ЄС міг би запропонувати Україні такі ж відносини, як з Ліхтенштейном й Ісландією
Четвер, 12 червня 2003, 12:26
Після візиту Кучми у гості до Проді навіть закінчені скептики мусили б переконатися – не сьогодні-завтра Україну приймуть до ЄС. Поклянуться на ще недописаній конституції Європи. І хліб-сіль уже заготовлено, і рушники накрохмалено. Інформпростір України замерехтів повідомленнями про несподівану, але пристрасну любов з Європою. Кучма на повну швидкість розігнав паровоз на відрізку Київ-Пас. – Брюссель-Міді.
Все, приїхали. Виходимо. Українська "Європа" закінчується у Фастові.
"Складно уявити безпроблемне втілення будь-яких нових угод поки при владі в Україні перебуває Леонід Кучма та Олександр Лукашенко в Білорусі". Це – цитата з доповіді про майбутнє відносин ЄС із новими сусідами, в тому числі із з Україною.
Текст підготував Європейський політичний центр – неурядова організація, фінансована грантом Єврокомісії. Саме тут у гостях цього тижня побував Анатолій Зленко.
Нарешті знайшлася структура, яка без дипломатичних пауз все ясно роз'яснила. Звіт повністю не в'яжеться з розмовами останніх тижнів в Україні. У нас прийнято розмірковувати про асоційоване членство. Брюссельський дослідний центр пише: взагалі невідомо, що робити з цими новими країнами-сусідами.
"Є неузгодженість між членів ЄС щодо того, що їм ще слід зробити для нових сусідів – перш за все для чотирьох держав на сході (Україна, Білорусь, Молдова та Росія)".
"Дехто хотів би перейти до нової форми угоди, особливо з Росією. Інші ж вірять, що не треба жодних нових договорів, поки ці держави не покажуть волю й здатність виконати існуючі зобов'язання. Таке бачення є міцним всередині інституцій (ЄС). І нам все ще залишається чекати, як нові члени ЄС реагуватимуть на ці проблеми", - ідеться у звіті. При цьому автори нагадують про ініціативу поляків тісніших відносин між Україною та ЄС, "де міститься ряд цікавих пропозицій".
"Чи повинен ЄС визнати прагнення отримати членство в Євросоюзі України, Молдови, Білорусі та Росії? Романо Проді та інші продовжують відкрито виступати проти членства Росії. Італійський прем'єр Берлусконі – єдиний лідер країн ЄС, який виступив на підтримку. Кілька європейських лідерів ясно виступили проти членства України. І тільки канцлер Герхард Шредер привітав це прагнення України", - зазначається у звіті.
Однак, при всьому цьому, загальна характеристика регіону східних сусідів ЄС не така безрадісна для України:
"Попри радянський спадок, чотири східні сусіди ЄС є дуже різними. Євросоюз має укладену з ними угоду про співпрацю та партнерство. Росія все ще вважає себе великою державою. Одного разу Борис Єльцин сказав, що його метою є членство в ЄС і навіть Володимир Путін не відмовився від цієї ідеї.
Україна, яка є незалежною лише 10 років, бореться із тим, щоб подолати серйозні внутрішні економічні та політичні проблеми. Однак, мета членства в ЄС разом з угодою про асоціацію як кроком до цього, є постійною метою України з часів незалежності.
Білорусь є державою-парією і, вірогідно, залишиться такою при Лукашенку. Білорусь уклала угоду про партнерство й співпрацю з ЄС, але вона не була втілена.
Молдова є втрачена держава, найбідніша в Європі, яка страждає через нерозв'язані проблеми у Придністров'ї. Без вирішення цього конфлікту, ключ від якого лежить у Москві, Молдова залишатиметься джерелом нестабільності в регіоні".
"Ширша Європа"
Як відомо, для нових сусідів, у тому числі для України, у березні 2003 ЄС запропонував загальну концепцію відносин "Ширша Європа".
Європейський політичний центр критикує її за те, що пропозиція "не враховує ширші стратегічні питання та проблеми безпеки, включаючи вплив розширення НАТО".
Головна ідея Європейського політичного центру – кожна країна-сусід Євросоюзу повинна отримувати рівно стільки бонусів від своєї присутності на кордоні з ЄС, на скільки вона заслужила своєю поведінкою.
Заходи "Ширшої Європи" мають втілюватися тільки "поступово" – "у відповідь на позитивні дії з боку нових сусідніх країн", наполягає аналітичний центр.
З одного боку, пропозиції "Ширшої Європи" не можуть радувати Україну – там не сказано і слова про майбутнє членство. Але, з іншого боку, обираючи між "нічим" і "Ширшою Європою", то новий документ дає деякі переваги.
Згідно з пропозиціями "Ширшої Європи", Україна може розраховувати: на поступки від ЄС у торгівлі, міграції та пересуванні осіб, співпрацю у питаннях безпеки, інтеграцію у транспортні, енерго- та телекомунікаційні мережі Європи, у європейську дослідницьку галузь, на більш широкі інвестиції та збільшення допомоги, адекватнішої потребам. Хто бажає, може перечитати все це в оригіналі на сайті Центру.
Європейський політичний центр пропонує ЄС відносини із сусідами реалізовувати через План дій. Складати документ можна як для держави, так і для регіону. У плані слід виписати конкретні індикатори, по яким звіряти політичні та економічні досягнення сусідів. Такі Плани дій можуть замінити загальну стратегію.
Ще одне питанням для ЄС – вирішити, з ким мати справу: з окремими державами чи з групами держав. "Можна легко поділити країни на три групи - Євросередземномор'я, Балкани та чотири нові східні сусіди. Але всередині цих груп можна знайти мало того, щоб їх пов'язувало", - зазначається у звіті.
Європейський політичний центр намагається знайти шлях, як забезпечити постійний діалог між ЄС і оточуючими його державами.
"Попередні спроби – запровадження формули "парасольки", а також приречені на невдачу пропозиції Міттерана про "конфедерацію" і так само приречена спроба заснувати "Європейську конференцію" – вони показали складність таких домовленостей. Одноденна зустріч міністрів чи навіть офіційна зустріч з більш ніж 50 учасниками, з дуже різними інтересами – це не шлях до успішного розв'язання проблеми", - пишеться у звіті.
Але тут Центр наводить тезу – радісну для України настільки, наскільки все до цього було песимістичне:
"Проте є ті, хто думає, що не варто виключати у майбутньому якусь "парасолькову угоду" між ЄС, Росією, Україною й Туреччиною, якщо самовпевнена Анкара не дотримується копенгагенських критеріїв. Одним із варіантів цієї пропозиції є запровадження Європейського економічного простору. Але якщо країни досягають його критеріїв, то потім вони зазвичай віддають перевагу повному членству".
Тут варто пояснити, що Європейський економічний простір – це угода між ЄС та західноєвропейськими країнами, які не стали членами союзу (Швейцарія, Ліхтенштейн, Норвегія, Ісландія). Не перебуваючи під дахом однієї організації, вони домовилися про вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.
І все-таки відчувається, що автор звіту не тільки не любить Кучму, але і не хоче мати ще одну 48-мільйонну Білорусь. Тому Європейський політичний центр пропонує хитрість – стимулювати Україну (як і інших сусідів) наданням символічних поступок, щоб у замін вимагати реформ.
Центр пропонує укласти угоду, яка міститиме "лише косметичні зміни", наприклад, Угода про сусідство. "Але подібний документ міг би прискорити реформи у таких країнах, як Україна, він би сприяв, щоб у політичних лідерів звільнилася додаткова політична воля та управлінські здібності".
Такий документ міг б включати ясні індикатори реформ та стимули для їх досягнення. Наприклад, подальша лібералізація торгівлі. "Але небезпека в тому, що переговори та ратифікація нових угод може відволікти від необхідності зосередитися на справжніх кроках", - водночас зазначає брюссельський Центр.
Підсумок звіту Європейського політичного центру не такий пригнічуючий. Однозначно не можна сказати, що колись хтось із сусідів ЄС опиниться по внутрішній бік кордону Євросоюзу. Але і говорити, що розширення ЄС назавжди припинилося, теж не можна.
"За відсутності хоча б якогось консенсусу щодо визначень, дебати відносно меж Європи і заплутаної концепції "Ширшої Європи" скоріш за все триватимуть деякий час. Подальше розширення ЄС відбуватиметься, але складно, якщо взагалі можливо, встановити якісь строки, чи дійти згоди щодо остаточних меж ЄС.
Більш вірогідно, що головною проблемою буде перетравлення нинішнього розширення. І відповідні труднощі цього процесу можуть привести до пробуксовування, навіть незважаючи на те, що 2007 рік названо роком нової хвилі розширення (коли до Євросоюзу мають приєднатися Румунія та Болгарія - УП).
ЄС може лише продовжувати на прагматичних підходах розглядати кожну країну по її заслугах. Не може бути угоди, яка підходить для всіх, хоча ясно, що є необхідність у більшій регіональній співпраці, особливо на Балканах та країнах Середземномор'я.
ЄС треба буде продовжувати та інтенсифікувати свої відносини з усіма своїми сусідами, проте це потребуватиме залучення головних ресурсів.
І, нарешті, прогрес у питанні інституційних відносин з ЄС (саме у таких термінах бюрократи ховають тему членства в ЄС – УП) буде залежати від розвитку кожної окремої країни".
Певною мірою звіт Європейського політичного центру більш оптимістичний, ніж офіційна пропозиція Єврокомісії "Ширша Європа". Там говорилося, що учасники цієї концепції (в тому числі й Україна) узагалі "на цей момент не мають перспективи членства у ЄС".
Все, приїхали. Виходимо. Українська "Європа" закінчується у Фастові.
"Складно уявити безпроблемне втілення будь-яких нових угод поки при владі в Україні перебуває Леонід Кучма та Олександр Лукашенко в Білорусі". Це – цитата з доповіді про майбутнє відносин ЄС із новими сусідами, в тому числі із з Україною.
Текст підготував Європейський політичний центр – неурядова організація, фінансована грантом Єврокомісії. Саме тут у гостях цього тижня побував Анатолій Зленко.
Нарешті знайшлася структура, яка без дипломатичних пауз все ясно роз'яснила. Звіт повністю не в'яжеться з розмовами останніх тижнів в Україні. У нас прийнято розмірковувати про асоційоване членство. Брюссельський дослідний центр пише: взагалі невідомо, що робити з цими новими країнами-сусідами.
"Є неузгодженість між членів ЄС щодо того, що їм ще слід зробити для нових сусідів – перш за все для чотирьох держав на сході (Україна, Білорусь, Молдова та Росія)".
"Дехто хотів би перейти до нової форми угоди, особливо з Росією. Інші ж вірять, що не треба жодних нових договорів, поки ці держави не покажуть волю й здатність виконати існуючі зобов'язання. Таке бачення є міцним всередині інституцій (ЄС). І нам все ще залишається чекати, як нові члени ЄС реагуватимуть на ці проблеми", - ідеться у звіті. При цьому автори нагадують про ініціативу поляків тісніших відносин між Україною та ЄС, "де міститься ряд цікавих пропозицій".
"Чи повинен ЄС визнати прагнення отримати членство в Євросоюзі України, Молдови, Білорусі та Росії? Романо Проді та інші продовжують відкрито виступати проти членства Росії. Італійський прем'єр Берлусконі – єдиний лідер країн ЄС, який виступив на підтримку. Кілька європейських лідерів ясно виступили проти членства України. І тільки канцлер Герхард Шредер привітав це прагнення України", - зазначається у звіті.
Однак, при всьому цьому, загальна характеристика регіону східних сусідів ЄС не така безрадісна для України:
"Попри радянський спадок, чотири східні сусіди ЄС є дуже різними. Євросоюз має укладену з ними угоду про співпрацю та партнерство. Росія все ще вважає себе великою державою. Одного разу Борис Єльцин сказав, що його метою є членство в ЄС і навіть Володимир Путін не відмовився від цієї ідеї.
Україна, яка є незалежною лише 10 років, бореться із тим, щоб подолати серйозні внутрішні економічні та політичні проблеми. Однак, мета членства в ЄС разом з угодою про асоціацію як кроком до цього, є постійною метою України з часів незалежності.
Білорусь є державою-парією і, вірогідно, залишиться такою при Лукашенку. Білорусь уклала угоду про партнерство й співпрацю з ЄС, але вона не була втілена.
Молдова є втрачена держава, найбідніша в Європі, яка страждає через нерозв'язані проблеми у Придністров'ї. Без вирішення цього конфлікту, ключ від якого лежить у Москві, Молдова залишатиметься джерелом нестабільності в регіоні".
"Ширша Європа"
Як відомо, для нових сусідів, у тому числі для України, у березні 2003 ЄС запропонував загальну концепцію відносин "Ширша Європа".
Європейський політичний центр критикує її за те, що пропозиція "не враховує ширші стратегічні питання та проблеми безпеки, включаючи вплив розширення НАТО".
Головна ідея Європейського політичного центру – кожна країна-сусід Євросоюзу повинна отримувати рівно стільки бонусів від своєї присутності на кордоні з ЄС, на скільки вона заслужила своєю поведінкою.
Заходи "Ширшої Європи" мають втілюватися тільки "поступово" – "у відповідь на позитивні дії з боку нових сусідніх країн", наполягає аналітичний центр.
З одного боку, пропозиції "Ширшої Європи" не можуть радувати Україну – там не сказано і слова про майбутнє членство. Але, з іншого боку, обираючи між "нічим" і "Ширшою Європою", то новий документ дає деякі переваги.
Згідно з пропозиціями "Ширшої Європи", Україна може розраховувати: на поступки від ЄС у торгівлі, міграції та пересуванні осіб, співпрацю у питаннях безпеки, інтеграцію у транспортні, енерго- та телекомунікаційні мережі Європи, у європейську дослідницьку галузь, на більш широкі інвестиції та збільшення допомоги, адекватнішої потребам. Хто бажає, може перечитати все це в оригіналі на сайті Центру.
Європейський політичний центр пропонує ЄС відносини із сусідами реалізовувати через План дій. Складати документ можна як для держави, так і для регіону. У плані слід виписати конкретні індикатори, по яким звіряти політичні та економічні досягнення сусідів. Такі Плани дій можуть замінити загальну стратегію.
Ще одне питанням для ЄС – вирішити, з ким мати справу: з окремими державами чи з групами держав. "Можна легко поділити країни на три групи - Євросередземномор'я, Балкани та чотири нові східні сусіди. Але всередині цих груп можна знайти мало того, щоб їх пов'язувало", - зазначається у звіті.
Європейський політичний центр намагається знайти шлях, як забезпечити постійний діалог між ЄС і оточуючими його державами.
"Попередні спроби – запровадження формули "парасольки", а також приречені на невдачу пропозиції Міттерана про "конфедерацію" і так само приречена спроба заснувати "Європейську конференцію" – вони показали складність таких домовленостей. Одноденна зустріч міністрів чи навіть офіційна зустріч з більш ніж 50 учасниками, з дуже різними інтересами – це не шлях до успішного розв'язання проблеми", - пишеться у звіті.
Але тут Центр наводить тезу – радісну для України настільки, наскільки все до цього було песимістичне:
"Проте є ті, хто думає, що не варто виключати у майбутньому якусь "парасолькову угоду" між ЄС, Росією, Україною й Туреччиною, якщо самовпевнена Анкара не дотримується копенгагенських критеріїв. Одним із варіантів цієї пропозиції є запровадження Європейського економічного простору. Але якщо країни досягають його критеріїв, то потім вони зазвичай віддають перевагу повному членству".
Тут варто пояснити, що Європейський економічний простір – це угода між ЄС та західноєвропейськими країнами, які не стали членами союзу (Швейцарія, Ліхтенштейн, Норвегія, Ісландія). Не перебуваючи під дахом однієї організації, вони домовилися про вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.
І все-таки відчувається, що автор звіту не тільки не любить Кучму, але і не хоче мати ще одну 48-мільйонну Білорусь. Тому Європейський політичний центр пропонує хитрість – стимулювати Україну (як і інших сусідів) наданням символічних поступок, щоб у замін вимагати реформ.
Центр пропонує укласти угоду, яка міститиме "лише косметичні зміни", наприклад, Угода про сусідство. "Але подібний документ міг би прискорити реформи у таких країнах, як Україна, він би сприяв, щоб у політичних лідерів звільнилася додаткова політична воля та управлінські здібності".
Такий документ міг б включати ясні індикатори реформ та стимули для їх досягнення. Наприклад, подальша лібералізація торгівлі. "Але небезпека в тому, що переговори та ратифікація нових угод може відволікти від необхідності зосередитися на справжніх кроках", - водночас зазначає брюссельський Центр.
Підсумок звіту Європейського політичного центру не такий пригнічуючий. Однозначно не можна сказати, що колись хтось із сусідів ЄС опиниться по внутрішній бік кордону Євросоюзу. Але і говорити, що розширення ЄС назавжди припинилося, теж не можна.
"За відсутності хоча б якогось консенсусу щодо визначень, дебати відносно меж Європи і заплутаної концепції "Ширшої Європи" скоріш за все триватимуть деякий час. Подальше розширення ЄС відбуватиметься, але складно, якщо взагалі можливо, встановити якісь строки, чи дійти згоди щодо остаточних меж ЄС.
Більш вірогідно, що головною проблемою буде перетравлення нинішнього розширення. І відповідні труднощі цього процесу можуть привести до пробуксовування, навіть незважаючи на те, що 2007 рік названо роком нової хвилі розширення (коли до Євросоюзу мають приєднатися Румунія та Болгарія - УП).
ЄС може лише продовжувати на прагматичних підходах розглядати кожну країну по її заслугах. Не може бути угоди, яка підходить для всіх, хоча ясно, що є необхідність у більшій регіональній співпраці, особливо на Балканах та країнах Середземномор'я.
ЄС треба буде продовжувати та інтенсифікувати свої відносини з усіма своїми сусідами, проте це потребуватиме залучення головних ресурсів.
І, нарешті, прогрес у питанні інституційних відносин з ЄС (саме у таких термінах бюрократи ховають тему членства в ЄС – УП) буде залежати від розвитку кожної окремої країни".
Певною мірою звіт Європейського політичного центру більш оптимістичний, ніж офіційна пропозиція Єврокомісії "Ширша Європа". Там говорилося, що учасники цієї концепції (в тому числі й Україна) узагалі "на цей момент не мають перспективи членства у ЄС".