Ура, товариші!
П'ятниця, 7 березня 2003, 13:14
У 1986 році напередодні XXVII з’їзду я, тоді ще учень 10-го класу, взяв участь у всенародному обговоренні нової редакції третьої програми КПРС – написав листа до "Правди". Мене ледве не розперло від гордості, коли через декілька тижнів отримав листа із ЦК КПРС за підписом завідуючого не пам’ятаю вже якого відділу. Мені дякували за активну громадську позицію й обіцяли врахувати мою думку при доробці остаточного варіанту документа. Отакої! Мною пишалися батьки, рідна школа та міськком комсомолу. Я ж, на той час молодий, зелений, але багатообіцяючий совок, ще й гадки не мав, що таку нісенітницю як "всенародне обговорення" використовують диктаторські та авторитарні режими для імітації відсутньої демократії.
Кучма у таку кампанію записав себе сам – зрозуміло, з чиєїсь поради. (Піарівських "геніїв" в АП чотири: Васильєв й Почепцов у штаті, та Піховшек з Погребинським – "на громадських засадах"). У нормальному ж демократичному суспільстві існують вільні й незалежні від влади засоби масової інформації, в яких і обговорюються будь-які проблеми, що представляють суттєвий громадський інтерес. Лише за таких умов і можливе справжнє "всенародне обговорення", а не профанація та блеф a la Кучма, Лукашенко та Брежнєв.
Яке до біса може бути обговорення, коли на телебаченні не залишилося жодної дискусійної програми? Може Ющенка запросять на прямий ефір до "Епіцентру"? Хіба Тимошенко прийде в гості до Кисельова та розповість, якою вона вбачає оптимальну політсистему? Чи Симоненко з’явиться на вечірній "Ері"? Або Мороз дасть розгорнуте інтерв’ю тетівським "Вістям" й розпише переваги свого проекту політреформи над кучмівськими?
Якщо влада хоче справжньої дискусії, то треба не підписувати популістські укази про "виключне право Українського народу визначати й змінювати конституційний лад у державі", а бодай трохи видовжити поводок для телевізійних начальників та повиймати кляпи з журналістських ротів. Обговорення піде само собою.
В реальності ж буде так. По команді зверху губернатори почнуть ґвалтувати директорів, директори - трудові колективи, а трудящі, не глядячи й не читаючи, схвалюватимуть плани Кучми й голосуватимуть за полум’яні резолюції в стилі радянського "одобрямсу".
Щоправда, виникнуть проблеми з доставкою кореспонденції із регіонів до Києва, бо минулого вівторка під час парламентської комедії "Пошук замовників фальшивих листів Ющенка" глава Деркжомзв’язку Микола Гончар повідомив про заборону пересилання поштою кореспонденції з "політичними ознаками". Ото Кучма матиме клопіт з "Укрпоштою", а все інше до всенародного обговорення готове. Диктори, захлинаючись, зачитуватимуть схвальні резолюції по радіо- та телебрехунцям. Джангіров, бризкаючи слиною, дрючитиме антинародну опозицію, яка не поділяє захвату трудящих президентськими ініціативами.
Начебто розраховуючи на підтримку свої планів у парламенті, Кучма не придумав нічого іншого, як розпочати свій виступ зі сварки з опозицією. Це не найкращий крок до порозуміння, особливо зважаючи на те, що Леонід Данилович говорив сущу неправду, звинувачуючи саме опозицію у блокуванні політичної реформи. Опозиція ж бо на цьому напрямку просунулась значно далі ніж влада, й уже давно має готові законопроекти, які пройшли експертизу у Конституційному Суді. До того ж, ті проекти пропонують справжню, а не декларативну реформу.
Натомість, Кучма, проголосивши ще у серпні минулого року намір здійснити реформу, взяв тривалу паузу, а спеціально створена ним комісія "з опрацювання законопроектів про внесення змін до Конституції та виборчих законів" не працювала, а якщо й збиралася, то хіба що в глибокій таємниці від секретаря цієї ж комісії Володимира Малинковича. (Окрім секретаря, та підпільна комісія має трьох співголів - Медведчука, першого віце-спікера ВР Васильєва та нового керманича Верховного Суду Маляренка. Отже, саботажники відомі поіменно).
Доречно нагадати, що ще у грудні Малинковича бентежило те, що "саме депутатські фракції, які постійно говорять про свою підтримку президентського курсу, не підтримують реформаторські законопроекти". Як приклад Малинкович наводив голосування 28 листопада за зміни в законі про вибори народних депутатів. За проект депутата Ключковського, який дозволив би перетворити змішану виборчу систему у чисто пропорційну голосувало 210 депутатів, головним чином з опозиційних фракцій. "Хто ж, в такому випадку, виступає за запропоновані президентом політичні реформи?", - питався Малинкович.
Відтоді пропрезидентська більшість провалила ще один законопроект, який передбачав суто пропорційну систему виборів, запропонувавши замість того заплутану систему виборів на партійній основі у прив’язці до контрольованих адмніресурсом мажоритарних округів.
Тепер президент знову обіцяє пропорційну систему, але наразі незрозуміло, який саме зміст глава держави вкладає у це поняття. Якщо такий же самий, як Гавриш та Йоффе, то для чого подібна реформа?
Із того, що у середу ввечері розповів президент, вимальовується не парламентсько-президентська система, а, навпаки, подальше посилення контролю глави держави над неблагонадійним парламентом. Навіть якщо нижня його палата формуватиметься й справді виключно на пропорційній основі, над нею стоятиме Палата регіонів, провідну роль у формуванні якої відіграватиме адміністративний ресурс призначених ще Кучмою губернаторів.
А навіть сформований партіями уряд важко назвати інакше як оперетковим, якщо губернаторів знімає та призначає знову ж таки президент. Залишення ж за главою держави ще й права призначати та звільняти керівників правоохоронних органів узагалі зводить ідею реформи нанівець, бо будь-який коаліційний уряд танцюватиме халяндри під президентську дудку: вибіркове, часто незаконне використання силових структур на сьогодні, принаймні, є головним політичним інструментом глави держави. Задіюється ж цей інструмент за принципом диктатора Франко: "Друзям - все , ворогам – закон".
Багато хто, в тому числі й автор цих рядків, підозрював Банкову - з огляду на те, що вона не має виграшного кандидата на президентських виборах - у прихильності до ідеї розосередження влади. Схоже, від такого сценарію там відмовились, бо інакше з чого б це Кучма так жадібно ставився до пакету президентських повноважень. Волею-неволею підозрюєш його або в особистій зацікавленості, або в тому, що у нього є на прикметі кандидат, в перемозі якого Кучма впевнений.
Отож, опозиції слід ретельно стежити за рукавом Леоніда Даниловича: там може бути туз. Та й взагалі ці хлопці в карти грають так, що може бути і п’ять тузів. А мета гри – розсістися трохи інакше, але у тому ж складі. Очевидно, слідуючи проголошеному курсу влади на відкритість та прозорість, Михайло Погребинський й виказав, судячи за повідомленнями інформагентств, справжню мету президентського послання – зниження електоральної підтримки Ющенка.
P. S. Поки писався цей матеріал, Банкова оприлюднила лист президента до Верховної Ради із конкретними пропозиціями щодо змін в Конституції. Лист підтверджує всі найгірші й напесимістичніші коментарі до виступу Кучми. Дай Боже, щоб цей план не було реалізовано, щоб у опозиції – від "НУ" до КПУ – вистачило витримки не йти на компроміс з Кучмою. Бо той план – план узурпації влади Кучмою, й не до 2006 року, а аж до початку 2008 року.
Багато хто вже звертав увагу на те, що за пропозицією проводити вибори парламенту, президента та місцевих рад в різні терміни, але протягом одного року криється мрія Кучми подовжити свої повноваження до 2006 року – тобто, року, на який заплановано вибори ВР. Недооцінили Леоніда Даниловича, панове!
Він хоче більшого. Він мріє ощасливити нас своїм керуванням аж до початку 2008 року! Арифметика для першого класу: пропонований Кучмою термін повноважень ВР - п’ять років, тобто до 2007 року. Вибори ВР Кучма пропонує проводити в останню неділю березня, а вибори президента – в останню неділю грудня. Виходить, якщо буде прийнято пропозицію Кучми, теперішня ВР працюватиме до весни 2007 року, а Кучма передаватиме повноваження аж на початку 2008 року.
На той же випадок, якщо ВР не поспішатиме ухвалювати цей грандіозний за своєю нахабністю план, Банкова вже заходилася лякати політикум жупелом референдуму. У квітні 2000 року Кучма з Волковим провели референдум так, що ним ще довго лякатимуть дітей. Але Кучма забув, що у одну й ту ж ріку увійти двічі не можна. Гарант хоче референдуму про продовження повноважень до 2008 року, але отримає референдум "Скажи Кучмі "ні". З’їзд опозиційних депутатів всіх рівнів показав, що у опозиції – криза ідей. Завдяки Кучмі кризу буде подолано найближчими тижнями.
Кучма у таку кампанію записав себе сам – зрозуміло, з чиєїсь поради. (Піарівських "геніїв" в АП чотири: Васильєв й Почепцов у штаті, та Піховшек з Погребинським – "на громадських засадах"). У нормальному ж демократичному суспільстві існують вільні й незалежні від влади засоби масової інформації, в яких і обговорюються будь-які проблеми, що представляють суттєвий громадський інтерес. Лише за таких умов і можливе справжнє "всенародне обговорення", а не профанація та блеф a la Кучма, Лукашенко та Брежнєв.
Яке до біса може бути обговорення, коли на телебаченні не залишилося жодної дискусійної програми? Може Ющенка запросять на прямий ефір до "Епіцентру"? Хіба Тимошенко прийде в гості до Кисельова та розповість, якою вона вбачає оптимальну політсистему? Чи Симоненко з’явиться на вечірній "Ері"? Або Мороз дасть розгорнуте інтерв’ю тетівським "Вістям" й розпише переваги свого проекту політреформи над кучмівськими?
Якщо влада хоче справжньої дискусії, то треба не підписувати популістські укази про "виключне право Українського народу визначати й змінювати конституційний лад у державі", а бодай трохи видовжити поводок для телевізійних начальників та повиймати кляпи з журналістських ротів. Обговорення піде само собою.
В реальності ж буде так. По команді зверху губернатори почнуть ґвалтувати директорів, директори - трудові колективи, а трудящі, не глядячи й не читаючи, схвалюватимуть плани Кучми й голосуватимуть за полум’яні резолюції в стилі радянського "одобрямсу".
Щоправда, виникнуть проблеми з доставкою кореспонденції із регіонів до Києва, бо минулого вівторка під час парламентської комедії "Пошук замовників фальшивих листів Ющенка" глава Деркжомзв’язку Микола Гончар повідомив про заборону пересилання поштою кореспонденції з "політичними ознаками". Ото Кучма матиме клопіт з "Укрпоштою", а все інше до всенародного обговорення готове. Диктори, захлинаючись, зачитуватимуть схвальні резолюції по радіо- та телебрехунцям. Джангіров, бризкаючи слиною, дрючитиме антинародну опозицію, яка не поділяє захвату трудящих президентськими ініціативами.
Начебто розраховуючи на підтримку свої планів у парламенті, Кучма не придумав нічого іншого, як розпочати свій виступ зі сварки з опозицією. Це не найкращий крок до порозуміння, особливо зважаючи на те, що Леонід Данилович говорив сущу неправду, звинувачуючи саме опозицію у блокуванні політичної реформи. Опозиція ж бо на цьому напрямку просунулась значно далі ніж влада, й уже давно має готові законопроекти, які пройшли експертизу у Конституційному Суді. До того ж, ті проекти пропонують справжню, а не декларативну реформу.
Натомість, Кучма, проголосивши ще у серпні минулого року намір здійснити реформу, взяв тривалу паузу, а спеціально створена ним комісія "з опрацювання законопроектів про внесення змін до Конституції та виборчих законів" не працювала, а якщо й збиралася, то хіба що в глибокій таємниці від секретаря цієї ж комісії Володимира Малинковича. (Окрім секретаря, та підпільна комісія має трьох співголів - Медведчука, першого віце-спікера ВР Васильєва та нового керманича Верховного Суду Маляренка. Отже, саботажники відомі поіменно).
Доречно нагадати, що ще у грудні Малинковича бентежило те, що "саме депутатські фракції, які постійно говорять про свою підтримку президентського курсу, не підтримують реформаторські законопроекти". Як приклад Малинкович наводив голосування 28 листопада за зміни в законі про вибори народних депутатів. За проект депутата Ключковського, який дозволив би перетворити змішану виборчу систему у чисто пропорційну голосувало 210 депутатів, головним чином з опозиційних фракцій. "Хто ж, в такому випадку, виступає за запропоновані президентом політичні реформи?", - питався Малинкович.
Відтоді пропрезидентська більшість провалила ще один законопроект, який передбачав суто пропорційну систему виборів, запропонувавши замість того заплутану систему виборів на партійній основі у прив’язці до контрольованих адмніресурсом мажоритарних округів.
Тепер президент знову обіцяє пропорційну систему, але наразі незрозуміло, який саме зміст глава держави вкладає у це поняття. Якщо такий же самий, як Гавриш та Йоффе, то для чого подібна реформа?
Із того, що у середу ввечері розповів президент, вимальовується не парламентсько-президентська система, а, навпаки, подальше посилення контролю глави держави над неблагонадійним парламентом. Навіть якщо нижня його палата формуватиметься й справді виключно на пропорційній основі, над нею стоятиме Палата регіонів, провідну роль у формуванні якої відіграватиме адміністративний ресурс призначених ще Кучмою губернаторів.
А навіть сформований партіями уряд важко назвати інакше як оперетковим, якщо губернаторів знімає та призначає знову ж таки президент. Залишення ж за главою держави ще й права призначати та звільняти керівників правоохоронних органів узагалі зводить ідею реформи нанівець, бо будь-який коаліційний уряд танцюватиме халяндри під президентську дудку: вибіркове, часто незаконне використання силових структур на сьогодні, принаймні, є головним політичним інструментом глави держави. Задіюється ж цей інструмент за принципом диктатора Франко: "Друзям - все , ворогам – закон".
Багато хто, в тому числі й автор цих рядків, підозрював Банкову - з огляду на те, що вона не має виграшного кандидата на президентських виборах - у прихильності до ідеї розосередження влади. Схоже, від такого сценарію там відмовились, бо інакше з чого б це Кучма так жадібно ставився до пакету президентських повноважень. Волею-неволею підозрюєш його або в особистій зацікавленості, або в тому, що у нього є на прикметі кандидат, в перемозі якого Кучма впевнений.
Отож, опозиції слід ретельно стежити за рукавом Леоніда Даниловича: там може бути туз. Та й взагалі ці хлопці в карти грають так, що може бути і п’ять тузів. А мета гри – розсістися трохи інакше, але у тому ж складі. Очевидно, слідуючи проголошеному курсу влади на відкритість та прозорість, Михайло Погребинський й виказав, судячи за повідомленнями інформагентств, справжню мету президентського послання – зниження електоральної підтримки Ющенка.
P. S. Поки писався цей матеріал, Банкова оприлюднила лист президента до Верховної Ради із конкретними пропозиціями щодо змін в Конституції. Лист підтверджує всі найгірші й напесимістичніші коментарі до виступу Кучми. Дай Боже, щоб цей план не було реалізовано, щоб у опозиції – від "НУ" до КПУ – вистачило витримки не йти на компроміс з Кучмою. Бо той план – план узурпації влади Кучмою, й не до 2006 року, а аж до початку 2008 року.
Багато хто вже звертав увагу на те, що за пропозицією проводити вибори парламенту, президента та місцевих рад в різні терміни, але протягом одного року криється мрія Кучми подовжити свої повноваження до 2006 року – тобто, року, на який заплановано вибори ВР. Недооцінили Леоніда Даниловича, панове!
Він хоче більшого. Він мріє ощасливити нас своїм керуванням аж до початку 2008 року! Арифметика для першого класу: пропонований Кучмою термін повноважень ВР - п’ять років, тобто до 2007 року. Вибори ВР Кучма пропонує проводити в останню неділю березня, а вибори президента – в останню неділю грудня. Виходить, якщо буде прийнято пропозицію Кучми, теперішня ВР працюватиме до весни 2007 року, а Кучма передаватиме повноваження аж на початку 2008 року.
На той же випадок, якщо ВР не поспішатиме ухвалювати цей грандіозний за своєю нахабністю план, Банкова вже заходилася лякати політикум жупелом референдуму. У квітні 2000 року Кучма з Волковим провели референдум так, що ним ще довго лякатимуть дітей. Але Кучма забув, що у одну й ту ж ріку увійти двічі не можна. Гарант хоче референдуму про продовження повноважень до 2008 року, але отримає референдум "Скажи Кучмі "ні". З’їзд опозиційних депутатів всіх рівнів показав, що у опозиції – криза ідей. Завдяки Кучмі кризу буде подолано найближчими тижнями.
