Дають усі, беруть усі - і молоді, і дідусі...
Середа, 25 червня 2003, 13:33
В місті N, як і в країні "У" у цілому, відстрекотали останні дзвоники та вистигли сльози розчулення на щоках батьків і вчителів. Втомлені міліціянти, що майже добу чатували громадський спокій під час всенародних традиційних випускних балів, розійшлися відсипатися по домівках. За родинними столами зібралися протверезілі випускники та заклопотані батьки: що робити з дітьми після школи?
У вузах країни "У" почався Час Літніх Хабарів, що котрий вже рік вражає відвертістю та масштабами. А кожний городянин як "Отче наш" знає: гаманець без грошей – просто шкіра. В місті N, як і в країні "У" у цілому, щире хабарництво стало вже такою ж доброю народною традицією, як і колядки. Вона еволюційним шляхом прийшла на зміну архаїзмам - безкоштовній освіті та медицині та копійчаній вартості інших послуг. Свою ціну тепер має усе: місце на ринку чи цвинтарі, іспит із непередбачуваної історії країни "У" та правий поворот під знак.
З легкою посмішкою продавець лотерейних білетів з міста N Мірча Георгійович пригадує ті часи, коли за одну коробку цукерок він зробив операцію на апендицит собі, видалення зубу дружині та справив окуляри тещі. Тепер прем’єри беруть мільйонами, командувачі флотами кораблями, міністри – ліцензіями та квотами.
Цікаво, - думає пан Мірча, - а чим взяли посадовці в Києві з корейців з "ДЕУ", щоб ті заполонили країну своїми недолугими авто, що не витримують навіть 20 тисяч пробігу дорогами Вітчизни? Це знають, мабуть, лише "хрещений батько національної корупції" Павло Іванович та інші мешканці Печерських пагорбів. Знають, але навряд чи скажуть. Мовчатимуть, як мобільні телефони в столичному метро.
А тим часом в місті N, намагаючись гідно зустріти нове всенародне свято – День Державного Службовця, вирішили на свій розсуд з'ясувати, а чи не на останньому, бува, часом, місці ми в державі з цього питання? Швидко з'ясувалося: ні! 52 % опитаних городян вже дають чиновникам хабарі час від часу, 13 % - роблять це постійно. І це не дивно: більш ніж 40% опитуваних вважають таку систему розв'язання питань досить ефективною. Після дачі хабара у 68% респондентів питання вирішилось позитивно, вони відразу відчули значне душевне полегшення; частково вирішилось у 23% городян і чомусь не вирішилось взагалі - у 9%!
Найбільш корумпованими, на думку опитаних, є медичні установи (36%), державтоінспекція (24%), вищі навчальні заклади (23%), митниця (14%), школи (13%). Далі йдуть податкові органи, ЖРЕПи, військкомати. На запитання, кому довелось давати хабара? - майже 50% щиро відповіли: безпосередньо людині, яка вирішувала питання; 19% бідак таких знайомств не мали, тому давали знайомому, який забезпечив вихід на потрібну людину; 11% відстьобували посереднику, який працював в потрібній установі. Персонально керівники установ і організацій виглядають дещо "краще" - лише 10% опитаних городян мали можливість дата хабар особисто їм.
За останній рік 55% городян як могли сприяли розквіту хабарництва і корупції в місті N. Вони або члени їхніх сімей віддячували відповідним структурам за позитивне вирішення власних питань. І це не дивно. Адже половина опитаних щиро переконана: без хабара вирішити проблему аж ніяк неможливо; чверть чесно визнає: нам чесно "дали зрозуміти чи вказали ціну"; 16% вважають, що так роблять і хабарництво є добрим народним звичаєм; натомість 12% були просто щиросердечно вдячні, отже їх "внесок" можна, мабуть, вважати, презентом.
Причина того, що боротьба з корупцією позитивних результатів не дає, вважають в місті N, стара, як комп’ютер першого покоління - ті, хто має з нею боротися, власне Державні Службовці, беруть самі де і коли тільки можуть. 17 червня телеканал "1+1" порадував країну "У" черговим "Подвійним доказом", присвяченим проблемам вищої освіти. З програми вирізали тезу одного з присутніх, який сказав, що фактично держава примушує професорів і доцентів займатися поборами. Не почули телеглядачі й про те, що уряд ігнорує Закон "Про вищу освіту", зокрема його положення, згідно з яким "бюджетних" місць у вузах повинно бути на менше як 180 на 10 тисяч населення…
Але попри нищівну цьогорічну засуху та "інтервенцію" сарани в деяких регіонах, народ в країні "У" та й в місті N, голодувати не буде. Заплатимо кому треба, та й обійдемося. Пан Мірча, пенсіонер з міста N, щиро зізнався: "Я щоранку ходив до роботи по п’ять кілометрів, доки не знайшов коротший шлях".
Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, Українське місто "N"
У вузах країни "У" почався Час Літніх Хабарів, що котрий вже рік вражає відвертістю та масштабами. А кожний городянин як "Отче наш" знає: гаманець без грошей – просто шкіра. В місті N, як і в країні "У" у цілому, щире хабарництво стало вже такою ж доброю народною традицією, як і колядки. Вона еволюційним шляхом прийшла на зміну архаїзмам - безкоштовній освіті та медицині та копійчаній вартості інших послуг. Свою ціну тепер має усе: місце на ринку чи цвинтарі, іспит із непередбачуваної історії країни "У" та правий поворот під знак.
З легкою посмішкою продавець лотерейних білетів з міста N Мірча Георгійович пригадує ті часи, коли за одну коробку цукерок він зробив операцію на апендицит собі, видалення зубу дружині та справив окуляри тещі. Тепер прем’єри беруть мільйонами, командувачі флотами кораблями, міністри – ліцензіями та квотами.
Цікаво, - думає пан Мірча, - а чим взяли посадовці в Києві з корейців з "ДЕУ", щоб ті заполонили країну своїми недолугими авто, що не витримують навіть 20 тисяч пробігу дорогами Вітчизни? Це знають, мабуть, лише "хрещений батько національної корупції" Павло Іванович та інші мешканці Печерських пагорбів. Знають, але навряд чи скажуть. Мовчатимуть, як мобільні телефони в столичному метро.
А тим часом в місті N, намагаючись гідно зустріти нове всенародне свято – День Державного Службовця, вирішили на свій розсуд з'ясувати, а чи не на останньому, бува, часом, місці ми в державі з цього питання? Швидко з'ясувалося: ні! 52 % опитаних городян вже дають чиновникам хабарі час від часу, 13 % - роблять це постійно. І це не дивно: більш ніж 40% опитуваних вважають таку систему розв'язання питань досить ефективною. Після дачі хабара у 68% респондентів питання вирішилось позитивно, вони відразу відчули значне душевне полегшення; частково вирішилось у 23% городян і чомусь не вирішилось взагалі - у 9%!
Найбільш корумпованими, на думку опитаних, є медичні установи (36%), державтоінспекція (24%), вищі навчальні заклади (23%), митниця (14%), школи (13%). Далі йдуть податкові органи, ЖРЕПи, військкомати. На запитання, кому довелось давати хабара? - майже 50% щиро відповіли: безпосередньо людині, яка вирішувала питання; 19% бідак таких знайомств не мали, тому давали знайомому, який забезпечив вихід на потрібну людину; 11% відстьобували посереднику, який працював в потрібній установі. Персонально керівники установ і організацій виглядають дещо "краще" - лише 10% опитаних городян мали можливість дата хабар особисто їм.
За останній рік 55% городян як могли сприяли розквіту хабарництва і корупції в місті N. Вони або члени їхніх сімей віддячували відповідним структурам за позитивне вирішення власних питань. І це не дивно. Адже половина опитаних щиро переконана: без хабара вирішити проблему аж ніяк неможливо; чверть чесно визнає: нам чесно "дали зрозуміти чи вказали ціну"; 16% вважають, що так роблять і хабарництво є добрим народним звичаєм; натомість 12% були просто щиросердечно вдячні, отже їх "внесок" можна, мабуть, вважати, презентом.
Причина того, що боротьба з корупцією позитивних результатів не дає, вважають в місті N, стара, як комп’ютер першого покоління - ті, хто має з нею боротися, власне Державні Службовці, беруть самі де і коли тільки можуть. 17 червня телеканал "1+1" порадував країну "У" черговим "Подвійним доказом", присвяченим проблемам вищої освіти. З програми вирізали тезу одного з присутніх, який сказав, що фактично держава примушує професорів і доцентів займатися поборами. Не почули телеглядачі й про те, що уряд ігнорує Закон "Про вищу освіту", зокрема його положення, згідно з яким "бюджетних" місць у вузах повинно бути на менше як 180 на 10 тисяч населення…
Але попри нищівну цьогорічну засуху та "інтервенцію" сарани в деяких регіонах, народ в країні "У" та й в місті N, голодувати не буде. Заплатимо кому треба, та й обійдемося. Пан Мірча, пенсіонер з міста N, щиро зізнався: "Я щоранку ходив до роботи по п’ять кілометрів, доки не знайшов коротший шлях".
Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, Українське місто "N"
