Ранній початок змагання між наступниками у Києві
Середа, 25 червня 2003, 12:00
Чи буде український президент Кучма балотуватися на третій термін?
Україна поступово готується до боротьби за владу після закінчення другого президентського терміну нелюбого Леоніда Кучми. Відкритим залишається питання, чи зможе опозиція висунути єдиного кандидата і чи має намір піти зі своєї посади Кучма, якому Захід докоряє за недемократичну поведінку і за зловживання владою.
Де ще так люблять VIP-персон, як у колишніх соціалістичних країнах Сходу? Very Important Persons, і, здається, їх дуже багато. Вони їздять в машинах із тонованим склом, мчать вулицями, без великих зусиль проходять паспортний і митний контроль.
Чоловіки, одягнуті у все чорне, в темних окулярах йдуть попереду, охороняють, винюхують, вдивляються, розганяючи перехожих, відкривають перед ними двері лімузинів. Коли в київський аеропорт прибуває президент Леонід Кучма, про рядових пасажирів негайно забувають. Перестають працювати інформаційні табло, персонал ховається, а огрядним американцям під пекучим сонцем доводиться йти через величезну площу пішки, оскільки весь рух перекритий для зустрічі VIP-персони й челяді, яка її супроводжує.
Сильно підірвана репутація
Більшість людей на пострадянському просторі реагують на такі речі без задоволення. Вони ще добре пам'ятають цековські кортежі, які у божевільному темпі мчали вулицями, і нікого не втішає те, що сьогоднішнє поняття VIP-персони - це не тільки влада, але й гроші.
Якщо кого-небудь у Києві спитати - байдуже, пішохода, таксиста чи продавця, - кожен скаже, що він не в захваті від глави держави. Популярність Кучми впала нижче нижчої межі. Злоба, з якою про нього говорять, можна порівняти з тією, яку колись у Радянському Союзі викликав Горбачов; зневажливе ставлення до нього примушує росіян пригадати про Єльцина. Його критикують без всякого остраху; лише небагато хто вважає, що краще залишатися анонімними.
Але те, у чому докоряють Кучмі, нелегко звести до загального знаменника. Для одних, у більшості випадків немолодих людей, він не має співчуття до бідних, оскільки ухвалив рішення про скорочення і без того нечисленних соціальних програм. В інших, головним чином молодих, до нього є претензії морального характеру, він парія, що вирядився в шати політика, який піддає цензурі засоби масової інформації, пригноблює опозицію, погрожує своїм противникам і навіть віддає накази про їх фізичне усунення.
Для декого він - маріонетка одного економічного клану, інші ставлять йому в провину небажання проводити реформи в українському суспільстві, яке все ще базується на принципах соціалізму.
Двопалатний парламент?
Останній докір у зв'язку з цим звучить дещо дивно, оскільки саме Кучма протягом останнього року проголосив державні реформи. Їх центральна частина - це реформа виборчого права і перетворення величезного однопалатного парламенту, Верховної Ради, що нараховує 450 депутатів, на двопалатний парламент з 300 депутатами палати общин, обраними за загальнонаціональними списками, і 81 депутатом верхньої палати, яка представляє регіони.
Вибір і затвердження прем'єр-міністра віддається палаті общин; в обмін на це Кучма хотів би зберегти за собою право розпуску парламенту, якщо він у розумні терміни не зможе сформувати працездатну більшість.
Опозиція вказує на те, що Кучма подав ці пропозиції під тиском критиків всередині країни і за кордоном, а деякі навіть вважають, що глава держави, по суті, думає тільки про те, чи може він схилити парламент до того, щоб той дозволив йому балотуватися на третій термін, не передбачений конституцією. Інші вважають, що для Кучми важлива його репутація і тому наступного року, як це і передбачено, він залишить свою посаду після завершення другого п'ятирічного терміну своїх повноважень.
Ніхто не заперечує те, що зміна влади в Україні, як і в Росії, ще не стала рядовою демократичною процедурою, як, наприклад, у Чехії, Угорщині або Польщі. Президент і його оточення багато що втрачають, відмовляючись від влади, і ризикують зазнати кримінальних переслідувань. Вже зараз Кучма намагається вмовити парламент зберегти за ним його імунітет, і, звичайно, він був би вельми радий, якби зміг запропонувати народу популярного і відданого йому наступника. У Києві добре пам'ятають про те, як Єльцин колись висував Путіна, щоб вберегти свій клан від переслідування за фінансові афери.
Немезида Кучми - це його колишній охоронець Микола Мельниченко, який сьогодні живе поблизу Вашингтона під чужим ім'ям. Мельниченко зробив ті самі горезвісні аудіозаписи, де можна почути, як Кучма вимагає усунення неприємного йому журналіста Георгія Гонгадзе, який потім був убитий невстановленими особами у вересні 2000 року.
Американці підтвердили автентичність записів Мельниченка і виявили у них до того ж доказ того, що Кучма дозволив продаж Саддаму Хусейну систем раннього виявлення "Кольчуга". Однак це тільки найбільш відомі претензії, які пред'являються президенту. Опозиція докоряє Кучмі ще у безлічі інших проступків, насамперед, у зловживанні своїм становищем.
Міжнародна ізоляція
Незалежно від істинності обвинувачень Мельниченка не можна не помітити, що Україна при Кучмі потрапила у міжнародну ізоляцію. У главі держави в Америці і Західній Європі через стиль його керівництва і грубе ставлення до опозиції бачать парію; тільки у країнах колишнього східного блоку, передусім, у Польщі, намагаються зберігати з Україною дружні відносини. ЄС, для якого дуже важливі контакти з Києвом, охоче приймає цю форму "розподілу праці"; американцям вона не так подобається, однак вони закривають на це очі, оскільки Польща у конфлікті з Іраком виявила себе надійним союзником.
Українські адміністрація й юстиція вважаються на Заході суперпродажними. За час після розпаду Радянського Союзу у 1991 році на Україні, за офіційним даними, було вбито не менше 18 журналістів, й опозиційні партії, західні дипломати і багато засобів масової інформації сумніваються в достовірності розслідування цих вбивств.
Злочинність, за даними міністра внутрішніх справ Юрія Смірнова, все ще росте. Сумне лідерство у цій справі належить Одесі і Донецькій області, де минулого року було зареєстровано шість замовних вбивств. Підкуп і розтрата державних коштів досягли катастрофічних розмірів, говорить Смірнов.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) повідомив у лютому, що Україна, якщо вона хоче поновлення кредитів, повинна з усією суворістю застосовувати нещодавно ухвалені закони по боротьбі з відмиванням "брудних" грошей - те, що робилося досі, ніяк не може задовольнити МВФ.
МВФ у минулому році припинив надання Україні кредиту у розмірі 2,6 млрд. доларів. Financial Action Task Force, провідна у світі організація по контролю за відмиванням "брудних" грошей, внесла Україну як країну, не схильну до співпраці, до свого чорного списку. Реакція українського керівництва на такі докори подвійна. З одного боку, воно прагне розрядити атмосферу. Кучма підписав закони про боротьбу з відмиванням грошей, прем'єр-міністр Янукович закликає до посилення боротьби зі злочинністю, а кабінет міністрів у кінці травня прийняв національну програму по приведенню українського законодавства до стандартів ЄС.
З іншого боку, претензії Заходу сприймаються як зухвалість. Саме так Кучма сприйняв розслідування американських юристів проти колишнього прем'єр-міністра Лазаренка, який був заочно засуджений у Швейцарії по обвинуваченню у відмиванні грошей й якого в Україні підозрювали навіть у вбивстві.
Майбутнє на Сході?
Прагнення у подібних ситуаціях знову зблизитися з Росією й орієнтуватися на авторитарний стиль правління Путіна велике, і, згідно з опитуваннями, значна частина українців (близько однієї третини) вітала б розширення зв'язків із Москвою. Розширення співпраці з ЄС, згідно з тими ж опитуваннями, бажає тільки одна чверть громадян.
Однак одночасно всі заяви про зближення з Москвою - наприклад, про створення "спільного економічного простору" і вільної економічної зони на території СНД характеризуються необов'язковістю й безпорадністю. У Києві знають, що від Росії багато чого чекати не можна, на фінансову підтримку і зовсім розраховувати не доводиться, а у розквіт економіки на пострадянському просторі також мало хто вірить.
Хоч українці вільно критикують президента, його противники багато чого собі не дозволяють. Єдине, що об'єднує відомі опозиційні партії - комуністів, коаліцію "Наша Україна", партію Юлії Тимошенко і соціалістів, - це ворожнеча по відношенню до глави держави. Вже у тактичних питаннях вони виявляються безпорадними, а якщо мова заходить про стратегію, розлад між ними стає абсолютно очевидним.
Важливо було б досягнути угоди щодо єдиного кандидата у президенти, щоб мати шанс проти майбутнього протеже Кучми або самого Кучми (якщо він захоче балотуватися ще раз). Розуміння цього, правда, існує.
Майже всі лідери опозиції вже закликали до висунення єдиного кандидата, і у даний момент найбільш перспективний серед них - Ющенко, колишній прем'єр-міністр, а сьогодні голова блоку "Наша Україна", який користується помітною популярністю. Однак Кучма поблажливо дивиться на всі старання своїх противників і має для цього деякі підстави. Ці люди, говорить він, напередодні виборів всі між собою пересваряться.
Амбіції прем'єр-міністра
Серйозніше, ніж здається, глава держави сприймає амбіції свого прем'єр-міністра Януковича, вихідця з донецького клану владної еліти, на який спирається і Кучма. Однак питання, чи вступить Янукович на майбутній рік у передвиборчу гонку як людина Кучми, поки ще відкрите. З одного боку, влада президента з наближенням виборів, здається, зменшується; політичні клани вже не такі лояльні стосовно до нього, і навіть фігурам, які завдяки йому піднеслися, він довіряти не може.
З іншого боку, за час, що залишився до виборів, багато чого може трапитися, а, на відміну від Ющенка і його колег, чинний глава уряду постійно знаходиться під прицілом засобів масової інформації. Але, якщо сьогоднішні непогані темпи економічного розвитку збережуться, схоже, доведеться розраховувати на Януковича.
Оригінал статті читайте тут Fruhe Diadochenkampfe in Kiew
Переклад Inopressa.ru
Україна поступово готується до боротьби за владу після закінчення другого президентського терміну нелюбого Леоніда Кучми. Відкритим залишається питання, чи зможе опозиція висунути єдиного кандидата і чи має намір піти зі своєї посади Кучма, якому Захід докоряє за недемократичну поведінку і за зловживання владою.
Де ще так люблять VIP-персон, як у колишніх соціалістичних країнах Сходу? Very Important Persons, і, здається, їх дуже багато. Вони їздять в машинах із тонованим склом, мчать вулицями, без великих зусиль проходять паспортний і митний контроль.
Чоловіки, одягнуті у все чорне, в темних окулярах йдуть попереду, охороняють, винюхують, вдивляються, розганяючи перехожих, відкривають перед ними двері лімузинів. Коли в київський аеропорт прибуває президент Леонід Кучма, про рядових пасажирів негайно забувають. Перестають працювати інформаційні табло, персонал ховається, а огрядним американцям під пекучим сонцем доводиться йти через величезну площу пішки, оскільки весь рух перекритий для зустрічі VIP-персони й челяді, яка її супроводжує.
Сильно підірвана репутація
Більшість людей на пострадянському просторі реагують на такі речі без задоволення. Вони ще добре пам'ятають цековські кортежі, які у божевільному темпі мчали вулицями, і нікого не втішає те, що сьогоднішнє поняття VIP-персони - це не тільки влада, але й гроші.
Якщо кого-небудь у Києві спитати - байдуже, пішохода, таксиста чи продавця, - кожен скаже, що він не в захваті від глави держави. Популярність Кучми впала нижче нижчої межі. Злоба, з якою про нього говорять, можна порівняти з тією, яку колись у Радянському Союзі викликав Горбачов; зневажливе ставлення до нього примушує росіян пригадати про Єльцина. Його критикують без всякого остраху; лише небагато хто вважає, що краще залишатися анонімними.
Але те, у чому докоряють Кучмі, нелегко звести до загального знаменника. Для одних, у більшості випадків немолодих людей, він не має співчуття до бідних, оскільки ухвалив рішення про скорочення і без того нечисленних соціальних програм. В інших, головним чином молодих, до нього є претензії морального характеру, він парія, що вирядився в шати політика, який піддає цензурі засоби масової інформації, пригноблює опозицію, погрожує своїм противникам і навіть віддає накази про їх фізичне усунення.
Для декого він - маріонетка одного економічного клану, інші ставлять йому в провину небажання проводити реформи в українському суспільстві, яке все ще базується на принципах соціалізму.
Двопалатний парламент?
Останній докір у зв'язку з цим звучить дещо дивно, оскільки саме Кучма протягом останнього року проголосив державні реформи. Їх центральна частина - це реформа виборчого права і перетворення величезного однопалатного парламенту, Верховної Ради, що нараховує 450 депутатів, на двопалатний парламент з 300 депутатами палати общин, обраними за загальнонаціональними списками, і 81 депутатом верхньої палати, яка представляє регіони.
Вибір і затвердження прем'єр-міністра віддається палаті общин; в обмін на це Кучма хотів би зберегти за собою право розпуску парламенту, якщо він у розумні терміни не зможе сформувати працездатну більшість.
Опозиція вказує на те, що Кучма подав ці пропозиції під тиском критиків всередині країни і за кордоном, а деякі навіть вважають, що глава держави, по суті, думає тільки про те, чи може він схилити парламент до того, щоб той дозволив йому балотуватися на третій термін, не передбачений конституцією. Інші вважають, що для Кучми важлива його репутація і тому наступного року, як це і передбачено, він залишить свою посаду після завершення другого п'ятирічного терміну своїх повноважень.
Ніхто не заперечує те, що зміна влади в Україні, як і в Росії, ще не стала рядовою демократичною процедурою, як, наприклад, у Чехії, Угорщині або Польщі. Президент і його оточення багато що втрачають, відмовляючись від влади, і ризикують зазнати кримінальних переслідувань. Вже зараз Кучма намагається вмовити парламент зберегти за ним його імунітет, і, звичайно, він був би вельми радий, якби зміг запропонувати народу популярного і відданого йому наступника. У Києві добре пам'ятають про те, як Єльцин колись висував Путіна, щоб вберегти свій клан від переслідування за фінансові афери.
Немезида Кучми - це його колишній охоронець Микола Мельниченко, який сьогодні живе поблизу Вашингтона під чужим ім'ям. Мельниченко зробив ті самі горезвісні аудіозаписи, де можна почути, як Кучма вимагає усунення неприємного йому журналіста Георгія Гонгадзе, який потім був убитий невстановленими особами у вересні 2000 року.
Американці підтвердили автентичність записів Мельниченка і виявили у них до того ж доказ того, що Кучма дозволив продаж Саддаму Хусейну систем раннього виявлення "Кольчуга". Однак це тільки найбільш відомі претензії, які пред'являються президенту. Опозиція докоряє Кучмі ще у безлічі інших проступків, насамперед, у зловживанні своїм становищем.
Міжнародна ізоляція
Незалежно від істинності обвинувачень Мельниченка не можна не помітити, що Україна при Кучмі потрапила у міжнародну ізоляцію. У главі держави в Америці і Західній Європі через стиль його керівництва і грубе ставлення до опозиції бачать парію; тільки у країнах колишнього східного блоку, передусім, у Польщі, намагаються зберігати з Україною дружні відносини. ЄС, для якого дуже важливі контакти з Києвом, охоче приймає цю форму "розподілу праці"; американцям вона не так подобається, однак вони закривають на це очі, оскільки Польща у конфлікті з Іраком виявила себе надійним союзником.
Українські адміністрація й юстиція вважаються на Заході суперпродажними. За час після розпаду Радянського Союзу у 1991 році на Україні, за офіційним даними, було вбито не менше 18 журналістів, й опозиційні партії, західні дипломати і багато засобів масової інформації сумніваються в достовірності розслідування цих вбивств.
Злочинність, за даними міністра внутрішніх справ Юрія Смірнова, все ще росте. Сумне лідерство у цій справі належить Одесі і Донецькій області, де минулого року було зареєстровано шість замовних вбивств. Підкуп і розтрата державних коштів досягли катастрофічних розмірів, говорить Смірнов.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) повідомив у лютому, що Україна, якщо вона хоче поновлення кредитів, повинна з усією суворістю застосовувати нещодавно ухвалені закони по боротьбі з відмиванням "брудних" грошей - те, що робилося досі, ніяк не може задовольнити МВФ.
МВФ у минулому році припинив надання Україні кредиту у розмірі 2,6 млрд. доларів. Financial Action Task Force, провідна у світі організація по контролю за відмиванням "брудних" грошей, внесла Україну як країну, не схильну до співпраці, до свого чорного списку. Реакція українського керівництва на такі докори подвійна. З одного боку, воно прагне розрядити атмосферу. Кучма підписав закони про боротьбу з відмиванням грошей, прем'єр-міністр Янукович закликає до посилення боротьби зі злочинністю, а кабінет міністрів у кінці травня прийняв національну програму по приведенню українського законодавства до стандартів ЄС.
З іншого боку, претензії Заходу сприймаються як зухвалість. Саме так Кучма сприйняв розслідування американських юристів проти колишнього прем'єр-міністра Лазаренка, який був заочно засуджений у Швейцарії по обвинуваченню у відмиванні грошей й якого в Україні підозрювали навіть у вбивстві.
Майбутнє на Сході?
Прагнення у подібних ситуаціях знову зблизитися з Росією й орієнтуватися на авторитарний стиль правління Путіна велике, і, згідно з опитуваннями, значна частина українців (близько однієї третини) вітала б розширення зв'язків із Москвою. Розширення співпраці з ЄС, згідно з тими ж опитуваннями, бажає тільки одна чверть громадян.
Однак одночасно всі заяви про зближення з Москвою - наприклад, про створення "спільного економічного простору" і вільної економічної зони на території СНД характеризуються необов'язковістю й безпорадністю. У Києві знають, що від Росії багато чого чекати не можна, на фінансову підтримку і зовсім розраховувати не доводиться, а у розквіт економіки на пострадянському просторі також мало хто вірить.
Хоч українці вільно критикують президента, його противники багато чого собі не дозволяють. Єдине, що об'єднує відомі опозиційні партії - комуністів, коаліцію "Наша Україна", партію Юлії Тимошенко і соціалістів, - це ворожнеча по відношенню до глави держави. Вже у тактичних питаннях вони виявляються безпорадними, а якщо мова заходить про стратегію, розлад між ними стає абсолютно очевидним.
Важливо було б досягнути угоди щодо єдиного кандидата у президенти, щоб мати шанс проти майбутнього протеже Кучми або самого Кучми (якщо він захоче балотуватися ще раз). Розуміння цього, правда, існує.
Майже всі лідери опозиції вже закликали до висунення єдиного кандидата, і у даний момент найбільш перспективний серед них - Ющенко, колишній прем'єр-міністр, а сьогодні голова блоку "Наша Україна", який користується помітною популярністю. Однак Кучма поблажливо дивиться на всі старання своїх противників і має для цього деякі підстави. Ці люди, говорить він, напередодні виборів всі між собою пересваряться.
Амбіції прем'єр-міністра
Серйозніше, ніж здається, глава держави сприймає амбіції свого прем'єр-міністра Януковича, вихідця з донецького клану владної еліти, на який спирається і Кучма. Однак питання, чи вступить Янукович на майбутній рік у передвиборчу гонку як людина Кучми, поки ще відкрите. З одного боку, влада президента з наближенням виборів, здається, зменшується; політичні клани вже не такі лояльні стосовно до нього, і навіть фігурам, які завдяки йому піднеслися, він довіряти не може.
З іншого боку, за час, що залишився до виборів, багато чого може трапитися, а, на відміну від Ющенка і його колег, чинний глава уряду постійно знаходиться під прицілом засобів масової інформації. Але, якщо сьогоднішні непогані темпи економічного розвитку збережуться, схоже, доведеться розраховувати на Януковича.
Оригінал статті читайте тут Fruhe Diadochenkampfe in Kiew
Переклад Inopressa.ru
