Медведчук про кохання, філософію та політику
Четвер, 19 червня 2003, 16:22
Віктор Медведчук не славиться щедрістю на інтерв'ю. Чи то раніше не запитували, чи то не було потреби розповідати, але політик ніколи не говорив про своє особисте життя та внутрішній світ. Завіса була привідкрита в інтерв'ю журналу "The Ukrainian" №2/2003, де вперше з'явилися зізнання у коханні, спогади з дитинства та філософські погляди Віктора Медведчука.
"Збираюся вступити до шлюбу, закоханий у найгарнішу жінку в Україні Оксану Марченко"
Народився Медведчук у Красноярському краї, де, за його версією, батько перебував на той час у засланні: "Мій батько був членом організації українських націоналістів, у 1944-му його заарештували, дали 8 років за антирадянську агітацію та 5 років заслання. У 1953-му до нього до Сибіру приїхала мати, в 1954-му я народився".
"Пам'ятаю, якось – мені тоді було 7 років – під Новий Рік ми з хлопцями пішли рубати ялинку і збилися з дороги. Дві доби просиділи у ведмежому барлозі. Мабуть, того ведмедя хтось вбив. Ще нас виручив хліб, ми його в магазині купили перед тим, як йти до лісу. Сокира була, а сірників не було, вогнище не розвести. Потім вийшли до мисливського будиночка, де були сірники. Там нас і знайшли.
Батьки мої померли обидва протягом року – спочатку матір, потім батько. У 1980 та 1981. Важко працювали все життя, а в батька ще 8 років таборів, він з дитинства був хворий на туберкульоз. Навіть дивно, що стільки прожив. Хоча взагалі, я з такої сім'ї, де довго живуть: дід помер у 87 років".
В цьому інтерв'ю Медведчук згадує тільки про свого одного брата - Сергія, проте у четвер в "Україні молодій" з'явилася стаття про його старшого, зведеного брата. Про існування цього брата Віктор Володимирович ніде ніколи не зізнавався.
"Мій брат Сергій живе і працює у Львові, керує обласною податковою адміністрацією. Він на 5 років за мене молодший. Зустрічаємося не часто, наскільки дозволяє робота.
Маю дочку, вона навчається у Швейцарії, студентка Женевського університету. Думаю, що працювати буде у нас, в Україні. Мою відпустку ми завжди проводимо разом з донькою, це в мене залізне правило.
...Був одружений, тепер розлучений. Збираюся вступити до шлюбу, закоханий у найгарнішу жінку в Україні Оксану Марченко, вона тележурналіст".
Віктору Медведчуку вистачає волі не тільки для політики, але й для роботи над собою. Так, свого часу він скинув 30 кілограмів. Зараз також намагається не втрачати спортивної форми: "Колись займався легкою атлетикою. Кандидат у майстри спорту зі спринту. Зараз мусив усе кинути, але, щоб не втрачати форму, намагаюся тричі на тиждень тренуватися у спортзалі. За відсутності часу – іноді пізно ввечері. Або в неділю. Дуже люблю футбол. Матчі київського "Динамо" та збірної України намагаюся не пропускати."
"Якби випадало більше вільних хвилин, із задоволенням посидів би десь з вудкою. В дитинстві міг 8 годин сидіти і дивитися на поплавок, навіть якщо нічого не спіймаю. Зараз стільки часу немає, та й взагалі – для мене було б краще, якби доба була не 24 години, а хоча б 30".
Медведчук не хоче бути президентом?
Медведчук обережно висловлюється щодо можливого висування своєї кандидатури наступного року на президентських виборах. Поки що його відповідь "ні". Своє рішення він пояснює філософськи: "Життя однієї людини чи партії не може зводитися до реалізації лише однієї мети. Навіть якщо йдеться про найвищу посаду".
Можливо, ця сама найвища посада поки що не досить приваблює Віктора Володимировича, оскільки "зараз, як хто чим незадоволений, то в усьому чомусь винен президент".
"Чи так це добре саме для президента? Не думаю. Справа втім, що в нас і досі слово "відповідальність" не має того сенсу, який йому слід би мати; "відповідальним працівником" у нас зазвичай звуть ту людину, яка завдяки своєму високому становищу не несе жодної відповідальності. Я сподіваюся, що це зміниться; власне, вже змінюється. Реформа передбачає, що президент буде відповідати не за все і всіх, а тільки за те, що буде передбачено Конституцією".
Голова АП повідомив, що кількість працівників адміністрації президента – 600 осіб, що вдвічі більше, ніж свого часу в ЦК Компартії України. Проте, Медведчук не вважає, що це багато: "Може, ще й замало. Президент – особливо зараз, за нинішньої політичної системи – повинен мати чітке уявлення про силу-силенну речей. Потік інформації, який треба переробити та осмислити, колосальний. Це стосується не тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики".
Віктор Медведчук стверджує, що не приховує своїх доходів. Прислів'я "Багатих ненавидять, бідних зневажають" він коментує так: "Мій шлях до мільйонера починався з того, що я був адвокатом, юридичним бізнес-консультантом. Бізнес в Україні тоді починався, і це, вже тоді, було дуже прибутковим. Не те, щоб я дуже хотів "викликати вогонь на себе" (хоча, якщо треба, то готовий), але коли вже я маю такі прибутки, то значить, повинен їх показувати й платити податки – і як політик, і як лідер партії, і просто як чесна людина. Це мій обов'язок, навіть якщо це політично невигідно.
В моєму житті нема якоїсь демонстративності. Я нікого не провокую, не займаюся епатуванням. Просто живу. Але я певен у тому, що прибутки кожного політика, кожного державного чиновника мають бути прозорими.
Кожен політик будує певний імідж. Для американських політиків вважається за необхідне завжди задоволено посміхатися, бути, так би мовити, "своїм хлопцем". А для України? В нас, на мою думку, суспільство ще не визначило, яким саме воно хоче бачити політика. Я такий, який я є, і хотів би, щоб мене сприймали реально".
Цікаво, чи означають ці останні слова Віктора Володимировича, що він не збирається бути для українців "своїм хлопцем"? Чи збирається продовжувати експлуатувати свій не такий вже ідеальний імідж? Про це знову ж таки згадує "Україна молода" : "А мій телевізійний образ мене самого іноді лякає... Я і сам, переглядаючи репортажі про засідання Верховної Ради, був готовий почати думати, що я насправді таким є".
"Збираюся вступити до шлюбу, закоханий у найгарнішу жінку в Україні Оксану Марченко"
Народився Медведчук у Красноярському краї, де, за його версією, батько перебував на той час у засланні: "Мій батько був членом організації українських націоналістів, у 1944-му його заарештували, дали 8 років за антирадянську агітацію та 5 років заслання. У 1953-му до нього до Сибіру приїхала мати, в 1954-му я народився".
"Пам'ятаю, якось – мені тоді було 7 років – під Новий Рік ми з хлопцями пішли рубати ялинку і збилися з дороги. Дві доби просиділи у ведмежому барлозі. Мабуть, того ведмедя хтось вбив. Ще нас виручив хліб, ми його в магазині купили перед тим, як йти до лісу. Сокира була, а сірників не було, вогнище не розвести. Потім вийшли до мисливського будиночка, де були сірники. Там нас і знайшли.
Батьки мої померли обидва протягом року – спочатку матір, потім батько. У 1980 та 1981. Важко працювали все життя, а в батька ще 8 років таборів, він з дитинства був хворий на туберкульоз. Навіть дивно, що стільки прожив. Хоча взагалі, я з такої сім'ї, де довго живуть: дід помер у 87 років".
В цьому інтерв'ю Медведчук згадує тільки про свого одного брата - Сергія, проте у четвер в "Україні молодій" з'явилася стаття про його старшого, зведеного брата. Про існування цього брата Віктор Володимирович ніде ніколи не зізнавався.
"Мій брат Сергій живе і працює у Львові, керує обласною податковою адміністрацією. Він на 5 років за мене молодший. Зустрічаємося не часто, наскільки дозволяє робота.
Маю дочку, вона навчається у Швейцарії, студентка Женевського університету. Думаю, що працювати буде у нас, в Україні. Мою відпустку ми завжди проводимо разом з донькою, це в мене залізне правило.
...Був одружений, тепер розлучений. Збираюся вступити до шлюбу, закоханий у найгарнішу жінку в Україні Оксану Марченко, вона тележурналіст".
Віктору Медведчуку вистачає волі не тільки для політики, але й для роботи над собою. Так, свого часу він скинув 30 кілограмів. Зараз також намагається не втрачати спортивної форми: "Колись займався легкою атлетикою. Кандидат у майстри спорту зі спринту. Зараз мусив усе кинути, але, щоб не втрачати форму, намагаюся тричі на тиждень тренуватися у спортзалі. За відсутності часу – іноді пізно ввечері. Або в неділю. Дуже люблю футбол. Матчі київського "Динамо" та збірної України намагаюся не пропускати."
"Якби випадало більше вільних хвилин, із задоволенням посидів би десь з вудкою. В дитинстві міг 8 годин сидіти і дивитися на поплавок, навіть якщо нічого не спіймаю. Зараз стільки часу немає, та й взагалі – для мене було б краще, якби доба була не 24 години, а хоча б 30".
Медведчук не хоче бути президентом?
Медведчук обережно висловлюється щодо можливого висування своєї кандидатури наступного року на президентських виборах. Поки що його відповідь "ні". Своє рішення він пояснює філософськи: "Життя однієї людини чи партії не може зводитися до реалізації лише однієї мети. Навіть якщо йдеться про найвищу посаду".
Можливо, ця сама найвища посада поки що не досить приваблює Віктора Володимировича, оскільки "зараз, як хто чим незадоволений, то в усьому чомусь винен президент".
"Чи так це добре саме для президента? Не думаю. Справа втім, що в нас і досі слово "відповідальність" не має того сенсу, який йому слід би мати; "відповідальним працівником" у нас зазвичай звуть ту людину, яка завдяки своєму високому становищу не несе жодної відповідальності. Я сподіваюся, що це зміниться; власне, вже змінюється. Реформа передбачає, що президент буде відповідати не за все і всіх, а тільки за те, що буде передбачено Конституцією".
Голова АП повідомив, що кількість працівників адміністрації президента – 600 осіб, що вдвічі більше, ніж свого часу в ЦК Компартії України. Проте, Медведчук не вважає, що це багато: "Може, ще й замало. Президент – особливо зараз, за нинішньої політичної системи – повинен мати чітке уявлення про силу-силенну речей. Потік інформації, який треба переробити та осмислити, колосальний. Це стосується не тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики".
Віктор Медведчук стверджує, що не приховує своїх доходів. Прислів'я "Багатих ненавидять, бідних зневажають" він коментує так: "Мій шлях до мільйонера починався з того, що я був адвокатом, юридичним бізнес-консультантом. Бізнес в Україні тоді починався, і це, вже тоді, було дуже прибутковим. Не те, щоб я дуже хотів "викликати вогонь на себе" (хоча, якщо треба, то готовий), але коли вже я маю такі прибутки, то значить, повинен їх показувати й платити податки – і як політик, і як лідер партії, і просто як чесна людина. Це мій обов'язок, навіть якщо це політично невигідно.
В моєму житті нема якоїсь демонстративності. Я нікого не провокую, не займаюся епатуванням. Просто живу. Але я певен у тому, що прибутки кожного політика, кожного державного чиновника мають бути прозорими.
Кожен політик будує певний імідж. Для американських політиків вважається за необхідне завжди задоволено посміхатися, бути, так би мовити, "своїм хлопцем". А для України? В нас, на мою думку, суспільство ще не визначило, яким саме воно хоче бачити політика. Я такий, який я є, і хотів би, щоб мене сприймали реально".
Цікаво, чи означають ці останні слова Віктора Володимировича, що він не збирається бути для українців "своїм хлопцем"? Чи збирається продовжувати експлуатувати свій не такий вже ідеальний імідж? Про це знову ж таки згадує "Україна молода" : "А мій телевізійний образ мене самого іноді лякає... Я і сам, переглядаючи репортажі про засідання Верховної Ради, був готовий почати думати, що я насправді таким є".
