Слідкуйте за руками Петра Миколайовича
Четвер, 26 червня 2003, 11:24
Більшість та комуністи - ось вам і триста. Рух не залишає іншого вибору
Зміни до Конституції, запропоновані Леонідом Кучмою, на перший погляд, справді не мають жодних шансів отримати голоси 300 народних депутатів. Все через те, що проект відкриває найлегший шлях до маніпуляції зі строком його повноважень, для яких не треба навіть конституційної більшості. Для чого б тоді глава держави вносив заздалегідь неприйнятні пропозиції, знаючи, що восени на них чекає провальне голосування у Верховній Раді?
Надія на те, що Кучма готовий ще раз зіграти роль схильного до компромісу політика й відмовитись від найбільш суперечливого пункту свого проекту, майже зовсім зачахла після того, як у вівторок пропрезидентська більшість несподівано взяла тайм-аут у роботі тимчасової комісії парламенту щодо змін до Конституції. Згідно з інформацією Олександра Мороза, роботу комісії, яка могла б вивести середнє арифметичне депутатського та президентського проектів заблоковано за "вказівкою Кучми".
Отже, раз не компроміс, то що? Безумовно, якщо тільки Кучма захоче, наступного тижня - для того, щоб направити проект до Конституційного Суду - він з легкістю набере 226 голосів. Попри те, що значну частину більшості його план не влаштовує, незважаючи на неприховані чвари в середині цієї більшості, схвалення президентського проекту гарантоване. Рішення щодо голосування прийматиметься під свист батога - тут не до інтересів, а тим більше не до переконань.
Але ж восени треба буде вже 300 голосів. Отоді-то, вважає Мороз, президентський варіант "не пройде ні за яких умов". У Кучми ж, очевидно, є впевненість у зворотному, раз він так наполягає саме на своєму баченні "реформи".
Де ж взяти голоси? Декілька тижнів тому Петро Симоненко, неначе раптом, сказав, що "Наша Україна" підтримає реформу за Кучмою, на чому вільні зсоціалдемократизовані телеЗМІ відразу ж акцентували увагу глядачів. Втім, для чого б це найбільш ймовірному переможцеві президентських виборів (та ще й при всій очевидності того, що час працює проти нього), відсувати голосування на декілька років чи заздалегідь погоджуватися на скорочення терміну власного урядування? Це питання залишилося за кадром.
Зрозуміло, що влада із надзвичайною навіть для неї наполегливістю працюватиме над мобілізацією голосів, й, мабуть, не кожний "нашоукраїнець" зможе проголосувати за сумлінням, знаючи, що за це можна в кращому випадку поповнити рахунок, а в гіршому - отримати паяльник до заднього проходу. Тому, виключати що серед 300 голосів може виявитися десяток-другий голосів ющенківців, не слід. Врешті-решт, більшість серед них як і серед нас - нормальні люди, які хочуть прожити життя так, що в ньому не було місця подвигу.
Але погляньмо, яка цікава арифметика. У фракції комуністів 60 депутатів - приблизно стільки, скільки бракує Леонідові Даниловичу для запровадження в життя власної конституційної реформи. Чим не пункт гуртової торгівлі, де те, чого тобі не вистачає, можна придбати у великій кількості та з добрячим дисконтом? І чи не виглядає "прогноз" Симоненка щодо підтримки Ющенком реформи від Кучми як яскрава ілюстрація до прислів'я "на злодії й шапка горить"?
Минулого вівторка в інтерв'ю "Дню" Леонід Грач не тільки закликав "поставити жирну крапку у ганебному союзі чотирьох", але й заявив про "цілком нормальне" ставлення до "ідеї зведення всіх виборів в один рік". "Час припинити знущатися над народом і спустошувати бюджет. Усе питання в тому, як знайти консенсус у визначенні "стартового року", - сказав Грач.
Ще раніше про "логічність" одночасного проведення в 2006 році і парламентських, і президентських виборів говорив і сам "товариш Симоненко". Отже, попри декларативне заперечення президентського варіанту реформи, комуністи відверто пропонують поторгуватися щодо того пункту, який для Кучми є головним - терміни виборів.
Кучма прагне запобігти революційним змінам у розстановці політичних сил, які можуть трапитися після президентських виборів 2004 року. Продовження власних повноважень - це лише крайній запобіжний захід, існують й інші стабілізаційні засоби, як-то обмеження терміну урядування наступного президента поєднане з пролонгацією повноважень діючої Верховної Ради, а відповідно більшості й уряду, який вже не повинен буде складати повноваження перед новообраним главою держави.
Комуністи більше, ніж інші партії, зацікавлені у відстрочці виборів нового парламенту, й не тільки тому, що грошей у них менше. Через природне зменшення електорату страждає рейтинг, і Симоненко постав перед загрозою невиходу навіть у другий тур президентських виборів. Надій на розширення соціальної бази немає. XXXVII з'їзд КПУ, який відбувся 21 червня, не залишив жодних сумнівів у нездатності партії до модернізації. Вона твердо вирішила стояти на позиціях вчорашнього дня - аж до останнього виборця, і чим гірше йтимуть справи у країні, чим довше триватиме епоха дикого капіталізму, тим пізніше настане такий момент.
Можна бути впевненим, що під час липневого голосування за президентську реформу комуністи жодного голосу за неї не подадуть, більше того метатимуть у владу громи та блискавки. Але восени, майже напевно, відбудеться щось таке, що змусить їх підтримати план Кучми.
Наприклад, конче треба буде рятувати Україну від приходу до влади "американського наймита" Ющенка. (Заради такої світлої цілі електорат вибачить керівництву партії компроміс із Кучмою, бо США, то, як каже Симоненко, - "тоталітарний монстр, що створює загрозу самому існуванню людства").
Неспроста ж останнім часом головним об'єктом для критики з боку КПУ став лідер НУ. Комуністи замість спільної опозиційної акції "Повстань, Україно!" потроху відновлюють акцію "Україна без Кучми та Ющенка", другу серію якої, очевидно, замовили ті ж самі люди, що й першу.
Значно менш толерантною стала й поведінка комуністів щодо колег по опозиційній трійці. А в Чернігові нещодавно "вірні ленінці" взагалі допомогли "буржую" Ярославському здолати єдиного кандидата від НУ, БЮТ та СПУ Дмитра Іванова. Кандидатка від КПУ не стала зніматися на його користь й набрала трохи більше голосів, ніж не вистачило Іванову.
Отже, у 1994 році КПУ посприяла Кучмі прийти до влади, в 1999 - допомогла її зберегти, а зараз схильна підставити плече, щоб влада не дісталась небажаному наступнику.
Останні дії Народного Руху як частини НУ значно розширили комуністам простір для маневру. Заява Бориса Тарасюка про небажання депутатів-рухівців голосувати за парламентський варіант реформи, яка пролунала у середу, означає, що "Наша Україна" торпедує політичну реформу взагалі, а тим політичним силам, які в ній все ж таки зацікавлені, не залишає іншого вибору, як брати за основу президентський проект.
Хай він і недосконалий, хай і суперечливий, хай і з подвійним дном, але він усе ж таки передбачає певне посилення ролі парламенту, а відповідно і партій. А це відповідає політичним інтересам не тільки КПУ, але й СПУ та БЮТ.
Зміни до Конституції, запропоновані Леонідом Кучмою, на перший погляд, справді не мають жодних шансів отримати голоси 300 народних депутатів. Все через те, що проект відкриває найлегший шлях до маніпуляції зі строком його повноважень, для яких не треба навіть конституційної більшості. Для чого б тоді глава держави вносив заздалегідь неприйнятні пропозиції, знаючи, що восени на них чекає провальне голосування у Верховній Раді?
Надія на те, що Кучма готовий ще раз зіграти роль схильного до компромісу політика й відмовитись від найбільш суперечливого пункту свого проекту, майже зовсім зачахла після того, як у вівторок пропрезидентська більшість несподівано взяла тайм-аут у роботі тимчасової комісії парламенту щодо змін до Конституції. Згідно з інформацією Олександра Мороза, роботу комісії, яка могла б вивести середнє арифметичне депутатського та президентського проектів заблоковано за "вказівкою Кучми".
Отже, раз не компроміс, то що? Безумовно, якщо тільки Кучма захоче, наступного тижня - для того, щоб направити проект до Конституційного Суду - він з легкістю набере 226 голосів. Попри те, що значну частину більшості його план не влаштовує, незважаючи на неприховані чвари в середині цієї більшості, схвалення президентського проекту гарантоване. Рішення щодо голосування прийматиметься під свист батога - тут не до інтересів, а тим більше не до переконань.
Але ж восени треба буде вже 300 голосів. Отоді-то, вважає Мороз, президентський варіант "не пройде ні за яких умов". У Кучми ж, очевидно, є впевненість у зворотному, раз він так наполягає саме на своєму баченні "реформи".
Де ж взяти голоси? Декілька тижнів тому Петро Симоненко, неначе раптом, сказав, що "Наша Україна" підтримає реформу за Кучмою, на чому вільні зсоціалдемократизовані телеЗМІ відразу ж акцентували увагу глядачів. Втім, для чого б це найбільш ймовірному переможцеві президентських виборів (та ще й при всій очевидності того, що час працює проти нього), відсувати голосування на декілька років чи заздалегідь погоджуватися на скорочення терміну власного урядування? Це питання залишилося за кадром.
Зрозуміло, що влада із надзвичайною навіть для неї наполегливістю працюватиме над мобілізацією голосів, й, мабуть, не кожний "нашоукраїнець" зможе проголосувати за сумлінням, знаючи, що за це можна в кращому випадку поповнити рахунок, а в гіршому - отримати паяльник до заднього проходу. Тому, виключати що серед 300 голосів може виявитися десяток-другий голосів ющенківців, не слід. Врешті-решт, більшість серед них як і серед нас - нормальні люди, які хочуть прожити життя так, що в ньому не було місця подвигу.
Але погляньмо, яка цікава арифметика. У фракції комуністів 60 депутатів - приблизно стільки, скільки бракує Леонідові Даниловичу для запровадження в життя власної конституційної реформи. Чим не пункт гуртової торгівлі, де те, чого тобі не вистачає, можна придбати у великій кількості та з добрячим дисконтом? І чи не виглядає "прогноз" Симоненка щодо підтримки Ющенком реформи від Кучми як яскрава ілюстрація до прислів'я "на злодії й шапка горить"?
Минулого вівторка в інтерв'ю "Дню" Леонід Грач не тільки закликав "поставити жирну крапку у ганебному союзі чотирьох", але й заявив про "цілком нормальне" ставлення до "ідеї зведення всіх виборів в один рік". "Час припинити знущатися над народом і спустошувати бюджет. Усе питання в тому, як знайти консенсус у визначенні "стартового року", - сказав Грач.
Ще раніше про "логічність" одночасного проведення в 2006 році і парламентських, і президентських виборів говорив і сам "товариш Симоненко". Отже, попри декларативне заперечення президентського варіанту реформи, комуністи відверто пропонують поторгуватися щодо того пункту, який для Кучми є головним - терміни виборів.
Кучма прагне запобігти революційним змінам у розстановці політичних сил, які можуть трапитися після президентських виборів 2004 року. Продовження власних повноважень - це лише крайній запобіжний захід, існують й інші стабілізаційні засоби, як-то обмеження терміну урядування наступного президента поєднане з пролонгацією повноважень діючої Верховної Ради, а відповідно більшості й уряду, який вже не повинен буде складати повноваження перед новообраним главою держави.
Комуністи більше, ніж інші партії, зацікавлені у відстрочці виборів нового парламенту, й не тільки тому, що грошей у них менше. Через природне зменшення електорату страждає рейтинг, і Симоненко постав перед загрозою невиходу навіть у другий тур президентських виборів. Надій на розширення соціальної бази немає. XXXVII з'їзд КПУ, який відбувся 21 червня, не залишив жодних сумнівів у нездатності партії до модернізації. Вона твердо вирішила стояти на позиціях вчорашнього дня - аж до останнього виборця, і чим гірше йтимуть справи у країні, чим довше триватиме епоха дикого капіталізму, тим пізніше настане такий момент.
Можна бути впевненим, що під час липневого голосування за президентську реформу комуністи жодного голосу за неї не подадуть, більше того метатимуть у владу громи та блискавки. Але восени, майже напевно, відбудеться щось таке, що змусить їх підтримати план Кучми.
Наприклад, конче треба буде рятувати Україну від приходу до влади "американського наймита" Ющенка. (Заради такої світлої цілі електорат вибачить керівництву партії компроміс із Кучмою, бо США, то, як каже Симоненко, - "тоталітарний монстр, що створює загрозу самому існуванню людства").
Неспроста ж останнім часом головним об'єктом для критики з боку КПУ став лідер НУ. Комуністи замість спільної опозиційної акції "Повстань, Україно!" потроху відновлюють акцію "Україна без Кучми та Ющенка", другу серію якої, очевидно, замовили ті ж самі люди, що й першу.
Значно менш толерантною стала й поведінка комуністів щодо колег по опозиційній трійці. А в Чернігові нещодавно "вірні ленінці" взагалі допомогли "буржую" Ярославському здолати єдиного кандидата від НУ, БЮТ та СПУ Дмитра Іванова. Кандидатка від КПУ не стала зніматися на його користь й набрала трохи більше голосів, ніж не вистачило Іванову.
Отже, у 1994 році КПУ посприяла Кучмі прийти до влади, в 1999 - допомогла її зберегти, а зараз схильна підставити плече, щоб влада не дісталась небажаному наступнику.
Останні дії Народного Руху як частини НУ значно розширили комуністам простір для маневру. Заява Бориса Тарасюка про небажання депутатів-рухівців голосувати за парламентський варіант реформи, яка пролунала у середу, означає, що "Наша Україна" торпедує політичну реформу взагалі, а тим політичним силам, які в ній все ж таки зацікавлені, не залишає іншого вибору, як брати за основу президентський проект.
Хай він і недосконалий, хай і суперечливий, хай і з подвійним дном, але він усе ж таки передбачає певне посилення ролі парламенту, а відповідно і партій. А це відповідає політичним інтересам не тільки КПУ, але й СПУ та БЮТ.
