34

Вже третій день народження Гії ми зустрічаємо без нього. Сьогодні йому 34. І для нього і для нас важливо пам'ятати про нього, про те, яким він був. Як він сміявся, жартував, рідко, але нервово палив, голосно лаявся... Щирий грузин!

Він любив говорити "В нас усе життя попереду!" і ми йому вірили. Ще він часто повторював "Ми переможемо!".

Він був таким, як багато хто з нас, – із купою недоліків і чеснот. Його, мабуть, відрізняло тільки неприховане почуття особистої свободи. Яке не дозволяло йому жити інакше, ніж він жив. Він не міг жити так, як усі – терпіти й думати, що від тебе нічого не залежить. Він завжди намагався щось змінити. Змінити середовище, у якому він живе. І часто з гіркотою визнавав, що зрушення мізерно малі, що народ як і раніше обирає злодіїв, а депутати – представники народу – не мають почуття власної гідності. Він не спускав своїм колегам, але робив це незлобливо, не образливо.

Сталося так, що якщо не від його життя, то від його смерті точно, залежить багато чого. Не буде перебільшенням сказати, що від долі Георгія з якогось моменту залежить доля цілої країни.

Сьогодні ми хочемо згадати про нього його ж словами.

Уявіть собі, що сказав би Гія про нинішній "Епіцентр"… А ось, що він писав про нього у 2000 році (на жаль, ці архіви збереглися тільки російською – УП), коли Піховшек напав на Ющенка, звинувачуючи його в тому, що той на посаді прем'єра займається власним піаром: "Цікаво, зміг би Слава запитати того ж самого, скажімо, Кучму, який дерев насаджав - ліс, бандур надарував - оркестр, театрів відвідав - не злічити, і з молоддю зустрічався нескінченно. Звідси питання - це робота президента чи PR? А ще президент дуже любить відвідувати свиноферми...

А ось його враження про незабутню дуель Суркіса і Тимошенко: "Вочевидь, вперше у прямий ефір вилізла не монтована, не причесана і не відредагована пика української політичної дійсності. Така, як вона є, без купюр".

Про акції Львівських журналістів "Акція за свободу слова": Відчуття безвиході загострювалося від усвідомлення того, що нікому з київських колег вимоги львів'ян не потрібні. Що боротьба за свободу слова для них розпочинається тільки тоді, коли "мочать" їхнє видання, редакцію, їх особисто. Раптом розумієш, що українські журналісти поволі перетворилися на маленький прообраз своїх політичних персонажів. Таких же амбітних, роз'єднаних, жадібних до слави і заздрих до чужих успіхів.

Сказано було у 2000 році, але чи багато змінилося з того часу?

Про все ще актуальну справу Тимошенко й ЄЕСУ: Я далекий від того, щоб ідеалізувати як Тимошенко, так і її чоловіка, тим більше що в сфері енергоносіїв ангелів немає, усі працюють за однаковими схемами. … І скільки б не було в діях ЄЕСУ криміналу, політики у порушеній проти ЄЕСУ справі набагато більше.

Нещадні слова про боягузливих українських депутатів.

"Дивний феномен. 250 чоловік свідомо, добре розуміючи перспективу, власноручно розписалися у власній політичній кастрації. І не тільки ті, хто під тиском і шантажем ламали власну гідність. Ці й без того, апріорі, належать до політичного сміття, тому що завжди знайдуть виправдання власним безпомічним крокам… Навіть тоді, коли їхніх рідних і близьких оголошували ворогами народу і відправляли у Сибір або розстрілювали, вони продовжували ходити на роботу до тиранів…

Але, невже мозок таких людей, як Волков, Медведчук, Деркач, дозволяє їм вважати, що "поставивши" парламент у відповідну позу, вони самі продовжують стояти спиною до стіни? Невже цим, здавалося б, освіченим і впливовим людям, не відомі численні випадки з історії, коли тих, хто виконав відповідну місію, викреслюють, як відпрацьований матеріал?

Невже той же "маленький" Деркач думає, що вся ця в масі своїй політична шелупонь, яку він зганяє до своєї фракції, здатна захистити його у випадку зміни ситуації не на користь її патрона…

…Цікаво також, скільки депутатів із групи "Відродження регіонів" ризикнуть виступити за Волкова, якщо в один прекрасний день симпатії Кучми до нього зміняться на протилежне?

Зараз вже важко згадати, що це було за голосування, яке так обурило Георгія. Але скільки разів подібна ситуація вже повторилася в українському парламенті?

І наостаннє – Гіїни думки про місце й роль його дітища - "Української правди".

Спочатку – про те, чому газета зветься саме "Українська правда": "...В слові "правда" нічого такого "комуністичного" немає, просто його колись експлуатували так, як сьогодні влада експлуатує слово "демократія".

Я вважаю, що ми продовжуємо жити в "совку", тільки форми його змінилися, і прапори не червоні...

Тому наше видання має форму такого собі протесту, "Українська правда" буде відповідати справжній правді про перебіг подій у державі.

А якби ми назвали його, наприклад, якось модно, скажімо, "Про-ньюс", нічого би не змінилося. Ми просто робимо свою справу там, де це поки що можливо."

А тепер – чи можна "Українську правду" назвати опозиційним виданням.

Цікава штука!

За два місяці існування нашого видання ми зрозуміли, що читачі "Української правди" сприймають нас як опозиційну газету. І не просто опозиційну, а не багато, не мало - "радикально опозиційну". Що ж, з одного боку нам приємна така оцінка нашої роботи. З іншого боку - мети стати опозиційним виданням у нас немає і не було.

Як не дивно, ми намагаємося писати те, що бачимо й чуємо, іншими словами, те, що чують і бачать усі. Хоча, з об'єктивних причин, можливо, не всі розуміють те, що бачать, або роблять вигляд, що не розуміють. У нас немає причин прикидатися ідіотами, або свідомо замовчувати інформацію, або того гірше - перекручувати її.

…Адже не ми створюємо цю інформацію, і навіть якщо ми також будемо фільтрувати правду про реальний стан справ, вони що, самі налагодяться і зникнуть?

Те, що намагаємося робити ми, є АБСОЛЮТНО НОРМАЛЬНИМ ДЛЯ ЦИВІЛІЗОВАНОГО СВІТУ. Коли при владі некомпетентні й злодійкуваті люди, які при цьому своїми діями заподіюють шкоду державі, до появи якої вони не мають жодного відношення, про це варто писати.

Звичайно, ми не судова інстанція і не маємо права виносити звинувачувальний вирок, але є набагато більш вагомий і більш ефективний фактор - це громадська думка, до відома якої ми і доносимо цю інформацію.

…Колись давно я робив щотижневу аналітичну програму "Вікна плюс" на ММЦ, "виходила" в ефір вона тоді в мережі недержавних станцій "Уніка ТБ". Не хочу виглядати нескромним, але ми були першими на вітчизняному ТБ, хто розповідав з екрана про махінації Лазаренка й ЄЕСУ на газовому ринку, тоді, коли він ще був могутнім прем'єром. Однак всі інші, у кращому випадку мовчали, у гіршому – співали дифірамби, особливо ті, хто сьогодні виніс йому вердикт злочинця і корупціонера.

Тоді нас "мочили" як могли й звинувачували у дискредитації держави. Минув час, і тепер ми знову пишемо про Лазаренка те, що не хотіли б чути інші. І знову нас обвинувачують ледве чи не у пособництві корупціонеру.

Сьогодні ми також критикуємо Кучму і його роботу, тому що вважаємо, що він погано справляється зі своїми обов'язками. Але не виключено, що коли-небудь у майбутньому нам доведеться надати йому слово на свій захист. І нас знову звинуватять у якомусь пособництві всі ті, хто сьогодні посилено співає йому осанну.

...Влада сама виховала таку пресу, і не розуміє, що фактично підпиляла сук, на якому сидить. Я зовсім не хочу "гребти" усіх своїх колег "під одну гребінку". У нашому полку є чимало гідних журналістів, які відстоюють своє право думати так, як їм думається й писати те, про що пишеться. Хоча, їм ще гірше, ніж нам, ми, у всякому разі, не воюємо за це право усередині редакції.

…Ми сподіваємося, що коли-небудь в Україні наступить час, коли кілька рядків із критикою на адресу вельмож не будуть сприйматися як прояв опозиції й пособництво деструктивним силам... І головне - самі люди на владному олімпі зрозуміють, що вільна преса для них важливіше за будь-які рупори, оскільки з постаментів дуже часто скидають, іноді несправедливо...