших прихильників інтеграції України до Альянсу – Марчука та Горбуліна. Перший тепер посів місце міністра оборони. Другий – у опалі. Але очолює один із численних органів з євроінтеграції України, який, проте, має дуже незрозумілі повноваження.
