"Не рахуймо кісток, аби не викликати демонів історії"
Четвер, 29 травня 2003, 12:21
11 липня - кульмінаційний день у цьогорічному "волинському" випробуванні українсько-польських стосунків не за горами. Про це вже у вступному слові на недавній зустрічі науковців двох країн у Вроцлаві нагадав міністр нацбезпеки Польщі Марек Сівєц. У місті, яке в Польщі називають другим Львовом (саме сюди у повоєнні роки перебралося чимало львівської польської інтелігенції) до історії польсько-українських стосунків особливий інтерес.
Говорячи про 60-річчя волинської трагедії, Сівєц запевнив присутніх, що найважливіше у цій річниці - вшанування пам'яті жертв, пошук та представлення правди. Потрібно дати шанс українцям, сказав він, щоб вони поділилися своїми відчуттями, щоби ми могли зблизитися там, де можемо зблизитися. Польський міністр сподівається, що в жалобних урочистостях 11 липня на Волині візьмуть участь президенти Польщі та України, а також усі, хто хоче взяти участь.
Звернувся до українців, щоб вони уможливили доступ до архівних матеріалів, котрі стосуються подій у Західній Україні, і "зрештою розпочали свою власну дискусію на цю тему". Дискусія часом вельми важка для українців, вважає міністр, "бачимо як важко українцям порадити собі з власною історією". Наголошував, що польська сторона не хоче нав'язувати українській своїх поглядів, мовляв йдеться тільки про стандарти людяності.
"Чи можуть два світопогляди зустрітися? Так. Та чи зустрінуться при цій річниці? Не знаю, - говорив зокрема Сівєц. - Якби хто запитав чи ця річниця служить поєднанню, то я би відповів вона наближає до правди. Правда служить поєднанню. Це вимагає часу, терпіння, послідовності. Історія не розпочалася 60 років тому, а 60-та річниця нічого не закриває".
Кількість жертв, призвідники та виконавці антипольських акцій, дефінітивне окреслення подій на Волині – ці теми порушували польські учасники дискусії. Науковці з України наголошували на ширшому історичному контексті, заглиблюючись у першу половину двадцятого століття.
Єва Сємашко, співавторка відзначеної минулоріч у Польщі книги "Геноцид українських націоналістів вчинений проти польського населення Волині у 1939-1945 рр.", зосередилася на кількісних показниках, ствердила, що з надходженням нових даних число наведених жертв збільшується.
Вона порівняла події на Волині зі знищенням німцями євреїв, говорила про "волинський голокост". Зробила закид у бік українського духовенства, котре, за її словами, у 1940-ві підтримувало антипольські акції.
Про правові наслідки подій 60-річної давності говорив Вітольд Кулеша, представник Інституту народної пам'яті (Комісія розслідування злочинів проти польського народу). Комісія зараз веде 48 розслідувань, що стосуються вбивств поляків у Західній Україні в 1940-х (Волинь, Тернопілля, Львівщина, Івано-Франківщина).
За його словами, з показів свідків вдається усталити персональні дані жертв, та натомість важко встановити прізвища виконавців. Свідки, називаючи виконавців, говорять про "бандитів, українців, русинів, сусідів".
Матеріали розслідувань Інституту народної пам'яті будуть передані українським прокурорам. Кулеша сподівається, що українське правосуддя дасть правову оцінку подій на Волині. Він наголосив однак на тому, що Інститут має негативний досвід співпраці з українською прокуратурою. Свого часу ІНП передав для провадження українській стороні справу знищення енкаведистами у червні 1941-го в'язнів тюрми у місті Золочів, що на Львівщині.
Та з огляду на строк давності і те, що виконавцем злочину був неіснуючий уже СРСР, справою, яку розслідував Інститут, в Україні не займалися. Відтак Кулеша не виключає, що аналогічна ситуація може бути з волинськими матеріалами.
Колегу доповнив президент Інституту народної пам'яті Леон Кєрес, який зокрема висловив сумнів у тому, що наслідком праці Комісії розслідування злочинів проти польського народу стане покарання тих виконавців злочинів, які ще живуть. Водночас, за його словами, важлива справа оцінки подій на Волині.
"Скільки людей, стільки правд. Єдиної правди немає. Остаточна правда – справа договору", – професор Львівського університету Леонід Зашкільняк нагадав польським учасникам зустрічі тезу, котру в дискусіях часто можна почути з українського боку і яка не менш часто критикується польською стороною.
Виклавши свій погляд на генезу подій 1940-х, львівський професор завершив виступ словами: "Треба добре контролювати політиків, щоби таке більше не повторювалося".
На відміну від науковців, присутнє на конференції духовенство різних конфесій Польщі в оцінці подій на Волині та в Галичині було більш одностайним. "Не рахуймо кісток, не рахуймо тих, хто завтра стане перед Богом", – закликав римо-католицький кардинал Генрик Гульбіновіч. – "Шукаймо натомість дороги до порозуміння з сусідом, від сусіда не втечеш". Він поставив у приклад історію польсько-німецького діалогу і наголосив на тій користі, яку принесло порозуміння цих двох народів. "Шукаймо поєднання, - твердив кардинал, - бо нам треба будувати новий світ, світ пошани до людини".
Не роздрапувати старі рани закликав єпископ Польської православної автокефальної церкви Єремія. "Поляки повинні зрозуміти біль українців, - сказав православний єпископ, - а українці – біль поляків".
Як спільну польсько-українську трагедію визначив події 60-річної давності вроцлавсько-гданьський єпископ Української греко-католицької церкви Володимир Ющак. Греко-католицький єпископ звернувся до учасників зустрічі з риторичним запитанням: "Хто з української сторони мав би бути партнером у поєднанні з польським народом?"
На його думку, таким партнером не може бути якась одна конфесія, чи, наприклад, державна влада. Для такого поєднання українцям потрібна спільна платформа, що об'єднала б різні верстви українського народу. Єпископ Ющак критично висловився про спроби застосувати щодо українців принцип загальної відповідальності.
Увесь народ не може відповідати за дії, котрі мали конкретних виконавців. Щодо відповідальних за злочини владика зазначив, що й у Польщі дотепер можна зустріти тих, які чинили насилля над українцями. Альтернативи польсько-українському поєднанню нема, переконаний єпископ. Нагадавши недавню драматичну історію Балкан, єпископ застеріг: "Демони історії можуть вирватися".
"Відповідальність можна нести тільки особисто, а не загалом, - продовжив думку єпископа професор Києво-Могилянської академії Мирослав Попович, - загальна відповідальність українців – нонсенс".
Говорячи про 60-річчя волинської трагедії, Сівєц запевнив присутніх, що найважливіше у цій річниці - вшанування пам'яті жертв, пошук та представлення правди. Потрібно дати шанс українцям, сказав він, щоб вони поділилися своїми відчуттями, щоби ми могли зблизитися там, де можемо зблизитися. Польський міністр сподівається, що в жалобних урочистостях 11 липня на Волині візьмуть участь президенти Польщі та України, а також усі, хто хоче взяти участь.
Звернувся до українців, щоб вони уможливили доступ до архівних матеріалів, котрі стосуються подій у Західній Україні, і "зрештою розпочали свою власну дискусію на цю тему". Дискусія часом вельми важка для українців, вважає міністр, "бачимо як важко українцям порадити собі з власною історією". Наголошував, що польська сторона не хоче нав'язувати українській своїх поглядів, мовляв йдеться тільки про стандарти людяності.
"Чи можуть два світопогляди зустрітися? Так. Та чи зустрінуться при цій річниці? Не знаю, - говорив зокрема Сівєц. - Якби хто запитав чи ця річниця служить поєднанню, то я би відповів вона наближає до правди. Правда служить поєднанню. Це вимагає часу, терпіння, послідовності. Історія не розпочалася 60 років тому, а 60-та річниця нічого не закриває".
Кількість жертв, призвідники та виконавці антипольських акцій, дефінітивне окреслення подій на Волині – ці теми порушували польські учасники дискусії. Науковці з України наголошували на ширшому історичному контексті, заглиблюючись у першу половину двадцятого століття.
Єва Сємашко, співавторка відзначеної минулоріч у Польщі книги "Геноцид українських націоналістів вчинений проти польського населення Волині у 1939-1945 рр.", зосередилася на кількісних показниках, ствердила, що з надходженням нових даних число наведених жертв збільшується.
Вона порівняла події на Волині зі знищенням німцями євреїв, говорила про "волинський голокост". Зробила закид у бік українського духовенства, котре, за її словами, у 1940-ві підтримувало антипольські акції.
Про правові наслідки подій 60-річної давності говорив Вітольд Кулеша, представник Інституту народної пам'яті (Комісія розслідування злочинів проти польського народу). Комісія зараз веде 48 розслідувань, що стосуються вбивств поляків у Західній Україні в 1940-х (Волинь, Тернопілля, Львівщина, Івано-Франківщина).
За його словами, з показів свідків вдається усталити персональні дані жертв, та натомість важко встановити прізвища виконавців. Свідки, називаючи виконавців, говорять про "бандитів, українців, русинів, сусідів".
Матеріали розслідувань Інституту народної пам'яті будуть передані українським прокурорам. Кулеша сподівається, що українське правосуддя дасть правову оцінку подій на Волині. Він наголосив однак на тому, що Інститут має негативний досвід співпраці з українською прокуратурою. Свого часу ІНП передав для провадження українській стороні справу знищення енкаведистами у червні 1941-го в'язнів тюрми у місті Золочів, що на Львівщині.
Та з огляду на строк давності і те, що виконавцем злочину був неіснуючий уже СРСР, справою, яку розслідував Інститут, в Україні не займалися. Відтак Кулеша не виключає, що аналогічна ситуація може бути з волинськими матеріалами.
Колегу доповнив президент Інституту народної пам'яті Леон Кєрес, який зокрема висловив сумнів у тому, що наслідком праці Комісії розслідування злочинів проти польського народу стане покарання тих виконавців злочинів, які ще живуть. Водночас, за його словами, важлива справа оцінки подій на Волині.
"Скільки людей, стільки правд. Єдиної правди немає. Остаточна правда – справа договору", – професор Львівського університету Леонід Зашкільняк нагадав польським учасникам зустрічі тезу, котру в дискусіях часто можна почути з українського боку і яка не менш часто критикується польською стороною.
Виклавши свій погляд на генезу подій 1940-х, львівський професор завершив виступ словами: "Треба добре контролювати політиків, щоби таке більше не повторювалося".
На відміну від науковців, присутнє на конференції духовенство різних конфесій Польщі в оцінці подій на Волині та в Галичині було більш одностайним. "Не рахуймо кісток, не рахуймо тих, хто завтра стане перед Богом", – закликав римо-католицький кардинал Генрик Гульбіновіч. – "Шукаймо натомість дороги до порозуміння з сусідом, від сусіда не втечеш". Він поставив у приклад історію польсько-німецького діалогу і наголосив на тій користі, яку принесло порозуміння цих двох народів. "Шукаймо поєднання, - твердив кардинал, - бо нам треба будувати новий світ, світ пошани до людини".
Не роздрапувати старі рани закликав єпископ Польської православної автокефальної церкви Єремія. "Поляки повинні зрозуміти біль українців, - сказав православний єпископ, - а українці – біль поляків".
Як спільну польсько-українську трагедію визначив події 60-річної давності вроцлавсько-гданьський єпископ Української греко-католицької церкви Володимир Ющак. Греко-католицький єпископ звернувся до учасників зустрічі з риторичним запитанням: "Хто з української сторони мав би бути партнером у поєднанні з польським народом?"
На його думку, таким партнером не може бути якась одна конфесія, чи, наприклад, державна влада. Для такого поєднання українцям потрібна спільна платформа, що об'єднала б різні верстви українського народу. Єпископ Ющак критично висловився про спроби застосувати щодо українців принцип загальної відповідальності.
Увесь народ не може відповідати за дії, котрі мали конкретних виконавців. Щодо відповідальних за злочини владика зазначив, що й у Польщі дотепер можна зустріти тих, які чинили насилля над українцями. Альтернативи польсько-українському поєднанню нема, переконаний єпископ. Нагадавши недавню драматичну історію Балкан, єпископ застеріг: "Демони історії можуть вирватися".
"Відповідальність можна нести тільки особисто, а не загалом, - продовжив думку єпископа професор Києво-Могилянської академії Мирослав Попович, - загальна відповідальність українців – нонсенс".
