Виступ президента
Вівторок, 15 квітня 2003, 13:18
В и с т у п
Президента України Л.Д. КУЧМИ
у Верховній Раді України у зв'язку
із щорічним Посланням Президента України
до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році"
Шановний пане Голово Верховної Ради України!
Шановні народні депутати!
Шановні члени уряду України!
Шановні зарубіжні гості та представники засобів масової інформації!
Дорогі співвітчизники!
Відповідно до статті 106 Конституції України мною подано до Верховної Ради текст щорічного Послання Президента України. Цей документ містить два розділи: "Суспільно-політичний розвиток країни. Стратегія політичної реформи" та "Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2002 році та завдання на 2003 рік".
Послання має шість тематичних доповідей з найактуальніших питань державної політики. А саме:
- "Пріоритети технологічного розвитку України";
- "Формування та реалізація технічної політики в аграрному секторі економіки";
- "Демографічна ситуація в Україні";
- "Україна - СОТ: механізми та соціально-економічні наслідки співробітництва";
- "Євроатлантична інтеграція України";
- "Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу".
Як завжди, у Посланні міститься підготовлена Держкомстатом України унікальна статистика, яка відбиває соціально-економічні процеси в державі з 1990 по 2002 роки.
Хочу наголосити і на тому, що Послання не лише надає інформаційно-аналітичні матеріали, що характеризують сучасне внутрішнє та зовнішнє становище країни, а й визначає конкретні завдання, механізми та інструменти, які мають знайти відповідне втілення насамперед у Програмі діяльності уряду, лягти в основу діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади.
У своєму виступі зупинюся на деяких найбільш принципових питаннях, що стосуються поточних та стратегічних завдань нашого суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку.
Почну з того, що цьогорічне Послання Президента виголошується перед якісно новим парламентом.
Саме нинішній склад Верховної Ради вперше, хоча, на жаль, за відсутності відповідних конституційних засад, здійснив спробу відійти від контрпродуктивного неполітичного принципу формування Кабінету Міністрів і утворив коаліційний уряд, узявши на себе відповідальність за його діяльність, і таким чином – відповідальність за стан справ у державі.
Тому 2002 рік став практично початком реформи політичної системи. Реформи, яка повинна не лише подолати розбалансованість влади, надати нових, відчутних імпульсів демократизації суспільства, а й, що дуже важливо, завершити трансформаційний період, остаточно вивести державу з пострадянської системи управління.
Нам потрібно зробити все, щоб прискорити цей процес, створити необхідне правове поле.
На відповідні кроки спонукає й нинішня економічна ситуація. Подолавши глибоку кризу, вийшовши на траєкторію сталого зростання, ми зіткнулися з гострою необхідністю здійснення серйозних якісних змін у системі економічних відносин.
Йдеться, насамперед, про реалізацію головного принципу ринкової економіки - розмежування влади та власності, її глибоку демократизацію, подолання тінізації економіки, інших деформацій, яких ми не могли уникнути не лише через суб’єктивні причини у попередній період.
Це ж стосується і всього комплексу найактуальніших питань соціальної політики, підвищення життєвого рівня наших громадян.
Усі ці питання органічно пов’язані з політичною реформою, детермінуються її проведенням.
Я керувався саме цими міркуваннями, коли у серпні минулого року проголосив необхідність конституційної реформи, а місяць тому - вніс конкретні пропозиції щодо її змісту.
Скажу відверто - роблячи цей крок, я розраховував на вашу підтримку.
Виходжу з того, що не лише в суспільстві, а й у парламенті існують конструктивна атмосфера, глибокі переконання щодо об’єктивної необхідності здійснення принципових системних перетворень, метою яких є зміцнення дієвості влади, а відтак і нашої держави, розвиток демократії та парламентаризму.
Переконаний, що не помилився. Обговорення минулого тижня у цій залі питання політичної реформи засвідчило наявність близьких позицій із ключових питань запропонованого проекту. Йдеться:
- про утвердження основних засад парламентсько-президентської республіки;
- надання парламенту конституційного права формувати коаліційний уряд і обов’язкову наявність парламентської більшості, яка має нести повну відповідальність за дії уряду;
- надання права Президенту за чітко визначених умов розпускати парламент, коли механізми взаємної відповідальності порушуватимуться;
- проведення парламентських виборів на пропорційній основі.
Я знав, що найбільші дискусії викличе пропозиція щодо двопалатності парламенту.
Це не нова проблема.
Вона активно обговорювалася при підготовці чинної Конституції.
Повертаючись до цієї проблеми, я виходив з трьох позицій.
По-перше, переходу до пропорційної системи виборів і недостатньої зрілості політичних партій, яким буде передано функцію формувати не лише законодавчу, а й виконавчу владу. Існують об’єктивні передумови, які стримують процес саморозвитку політичних партій, зміцнення їх позицій.
Це, передусім, недостатня структурованість суспільства, яка штучно форсуватися не може.
По-друге. При запровадженні пропорційної системи не менш гострою може стати і проблема принципової ваги - реґіональне представництво в парламенті.
По-третє. Існують гострі проблеми і щодо якості законотворчого процесу. Вони добре відомі. Двопалатний парламент - це балансуючий механізм і в цьому напрямі.
Повністю погоджуюся з необхідністю виваженого підходу при визначенні механізмів взаємодії двох палат, забезпечення пріоритетності нижньої палати, виборності верхньої палати у повній відповідності з існуючою світовою практикою, принципами демократизму.
Не виключаю можливості переходу до двопалатної системи після проведення у 2006 - 2010 роках адміністративно-територіальної реформи, що можна було б передбачити Перехідними положеннями Конституції.
Слід більш чітко відпрацювати механізми прямої дії всенародного референдуму щодо змін до Конституції, враховуючи при цьому світовий досвід і демократичні стандарти.
Вони, безумовно, потребують сучасного та ефективного законодавчого забезпечення, але погодьтеся, що плебісцити із результатами прямої дії - найвища форма народовладдя. Такий крок здатний - що для мене є головним - суттєво підвищити довіру населення до Основного Закону нашої держави.
Вважаю за необхідне пошук компромісів з цих та інших питань, але хочу ще раз наголосити: відповідні зміни й доповнення необхідно внести до кінця 2004 року, реалізувавши формулу: новообраний Президент – нова політична система.
Розумію всю складність такого завдання.
Звертаюся до всіх політичних сил, в тому числі і до парламентської опозиції: необхідно активізувати політичний діалог з цих питань.
Крім того, не можу поділяти скептицизму окремих політиків щодо спроможності наших громадян кваліфіковано і зважено вникнути у суть нагальних проблем державного будівництва.
Такий висновок я ще раз зробив для себе під час недавньої зустрічі із молоддю у Харкові. Юні громадяни на найвищому інтелектуальному та фаховому рівні вели розмову про те, як нам оптимально облаштувати наш суверенний дім.
Тому з вірою у мудрість власного народу спочатку прислухаймося до його голосу, а потім уже у владних стінах продовжимо роботу, на яку він нас благословить.
Переконаний, що діалог з питань реформи сприятиме не лише політичній стабілізації, а й формуванню нової більш широкої коаліції політичних сил. Суспільство має право розраховувати саме на такий перебіг подій.
Із задоволенням ознайомився із текстом Меморандуму, підписаним вчора керівниками КПУ, СПУ, Блоку Юлії Тимошенко та "Нашої України".
Залишаючи деякі оцінки на совісті авторів, хочу відмітити дві, на мій погляд, найважливіші речі: попри усі протиріччя приємно вразила конструктивність підходу до запропонованих змін, адже у Меморандумі у переважній більшості підтримано пропозиції Президента. Друге – вважаю такий конструктивний підхід одним із результатів широкого обговорення, що відбувається сьогодні в Україні.
У зв’язку з цим хочу внести пропозицію щодо проведення "круглого столу" з питань політичної реформи за участю парламентських партій, уряду та Президента.
Необхідно повною мірою використати абсолютно всі можливі інструменти політичних рішень, що можуть забезпечити досягнення поставленої мети. Це наш спільний обов’язок перед суспільством.
Авторитетність проекту реформ значно посилилася б, якби після ретельного доопрацювання відповідний законопроект пройшов експертизу у впливових міжнародних організаціях. Це передусім Венеціанська комісія ПАРЄ, відповідні механізми міжпарламентського співробітництва України і країн Європи, насамперед Німеччини, Франції та Польщі. Такі кроки потрібно здійснити у найстисліші терміни.
* * *
Тепер дозвольте коротко зупинитися на найбільш актуальних, з моєї точки зору, питаннях економічної політики.
Три роки поспіль ми маємо стабільні і високі темпи економічного зростання. Упродовж 2000 - 2002 років валовий внутрішній продукт зріс на 20,9 відсотка. У середньорічному вимірі - це майже 7 відсотків.
Це, по суті, найвищі темпи зростання на європейському континенті.
Три місяці поточного року підтверджують достатню ґрунтовність відповідних процесів.
Важливо зазначити й те, що лідируючими галузями зростання є галузі, що виробляють продукцію кінцевого споживання, і насамперед - машинобудування - серцевини нашої економіки.
Спостерігаються відчутна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал склав майже 40 відсотків.
За три останні роки на 39,7 відсотка збільшилася реальна заробітна плата.
Попри складну зовнішньоекономічну кон’юнктуру, зберігається тенденція до збільшення українського експорту. За три останні роки його обсяги зросли на 42 відсотки. За цей час суттєво поповнилися золотовалютні резерви. Зменшилися обсяги державного боргу України.
Особливу роль у цих процесах відіграє надійна стабільність національної грошової одиниці.
Водночас ми припустилися б небезпечної помилки, якби послабили увагу до наявних недоліків. Україні потрібно ще дуже багато зробити, щоб остаточно подолати наслідки економічної кризи, особливо у питаннях, що стосуються соціальної сфери, життєвого рівня населення.
Не можна заплющувати очі на те, що економічне зростання 2000 - 2002 років здійснювалося в основному, на екстенсивній основі - на технологічній базі, сформованій головним чином у попередні роки.
Той факт, що в роки економічного зростання кількість підприємств, які здійснюють інновації, не тільки не зросла, а навпаки - зменшилася, підтверджує цей висновок.
Наголошую на цих питаннях саме тому, щоб ще раз акцентувати увагу на об’єктивній необхідності принципової корекції економічної політики.
Вона має бути сконцентрована на головному - застосуванні механізмів структурно-інноваційного оновлення економіки.
На жаль, такі механізми у нас практично відсутні.
Позитивну динаміку в економіці буде збережено, якщо уряд оперативно внесе корективи у самі засади економічної політики, насамперед - у інноваційній та інвестиційній сферах.
Треба розуміти, що інструментарій цієї політики, який спрацював у кризових умовах, вже непридатний для забезпечення інноваційного розвитку.
Залишилася рецидивом старої системи і соціальна сфера. У країні практично тільки закладаються законодавчі основи вітчизняної соціальної політики. Про пенсійну, медичну, освітню реформи ми, здебільшого, лише говоримо і практично мало робимо для оновлення сфер, що мають прямий вихід на людей.
Не можу обминути й тему тінізації, яка вже стала "притчею во язицех".
І тут йдеться не лише про боротьбу з легалізацією і відмиванням брудних грошей, хоча у цьому контексті я неодноразово наголошував, що ми маємо дякувати міжнародній спільноті, і насамперед ФАТФ, за жорстку позицію по відношенню до України.
Завдяки якій, хоча, на жаль, із запізненням, уряду і Верховній Раді вдалося суттєво поліпшити законодавчу базу і запобігти запровадженню руйнівних для економіки санкцій.
Говорячи про тінізацію, перевів би розмову у ширшу площину– тінізація як спосіб життя. Ця тотальна "хвороба" охопила вже і неекономічні органи нашого суспільства: тіньовий політичний та соціальний ринок, тіньовий лобізм. Не все добре і в науці, освіті, медицині.
Причина відома – окрім спадщини подвійної моралі старої системи, псевдоринковий податковий прес практично витискає підприємця у тінь.
Скільки ще разів у щорічному президентському Посланні треба повторювати благання до парламенту і уряду вивести державу зі стану податкового абсурду?
* * *
Тепер про деякі питання зовнішньої політики.
Відповідно до завдань, визначених Посланням "Європейський вибір", минулого року суттєво активізувалася євроінтеграційна політика України.
Але нам потрібно усвідомлювати, що Україна здійснюватиме входження до Євросоюзу в міру того, як Європа входитиме в Україну – європейські стандарти політичної культури, суспільних та трудових відносин, самого способу мислення і життя.
Ми будемо у Європі, коли філософський євростандарт стане переконанням і повсякденною практикою наших громадян, які хочуть прилучитися до прогресивної та процвітаючої цивілізації.
2002 рік увійде в історію як рік проголошення наміру України вступити у НАТО. Хочу наголосити: цей намір буде підкріплено посиленням цілеспрямованої організаційної та політичної активності у цьому напрямі.
Сьогодні маємо всі підстави ставити за мету вступ України у Світову Організацію Торгівлі не пізніше, ніж у 2004 році. Розглядаю цей крок як одну із вирішальних передумов створення у перспективі зони вільної торгівлі між нашою країною та Європейським Союзом.
Водночас хочу застерегти урядовців не допустити ущемлення наших інтересів при погодженні умов вступу в цю організацію.
Загалом діяльність на євроінтеграційному напрямі повинна бути спрямована на те, щоб між Єдиною Європою та її "сусідами" не з’явилася ще одна Берлінська стіна, яка перетворить нашу державу у зону між інтегрованою Європою та інтегрованим євразійським світом.
З іншого боку, головування у СНД створює можливості для посилення впливу України на формування на принципах СОТ зони вільної торгівлі на пострадянському просторі, що сприятиме інтенсифікації господарських взаємовідносин, обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.
Наголошую на необхідності приділити особливу увагу відносинам із Російською Федерацією.
Нас не може не турбувати зниження минулого року рівня торговельних відносин із Російською Федерацією. Не краща й ситуація з іншими країнами СНД. Цей недолік потрібно усунути.
Підписання Заяви Президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України з приводу посилення інтеграційних процесів та формування Єдиного економічного простору не лише не суперечить, а навпаки - доповнює наше прагнення щодо природного зближення з Європою.
Особливо значущим для нас є розвиток конструктивного діалогу зі Сполученими Штатами Америки, спрямованого на утвердження принципів стратегічного партнерства, усунення бар’єрів на шляху двосторонньої співпраці.
Адже одна лише спільність підходів щодо боротьби із загрозою світового тероризму та розповсюдження зброї масового знищення робить нас надійними партнерами і тривалими союзниками.
Глибоко переконаний і в тому, що українська дипломатія має на порядок активніше працювати у питаннях, що стосуються дальшого поглиблення наших відносин з Польщею, країнами Балтії, Центральної і Східної Європи, з Китаєм, Канадою, Туреччиною та іншими країнами Близького Сходу і Латинської Америки. У нас багато спільних інтересів, а це - об’єктивна основа для економічної взаємодії та взаєморозуміння.
І про найболючіше.
Всі ми добре усвідомлюємо, що світ докорінно змінився після подій 11 вересня. Змінилися акценти й підходи до питань міжнародної безпеки.
Загалом Україна завжди виступала й виступає за мирне вирішення будь-яких суперечок. Іракська криза не може залишити нас байдужими. Ми прагнемо якнайшвидшого врегулювання військового конфлікту на засадах інтересів міжнародної безпеки.
Вважаю, що Україна знайшла гідну відповідь цьому непростому викликові. Виконуючи свій обов’язок, українські військові серед перших були готові прийти на допомогу мирному населенню у разі застосування зброї масового знищення.
Це було нашим спільним рішенням. У цьому - ознака нашої цивілізованості, відданості загальносвітовим цінностям, хоча це був дуже і дуже нелегкий крок для кожного з нас.
Річ не тільки в тому, що важко бути скраю міжнародної політики, перебуваючи в одному з її епіцентрів. Перефразовуючи відомого політика, треба розуміти, що жити в глобалізованому світі і бути вільним від нього - неможливо.
Зі свого боку Україна готова взяти найактивнішу участь і у повоєнній розбудові Іраку.
* * *
І на завершення.
Останні парламентські вибори ще раз привернули увагу громадськості до проблеми єдності нашої держави. Це зумовлено відомими відмінностями електоральних орієнтацій у реґіонах.
Подібні відмінності у нас з’являються не вперше. Вони мають хоча і об’єктивно-історичні, але, головне - тимчасові передумови. І ці передумови потрібно долати.
Саме життя, практика суспільно-політичних перетворень вказують на необхідність більш рішучого, а головне - осмисленого просування вперед на магістральному напрямі державотворчої роботи - формування сучасної української політичної нації.
Солідарність, консолідація і єдність України - у цьому полягає сконцентроване втілення найактуальнішого історичного завдання, яке стоїть перед Україною у другому десятиріччі її суверенного існування.
Увага політичної еліти, владних структур має все більшою мірою концентруватися на цій проблемі.
Ми не виберемося із тенет меншовартості, коли суспільна енергія весь час виснажуватиметься у перманентному розбраті та тотальному шельмуванні. Політики, що "спеціалізуються" лише на такому напрямі суспільної діяльності, мають це розуміти.
Демократичний плюралізм, якого ми послідовно дотримуємося, може дати позитивні плоди лише тоді, коли підніметься на висоту загальнонаціонального консенсусу.
Ми можемо безупинно ходити по світах із незліченними наріканнями один на одного, але ми ніколи не отримаємо того, на що сподіваємося, бо у світі заведено поважати лише ті народи, які самі себе поважають.
Хочу у цей далеко непростий для нашої держави час закликати всі політичні сили невпинно керуватися цим принципом.
Шановні народні депутати!
Менш ніж за два роки в Україні відбудуться чергові президентські вибори. Зі свого боку робитиму все, щоб вибори нового глави держави відбулися цивілізовано, на демократичній основі, у повній відповідності з чинним законодавством.
Однак непокоїть, щоб цей період не промайнув у нових жорстких політичних баталіях. Ми не повинні зупинятися у своєму розвитку, у політиці реформ, у здійсненні глибоких соціальних перетворень.
Сподіваюся і вірю, що всі ми знайдемо в собі сили і волю, щоб забезпечити реальну консолідацію всіх гілок влади і на цій основі зробити нові відчутні кроки на шляху утвердження України як сучасної високорозвиненої соціальної та демократичної держави.
Пройшовши надзвичайно складний шлях економічних, соціальних та політичних перетворень, ми збагатилися досвідом, який мусить стати основою для дальшого поступу. Маємо все зробити, щоб такий поступ став вагомим.
Дякую за увагу.
Президента України Л.Д. КУЧМИ
у Верховній Раді України у зв'язку
із щорічним Посланням Президента України
до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році"
Шановний пане Голово Верховної Ради України!
Шановні народні депутати!
Шановні члени уряду України!
Шановні зарубіжні гості та представники засобів масової інформації!
Дорогі співвітчизники!
Відповідно до статті 106 Конституції України мною подано до Верховної Ради текст щорічного Послання Президента України. Цей документ містить два розділи: "Суспільно-політичний розвиток країни. Стратегія політичної реформи" та "Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2002 році та завдання на 2003 рік".
Послання має шість тематичних доповідей з найактуальніших питань державної політики. А саме:
- "Пріоритети технологічного розвитку України";
- "Формування та реалізація технічної політики в аграрному секторі економіки";
- "Демографічна ситуація в Україні";
- "Україна - СОТ: механізми та соціально-економічні наслідки співробітництва";
- "Євроатлантична інтеграція України";
- "Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу".
Як завжди, у Посланні міститься підготовлена Держкомстатом України унікальна статистика, яка відбиває соціально-економічні процеси в державі з 1990 по 2002 роки.
Хочу наголосити і на тому, що Послання не лише надає інформаційно-аналітичні матеріали, що характеризують сучасне внутрішнє та зовнішнє становище країни, а й визначає конкретні завдання, механізми та інструменти, які мають знайти відповідне втілення насамперед у Програмі діяльності уряду, лягти в основу діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади.
У своєму виступі зупинюся на деяких найбільш принципових питаннях, що стосуються поточних та стратегічних завдань нашого суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку.
Почну з того, що цьогорічне Послання Президента виголошується перед якісно новим парламентом.
Саме нинішній склад Верховної Ради вперше, хоча, на жаль, за відсутності відповідних конституційних засад, здійснив спробу відійти від контрпродуктивного неполітичного принципу формування Кабінету Міністрів і утворив коаліційний уряд, узявши на себе відповідальність за його діяльність, і таким чином – відповідальність за стан справ у державі.
Тому 2002 рік став практично початком реформи політичної системи. Реформи, яка повинна не лише подолати розбалансованість влади, надати нових, відчутних імпульсів демократизації суспільства, а й, що дуже важливо, завершити трансформаційний період, остаточно вивести державу з пострадянської системи управління.
Нам потрібно зробити все, щоб прискорити цей процес, створити необхідне правове поле.
На відповідні кроки спонукає й нинішня економічна ситуація. Подолавши глибоку кризу, вийшовши на траєкторію сталого зростання, ми зіткнулися з гострою необхідністю здійснення серйозних якісних змін у системі економічних відносин.
Йдеться, насамперед, про реалізацію головного принципу ринкової економіки - розмежування влади та власності, її глибоку демократизацію, подолання тінізації економіки, інших деформацій, яких ми не могли уникнути не лише через суб’єктивні причини у попередній період.
Це ж стосується і всього комплексу найактуальніших питань соціальної політики, підвищення життєвого рівня наших громадян.
Усі ці питання органічно пов’язані з політичною реформою, детермінуються її проведенням.
Я керувався саме цими міркуваннями, коли у серпні минулого року проголосив необхідність конституційної реформи, а місяць тому - вніс конкретні пропозиції щодо її змісту.
Скажу відверто - роблячи цей крок, я розраховував на вашу підтримку.
Виходжу з того, що не лише в суспільстві, а й у парламенті існують конструктивна атмосфера, глибокі переконання щодо об’єктивної необхідності здійснення принципових системних перетворень, метою яких є зміцнення дієвості влади, а відтак і нашої держави, розвиток демократії та парламентаризму.
Переконаний, що не помилився. Обговорення минулого тижня у цій залі питання політичної реформи засвідчило наявність близьких позицій із ключових питань запропонованого проекту. Йдеться:
- про утвердження основних засад парламентсько-президентської республіки;
- надання парламенту конституційного права формувати коаліційний уряд і обов’язкову наявність парламентської більшості, яка має нести повну відповідальність за дії уряду;
- надання права Президенту за чітко визначених умов розпускати парламент, коли механізми взаємної відповідальності порушуватимуться;
- проведення парламентських виборів на пропорційній основі.
Я знав, що найбільші дискусії викличе пропозиція щодо двопалатності парламенту.
Це не нова проблема.
Вона активно обговорювалася при підготовці чинної Конституції.
Повертаючись до цієї проблеми, я виходив з трьох позицій.
По-перше, переходу до пропорційної системи виборів і недостатньої зрілості політичних партій, яким буде передано функцію формувати не лише законодавчу, а й виконавчу владу. Існують об’єктивні передумови, які стримують процес саморозвитку політичних партій, зміцнення їх позицій.
Це, передусім, недостатня структурованість суспільства, яка штучно форсуватися не може.
По-друге. При запровадженні пропорційної системи не менш гострою може стати і проблема принципової ваги - реґіональне представництво в парламенті.
По-третє. Існують гострі проблеми і щодо якості законотворчого процесу. Вони добре відомі. Двопалатний парламент - це балансуючий механізм і в цьому напрямі.
Повністю погоджуюся з необхідністю виваженого підходу при визначенні механізмів взаємодії двох палат, забезпечення пріоритетності нижньої палати, виборності верхньої палати у повній відповідності з існуючою світовою практикою, принципами демократизму.
Не виключаю можливості переходу до двопалатної системи після проведення у 2006 - 2010 роках адміністративно-територіальної реформи, що можна було б передбачити Перехідними положеннями Конституції.
Слід більш чітко відпрацювати механізми прямої дії всенародного референдуму щодо змін до Конституції, враховуючи при цьому світовий досвід і демократичні стандарти.
Вони, безумовно, потребують сучасного та ефективного законодавчого забезпечення, але погодьтеся, що плебісцити із результатами прямої дії - найвища форма народовладдя. Такий крок здатний - що для мене є головним - суттєво підвищити довіру населення до Основного Закону нашої держави.
Вважаю за необхідне пошук компромісів з цих та інших питань, але хочу ще раз наголосити: відповідні зміни й доповнення необхідно внести до кінця 2004 року, реалізувавши формулу: новообраний Президент – нова політична система.
Розумію всю складність такого завдання.
Звертаюся до всіх політичних сил, в тому числі і до парламентської опозиції: необхідно активізувати політичний діалог з цих питань.
Крім того, не можу поділяти скептицизму окремих політиків щодо спроможності наших громадян кваліфіковано і зважено вникнути у суть нагальних проблем державного будівництва.
Такий висновок я ще раз зробив для себе під час недавньої зустрічі із молоддю у Харкові. Юні громадяни на найвищому інтелектуальному та фаховому рівні вели розмову про те, як нам оптимально облаштувати наш суверенний дім.
Тому з вірою у мудрість власного народу спочатку прислухаймося до його голосу, а потім уже у владних стінах продовжимо роботу, на яку він нас благословить.
Переконаний, що діалог з питань реформи сприятиме не лише політичній стабілізації, а й формуванню нової більш широкої коаліції політичних сил. Суспільство має право розраховувати саме на такий перебіг подій.
Із задоволенням ознайомився із текстом Меморандуму, підписаним вчора керівниками КПУ, СПУ, Блоку Юлії Тимошенко та "Нашої України".
Залишаючи деякі оцінки на совісті авторів, хочу відмітити дві, на мій погляд, найважливіші речі: попри усі протиріччя приємно вразила конструктивність підходу до запропонованих змін, адже у Меморандумі у переважній більшості підтримано пропозиції Президента. Друге – вважаю такий конструктивний підхід одним із результатів широкого обговорення, що відбувається сьогодні в Україні.
У зв’язку з цим хочу внести пропозицію щодо проведення "круглого столу" з питань політичної реформи за участю парламентських партій, уряду та Президента.
Необхідно повною мірою використати абсолютно всі можливі інструменти політичних рішень, що можуть забезпечити досягнення поставленої мети. Це наш спільний обов’язок перед суспільством.
Авторитетність проекту реформ значно посилилася б, якби після ретельного доопрацювання відповідний законопроект пройшов експертизу у впливових міжнародних організаціях. Це передусім Венеціанська комісія ПАРЄ, відповідні механізми міжпарламентського співробітництва України і країн Європи, насамперед Німеччини, Франції та Польщі. Такі кроки потрібно здійснити у найстисліші терміни.
* * *
Тепер дозвольте коротко зупинитися на найбільш актуальних, з моєї точки зору, питаннях економічної політики.
Три роки поспіль ми маємо стабільні і високі темпи економічного зростання. Упродовж 2000 - 2002 років валовий внутрішній продукт зріс на 20,9 відсотка. У середньорічному вимірі - це майже 7 відсотків.
Це, по суті, найвищі темпи зростання на європейському континенті.
Три місяці поточного року підтверджують достатню ґрунтовність відповідних процесів.
Важливо зазначити й те, що лідируючими галузями зростання є галузі, що виробляють продукцію кінцевого споживання, і насамперед - машинобудування - серцевини нашої економіки.
Спостерігаються відчутна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал склав майже 40 відсотків.
За три останні роки на 39,7 відсотка збільшилася реальна заробітна плата.
Попри складну зовнішньоекономічну кон’юнктуру, зберігається тенденція до збільшення українського експорту. За три останні роки його обсяги зросли на 42 відсотки. За цей час суттєво поповнилися золотовалютні резерви. Зменшилися обсяги державного боргу України.
Особливу роль у цих процесах відіграє надійна стабільність національної грошової одиниці.
Водночас ми припустилися б небезпечної помилки, якби послабили увагу до наявних недоліків. Україні потрібно ще дуже багато зробити, щоб остаточно подолати наслідки економічної кризи, особливо у питаннях, що стосуються соціальної сфери, життєвого рівня населення.
Не можна заплющувати очі на те, що економічне зростання 2000 - 2002 років здійснювалося в основному, на екстенсивній основі - на технологічній базі, сформованій головним чином у попередні роки.
Той факт, що в роки економічного зростання кількість підприємств, які здійснюють інновації, не тільки не зросла, а навпаки - зменшилася, підтверджує цей висновок.
Наголошую на цих питаннях саме тому, щоб ще раз акцентувати увагу на об’єктивній необхідності принципової корекції економічної політики.
Вона має бути сконцентрована на головному - застосуванні механізмів структурно-інноваційного оновлення економіки.
На жаль, такі механізми у нас практично відсутні.
Позитивну динаміку в економіці буде збережено, якщо уряд оперативно внесе корективи у самі засади економічної політики, насамперед - у інноваційній та інвестиційній сферах.
Треба розуміти, що інструментарій цієї політики, який спрацював у кризових умовах, вже непридатний для забезпечення інноваційного розвитку.
Залишилася рецидивом старої системи і соціальна сфера. У країні практично тільки закладаються законодавчі основи вітчизняної соціальної політики. Про пенсійну, медичну, освітню реформи ми, здебільшого, лише говоримо і практично мало робимо для оновлення сфер, що мають прямий вихід на людей.
Не можу обминути й тему тінізації, яка вже стала "притчею во язицех".
І тут йдеться не лише про боротьбу з легалізацією і відмиванням брудних грошей, хоча у цьому контексті я неодноразово наголошував, що ми маємо дякувати міжнародній спільноті, і насамперед ФАТФ, за жорстку позицію по відношенню до України.
Завдяки якій, хоча, на жаль, із запізненням, уряду і Верховній Раді вдалося суттєво поліпшити законодавчу базу і запобігти запровадженню руйнівних для економіки санкцій.
Говорячи про тінізацію, перевів би розмову у ширшу площину– тінізація як спосіб життя. Ця тотальна "хвороба" охопила вже і неекономічні органи нашого суспільства: тіньовий політичний та соціальний ринок, тіньовий лобізм. Не все добре і в науці, освіті, медицині.
Причина відома – окрім спадщини подвійної моралі старої системи, псевдоринковий податковий прес практично витискає підприємця у тінь.
Скільки ще разів у щорічному президентському Посланні треба повторювати благання до парламенту і уряду вивести державу зі стану податкового абсурду?
* * *
Тепер про деякі питання зовнішньої політики.
Відповідно до завдань, визначених Посланням "Європейський вибір", минулого року суттєво активізувалася євроінтеграційна політика України.
Але нам потрібно усвідомлювати, що Україна здійснюватиме входження до Євросоюзу в міру того, як Європа входитиме в Україну – європейські стандарти політичної культури, суспільних та трудових відносин, самого способу мислення і життя.
Ми будемо у Європі, коли філософський євростандарт стане переконанням і повсякденною практикою наших громадян, які хочуть прилучитися до прогресивної та процвітаючої цивілізації.
2002 рік увійде в історію як рік проголошення наміру України вступити у НАТО. Хочу наголосити: цей намір буде підкріплено посиленням цілеспрямованої організаційної та політичної активності у цьому напрямі.
Сьогодні маємо всі підстави ставити за мету вступ України у Світову Організацію Торгівлі не пізніше, ніж у 2004 році. Розглядаю цей крок як одну із вирішальних передумов створення у перспективі зони вільної торгівлі між нашою країною та Європейським Союзом.
Водночас хочу застерегти урядовців не допустити ущемлення наших інтересів при погодженні умов вступу в цю організацію.
Загалом діяльність на євроінтеграційному напрямі повинна бути спрямована на те, щоб між Єдиною Європою та її "сусідами" не з’явилася ще одна Берлінська стіна, яка перетворить нашу державу у зону між інтегрованою Європою та інтегрованим євразійським світом.
З іншого боку, головування у СНД створює можливості для посилення впливу України на формування на принципах СОТ зони вільної торгівлі на пострадянському просторі, що сприятиме інтенсифікації господарських взаємовідносин, обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.
Наголошую на необхідності приділити особливу увагу відносинам із Російською Федерацією.
Нас не може не турбувати зниження минулого року рівня торговельних відносин із Російською Федерацією. Не краща й ситуація з іншими країнами СНД. Цей недолік потрібно усунути.
Підписання Заяви Президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України з приводу посилення інтеграційних процесів та формування Єдиного економічного простору не лише не суперечить, а навпаки - доповнює наше прагнення щодо природного зближення з Європою.
Особливо значущим для нас є розвиток конструктивного діалогу зі Сполученими Штатами Америки, спрямованого на утвердження принципів стратегічного партнерства, усунення бар’єрів на шляху двосторонньої співпраці.
Адже одна лише спільність підходів щодо боротьби із загрозою світового тероризму та розповсюдження зброї масового знищення робить нас надійними партнерами і тривалими союзниками.
Глибоко переконаний і в тому, що українська дипломатія має на порядок активніше працювати у питаннях, що стосуються дальшого поглиблення наших відносин з Польщею, країнами Балтії, Центральної і Східної Європи, з Китаєм, Канадою, Туреччиною та іншими країнами Близького Сходу і Латинської Америки. У нас багато спільних інтересів, а це - об’єктивна основа для економічної взаємодії та взаєморозуміння.
І про найболючіше.
Всі ми добре усвідомлюємо, що світ докорінно змінився після подій 11 вересня. Змінилися акценти й підходи до питань міжнародної безпеки.
Загалом Україна завжди виступала й виступає за мирне вирішення будь-яких суперечок. Іракська криза не може залишити нас байдужими. Ми прагнемо якнайшвидшого врегулювання військового конфлікту на засадах інтересів міжнародної безпеки.
Вважаю, що Україна знайшла гідну відповідь цьому непростому викликові. Виконуючи свій обов’язок, українські військові серед перших були готові прийти на допомогу мирному населенню у разі застосування зброї масового знищення.
Це було нашим спільним рішенням. У цьому - ознака нашої цивілізованості, відданості загальносвітовим цінностям, хоча це був дуже і дуже нелегкий крок для кожного з нас.
Річ не тільки в тому, що важко бути скраю міжнародної політики, перебуваючи в одному з її епіцентрів. Перефразовуючи відомого політика, треба розуміти, що жити в глобалізованому світі і бути вільним від нього - неможливо.
Зі свого боку Україна готова взяти найактивнішу участь і у повоєнній розбудові Іраку.
* * *
І на завершення.
Останні парламентські вибори ще раз привернули увагу громадськості до проблеми єдності нашої держави. Це зумовлено відомими відмінностями електоральних орієнтацій у реґіонах.
Подібні відмінності у нас з’являються не вперше. Вони мають хоча і об’єктивно-історичні, але, головне - тимчасові передумови. І ці передумови потрібно долати.
Саме життя, практика суспільно-політичних перетворень вказують на необхідність більш рішучого, а головне - осмисленого просування вперед на магістральному напрямі державотворчої роботи - формування сучасної української політичної нації.
Солідарність, консолідація і єдність України - у цьому полягає сконцентроване втілення найактуальнішого історичного завдання, яке стоїть перед Україною у другому десятиріччі її суверенного існування.
Увага політичної еліти, владних структур має все більшою мірою концентруватися на цій проблемі.
Ми не виберемося із тенет меншовартості, коли суспільна енергія весь час виснажуватиметься у перманентному розбраті та тотальному шельмуванні. Політики, що "спеціалізуються" лише на такому напрямі суспільної діяльності, мають це розуміти.
Демократичний плюралізм, якого ми послідовно дотримуємося, може дати позитивні плоди лише тоді, коли підніметься на висоту загальнонаціонального консенсусу.
Ми можемо безупинно ходити по світах із незліченними наріканнями один на одного, але ми ніколи не отримаємо того, на що сподіваємося, бо у світі заведено поважати лише ті народи, які самі себе поважають.
Хочу у цей далеко непростий для нашої держави час закликати всі політичні сили невпинно керуватися цим принципом.
Шановні народні депутати!
Менш ніж за два роки в Україні відбудуться чергові президентські вибори. Зі свого боку робитиму все, щоб вибори нового глави держави відбулися цивілізовано, на демократичній основі, у повній відповідності з чинним законодавством.
Однак непокоїть, щоб цей період не промайнув у нових жорстких політичних баталіях. Ми не повинні зупинятися у своєму розвитку, у політиці реформ, у здійсненні глибоких соціальних перетворень.
Сподіваюся і вірю, що всі ми знайдемо в собі сили і волю, щоб забезпечити реальну консолідацію всіх гілок влади і на цій основі зробити нові відчутні кроки на шляху утвердження України як сучасної високорозвиненої соціальної та демократичної держави.
Пройшовши надзвичайно складний шлях економічних, соціальних та політичних перетворень, ми збагатилися досвідом, який мусить стати основою для дальшого поступу. Маємо все зробити, щоб такий поступ став вагомим.
Дякую за увагу.
