Хто і для чого піарить Кірпу?
Вівторок, 17 червня 2003, 14:21
У пресі знову заговорили про можливі претензії Кірпи на президентську посаду. Пов'язано це в тому числі із призначенням головою Львівської облдержадміністрації Олександра Сендеги, якого вважають наближеним до іншого екс-львів'янина – Георгія Кірпи.
Упродовж останнього тижня з'явилося більше десятка коментарів (як бліц-характеру, так і у ширших формах) стосовно тої надпотужної ролі, яку відіграє у прийнятті рішень міністр транспорту. Деякі оглядачі ледь не пов'язують із ним усі основні рішення, прийняті останнім часом. Крім призначення Сендеги також і звільнення міністра екології Василя Шевчука, навіть призначення ще одного екс-львів'янина Василя Базіва керівником аналітичного відділу адміністрації президента.
Апогеєм усієї цієї кампанії з нагнітання значущості екс-керівника Львівської залізниці стала інформація про те, що Георгій Миколайович називає себе узгодженим кандидатом в президенти. В пресі вже багато писали про те, що начебто його в цьому підтримують російські політтехнологи, які вважають міністра "дуже перспективним", і, навіть, готові допомогти йому в перемозі на наступних виборах.
Ажіотаж у ЗМІ стосовно посилення позицій міністра транспорту Георгія Кірпи і його можливої ролі як спадкоємця Кучми, а відтак – кандидата від влади, слід розглядати у двох площинах. З одного боку – сам факт "розкрутки" такої інформації, з іншого – реальність імовірних претензій Кірпи та його нинішніх позицій в оточенні Леоніда Кучми.
Цю надмірну інформаційну кампанію з приводу впливовості Кірпи важко не потрактувати як намагання конкурентів дискредитувати його в очах президента. Мовляв, Георгій Кірпа починає відігравати надто велику роль в ухваленні рішень. А будь-яке посилення, активізацію й намагання грати свою гру з боку когось із оточення президент завжди сприймав дуже болісно. І це, як правило, мало свої наслідки. Згадаймо Дмитра Табачника, Павла Лазаренка, Віктора Ющенка.
Отже, якщо трактувати інформаційну розкрутку Георгія Кірпи як сплановану кампанію, то вона радше має на меті вбити клин між ним та президентом, аніж є промоцією його особи на перспективу.
Тепер інший аспект. Наскільки реальні самі шанси Георгія Кірпи стати кандидатом, а потім – переможцем у президентській гонці? Якщо виходити із потенціалу найголовнішого транспортника, то вони достатньо суттєві.
По-перше, він має імідж людини, яка послідовно, охоплюючи все нові сфери (спочатку залізничний, а потім і інші види транспорту), демонструє високі здібності менеджера, людина яка знає, що треба зробити, знає як і яка робить це. Тому люди, особисто знайомі з Георгієм Миколайовичем та стилем його роботи ще з часів Львівської залізниці, відгукуються про нього, як про надзвичайно цілеспрямовану людину. Вони знають і кажуть про його здатність мобілізувати довкола себе сили та ресурси, необхідні для участі і, навіть, перемоги у президентських перегонах.
По-друге, Кірпа дійсно є людиною Кучми, а тому президент може розраховувати на дотримання слова з боку міністра транспорту у разі його обрання президентом щодо гарантій для самого Леоніда Даниловича. Георгія Кірпу більшість характеризують як людину слова. Крім того, як людина, чиє професійно-керівне становлення відбулося у Львові, хоча сам він виходець із Хмельниччини, Кірпа має шанси здобути електорат як на заході, так і у центрі України.
У цьому відношенні Георгій Кірпа виграє у Віктора Януковича, з яким Кучму пов'язує ситуативна угода, де кожна зі сторін може в будь який момент порушити домовленості. Аби Янукович став узгодженим кандидатом, йому потрібно, окрім посади прем'єра, яку він отримав як наслідок політичного маневрування Кучми, ввійти у особисту довіру до президента. Натомість у Георгія Кірпи така довіра вже є – оскільки в уряді він, попри формальне представництво есдеків, обіймає посаду міністра транспорту власне як людина президента.
Тобто, якщо виходити із особистісного потенціалу Георгія Кірпи, а також симпатій та приватних інтересів нинішнього президента, наразі можливим спадкоємцем він хотів би бачити не Віктора Януковича, а дійсно Георгія Кірпу. Або ж - у разі неможливості розкрутки нинішнього міністра транспорту до потрібної висоти рейтингу - нині опозиційного, а проте теж багато в чому близького до президента, Віктора Ющенка (згадаймо, хоча б недавню персональну зустріч Леоніда Даниловича та лідера "Нашої України").
Те, що Віктор Андрійович потенційно може стати офіційним спадкоємцем нинішнього президента випливає із основної мети Леоніда Кучми на майбутніх президентських виборах - у разі неможливості їх перенесення чи ще якогось іншого способу пролонгації своїх повноважень отримати гарантії недоторканності своєї особи, або іншими словами, зберегти статус-кво для себе і своєї сім'ї у політичному сенсі.
Відтак, коли Кучма зрозуміє, що реальної альтернативи Ющенкові нема, цілком можлива негласна угода, внаслідок якої кожен отримає те, до чого прагне: президент – гарантії, Ющенко – відсутність адміністративної протидії. Проте такий сценарій не влаштовуватиме фінансово-економічні угруповання, що знаходяться нині у вигідному політичному становищі.
Хоча б тому, що прихід контреліти (чи по-іншому - опозиції) до влади означатиме абсолютний перерозподіл сфер впливу. Тому наразі на Банковій продовжується активний пошук "своїх" спадкоємців.
Отже, у контексті відповіді на запитання, хто і для чого "піарить" Георгія Кірпу напрошується висновок: нинішня "розкрутка" міністра транспорту" вигідна в першу чергу його конкурентам, що мають свою кандидатуру на спадкоємця від "своїх".
Оскільки із соціал-демократами (об'єднаними) Георгій Миколайович зберігає наразі "негласний" пакт про ненапад, а формально продовжує залишатися їх союзником, то такими конкурентами є, очевидно, донецькі.
У їхньому середовищі розуміють, що головний залізничник наразі переважає Віктора Януковича за шансами отримати благословення від Леоніда Кучми. Георгій Миколайович є особистим другом президента, а Віктор Федорович, людиною, що стала фігурою у сеансі улюбленої політичної гри президента - "поділяй і владарюй". Отже в особистісному відношенні – все ще залишається чужим для Леоніда Даниловича.
Розуміючи такі переваги Георгія Кірпи станом на сьогодні, донецькі намагаються з одного боку, дискредитувати міністра транспорту в очах гаранта, а з іншого спровокувати самого президента на публічну реакцію з приводу "президентських амбіцій" Кірпи. Таким чином вони намагаються з'ясувати, наскільки серйозною є "транспортна" проблема на їх шляху до найвищої сходинки у турнірній таблиці української політики.
У світлі такої ситуації, можливі сценарії розвитку подій такі. Перший варіант: донецьким все ж таки вдасться витіснити Кірпу із оточення президента. Тоді Янукович матиме всі шанси посісти місце фаворита президента, а отже, і "офіційного" спадкоємця.
Якщо міністр транспорту виявиться спритнішим і переграє донецьких (в тому числі і завдяки підтримці есдеків), то за логікою просування на найвищу посаду в Україні, Янукович мав би звільнити місце прем'єра для Кірпи. Звідси той пішов би на президентські вибори вже в якості глави уряду. Найкращий для цього час – весна наступного року.
І, нарешті, ще один сценарій – якщо владі не вдасться консолідуватися і знайти достойного "спадкоємця", або ж таких виявиться кілька, то Віктор Ющенко зможе майже безперешкодно обійняти найвищу посаду (у двобої із протосоратником Петром Симоненком). А відтак, де-факто і демократичним шляхом він стає спадкоємцем, а правильніше – наступником Кучми.
Читайте також
Тактичні перемоги Кірпи
Упродовж останнього тижня з'явилося більше десятка коментарів (як бліц-характеру, так і у ширших формах) стосовно тої надпотужної ролі, яку відіграє у прийнятті рішень міністр транспорту. Деякі оглядачі ледь не пов'язують із ним усі основні рішення, прийняті останнім часом. Крім призначення Сендеги також і звільнення міністра екології Василя Шевчука, навіть призначення ще одного екс-львів'янина Василя Базіва керівником аналітичного відділу адміністрації президента.
Апогеєм усієї цієї кампанії з нагнітання значущості екс-керівника Львівської залізниці стала інформація про те, що Георгій Миколайович називає себе узгодженим кандидатом в президенти. В пресі вже багато писали про те, що начебто його в цьому підтримують російські політтехнологи, які вважають міністра "дуже перспективним", і, навіть, готові допомогти йому в перемозі на наступних виборах.
Ажіотаж у ЗМІ стосовно посилення позицій міністра транспорту Георгія Кірпи і його можливої ролі як спадкоємця Кучми, а відтак – кандидата від влади, слід розглядати у двох площинах. З одного боку – сам факт "розкрутки" такої інформації, з іншого – реальність імовірних претензій Кірпи та його нинішніх позицій в оточенні Леоніда Кучми.
Цю надмірну інформаційну кампанію з приводу впливовості Кірпи важко не потрактувати як намагання конкурентів дискредитувати його в очах президента. Мовляв, Георгій Кірпа починає відігравати надто велику роль в ухваленні рішень. А будь-яке посилення, активізацію й намагання грати свою гру з боку когось із оточення президент завжди сприймав дуже болісно. І це, як правило, мало свої наслідки. Згадаймо Дмитра Табачника, Павла Лазаренка, Віктора Ющенка.
Отже, якщо трактувати інформаційну розкрутку Георгія Кірпи як сплановану кампанію, то вона радше має на меті вбити клин між ним та президентом, аніж є промоцією його особи на перспективу.
Тепер інший аспект. Наскільки реальні самі шанси Георгія Кірпи стати кандидатом, а потім – переможцем у президентській гонці? Якщо виходити із потенціалу найголовнішого транспортника, то вони достатньо суттєві.
По-перше, він має імідж людини, яка послідовно, охоплюючи все нові сфери (спочатку залізничний, а потім і інші види транспорту), демонструє високі здібності менеджера, людина яка знає, що треба зробити, знає як і яка робить це. Тому люди, особисто знайомі з Георгієм Миколайовичем та стилем його роботи ще з часів Львівської залізниці, відгукуються про нього, як про надзвичайно цілеспрямовану людину. Вони знають і кажуть про його здатність мобілізувати довкола себе сили та ресурси, необхідні для участі і, навіть, перемоги у президентських перегонах.
По-друге, Кірпа дійсно є людиною Кучми, а тому президент може розраховувати на дотримання слова з боку міністра транспорту у разі його обрання президентом щодо гарантій для самого Леоніда Даниловича. Георгія Кірпу більшість характеризують як людину слова. Крім того, як людина, чиє професійно-керівне становлення відбулося у Львові, хоча сам він виходець із Хмельниччини, Кірпа має шанси здобути електорат як на заході, так і у центрі України.
У цьому відношенні Георгій Кірпа виграє у Віктора Януковича, з яким Кучму пов'язує ситуативна угода, де кожна зі сторін може в будь який момент порушити домовленості. Аби Янукович став узгодженим кандидатом, йому потрібно, окрім посади прем'єра, яку він отримав як наслідок політичного маневрування Кучми, ввійти у особисту довіру до президента. Натомість у Георгія Кірпи така довіра вже є – оскільки в уряді він, попри формальне представництво есдеків, обіймає посаду міністра транспорту власне як людина президента.
Тобто, якщо виходити із особистісного потенціалу Георгія Кірпи, а також симпатій та приватних інтересів нинішнього президента, наразі можливим спадкоємцем він хотів би бачити не Віктора Януковича, а дійсно Георгія Кірпу. Або ж - у разі неможливості розкрутки нинішнього міністра транспорту до потрібної висоти рейтингу - нині опозиційного, а проте теж багато в чому близького до президента, Віктора Ющенка (згадаймо, хоча б недавню персональну зустріч Леоніда Даниловича та лідера "Нашої України").
Те, що Віктор Андрійович потенційно може стати офіційним спадкоємцем нинішнього президента випливає із основної мети Леоніда Кучми на майбутніх президентських виборах - у разі неможливості їх перенесення чи ще якогось іншого способу пролонгації своїх повноважень отримати гарантії недоторканності своєї особи, або іншими словами, зберегти статус-кво для себе і своєї сім'ї у політичному сенсі.
Відтак, коли Кучма зрозуміє, що реальної альтернативи Ющенкові нема, цілком можлива негласна угода, внаслідок якої кожен отримає те, до чого прагне: президент – гарантії, Ющенко – відсутність адміністративної протидії. Проте такий сценарій не влаштовуватиме фінансово-економічні угруповання, що знаходяться нині у вигідному політичному становищі.
Хоча б тому, що прихід контреліти (чи по-іншому - опозиції) до влади означатиме абсолютний перерозподіл сфер впливу. Тому наразі на Банковій продовжується активний пошук "своїх" спадкоємців.
Отже, у контексті відповіді на запитання, хто і для чого "піарить" Георгія Кірпу напрошується висновок: нинішня "розкрутка" міністра транспорту" вигідна в першу чергу його конкурентам, що мають свою кандидатуру на спадкоємця від "своїх".
Оскільки із соціал-демократами (об'єднаними) Георгій Миколайович зберігає наразі "негласний" пакт про ненапад, а формально продовжує залишатися їх союзником, то такими конкурентами є, очевидно, донецькі.
У їхньому середовищі розуміють, що головний залізничник наразі переважає Віктора Януковича за шансами отримати благословення від Леоніда Кучми. Георгій Миколайович є особистим другом президента, а Віктор Федорович, людиною, що стала фігурою у сеансі улюбленої політичної гри президента - "поділяй і владарюй". Отже в особистісному відношенні – все ще залишається чужим для Леоніда Даниловича.
Розуміючи такі переваги Георгія Кірпи станом на сьогодні, донецькі намагаються з одного боку, дискредитувати міністра транспорту в очах гаранта, а з іншого спровокувати самого президента на публічну реакцію з приводу "президентських амбіцій" Кірпи. Таким чином вони намагаються з'ясувати, наскільки серйозною є "транспортна" проблема на їх шляху до найвищої сходинки у турнірній таблиці української політики.
У світлі такої ситуації, можливі сценарії розвитку подій такі. Перший варіант: донецьким все ж таки вдасться витіснити Кірпу із оточення президента. Тоді Янукович матиме всі шанси посісти місце фаворита президента, а отже, і "офіційного" спадкоємця.
Якщо міністр транспорту виявиться спритнішим і переграє донецьких (в тому числі і завдяки підтримці есдеків), то за логікою просування на найвищу посаду в Україні, Янукович мав би звільнити місце прем'єра для Кірпи. Звідси той пішов би на президентські вибори вже в якості глави уряду. Найкращий для цього час – весна наступного року.
І, нарешті, ще один сценарій – якщо владі не вдасться консолідуватися і знайти достойного "спадкоємця", або ж таких виявиться кілька, то Віктор Ющенко зможе майже безперешкодно обійняти найвищу посаду (у двобої із протосоратником Петром Симоненком). А відтак, де-факто і демократичним шляхом він стає спадкоємцем, а правильніше – наступником Кучми.
Читайте також
Тактичні перемоги Кірпи
