Чоловічий вчинок хлопця, що полюбляв співати "Michelle"
П'ятниця, 20 червня 2003, 16:13
Ні зменшення парламентом розміру ПДВ, ні підвищення зарплатні вчителям, ані навіть звичний вже монолог президента з народом з приводу забалаканої вкрай реформи, не викликали все ж такого піднесення в місті N, як несподіваний розбрат в найпотужнішій партструктурі країни "У", що схована за абревіатурою СДПУ(о) і жодного відношення до соціал-демократії, на думку розумних людей, не має. Довідатися що-небудь з приводу цього в місцевих осередках структури було марною витратою часу. Тому спробували розібратися самостійно.
Сашка Зінченка добре пам'ятають студентські знайомі, частина з яких проживає тепер в місті N. Білявий симпатичний юнак з червоною гітарою чеського виробництва "Торнадо" був душею та ідеологом студентського ВІА, надаючи перевагу виконанню на вечірках з танцями не дуже бажаних тоді "бітлів". Пізніше йому приписували й фундацію КВК в рідному ВУЗі, що було явним перебільшенням та даниною його теперішнім успіхам у політиці.
Сашко ріс на очах сотень товаришів по комуністичній спілці молоді від секретаря комсомольського комітету рідного університету до секретаря московського, чітко визначаючи який саме наступний щабель кар'єри обирати. Так він став Олександром Олексійовичем, без сумніву, одним з провідних і талановитих політиків країни "У".
Серед його безперечних здобутків, що найбільш оцінені пересічним громадянином, є, насамперед, створення телеканалу "Інтер". Тоді, після розвалу СРСР та його телевізійного простору, саме завдяки йому було знайдено компроміс між минулим та майбутнім телебачення, без якого неможливо собі уявити повсякденне життя будь-якої родини.
Спочатку ніхто з його друзів не надав належного значення тому, що Сашко почав все частіше з'являтися на випестуваному ним же каналі в дещо незрозумілих форматах та компаніях. Поступово канал ставав рупором об'єднаних есдеків і широко використовувався ними для пропаганди відомих прізвищ з кінцівкою "ук". Лише прізвище Сашка закінчувалося дисонуючими літерами - "ко".
Але було все зрозуміло, що монолітність структури в такий мінливий час, удавана. Досить тільки попитати трішки людей на вулицях та проаналізувати "титульні" списки партії. Та й практика цієї політичної сили дуже нагадує не дуже демократичний централізм КПРС періоду агонії. Важко простому спостерігачеві встановити, що насправді відбувається в середині есдеківської спілки. Від її імені останнім часом віщує лише не дуже прозорий патріарх та символ нової держави Леонід Макарович, що давно вже переплюнув майбутнього прадідуся Горбачова в сенсі говорити про все і ні про що. Лідер партії рівно рік знаходиться на важливій державній посаді й уникає публічності. Принаймні до цього вчинку свого заступника.
Тому очевидно одне – попри все Олександр Зінченко вчинив мужньо. Свідомо, на очах у найміцнішого партапарату, найвпливовіших постатей країни і навіть у колективного члена СДПУ(о) – київського "Динамо", відмовити в довірі такій силі, це вчинок. З того, що вчинить тепер керівництво есдеків, народ буде бачити, чого ж насправді варта ця сила.
Сценарії наступних подій провінційні аналітики оцінюють по різному, аж до ймовірного розколу есдеків, що так і не об'єдналися ні між собою, ні з європейськими колегами. Вочевидь, що почнуться або й почалися вже "круті" розбори з чималими грішми партії, Зінченку нагадають його прогулянки з "архітектором перебудови" Олександром Яковлєвим перед телекамерами та багато іншого. Постане питання і про його віце-спікерство.
Не хотілося б тільки одного – "більшовизму". Антипартійні блоки типу "Молотов, Маленков, Каганович и примкнувший к ним Шепилов" ми вже проходили.
Що ж вибори обіцяють бути цікавими, різноманітними та насиченими.
Не хочеться тільки, щоб Олександр Зінченко, який "не розділяє позиції керівництва партії з багатьох суспільно-політичних питань і має значні розбіжності у розумінні моральних й етичних норм життя", знову залишився лише зі своєю червоною гітарою чеського виробництва "Торнадо", яку він до того ж, за свідченнями, бере в руки тепер не так часто.
В місті N будуть щиро жалкувати.
Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання
Сашка Зінченка добре пам'ятають студентські знайомі, частина з яких проживає тепер в місті N. Білявий симпатичний юнак з червоною гітарою чеського виробництва "Торнадо" був душею та ідеологом студентського ВІА, надаючи перевагу виконанню на вечірках з танцями не дуже бажаних тоді "бітлів". Пізніше йому приписували й фундацію КВК в рідному ВУЗі, що було явним перебільшенням та даниною його теперішнім успіхам у політиці.
Сашко ріс на очах сотень товаришів по комуністичній спілці молоді від секретаря комсомольського комітету рідного університету до секретаря московського, чітко визначаючи який саме наступний щабель кар'єри обирати. Так він став Олександром Олексійовичем, без сумніву, одним з провідних і талановитих політиків країни "У".
Серед його безперечних здобутків, що найбільш оцінені пересічним громадянином, є, насамперед, створення телеканалу "Інтер". Тоді, після розвалу СРСР та його телевізійного простору, саме завдяки йому було знайдено компроміс між минулим та майбутнім телебачення, без якого неможливо собі уявити повсякденне життя будь-якої родини.
Спочатку ніхто з його друзів не надав належного значення тому, що Сашко почав все частіше з'являтися на випестуваному ним же каналі в дещо незрозумілих форматах та компаніях. Поступово канал ставав рупором об'єднаних есдеків і широко використовувався ними для пропаганди відомих прізвищ з кінцівкою "ук". Лише прізвище Сашка закінчувалося дисонуючими літерами - "ко".
Але було все зрозуміло, що монолітність структури в такий мінливий час, удавана. Досить тільки попитати трішки людей на вулицях та проаналізувати "титульні" списки партії. Та й практика цієї політичної сили дуже нагадує не дуже демократичний централізм КПРС періоду агонії. Важко простому спостерігачеві встановити, що насправді відбувається в середині есдеківської спілки. Від її імені останнім часом віщує лише не дуже прозорий патріарх та символ нової держави Леонід Макарович, що давно вже переплюнув майбутнього прадідуся Горбачова в сенсі говорити про все і ні про що. Лідер партії рівно рік знаходиться на важливій державній посаді й уникає публічності. Принаймні до цього вчинку свого заступника.
Тому очевидно одне – попри все Олександр Зінченко вчинив мужньо. Свідомо, на очах у найміцнішого партапарату, найвпливовіших постатей країни і навіть у колективного члена СДПУ(о) – київського "Динамо", відмовити в довірі такій силі, це вчинок. З того, що вчинить тепер керівництво есдеків, народ буде бачити, чого ж насправді варта ця сила.
Сценарії наступних подій провінційні аналітики оцінюють по різному, аж до ймовірного розколу есдеків, що так і не об'єдналися ні між собою, ні з європейськими колегами. Вочевидь, що почнуться або й почалися вже "круті" розбори з чималими грішми партії, Зінченку нагадають його прогулянки з "архітектором перебудови" Олександром Яковлєвим перед телекамерами та багато іншого. Постане питання і про його віце-спікерство.
Не хотілося б тільки одного – "більшовизму". Антипартійні блоки типу "Молотов, Маленков, Каганович и примкнувший к ним Шепилов" ми вже проходили.
Що ж вибори обіцяють бути цікавими, різноманітними та насиченими.
Не хочеться тільки, щоб Олександр Зінченко, який "не розділяє позиції керівництва партії з багатьох суспільно-політичних питань і має значні розбіжності у розумінні моральних й етичних норм життя", знову залишився лише зі своєю червоною гітарою чеського виробництва "Торнадо", яку він до того ж, за свідченнями, бере в руки тепер не так часто.
В місті N будуть щиро жалкувати.
Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання
