А вам хотілося перервати виступ Кучми оплесками?
Вівторок, 15 квітня 2003, 18:33
У всьому світі однією із рис звернення президентів до парламентів є збиті в кров червоні долоні депутатів. І в тоталітарних державах, і в демократичних прийнято щосили аплодувати під час виступів лідерів держави у законодавчих органах. Послання Буша в 2002, наприклад, переривалося оплесками 77 разів.
Однак чомусь це правило не поширюється на українського Леоніда Даниловича. Кучма вже забув, коли востаннє чув оплески у Верховній Раді. Після "кучмагейту" він рік взагалі носа не показував у парламент, а в 2002 його виступ ніхто оплесками не переривав. І ось у вівторок Кучма знову звернувся до депутатів із посланням. І знову зал "спав".
"Українська правда" намагалася з'ясувати у депутатів, чи хотілося їм у якийсь момент перервати Кучму оплесками. І якщо таке бажання було – то коли саме.
Олександр Мороз, лідер Соцпартії: Аплодисменти бувають іронічні і бувають на підтримку. У мене жодного разу не виникало бажання аплодувати. З іншого боку, не можна було зачепитися за якусь глибоку думку, щоб висловити свою реакцію. У мене абсолютно байдуже сприйняття того, що він говорив.
Можна було аплодувати з іронією, коли він говорив, що у всьому світі референдумами змінюються закони й Конституція. Але ж це брехня! Просто брехня! Так не робиться ніде в світі. Референдумом тільки затверджуються прийняті парламентом рішення.
Або говорити, що демократія, яка їм пропонується – це зразок європейських демократій. Це – соромно, я не хочу це коментувати. Тому в цих випадках я б зааплодував ріденько, але якби він був здатний сприймати гумор!
Його посилання, що і "опозиція його підтримує" – ну це ж брехня! Ми в меморандумі написали, що не підтримуємо цих пропозицій. І в наших конкретних пунктах висловлені зовсім інші підходи. І використовувати такі аргументи йому просто непристойно як людині. Але ми звикли до того, що неправда – це інструмент в устах президента.
Леонід Кравчук, СДПУ(О): Я коли слухаю такі послання, я не керуюся емоціями. Це коли іде якийсь святковий виступ, то там вживаються високі слова, порівняння, і вони викликають у людини емоції.
А послання – це сухий прагматичний документ, його треба слухати уважно. І навіть після того, як послухав, сісти, записати, прочитати, порівняти з попереднім – і зробити висновок для себе. Не аплодисментами, а конкретними діями.
Загалом я позитивно ставлюся до цього послання.
Микола Томенко, "Наша Україна": По людськи хотілося в кінці зааплодувати: "все вже закінчилося"! Але, в даному випадку, оплески – це ознака лояльності. Я хотів зааплодувати, що президент вже закінчив, але не міг, бо потрапив би в список лояльних до нього людей.
Що найбільше вдарило по вухах – що президент буде особисто забезпечувати демократичні вибори. Я думаю, що це ключова фраза. Нас чекають дуже серйозні випробування під час виборчої кампанії. Ми знаємо, як він вміє забезпечувати демократичний процес.
Це ще раз переконує мене в правильності того, що ми домовилися з Мельниченком і Єльяшкевичем найближчим часом видавати дослідження українською і англійською мовами, як фальсифікувалися президентські вибори-1999 і референдум-2000. Після сьогоднішньої заяви президента тоді було просто дитяче белькотання.
Олександр Задорожній, постпред Кучми в парламенті: Це не питання до представника президента. Я дуже хвилювався і за президента, і за ставлення залу, тому не хотілося і аплодувати. Службове становище зобов'язує.
В самому тексті є цікаві моменти. Це євроінтеграційний розділ. Друге – те, що стосується політичної реформи, і що стосується програми дій уряду. Це тоді, коли можна було б і поаплодувати.
Володимир Рибак, "Регіони України": За текстом виступу, ми вітаємо президента, там ставляться конкретні задачі, які треба вирішувати і уряду, і на місцях.
Петро Симоненко: Щодо оплесків – я не знайшов жодного моменту, які б заслуговували того, щоб підтримати президента і сказати, що попереднє звернення знайшло в чомусь конкретне відображення в житті конкретних людей.
У мене склалося враження, що послання до Верховної Ради й зміст доповіді президента свідчать тільки про одне – народ України дуже далеко послали з усіма його проблемами і забули про те, що він, народ України, єдине джерело влади.
Оцінка президентом меморандуму чотирьох фракцій? Важко мені сказати, що це було – популізм чи бажання співпраці. Коли перший круглий стіл відбудеться, тоді ми і побачимо, чи бажає президент діалогу.
Віктор Ющенко, "Наша Україна": Весь казус полягає в тому, що сьогодні мені пригадується: десь ми це вже чули. Слова, які, на перший погляд, повинні викликати нормальну реакцію – в здоровому середовищі, в демократичному парламенті, від слів здорового президента. Наприклад: "я гарантую, що наступні вибори будуть у строгій відповідності до чинного законодавства". Мені здається, що цей обов'язок президента був і в березні минулого року. І чотири роки тому.
Якщо ми говоримо про політичну систему, в основі якої буде стояти воля людини, результати виборів, коаліційна демократична більшість? Але чому це не було зроблено в травні 2002? І це не проблема Конституції, і не проблема шароварів чи чогось іншого.
Чи тема політичної реформи… Шановні, ми дійсно хочемо провести політичну реформу, чи хочемо зробити реформу, коли б влада була незмінною? Чому у нас політична реформа починається з Конституції, чому ми з дубиною бігаємо навколо Конституції і говоримо: щоб у нас була свобода слова, нам треба змінити Конституцію, щоб виборець мав право вільного демократичного голосування, нам треба Конституцію змінити. Та нам треба просто виконати ті закони, які є.
Які можливості у нас були рік тому? Формування демократичної більшості і уряду. Але це не відбулося, тому що все робилося під нагайкою однієї інституції – адміністрації президента і особисто президента.
Тепер ми говоримо начебто правильні слова. Як на них реагувати? Якщо за інстинктом, то він нам говорить, що це вже було. Це декорація, яка може принести розчарування.
Коли говоримо про демократичні зміни і ідею круглого столу… Чому рік тому нам цей круглий стіл довелося шукати у Варшаві? Чому не знайшлося круглого стола, на який би прийшов президент, чи прем'єр-міністр, чи будь-хто з влади?
Із того, що говорилося, я не можу навести приклад, щоб воно відбулося. Але, з іншого боку, я не хочу забирати в себе останню надію повірити в те, що казав президент з того чи іншого приводу.
Якщо круглий стіл, то він має бути продовжений у формування конституційної групи, яка б вийшла з узагальненою пропозицією в парламент. Почати реформу не з Конституції, а із закону про президента, закону про імпічмент президенту, закону про уряд, закону про регламент Верховної Ради, закону про спеціальні слідчі комісії Верховної Ради. Це ж треба лише 226 голосів! А президент вітав у Маріїнському палаці зі створенням більшості, яка бере на себе відповідальність. Чому ж з цих елементарних питань політичної модернізації відповідальність не береться. Очевидно, мова іде про подвійні стандарти.
Олександр Волков, позафракційний: Мені хотілося аплодувати президенту за його сміливість! Він, знаючи заздалегідь, що опозиція може спровокувати будь-який крок проти нього – все-таки він мужньо вийшов на трибуну і виголосив свої тези.
Виступ був коротким, бо послання було відправлене окремо. За цей короткий час президент просто не розкрився. Але те, що він не відійшов від ідеї передачі повноважень від президента парламенту - це послідовно і добре.
Олександр Кузьмук, ПППУ-"Трудова Україна": Я не те, що "хотів аплодувати" – я аплодував під час виступу президента! Я аплодував змісту виступу президента, логіці.
Абсолютно масштабний, досконалий виступ президента. Чітко й відверто визначений зовнішній, внутрішній стан держави. Приділена увага конкретно баченню президента щодо політичної реформи. Хто в цьому зацікавлений – тому все зрозуміло у виступі президента.
Сергій Осика, "Народовладдя": Сподобалася упевненість президента в своїй позиції.
У змісті мені сподобалося, що він нормально звернувся до всіх сил: запропонував спробувати зрозуміти, подивитися неупереджено. Він весь час говорив: реформа – це не на рік, не на кон'юнктуру, пов'язану з тим, яким буде прізвище нового президента.
Пропозиція, пов'язана з проведенням круглого столу - це також сподобалося...
Однак чомусь це правило не поширюється на українського Леоніда Даниловича. Кучма вже забув, коли востаннє чув оплески у Верховній Раді. Після "кучмагейту" він рік взагалі носа не показував у парламент, а в 2002 його виступ ніхто оплесками не переривав. І ось у вівторок Кучма знову звернувся до депутатів із посланням. І знову зал "спав".
"Українська правда" намагалася з'ясувати у депутатів, чи хотілося їм у якийсь момент перервати Кучму оплесками. І якщо таке бажання було – то коли саме.
Олександр Мороз, лідер Соцпартії: Аплодисменти бувають іронічні і бувають на підтримку. У мене жодного разу не виникало бажання аплодувати. З іншого боку, не можна було зачепитися за якусь глибоку думку, щоб висловити свою реакцію. У мене абсолютно байдуже сприйняття того, що він говорив.
Можна було аплодувати з іронією, коли він говорив, що у всьому світі референдумами змінюються закони й Конституція. Але ж це брехня! Просто брехня! Так не робиться ніде в світі. Референдумом тільки затверджуються прийняті парламентом рішення.
Або говорити, що демократія, яка їм пропонується – це зразок європейських демократій. Це – соромно, я не хочу це коментувати. Тому в цих випадках я б зааплодував ріденько, але якби він був здатний сприймати гумор!
Його посилання, що і "опозиція його підтримує" – ну це ж брехня! Ми в меморандумі написали, що не підтримуємо цих пропозицій. І в наших конкретних пунктах висловлені зовсім інші підходи. І використовувати такі аргументи йому просто непристойно як людині. Але ми звикли до того, що неправда – це інструмент в устах президента.
Леонід Кравчук, СДПУ(О): Я коли слухаю такі послання, я не керуюся емоціями. Це коли іде якийсь святковий виступ, то там вживаються високі слова, порівняння, і вони викликають у людини емоції.
А послання – це сухий прагматичний документ, його треба слухати уважно. І навіть після того, як послухав, сісти, записати, прочитати, порівняти з попереднім – і зробити висновок для себе. Не аплодисментами, а конкретними діями.
Загалом я позитивно ставлюся до цього послання.
Микола Томенко, "Наша Україна": По людськи хотілося в кінці зааплодувати: "все вже закінчилося"! Але, в даному випадку, оплески – це ознака лояльності. Я хотів зааплодувати, що президент вже закінчив, але не міг, бо потрапив би в список лояльних до нього людей.
Що найбільше вдарило по вухах – що президент буде особисто забезпечувати демократичні вибори. Я думаю, що це ключова фраза. Нас чекають дуже серйозні випробування під час виборчої кампанії. Ми знаємо, як він вміє забезпечувати демократичний процес.
Це ще раз переконує мене в правильності того, що ми домовилися з Мельниченком і Єльяшкевичем найближчим часом видавати дослідження українською і англійською мовами, як фальсифікувалися президентські вибори-1999 і референдум-2000. Після сьогоднішньої заяви президента тоді було просто дитяче белькотання.
Олександр Задорожній, постпред Кучми в парламенті: Це не питання до представника президента. Я дуже хвилювався і за президента, і за ставлення залу, тому не хотілося і аплодувати. Службове становище зобов'язує.
В самому тексті є цікаві моменти. Це євроінтеграційний розділ. Друге – те, що стосується політичної реформи, і що стосується програми дій уряду. Це тоді, коли можна було б і поаплодувати.
Володимир Рибак, "Регіони України": За текстом виступу, ми вітаємо президента, там ставляться конкретні задачі, які треба вирішувати і уряду, і на місцях.
Петро Симоненко: Щодо оплесків – я не знайшов жодного моменту, які б заслуговували того, щоб підтримати президента і сказати, що попереднє звернення знайшло в чомусь конкретне відображення в житті конкретних людей.
У мене склалося враження, що послання до Верховної Ради й зміст доповіді президента свідчать тільки про одне – народ України дуже далеко послали з усіма його проблемами і забули про те, що він, народ України, єдине джерело влади.
Оцінка президентом меморандуму чотирьох фракцій? Важко мені сказати, що це було – популізм чи бажання співпраці. Коли перший круглий стіл відбудеться, тоді ми і побачимо, чи бажає президент діалогу.
Віктор Ющенко, "Наша Україна": Весь казус полягає в тому, що сьогодні мені пригадується: десь ми це вже чули. Слова, які, на перший погляд, повинні викликати нормальну реакцію – в здоровому середовищі, в демократичному парламенті, від слів здорового президента. Наприклад: "я гарантую, що наступні вибори будуть у строгій відповідності до чинного законодавства". Мені здається, що цей обов'язок президента був і в березні минулого року. І чотири роки тому.
Якщо ми говоримо про політичну систему, в основі якої буде стояти воля людини, результати виборів, коаліційна демократична більшість? Але чому це не було зроблено в травні 2002? І це не проблема Конституції, і не проблема шароварів чи чогось іншого.
Чи тема політичної реформи… Шановні, ми дійсно хочемо провести політичну реформу, чи хочемо зробити реформу, коли б влада була незмінною? Чому у нас політична реформа починається з Конституції, чому ми з дубиною бігаємо навколо Конституції і говоримо: щоб у нас була свобода слова, нам треба змінити Конституцію, щоб виборець мав право вільного демократичного голосування, нам треба Конституцію змінити. Та нам треба просто виконати ті закони, які є.
Які можливості у нас були рік тому? Формування демократичної більшості і уряду. Але це не відбулося, тому що все робилося під нагайкою однієї інституції – адміністрації президента і особисто президента.
Тепер ми говоримо начебто правильні слова. Як на них реагувати? Якщо за інстинктом, то він нам говорить, що це вже було. Це декорація, яка може принести розчарування.
Коли говоримо про демократичні зміни і ідею круглого столу… Чому рік тому нам цей круглий стіл довелося шукати у Варшаві? Чому не знайшлося круглого стола, на який би прийшов президент, чи прем'єр-міністр, чи будь-хто з влади?
Із того, що говорилося, я не можу навести приклад, щоб воно відбулося. Але, з іншого боку, я не хочу забирати в себе останню надію повірити в те, що казав президент з того чи іншого приводу.
Якщо круглий стіл, то він має бути продовжений у формування конституційної групи, яка б вийшла з узагальненою пропозицією в парламент. Почати реформу не з Конституції, а із закону про президента, закону про імпічмент президенту, закону про уряд, закону про регламент Верховної Ради, закону про спеціальні слідчі комісії Верховної Ради. Це ж треба лише 226 голосів! А президент вітав у Маріїнському палаці зі створенням більшості, яка бере на себе відповідальність. Чому ж з цих елементарних питань політичної модернізації відповідальність не береться. Очевидно, мова іде про подвійні стандарти.
Олександр Волков, позафракційний: Мені хотілося аплодувати президенту за його сміливість! Він, знаючи заздалегідь, що опозиція може спровокувати будь-який крок проти нього – все-таки він мужньо вийшов на трибуну і виголосив свої тези.
Виступ був коротким, бо послання було відправлене окремо. За цей короткий час президент просто не розкрився. Але те, що він не відійшов від ідеї передачі повноважень від президента парламенту - це послідовно і добре.
Олександр Кузьмук, ПППУ-"Трудова Україна": Я не те, що "хотів аплодувати" – я аплодував під час виступу президента! Я аплодував змісту виступу президента, логіці.
Абсолютно масштабний, досконалий виступ президента. Чітко й відверто визначений зовнішній, внутрішній стан держави. Приділена увага конкретно баченню президента щодо політичної реформи. Хто в цьому зацікавлений – тому все зрозуміло у виступі президента.
Сергій Осика, "Народовладдя": Сподобалася упевненість президента в своїй позиції.
У змісті мені сподобалося, що він нормально звернувся до всіх сил: запропонував спробувати зрозуміти, подивитися неупереджено. Він весь час говорив: реформа – це не на рік, не на кон'юнктуру, пов'язану з тим, яким буде прізвище нового президента.
Пропозиція, пов'язана з проведенням круглого столу - це також сподобалося...
