Справа "Кучма проти журналістів" буде уроком перевиховання

Кримінальна справа проти журналістів, які заважали Кучмі працювати, буде добрим уроком для них. Допити в прокуратурі виправлять помилки виховання в дитинстві. Тепер писаки будуть знати, що своїм "брудом" із газетних шпальт можуть травмувати психіку державних лідерів. І з наступом на свободу слова кримінальна справа, звичайно, не має нічого спільного.

Як не складно здогадатися, оцінка належить начальнику інформуправління адміністрації президента Сергію Васильєву. Він продовжує вправно плюндрувати імідж свого шефа Кучми – якраз у переддень 3 травня, міжнародного дня свободи преси.

Радіо "Свобода" присвятила свій останній ефір свіжому кримінальному переслідуванню журналістів – "за фактами публікації матеріалів, спрямованих на перешкоджання виконанню службових обов'язків і підрив авторитету президента країни і мають образливий, наклепницький характер". Виступи учасників передачі коментарів не потребують…

Сергій Васильєв: Свободі слова в Україні не буде загрози. А багатьох людей просто навчить коректно й культурно поводитися на своєму робочому місці. Навчить багатьох людей підбирати слова. Навчить багатьох людей чемним звичкам, якщо вони не були навчені з дитинства, або в школі, або в навчальних закладах, де вони вчилися журналістиці. Багатьох людей, можливо змусить зайнятися, нарешті, грамотною самоосвітою правовою. Перш ніж розв’язувати язика, подумати над лексикою.

Мова не йде про те, що хтось комусь забороняє висвітлювати якісь теми, чи, скажімо, критикувати президента. Я хотів би звернути увагу на різницю між критикою президента й образами людської честі й гідності. Це стосується не лише президента. Будь-якій людині, якщо Ви їй скажете про те, що вона у своїй роботі допускає помилки - це називається критика. А якщо Ви назвете її, вибачте, дурнем, або ще якимись словами образливими, то я не думаю, що таке судження можна віднести до розряду критики.

Мені здається, що переважна більшість журналістів прекрасно розуміє, про що йдеться у даному конкретному випадку і щодо порушення Генеральною прокуратурою кримінальної справи, я думаю, ставляться абсолютно спокійно. Якщо є якась група журналістів, яка після порушення кримінальної справи Генеральною прокуратурою змушена буде змінити багато що у своєму житті, професійному я маю на увазі, я думаю, що це тільки на користь для цих людей. […]

Якби замість імені президента висловлювалося про моє ім’я в статтях Тетяни Коробової, то я міг би сказати, в який би спосіб це заважало мені виконувати службові обов’язки.

По-перше, це ображає честь і гідність людини, і психологічно будь-яка людина не є з каменю і не з заліза, і якщо вона читає раз за разом брутальну лайку на свою адресу, якщо вона читає своє ім’я у контексті, який створює несприятливу психологічну атмосферу для роботи, для життя, якщо в такий спосіб людина намагається привернути увагу громадськості до наклепницьких своїх фантазій, і в цих наклепницьких фантазіях згадує моє ім’я, то це відбувається психологічний тиск на мене з метою перешкоджанню мені моїх службових обов’язків.

Я вважаю, що як і Ющенко, як і Кучма, як і Медведчук, як і Тимошенко, як і будь-який інший пересічний громадянин з вулиці, який слідкує за цією інформацією з екрану телебачення, з радіоефіру вважає, якщо його честь і гідність були спаплюжені якоюсь публікацією, чи телепрограмою, чи радіопрограмою він вправі звернутися до прокуратури, а та, в свою чергу, буде здійснювати процесуальні дії і вести досудове слідство, а потім передавати справу до суду, якщо будуть на це підстави. Ось і все. Ось моя позиція. Вона абсолютно рівна для всіх.

Тетяна Коробова: Ну, як я на це можу дивитися? З гумором.

Я дивлюся, нічого нового, по суті справи не відбувається, бо режим агонізує, це однозначно. Закінчується їхній час. Закінчується безкарність. За все треба буде відповідати. Очевидно, вони це відчувають і знають. І ось ці спроби, що переходять вже межу всього можливого і неможливого, все, що було і чого не було, вони свідчать про пошук можливостей для того, щоб показати наскільки вони ще сильні, що вони можуть, бо затикати рота, загрозою ув’язнення...

Причому, це не обов’язково, що суд ухвалить рішення і хтось буде позбавлений волі абсолютно на незаконних підставах. Але прецеденти, коли під час слідства кримінальної справи люди якийсь час проводили на нарах для того, щоб потім дізнатися, що вони не винні, були. Це теж абсолютно не є секретом, це абсолютно не новина.

Тобто, це все акції залякування. Ïм здається, що вони ще щось можуть. Тільки так до цього треба ставитися.

Але мене більше турбує інше. На цю тему встигли висловитися Бі-Бі-Сі, це хвилює "Свободу", але я не чула, щоб десь хтось із залежних, або незалежних професійних журналістських спілок сказав своє слово.

І ще за першої спроби прокурора Піскуна проштовхнути статті закону по наклеп, повернути їх назад в українське законодавство й тиша... Таке враження, що нікого це не зачепить. Ні! Загальна атмосфера нісенітниці, страху, марення, відірваності від цивілізованого світу, вона зачепить обов’язково всіх. І оця мовчанка мене турбує найбільше.

Андрій Шевченко: Менш за все мені сьогодні хотілося б у цій студії говорити про непрості політичні реалії, які складаються для Леоніда Даниловича, для Віктора Андрійовича, для інших політиків та їхнього оточення, я думаю, вони самі собі дадуть раду. А журналісти мають бути занепокоєні тим, що сьогодні намагаються поставити з ніг на голову проблему психологічної комфортності різних людей, які працюють у цій державі.

Я вважаю, що Леонід Данилович не та людина, яка зараз у даній ситуації перебуває в найбільшому психологічному дискомфорті. Я розумію, що влада вважає, що вона вирішила всі психологічні непрості умови, в яких працюють журналісти, про які криком кричать і журналісти, і міжнародна спільнота вже кілька місяців. І тому зараз можна зайнятися психологічним комфортом різних людей. Мене як журналіста цікавить більше ця сторона. Це люди, які працюють в умовах дикого психологічного дискомфорту через тиск, через цензуру, а зараз і через ці дві дикі смерті, які впали на нашу голову.[…]

Ми однозначно будемо спостерігати за цією ситуацією, хоча ті люди, які фігурують у порушених справах, вони не є членами нашою профспілки. Але ми прекрасно розуміємо, що це справа загальнокорпоративна і це справа честі для нас, для Незалежної профспілки, за неї взятися.

Більше того, ми про це поінформували наших друзів за кордоном і наших колег з "Репортерів без кордонів" і Міжнародну федерацію журналістів, яка прекрасно знає про цю ситуацію, і маємо певні домовленості про можливу певну допомогу: методологічну, технологічну від наших друзів з Великобританії, можливо зі Скандинавії і так далі.

Тому можу однозначно говорити, що ця ситуація не буде загублена, в жодному разі. Якщо влада спробує довести цю ситуацію до, не доведи Господи, якихось серйозних судових розборок, або до якихось вироків, вона матиме справу з нами, з нашими юристами.

Дмитро Кисельов: Я вважаю, що українські журналісти вільні на багато більше ніж у Західній Європі. Вони вільні без обмежень за рахунок відсутності традицій, за рахунок відсутності добра й зла. Що ще потрібно?

Я особисто критикую президента і мені ніхто нічого не каже. А ось Коробова не критикує, а сварить. А президента сварити не можна. Відчуйте різницю.

В’ячеслав Піховшек: Свобода слова, не означає свободу відсутності вибору висловів. Вибирати висловлювання можна. І можна говорити без матюків в ефірі і писати без матюків. Я так себе вів і коли був президентом Кравчук, і тепер, коли президентом є Кучма.

Я думаю, що все, що ти хочеш сказати, можна сказати так, щоб не ображати людину - належить вона до влади, чи належить вона до опозиції. Є така потужна українська зброя, як іронія, до якої причепитися, по моєму, жоден суд не може. Але, якщо ми дійсно йдемо до якихось правових форм розв’язання цієї ситуації і при тому, що ми маємо якісь такі вже тепер не прості суди, що вже ніхто не може однозначно сказати, що це просто якось керована владою ця вся структура... Є різні приклади всіх цих моментів. Наприклад, судовий процес у Львові, де місцевий журналіст, здається Богдан Куфрик судиться проти місцевого мера Буняка, обраного за підтримки блоку Тимошенко. То будемо бачити, як це крутиться у судах...

Усіх подібних газет я не читаю [які фігурують у кримінальній справі: "Інформаційний бюлетень" (Кременчук), "Черкаська правда" (Черкаси), "Рівненський діалог" (Рівне), "Позиція" (Суми), "Антена" (Черкаси)].

Я читаю лише "Антену", бо "Антена" є в Інтернеті. Про "Інформаційний бюлетень" міста Кременчук я знаю, але я не читаю його. На жаль, не маю до нього доступу.

Але, подивимося, куди все це піде. По процедурі, як я розумію, прокуратура має відкрити справу, справа має через якісь слідчі дії докотитися до суду. Прикотиться вона в якийсь суд. Подивимося будуть там у журналістів адвокати, у редакторів там будуть адвокати? Подивимося, які будуть досудові процеси, наскільки ці процеси будуть справедливі, наскільки будуть захищені права преси і права того, хто є позивачем. Я не знаю, чи тут позивачем виступає прокуратура від імені захисту державного діяча, чи сам президент виступає, чи адвокат його буде представляти?

Маємо непростий досвід судових рішень в Україні. Наприклад, у збірці новин, яка йшла перед цією програмою, говорилося про рішення апеляційного суду київської області по Тимошенках, інші рішення були апеляційного суду. Я маю досвід і програних судів із захисту честі й гідності, і інших, описаних політиками в таких драматичних тонах, що просто далі нікуди.

Але подивимося, куди це буде все йти і тоді буде легше зрозуміти, що це є - це є система, чи... і система чого? Хоче президент захищати свою честь і гідність, має в цьому потребу через психологічний дискомфорт - буде можливість журналістам свою точку зору висловити.