Декілька неупереджених столичністю думок про рейтинги, вибори та всенародні обговорення
Вівторок, 20 травня 2003, 16:22
Цілком поважаючи соціологію як науку разом із її спеціальними технологіями та безсумнівними практичними здобутками, мешканці міста N досить скептично ставляться до всіляких рейтингів, опитувань, референдумів та вивчень громадських думок. Проте саме ця інформація останнім часом стає як у Києві, так і в провінції чи не найголовнішим інструментом політичної аргументації. Адже майже всі дослідження зроблено за принципом "У Китаї відбувся землетрус. Людських жертв, грубо кажучи, немає".
У місті N давно вже не виписують пресу, а новини дивляться вимушено - у тому разі, коли вони йдуть у перерві футбольного матчу. Тут визначають доцільність того чи іншого політичного кроку Києва, виходячи виключно з того, наскільки цей крок практично значимий і корисний безпосередньо для кожного з городян особисто.
Наразі завершилася чергова акція: винахід відповідей на запитання, а як же, власне і, головне, – навіщо робити політичну реформу? Активна частина провінційної еліти на порозі президентських перегонів чекає на більш чіткі орієнтири з Києва. Після виступу президента зі своїм варіантом відповідей на питання, які до того ніхто перед собою і не ставив, настала тиша.
Згодом мешканцям старшого та середнього віку чомусь здалося, що не відбудеться щось на кшталт "всенародного" обговорення пріснопам'ятної Конституції 1977 р. Тоді, за словами Голови Конституційної Комісії, Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Верховної Ради Союзу РСР товариша Леоніда Ілліча Брежнєва, до Конституції було внесено більше 400 тис. пропозицій та поправок.
Але спрацювала заведена машина, створилися поважні комісії, і справа пішла, як у ті добрі часи. "Всенародне обговорення" принесли президентові в зубах, попри те, що переважна більшість мешканців проігнорувала його. Попри таку зухвалу обструкцію показник 1977 року перекрито мабуть вдвічі...
Разом із наказом активно обговорити президентські пропозиції, надійшли й чергові команди стосовно опозиції. Її почали шукати навіть там, де її не було ніколи, та й бути не могло.
В черговий раз зчепилися обласна держадміністрація та міській голова (древній як Камасутра конфлікт амбіцій призначених та обраних); Ющенка та Тимошенко персонально обговорили навіть на шкільних уроках (що до речі, викликало значне пожвавлення навіть серед учнів, оскільки ні в якій інший спосіб конкретної інформації про діяльність цих політиків практично не отримаєш); почалося рефлекторне здригування в місцевих осередках політичних партій; місцеві мас-медіа, чітко поділені на "про" і "контра", почали розминатися перед черговою агітаційною кампанією, що зазвичай передує черговій київській вирішальній битві.
Мешканці міста N, натомість, ще більшу увагу стали приділяти засобам боротьби з несподіваною спекою та перспективами поширення азійської пневмонії у кожному окремому мікрорайоні. Врешті-решт навіть зацікавились підсумками іракської війни з погляду на місцеві інтереси. І все це - без жодних рейтингів та пропагандистського галасу.
Чим, власне, відрізняється громадсько-політична ситуація часів обговорення необхідності конституційних змін в місті N від ситуації у столиці? Різниця - як між чинником та наслідками. В місті N немає щоденного вирування антагоністичних сил. Політична лава, що виливається із столичного жерла, сягає міста N поволі, поступово.
Місцеві партійні лідери - люди добре знайомі один з одним не один рік. В позапартійному житті нічого один проти одного не мають. Тільки тоді, коли в столиці чи то відбуваються вибори, чи то черговий київський "начальник партії" вляпається в скандал, починаються бійки і в місті.
Але сьогодні – через півтора роки після парламентських виборів, на політичній мапі області та міста N нагадують про себе аж 4-5 політичних угруповань. Решта поки не подає ознак життя. Не сезон. Але знайомі до болю обличчя, в тих самих краватках восени знову з'являться на світлинах місцевих газет та екранах місцевого телебачення. З ким вони будуть цього разу?
Йдучи містом після минулорічних парламентських виборів, звертаєш увагу на таке. Вулицею котиться за вітром кольоровий плакат колишнього Кандидата в Депутати, в дорогому убранні з люксусовою краваткою. З мобільним телефоном, встромленим у вухо, в позі "батька нації", на фоні історичної будови.
Поряд повільно йшла старенька бабуся, що тільки-но копирсалася у смітнику на розі вул. С. Бандери і Комуністичної. Слідом бігло невеличке, голодне цуценя, що відсмикувало на ходу шматочки плакату.
Попри всі необхідні зараз атрибути для справжніх виборів, цей Кандидат перегони програв. Невже він розраховував перемогти, одягнувши для фото - на огляд загалу костюм вартістю 600 доларів? Напевно, думав, що за такого солідного чоловіка у такому дорогому вбранні просто таки не можуть не проголосувати. Насправді він хіба що переконував себе, а не тих, кого таки було потрібно.
Так і тут - замість того, щоби переконувати мешканців міста N, хоча б останні років зо п'ять, шляхом проведення послідовної в інтересах цих самих мешканців політики, організатори "всенародного обговорення" переконали у наявності його існування лише самих себе.
Володимир Килинич, міська філія Інституту Політичного Моделювання
поза межами м. Києва
Примітка Вченої Ради ІПМ.
Деякі провінціали так-таки думали, що "всенародне обговорення" розраховано на киян, оскільки їм, провінціалам воно глибоко в носі. Як кияни, запевняємо, що і на нас ця кампанія не розрахована.
У місті N давно вже не виписують пресу, а новини дивляться вимушено - у тому разі, коли вони йдуть у перерві футбольного матчу. Тут визначають доцільність того чи іншого політичного кроку Києва, виходячи виключно з того, наскільки цей крок практично значимий і корисний безпосередньо для кожного з городян особисто.
Наразі завершилася чергова акція: винахід відповідей на запитання, а як же, власне і, головне, – навіщо робити політичну реформу? Активна частина провінційної еліти на порозі президентських перегонів чекає на більш чіткі орієнтири з Києва. Після виступу президента зі своїм варіантом відповідей на питання, які до того ніхто перед собою і не ставив, настала тиша.
Згодом мешканцям старшого та середнього віку чомусь здалося, що не відбудеться щось на кшталт "всенародного" обговорення пріснопам'ятної Конституції 1977 р. Тоді, за словами Голови Конституційної Комісії, Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Верховної Ради Союзу РСР товариша Леоніда Ілліча Брежнєва, до Конституції було внесено більше 400 тис. пропозицій та поправок.
Але спрацювала заведена машина, створилися поважні комісії, і справа пішла, як у ті добрі часи. "Всенародне обговорення" принесли президентові в зубах, попри те, що переважна більшість мешканців проігнорувала його. Попри таку зухвалу обструкцію показник 1977 року перекрито мабуть вдвічі...
Разом із наказом активно обговорити президентські пропозиції, надійшли й чергові команди стосовно опозиції. Її почали шукати навіть там, де її не було ніколи, та й бути не могло.
В черговий раз зчепилися обласна держадміністрація та міській голова (древній як Камасутра конфлікт амбіцій призначених та обраних); Ющенка та Тимошенко персонально обговорили навіть на шкільних уроках (що до речі, викликало значне пожвавлення навіть серед учнів, оскільки ні в якій інший спосіб конкретної інформації про діяльність цих політиків практично не отримаєш); почалося рефлекторне здригування в місцевих осередках політичних партій; місцеві мас-медіа, чітко поділені на "про" і "контра", почали розминатися перед черговою агітаційною кампанією, що зазвичай передує черговій київській вирішальній битві.
Мешканці міста N, натомість, ще більшу увагу стали приділяти засобам боротьби з несподіваною спекою та перспективами поширення азійської пневмонії у кожному окремому мікрорайоні. Врешті-решт навіть зацікавились підсумками іракської війни з погляду на місцеві інтереси. І все це - без жодних рейтингів та пропагандистського галасу.
Чим, власне, відрізняється громадсько-політична ситуація часів обговорення необхідності конституційних змін в місті N від ситуації у столиці? Різниця - як між чинником та наслідками. В місті N немає щоденного вирування антагоністичних сил. Політична лава, що виливається із столичного жерла, сягає міста N поволі, поступово.
Місцеві партійні лідери - люди добре знайомі один з одним не один рік. В позапартійному житті нічого один проти одного не мають. Тільки тоді, коли в столиці чи то відбуваються вибори, чи то черговий київський "начальник партії" вляпається в скандал, починаються бійки і в місті.
Але сьогодні – через півтора роки після парламентських виборів, на політичній мапі області та міста N нагадують про себе аж 4-5 політичних угруповань. Решта поки не подає ознак життя. Не сезон. Але знайомі до болю обличчя, в тих самих краватках восени знову з'являться на світлинах місцевих газет та екранах місцевого телебачення. З ким вони будуть цього разу?
Йдучи містом після минулорічних парламентських виборів, звертаєш увагу на таке. Вулицею котиться за вітром кольоровий плакат колишнього Кандидата в Депутати, в дорогому убранні з люксусовою краваткою. З мобільним телефоном, встромленим у вухо, в позі "батька нації", на фоні історичної будови.
Поряд повільно йшла старенька бабуся, що тільки-но копирсалася у смітнику на розі вул. С. Бандери і Комуністичної. Слідом бігло невеличке, голодне цуценя, що відсмикувало на ходу шматочки плакату.
Попри всі необхідні зараз атрибути для справжніх виборів, цей Кандидат перегони програв. Невже він розраховував перемогти, одягнувши для фото - на огляд загалу костюм вартістю 600 доларів? Напевно, думав, що за такого солідного чоловіка у такому дорогому вбранні просто таки не можуть не проголосувати. Насправді він хіба що переконував себе, а не тих, кого таки було потрібно.
Так і тут - замість того, щоби переконувати мешканців міста N, хоча б останні років зо п'ять, шляхом проведення послідовної в інтересах цих самих мешканців політики, організатори "всенародного обговорення" переконали у наявності його існування лише самих себе.
Володимир Килинич, міська філія Інституту Політичного Моделювання
поза межами м. Києва
Примітка Вченої Ради ІПМ.
Деякі провінціали так-таки думали, що "всенародне обговорення" розраховано на киян, оскільки їм, провінціалам воно глибоко в носі. Як кияни, запевняємо, що і на нас ця кампанія не розрахована.
