Литвин як критик реформ Кучми
Вівторок, 15 квітня 2003, 00:41
Володимир Литвин, спікер Верховної Ради, став людиною-сюрпризом останнього політичного року. Якщо б хтось у травні 2002 спрогнозував би Таку поведінку Такого голови парламенту – ну, цьому нострадамусу просто б не повірили. Однак Литвин – це живий доказ того, як вчорашні пажі можуть підвестися з колін.
Литвин в чергове демонструє публіці відірвані пуповини від свого материнського тіла на Банковій. У понеділок він вперше видав своє ставлення до конкретних пропозицій із конституційної реформи. Тепер принаймні можна стверджувати, що одному з керівників держави не подобається половина із запропонованого Кучмою.
Отже, Литвин не сприймає три ключові моменти із президентського документа. І саме ті, які, як передбачається, мали б слугувати чи продовженню терміну Кучми, чи убезпеченню його пенсійного майбутнього.
Литвин проти:
- двопалатного парламенту;
- одночасних виборів до всіх органів влади;
- права президента одноосібно призначати силовиків.
"Якщо вибори проводитимемо в один рік – тоді цей рік з життя треба повністю викреслити. Проводити вибори одночасно – це велика помилка", - заявив Литвин у понеділок на прес-конференції у Києві.
"Ось останні вибори 2002 відбувалися одночасно і до місцевих органів, і до Верховної Ради. І всі переконалися – це знизило якість депутатського корпусу. Багато депутатів, які не змогли потрапити до Верховної Ради, якби вибори були рознесені, змогли б реалізувати свій потенціал в обласних радах, міських радах. А так вони виявилися викинутими за активне політичне життя.
Оскільки вибори у нас проводяться – парламенту раз на чотири роки, президента раз на п'ять років – вони весь час не співпадають, це нормально, оскільки забезпечується наступність влади.
Щодо призначення міністрів силових структур. Я не випадково сказав: якщо Верховна Рада вже формує уряд і відповідає за уряд, то вона повинна відповідати за весь уряд. І формувати весь уряд. Якщо ми прагнемо побудувати громадянське суспільство, то очевидно, що і представники силових органів повинні бути підпорядковані народу в особі парламенту.
Щодо двопалатного парламенту. Яка складається парадоксальна ситуація? Ті країни, в яких двопалатний парламент, вони ведуть розмови, щоб перейти до однопалатного. І мріють про це. А ті, де однопалатний – треба їм якусь новизну знайти. І обов'язково ввести двопалатний.
Можливо, це і добре. Але я б хотів привернути вашу увагу до тих повноважень, якими пропонується наділити верхню палату. Вона по суті буде здійснювати держприймання тих законодавчих актів, які розробляє нижня палата. Це загальмує прийняття законодавчих актів. А ми прагнемо до Європи, і нам треба все наше законодавство переглянути. І прийняти величезний масив якісно нових законодавчих актів. Як ми можемо це зробити, якщо в нас буде стільки рівнів розгляду і прийняття актів?
Але це не головне. Ви прекрасно знаєте з історії, як складалася українська держава в територіальному вимірі. Тяжіння є різновекторні. […] Ми прийшли до того, що будемо розривати українське тіло.
Більш вірогідним було б ставити питання про реформу адміністративно-територіального устрою. Це надзвичайно складне питання, і за нього ніхто не хоче братися".
Такий ось Литвин. Водночас він підтримує норму про нові повноваження президента розпускати Верховну Раду, якщо та не може сформувати більшість або персональний склад Кабміну.
"Якщо керівники фракцій не можуть домовитися й запропонувати кандидатуру прем'єра протягом 30 днів – очевидно, що такий парламент треба розпустити. Бо немає точок дотику. Якщо протягом 60 днів не сформують весь уряд – то такий парламент теж не потрібний. Тобто частину пропозицій, які є у президента – їх варто врахувати".
Ще один момент, який не сприймає спікер – це чисто пропорційні вибори у тій формі, яку пропагує опозиція. Тобто те ж саме, що і зараз, просто замість 225 місць у Верховній Раді за списками заповнюються 450.
"Пам'ятаючи свій досвід [2002 року], я проти таких пропорційних виборів. Бо навіть не знаєш, які люди в списку ідуть. Нам треба якийсь механізм придумати, щоб всіх людей знали, які ідуть у партійних списках.
[Я проти, щоб] у партійних списках були люди, які заплатять гроші і будуть відпочивати. Які не будуть мати жодної ідеології, жодного політичного обличчя, які матимуть один інтерес – пройти в парламент, щоби мати дах, щоб вирішувати свої проблеми. Практично у кожній фракції це зараз реалії. Очевидно, що тут потрібний механізм дещо інший. Мені до певної міри симпатизував законопроект Гавриша, хоча він теж має багато своїх проблематичних місць".
Однак, як кажуть деякі парламентські знавці, така позиція Литвина викликана його нинішнім становищем. У Литвина немає політичної опори – ані в парламенті, ані поза ним. Він не є членом жодної партії, а фракція, яку він колись очолював, розпалася відразу після його обрання спікером. І таким людям, щоб мати політичне майбутнє при пропорційних виборах, рано чи пізно доведеться кудись вступити.
Литвин в чергове демонструє публіці відірвані пуповини від свого материнського тіла на Банковій. У понеділок він вперше видав своє ставлення до конкретних пропозицій із конституційної реформи. Тепер принаймні можна стверджувати, що одному з керівників держави не подобається половина із запропонованого Кучмою.
Отже, Литвин не сприймає три ключові моменти із президентського документа. І саме ті, які, як передбачається, мали б слугувати чи продовженню терміну Кучми, чи убезпеченню його пенсійного майбутнього.
Литвин проти:
- двопалатного парламенту;
- одночасних виборів до всіх органів влади;
- права президента одноосібно призначати силовиків.
"Якщо вибори проводитимемо в один рік – тоді цей рік з життя треба повністю викреслити. Проводити вибори одночасно – це велика помилка", - заявив Литвин у понеділок на прес-конференції у Києві.
"Ось останні вибори 2002 відбувалися одночасно і до місцевих органів, і до Верховної Ради. І всі переконалися – це знизило якість депутатського корпусу. Багато депутатів, які не змогли потрапити до Верховної Ради, якби вибори були рознесені, змогли б реалізувати свій потенціал в обласних радах, міських радах. А так вони виявилися викинутими за активне політичне життя.
Оскільки вибори у нас проводяться – парламенту раз на чотири роки, президента раз на п'ять років – вони весь час не співпадають, це нормально, оскільки забезпечується наступність влади.
Щодо призначення міністрів силових структур. Я не випадково сказав: якщо Верховна Рада вже формує уряд і відповідає за уряд, то вона повинна відповідати за весь уряд. І формувати весь уряд. Якщо ми прагнемо побудувати громадянське суспільство, то очевидно, що і представники силових органів повинні бути підпорядковані народу в особі парламенту.
Щодо двопалатного парламенту. Яка складається парадоксальна ситуація? Ті країни, в яких двопалатний парламент, вони ведуть розмови, щоб перейти до однопалатного. І мріють про це. А ті, де однопалатний – треба їм якусь новизну знайти. І обов'язково ввести двопалатний.
Можливо, це і добре. Але я б хотів привернути вашу увагу до тих повноважень, якими пропонується наділити верхню палату. Вона по суті буде здійснювати держприймання тих законодавчих актів, які розробляє нижня палата. Це загальмує прийняття законодавчих актів. А ми прагнемо до Європи, і нам треба все наше законодавство переглянути. І прийняти величезний масив якісно нових законодавчих актів. Як ми можемо це зробити, якщо в нас буде стільки рівнів розгляду і прийняття актів?
Але це не головне. Ви прекрасно знаєте з історії, як складалася українська держава в територіальному вимірі. Тяжіння є різновекторні. […] Ми прийшли до того, що будемо розривати українське тіло.
Більш вірогідним було б ставити питання про реформу адміністративно-територіального устрою. Це надзвичайно складне питання, і за нього ніхто не хоче братися".
Такий ось Литвин. Водночас він підтримує норму про нові повноваження президента розпускати Верховну Раду, якщо та не може сформувати більшість або персональний склад Кабміну.
"Якщо керівники фракцій не можуть домовитися й запропонувати кандидатуру прем'єра протягом 30 днів – очевидно, що такий парламент треба розпустити. Бо немає точок дотику. Якщо протягом 60 днів не сформують весь уряд – то такий парламент теж не потрібний. Тобто частину пропозицій, які є у президента – їх варто врахувати".
Ще один момент, який не сприймає спікер – це чисто пропорційні вибори у тій формі, яку пропагує опозиція. Тобто те ж саме, що і зараз, просто замість 225 місць у Верховній Раді за списками заповнюються 450.
"Пам'ятаючи свій досвід [2002 року], я проти таких пропорційних виборів. Бо навіть не знаєш, які люди в списку ідуть. Нам треба якийсь механізм придумати, щоб всіх людей знали, які ідуть у партійних списках.
[Я проти, щоб] у партійних списках були люди, які заплатять гроші і будуть відпочивати. Які не будуть мати жодної ідеології, жодного політичного обличчя, які матимуть один інтерес – пройти в парламент, щоби мати дах, щоб вирішувати свої проблеми. Практично у кожній фракції це зараз реалії. Очевидно, що тут потрібний механізм дещо інший. Мені до певної міри симпатизував законопроект Гавриша, хоча він теж має багато своїх проблематичних місць".
Однак, як кажуть деякі парламентські знавці, така позиція Литвина викликана його нинішнім становищем. У Литвина немає політичної опори – ані в парламенті, ані поза ним. Він не є членом жодної партії, а фракція, яку він колись очолював, розпалася відразу після його обрання спікером. І таким людям, щоб мати політичне майбутнє при пропорційних виборах, рано чи пізно доведеться кудись вступити.
