Як українців відправляли на війну
Середа, 26 березня 2003, 11:37
25 березня зі львівського аеродрому "Скнилів" вилетіли перші два літаки з частиною особового складу 19-ого окремого батальйону хімічного, радіаційного та бактеріологічного захисту Збройних Сил України. Виліт відбувся попри те, що більшість родичів військовослужбовців, як виявилось, виступали категорично проти відправки на війну їхніх близьких, а також попри те, що після щеплень у військових ще не виробився імунітет від інфекцій, розповсюджених на Близькому Сході.
Хоч українські військовослужбовці неодноразово заявляли про свою готовність і безстрашність їхати в Кувейт, йдучи у прощальному марші та співаючи бадьору стройову пісню перед військовим керівництвом України, десятками відеокамер та заплаканими родичами, дехто з них ледве стримував сльози.
Перший літак, який відправився п’ять хвилин по дванадцятій, хоч виліт і був запланований о 11.45, повіз до Кувейту 20 членів батальйону, двох військових журналістів та і три одиниці техніки. Другим літаком о 14.45 було відправлено 15 чоловік особового складу та дві одиниці військової техніки.
Як повідомив міністр оборони України Володимир Шкідченко, у найближчі дні саме по два літаки відправлятиметься в Кувейт. Проте, за його словами, графік може бути змінений. "Аеродром "Скнилів", "Авіаційна транспортна компанія", збройні сили готові з більшим темпом відправляти літаки. Але на аеродромі Ель-Кувейт велике навантаження і вони не можуть прийняти більше, ніж два літаки в день. Якщо вони зможуть приймати більше, то ми темпи відправки збільшимо", - заявив Шкідченко. Щоб відправка батальйону таким чином не затягнулась на місяць і "щоб військові приступили раніше до виконання своїх завдань", за словами прес-секретаря міністра Костянтина Хівренка, можливо буде замінено марку літаків з Іл-76 на "Руслан" чи "Мрію", які зможуть вмістити більше техніки і військових.
В першу чергу, за словами Хівренка, було відправлено техніку і військових, які безпосередньо мають брати участь у ліквідації застосування зброї масового ураження.
Українські військові після шести-восьмигодинного перельоту приземляться в Ель-Кувейті і потім маршем передислокуються на територію польового табору, який розгорнутий за 70 км на південь від столиці Кувейту. Орієнтовними районами виконання завдань батальйону є аеропорт Ель-Кувейт, морські порти в районі Ель-Ахмаді, Кемпт-Доха.
Кожен військовослужбовець матиме статус технічного співробітника дипломатичної місії. Військові в разі якихось порушень із свого боку відповідатимуть лише за законами України. Проте, якщо ними щось буде скоєно поза службою, то втуплять місцеві закони.
На відправлення перших літаків до аеродрому прибуло близько сотні родичів військових. Вони проводжали свої близьких зі сльозами на очах. Як виявилося, більшість з них не давало жодної згоди на те, що їхніх синів чи чоловіків було відправлено на війну. Хоч і раніше керівництво західного оперативного командування заявляло, що абсолютно всі дружини або ж матері дали відповідну письмову згоду.
Як це не дивно, але найбільше обурювалась дружина самого командира 19-ого батальйону Юрія Оніщука Оксана Оніщук "Я ніякої згоди не давала!", - заявила вона. "Я знаю, що мій чоловік добровільно підписувався, що він їде. Як він каже, це просто його військовий обов’язок. Тільки я не знаю, що він там буде захищати, чи інтереси України чи інтереси Верховної Ради та Кучми?! Коли почула, що парламент проголосував "за" то відтоді вся на нервах і на ліках. Не можу повірити, що Ющенко дав на це згоду. Наших хлопців свідомо відправляти на війну?! Про що тут вже можна говорити. Немає слів. Я розумію, що від безвиході хлопці хочуть їхати. Але гроші для нас зараз не важливі. Я надіюсь, що мій чоловік сьогодні не поїде. Я категорично проти його від’їзду взагалі", - істерично заявила дружина командира батальйону.
Солідарні з нею були і інші дружини та матері. "Гарно Ющенко перед виборами, коли у Самбір приїжджав, говорив, що треба захищати малих українців. От він тепер і захищає. Спробував би тепер Ющенко у Самбір приїхати, навіть не уявляю, що б люди виробляли!", - сказала одна з матерів.
"Я вже не маю сили щось говорити. Я намагалась його багато раз відмовити. Але він каже, що вже неможливо відмовитись. Мій чоловік їде, бо на ту зарплату не проживеш. Мені не пропонували якусь згоду на його від'їзд писати. Я б ніколи її не написала! В останні дні, коли я його намагалась відмовити їхати, він казав, що відмовитися вже пізно. А раніше він не знав, куди поїде. Не знав, що в Кувейт", - ледве стримуючи сльози говорила Ганна Децик, дружина сержанта Василя Децика.
Ще напередодні від’їзду батальйону поширилась інформація, що нібито багато матерів і жінок не хочуть відпускати своїх синів та чоловіків. Навіть нібито дехто з них забрав увесь їхній одяг, щоб ті не мали як поїхати. А одна з матерів, дізнавшись, що Шкідченко приїхав до Львова, намагалась з ним зустрітись, щоб розірвати контракт свого сина з міністерством оборони.
Проте 24 березня керівник прес-служби західного оперативного командування Микола Гуцуляк спростував цю інформацію: "Я знаю, що був конкурс, що було 10 чоловік на місце. Знаю, що добирали не лише за бажанням, але за всіма відповідними рівнями вимог. Тобто це люди, середній вік яких складає 30 років. Найстарший з них має 46 років. Це свідомі люди. І чутки й розмови про те, що приїхала мати і забрала когось … ну ми ж не в дитячому садочку. Вони визначились самі, вони мають родини, вони з ними порадились, всі зрозуміли для себе, куди вони їдуть".
У день відправки першої партії батальйону прес-секретар Міністерства Оборони Костянтин Хівренко також сказав, що жоден військовослужбовець не відмовився їхати. Водночас, міністр оборони Володимир Шкідченко, очевидно не знаючи про коментар свого прес-секретаря, таки визнав, що чотири військових уже відмовились їхати, хоча це нібито було бажання не стільки їхнє, як родичів. "Це прохання було задоволено. Це право кожного військовослужбовця", - заявив Шкідченко.
Цікаво, що попри сльози матерів і жінок, які не хотіли відпускати своїх синів та чоловіків до Кувейту, міністр заявив, що "ніхто без згоди родичів туди не поїде". Шкідченко навіть додав, що якщо якась дружина зараз захоче забрати свого чоловіка, то він дозволить це зробити. "Жодних наслідків це для них не матиме. Хіба що моральні", - додав міністр.
Однак, одна з матерів Ніна Хритиня , яка згоди не відправку сина у Кувейт не давала, сказала, що боїться розірвати контракт, бо це може призвести до великих неприємностей.
Як і зі згодами родичів, доволі суперечливі були коментарі керівництва збройних сил стосовно щеплень. Ще до ухвалення відправки батальйону Верховною Радою, прес-служба міністерства оборони повідомляла, що імунітет після щеплень проти інфекцій, розповсюджених на Близькому Сході, людським організмом виробляється два тижні. А вакцинація проти сибірської виразки взагалі проходить у кілька етапів. Також 24 березня повідомлялося, що деякі щеплення будуть зроблені вже у Кувейті.
Проте Шкідченко, відповідаючи на запитання журналістів, чи всі необхідні щеплення зроблені заявив: "Стовідсотково – як належить…Вакцинація зроблена у суворій відповідності до вимог медицини і вона забезпечує від захворювань, які можуть мати там місце. Нема проблем". А от прес-секретар ЗОК Микола Гуцуляк сказав, зо лише деякі щеплення зроблені: "Деякі щеплення уже зроблені, протягом 8-ми місяців повністю буде виконана програма щеплення. 100 відсотків зробили перші заштрики. Все у відповідності до світових вимог і до тих, що є в нашій країні, безумовно все відбувається планово".
Голова РНБУ Євген Марчук теж раніше заявляв, що батальйон після відповідного голосування Верховною Радою відправиться в Кувейт не раніше, ніж за два тижні, які потрібні на проведення вакцинації. Але, очевидно, у керівництва України немає часу чекати, доки у військових вироблятиметься імунітет. Адже, як заявляв Леонід Кучма, за батальйоном "репутація України".
Намагаючись остаточно "відбитись" від питань щодо щеплень Микола Гуцуляк зазначив: "Але я не думаю, що це настільки страшна місцевість, щоби ми говорили без кінця про щеплення. Але це не район такий як Сьєра Леоне, де без цього не обійдешся. Це не такий загрозливий район, все буде здійснюватися відповідно – ніяких стислих термінів у щепленнях і заштриках не буває".
Самі військові, коментуючи питання щеплень, говорили, що їх запевнило керівництво, що все буде нормально. А старший лейтенант Хітреня зазначив: "Не думаю, що ми заразимось. Не думаю, що то вже такі страшні речі. Щеплення не дають повної гарантії у будь-якому випадку".
Особливо не турбувало питання щеплень і родичів членів батальйону. У день початку відправки військових у Кувейт вони лише думали про те, як би попрощатися зі своїми близькими. Більшість родичів, які прибули 25 березня на "Скнилів", розгублено вкупці під військовою охороною (яка паралельно "виховувала" рідних, які "занадто" хвилювались за військових) стояли на аеродромі, не знаючи, коли саме їхні близькі відправляться в Кувейт. Адже не всі військові змогли зателефонувати напередодні додому і повідомити про початок відправки батальйону.
Щоб попрощатися з онуком, Ганна Шиткіна приїхала до Львова за три дні раніше, бо не знала, коли саме відправлятимуть її онука в Кувейт. Дізналась, що перші літаки полетять зі "Скнилова" 25 березня, з телевізійних новин. "От я приїхала сюди на аеродром. Але досі не знаю, чи він уже полетів, чи ще тут", - сказала пані Шиткіна.
Не довелося попрощатися з сином Ніні Хитрині. Адже її син полетів першим рейсом, а дізналась вона про це тоді, коли до нього вже не допускали. "Мені відмовили у зустрічі з ним, мовляв, він уже пройшов прикордонний огляд і за кілька хвилин його літак відлетить. Чому все так неорганізовано!?", - із сльозами на очах, із пакунком у руках, який вона так і не встигла передати синові, запитувала Ніна Хитриня.
Щоб якось заспокоїти чи навіть втішити рідних, які прийшли на аеродром, міністр оборони присвятив трохи часу на спілкування з ними. Він подякував, що вони відпустили синів і чоловіків виконувати військове завдання. Також сказав, що найімовірніше після передислокації основного особового складу сам поїде до Кувейту.
Шкідченко втішав рідних тим, що він вже двічі доповідав головнокомандуючому Леонідові Кучмі про підготовку до передислокації батальйону, і раз голові парламенту Володимиру Литвину.
Міністр повідомив родичам, що в міністерстві оборони створена оперативна група, яка цілодобово відслідковує ситуацію в Іраку та Кувейті. Також дав контактні телефони у Києві та Львові, за якими рідні зможуть дізнаватися про життя батальйону в Кувейті. Окрім того, висловив сподівання, що військові будуть контактувати з рідними за допомогою мобільних телефонів, які, за словами Шкідченка, в Кувейті дешеві, і кожен зможе придбати їх за свій валютний аванс .
Міністр запевняв переляканих родичів, що в жодних бойових діях військовослужбовці не братимуть участі й у жодному випадку не опиняться в Іраку. Переконував, що й ракета у табір, де розміщуватиметься батальйон, не впаде. "На сьогодні загрози ракетного чи авіаційного удару по місцю розташування батальйону немає. Місце падіння тих 15 ракет, які впали на Кувейт, знаходиться як мінімум за сто кілометрів від табору. Окрім того, ракетами не було знищено жодного об’єкту, від них не постраждала жодна людина", - спробував заспокоїти рідних Шкідченко.
"Батальйон займається своєю повсякденною діяльністю", - пояснив міністр переляканим родичам, зазнавши, що термін його перебування на Близькому Сході може бути скорочено.
Шкідченко також повідомив, що зарплатня членів особового складу батальйону в залежності від звання складатиме від 600 до 1080 доларів плюс надбавка десять відсотків за несприятливі кліматичні умови. Міністр також потішив, що українські військовослужбовці перебуватимуть у хороших умовах і будуть цілком захищені. За інформацією керівника оперативної групи, першого заступника командувача військами ЗОК генерал-лейтенанта Валерія Фролова, батальйон розташовується табором неподалік містечка Ареджан, має подвійну систему охорони, котра забезпечується приймаючою стороною, а також відповідними підрозділами протиповітряної оборони. Поряд із ними розташувалися батальйони Чехії, Польщі, Словаччини.
За словами керівника прес-служби ЗОК Миколи Гуцуляка, умови, які створили для українців, навіть кращі, ніж сподівалися. Особовий склад проживатиме у наметах (по 28 чоловік в наметі), котрі обладнані підлогою, розкладними ліжками, освітленням та електрообладнанням, кондиціонерами. Технічною водою для санітарних потреб батальйон забезпечується централізовано, а питну воду постачають нашим військовикам шляхом підвозу води у пляшках.
Надання медичної допомоги першого рівня (лікарняна допомога зі стаціонарним лікування до 7 діб) покладається на український батальйон, медзабезпечення 2-го рівня передбачено в місцевих установах Кувейту поблизу бази. Доставку хворих та організацію лікування, в разі потреби, бере на себе приймаюча сторона.
"Мені сказали так, що ближче до моря ніж до війни", - передав слова керівника оперативної крупи Микола Гуцуляк. .
Перед офіційним прощанням з усім особовим складом батальйону Володимир Шкідченко поговорив з військовими, які мали відправлятися першими двома рейсами. "Ви відбуваєте не на курорт, але ви не відірвані від збройних сил та держави. Це я вам обіцяю", - сказав членам батальйону міністр.
Потім він виступив з промовою перед усім особовим складом: "Керівництво держави, населення нашої держави змогло переконатись у високій підготовці батальйону. Ви будете виконувати відповідальне завдання держави... Погляди всієї України сьогодні прикуті до вас…Перед вами безумовно непросте завдання. Але рішення приймалось виважено і питання вашої особистої безпеки гарантоване", - виголосив Шкідченко.
Він також передав найкращі побажання військовим від Леоніда Кучми, який попри посаду головнокомандувача не приїхав "поблагословити" батальйон у нелегку дорогу. Проте, за словами Шкідченка, Кучма дав наказ щоденно доповідати про хід виконання завдань батальйоном.
Шкідченко побажав військовим спокійного перельоту і дочекатись того моменту, коли він знову зустрінеться з ними на аеродромі після виконання батальйоном свого завдання.
Проспівавши строєву бадьору пісню, військові рушили прощальним маршем. Під час марширування багато хто з них поглядом намагався виразити незворушність і гордість за виконання військового завдання. Проте, чи то через велику кількість відеокамер, чи то через заплаканих родичів, чи то через слова міністра про надважливість їхньої місії, але в деяких очах таки виднівся певний острах, нерішучість, і навіть стримувані сльози.
Коментарі рідних
"Я проти, щоб він їхав. Бо я його годувала, а зараз він змушений їхати. Але я його розумію. Ні я, його мати, ні його батько не маємо роботи. Він молодий. Йому треба грошей, треба оженитися, і він бачить, що ні батько, ні мати не допоможе йому. І дитина думає, що там йому заплатять тих пару долярів", - плачучи, розповіла мати старшини Івана Степана.
"Я йому кажу, не їдь, а він каже, ні бабо, навіть не говори. Він хоче їхати, вони всі хочуть. Вони на це налаштовані, що аж страшне", – сказала бабця члена батальйону Сергія Шукатка.
"Їх наша держава змушує їхати. Я їх розумію. Адже наша держава довела їх до того, що вони мусять їхати на війну заради жінок, заради дітей, щоб заробити гроші", - сказала одна з матерів.
"Їм наобіцяли гори-доли. Я просила його не їхати. Плакала. Але він каже, що поїде і все. Я ж не підписувала ніякої згоди", - говорить мати сержанта Володимира Ципка.
"Я особисто проти, бо я брав колись участь у військових діях. І знаю, що це таке. Але він каже, що то є його життя і він сам вирішуватиме", - сказав один із батьків Микола Гуменюк.
"Я своєму чоловікові довіряю. Він має свою голову. І я буду його чекати. Чого боятися? Треба молитися і все", - сказала молода дружина прапорщика Віктора Карпи. А його брат додав: "Я горджуся ним".
"У нас на селі на то страшно реагують. По телевізору такі страшні речі про Ірак показують. Наш син був підготовлений в Югославію, і радів, що їде. А тепер сказали, що в Кувейт мусить їхати. Тепер, хоч-не-хоч, а мусить їхати", – розповіли батьки капітана Василя Теремка.
Коментарі військових
Старший лейтенант Хитреня: "Їду з відчуттям, що нас там чекають і ми там потрібні. Мене сім’я відпускає".
Сергій Шлаковський: "Мені дозволу не потрібно, бо я доросла людина і знаю, що роблю. Їду в Кувейт із бажанням. Це для мене робота, за яку платять гроші.
Лейтенант Михайло Вершигора: "Та там усе нормально! Чого ви всі так переживаєте. Я радий, що нарешті їдемо. Пошвидше б у літак вже сісти. Адже п’ять місяців не знали чи поїдемо чи ні. Родина моя не створювала мені перепон, щоб я поїхав. Адже ж я військовий".
Начальник інформаційного відділу Микола Господар: "Якщо самі не будемо лізти, куди не треба, то все там буде з нами гаразд. Якщо на початковому етапі люди боялися, було страшно, то зараз навпаки хочуть їхати. А те що вони ходили в церкву причащатись є абсолютно нормальним. Острах є в моїх родичів, але категорично вони мене не відмовляють. Я, насамперед, хочу поїхати, щоб побачити щось нове. Я вже був в Югославії".
Молодший сержант Михайло Постаногов: "Їду з бадьорим відчуттям. Боязні немає. За батьків буду звичайно, переживати, як вони за нас переживають. Мене дружина відпустила без проблем, я постарався її втішити. Але вона все-одно хвилюється".
Регулювальник Валерій Перстинський: "Я їду, бо наша місія там потрібна. В мене є сім’я, родина і якщо піде зброя масового знищення, то це зачепить усіх. Батьків довго не вмовляв, я їм пояснив, що потрібно їхати. Вони були незадоволені, але вони мене зрозуміли".
Хоч українські військовослужбовці неодноразово заявляли про свою готовність і безстрашність їхати в Кувейт, йдучи у прощальному марші та співаючи бадьору стройову пісню перед військовим керівництвом України, десятками відеокамер та заплаканими родичами, дехто з них ледве стримував сльози.
Перший літак, який відправився п’ять хвилин по дванадцятій, хоч виліт і був запланований о 11.45, повіз до Кувейту 20 членів батальйону, двох військових журналістів та і три одиниці техніки. Другим літаком о 14.45 було відправлено 15 чоловік особового складу та дві одиниці військової техніки.
Як повідомив міністр оборони України Володимир Шкідченко, у найближчі дні саме по два літаки відправлятиметься в Кувейт. Проте, за його словами, графік може бути змінений. "Аеродром "Скнилів", "Авіаційна транспортна компанія", збройні сили готові з більшим темпом відправляти літаки. Але на аеродромі Ель-Кувейт велике навантаження і вони не можуть прийняти більше, ніж два літаки в день. Якщо вони зможуть приймати більше, то ми темпи відправки збільшимо", - заявив Шкідченко. Щоб відправка батальйону таким чином не затягнулась на місяць і "щоб військові приступили раніше до виконання своїх завдань", за словами прес-секретаря міністра Костянтина Хівренка, можливо буде замінено марку літаків з Іл-76 на "Руслан" чи "Мрію", які зможуть вмістити більше техніки і військових.
В першу чергу, за словами Хівренка, було відправлено техніку і військових, які безпосередньо мають брати участь у ліквідації застосування зброї масового ураження.
Українські військові після шести-восьмигодинного перельоту приземляться в Ель-Кувейті і потім маршем передислокуються на територію польового табору, який розгорнутий за 70 км на південь від столиці Кувейту. Орієнтовними районами виконання завдань батальйону є аеропорт Ель-Кувейт, морські порти в районі Ель-Ахмаді, Кемпт-Доха.
Кожен військовослужбовець матиме статус технічного співробітника дипломатичної місії. Військові в разі якихось порушень із свого боку відповідатимуть лише за законами України. Проте, якщо ними щось буде скоєно поза службою, то втуплять місцеві закони.
На відправлення перших літаків до аеродрому прибуло близько сотні родичів військових. Вони проводжали свої близьких зі сльозами на очах. Як виявилося, більшість з них не давало жодної згоди на те, що їхніх синів чи чоловіків було відправлено на війну. Хоч і раніше керівництво західного оперативного командування заявляло, що абсолютно всі дружини або ж матері дали відповідну письмову згоду.
Як це не дивно, але найбільше обурювалась дружина самого командира 19-ого батальйону Юрія Оніщука Оксана Оніщук "Я ніякої згоди не давала!", - заявила вона. "Я знаю, що мій чоловік добровільно підписувався, що він їде. Як він каже, це просто його військовий обов’язок. Тільки я не знаю, що він там буде захищати, чи інтереси України чи інтереси Верховної Ради та Кучми?! Коли почула, що парламент проголосував "за" то відтоді вся на нервах і на ліках. Не можу повірити, що Ющенко дав на це згоду. Наших хлопців свідомо відправляти на війну?! Про що тут вже можна говорити. Немає слів. Я розумію, що від безвиході хлопці хочуть їхати. Але гроші для нас зараз не важливі. Я надіюсь, що мій чоловік сьогодні не поїде. Я категорично проти його від’їзду взагалі", - істерично заявила дружина командира батальйону.
Солідарні з нею були і інші дружини та матері. "Гарно Ющенко перед виборами, коли у Самбір приїжджав, говорив, що треба захищати малих українців. От він тепер і захищає. Спробував би тепер Ющенко у Самбір приїхати, навіть не уявляю, що б люди виробляли!", - сказала одна з матерів.
"Я вже не маю сили щось говорити. Я намагалась його багато раз відмовити. Але він каже, що вже неможливо відмовитись. Мій чоловік їде, бо на ту зарплату не проживеш. Мені не пропонували якусь згоду на його від'їзд писати. Я б ніколи її не написала! В останні дні, коли я його намагалась відмовити їхати, він казав, що відмовитися вже пізно. А раніше він не знав, куди поїде. Не знав, що в Кувейт", - ледве стримуючи сльози говорила Ганна Децик, дружина сержанта Василя Децика.
Ще напередодні від’їзду батальйону поширилась інформація, що нібито багато матерів і жінок не хочуть відпускати своїх синів та чоловіків. Навіть нібито дехто з них забрав увесь їхній одяг, щоб ті не мали як поїхати. А одна з матерів, дізнавшись, що Шкідченко приїхав до Львова, намагалась з ним зустрітись, щоб розірвати контракт свого сина з міністерством оборони.
Проте 24 березня керівник прес-служби західного оперативного командування Микола Гуцуляк спростував цю інформацію: "Я знаю, що був конкурс, що було 10 чоловік на місце. Знаю, що добирали не лише за бажанням, але за всіма відповідними рівнями вимог. Тобто це люди, середній вік яких складає 30 років. Найстарший з них має 46 років. Це свідомі люди. І чутки й розмови про те, що приїхала мати і забрала когось … ну ми ж не в дитячому садочку. Вони визначились самі, вони мають родини, вони з ними порадились, всі зрозуміли для себе, куди вони їдуть".
У день відправки першої партії батальйону прес-секретар Міністерства Оборони Костянтин Хівренко також сказав, що жоден військовослужбовець не відмовився їхати. Водночас, міністр оборони Володимир Шкідченко, очевидно не знаючи про коментар свого прес-секретаря, таки визнав, що чотири військових уже відмовились їхати, хоча це нібито було бажання не стільки їхнє, як родичів. "Це прохання було задоволено. Це право кожного військовослужбовця", - заявив Шкідченко.
Цікаво, що попри сльози матерів і жінок, які не хотіли відпускати своїх синів та чоловіків до Кувейту, міністр заявив, що "ніхто без згоди родичів туди не поїде". Шкідченко навіть додав, що якщо якась дружина зараз захоче забрати свого чоловіка, то він дозволить це зробити. "Жодних наслідків це для них не матиме. Хіба що моральні", - додав міністр.
Однак, одна з матерів Ніна Хритиня , яка згоди не відправку сина у Кувейт не давала, сказала, що боїться розірвати контракт, бо це може призвести до великих неприємностей.
Як і зі згодами родичів, доволі суперечливі були коментарі керівництва збройних сил стосовно щеплень. Ще до ухвалення відправки батальйону Верховною Радою, прес-служба міністерства оборони повідомляла, що імунітет після щеплень проти інфекцій, розповсюджених на Близькому Сході, людським організмом виробляється два тижні. А вакцинація проти сибірської виразки взагалі проходить у кілька етапів. Також 24 березня повідомлялося, що деякі щеплення будуть зроблені вже у Кувейті.
Проте Шкідченко, відповідаючи на запитання журналістів, чи всі необхідні щеплення зроблені заявив: "Стовідсотково – як належить…Вакцинація зроблена у суворій відповідності до вимог медицини і вона забезпечує від захворювань, які можуть мати там місце. Нема проблем". А от прес-секретар ЗОК Микола Гуцуляк сказав, зо лише деякі щеплення зроблені: "Деякі щеплення уже зроблені, протягом 8-ми місяців повністю буде виконана програма щеплення. 100 відсотків зробили перші заштрики. Все у відповідності до світових вимог і до тих, що є в нашій країні, безумовно все відбувається планово".
Голова РНБУ Євген Марчук теж раніше заявляв, що батальйон після відповідного голосування Верховною Радою відправиться в Кувейт не раніше, ніж за два тижні, які потрібні на проведення вакцинації. Але, очевидно, у керівництва України немає часу чекати, доки у військових вироблятиметься імунітет. Адже, як заявляв Леонід Кучма, за батальйоном "репутація України".
Намагаючись остаточно "відбитись" від питань щодо щеплень Микола Гуцуляк зазначив: "Але я не думаю, що це настільки страшна місцевість, щоби ми говорили без кінця про щеплення. Але це не район такий як Сьєра Леоне, де без цього не обійдешся. Це не такий загрозливий район, все буде здійснюватися відповідно – ніяких стислих термінів у щепленнях і заштриках не буває".
Самі військові, коментуючи питання щеплень, говорили, що їх запевнило керівництво, що все буде нормально. А старший лейтенант Хітреня зазначив: "Не думаю, що ми заразимось. Не думаю, що то вже такі страшні речі. Щеплення не дають повної гарантії у будь-якому випадку".
Особливо не турбувало питання щеплень і родичів членів батальйону. У день початку відправки військових у Кувейт вони лише думали про те, як би попрощатися зі своїми близькими. Більшість родичів, які прибули 25 березня на "Скнилів", розгублено вкупці під військовою охороною (яка паралельно "виховувала" рідних, які "занадто" хвилювались за військових) стояли на аеродромі, не знаючи, коли саме їхні близькі відправляться в Кувейт. Адже не всі військові змогли зателефонувати напередодні додому і повідомити про початок відправки батальйону.
Щоб попрощатися з онуком, Ганна Шиткіна приїхала до Львова за три дні раніше, бо не знала, коли саме відправлятимуть її онука в Кувейт. Дізналась, що перші літаки полетять зі "Скнилова" 25 березня, з телевізійних новин. "От я приїхала сюди на аеродром. Але досі не знаю, чи він уже полетів, чи ще тут", - сказала пані Шиткіна.
Не довелося попрощатися з сином Ніні Хитрині. Адже її син полетів першим рейсом, а дізналась вона про це тоді, коли до нього вже не допускали. "Мені відмовили у зустрічі з ним, мовляв, він уже пройшов прикордонний огляд і за кілька хвилин його літак відлетить. Чому все так неорганізовано!?", - із сльозами на очах, із пакунком у руках, який вона так і не встигла передати синові, запитувала Ніна Хитриня.
Щоб якось заспокоїти чи навіть втішити рідних, які прийшли на аеродром, міністр оборони присвятив трохи часу на спілкування з ними. Він подякував, що вони відпустили синів і чоловіків виконувати військове завдання. Також сказав, що найімовірніше після передислокації основного особового складу сам поїде до Кувейту.
Шкідченко втішав рідних тим, що він вже двічі доповідав головнокомандуючому Леонідові Кучмі про підготовку до передислокації батальйону, і раз голові парламенту Володимиру Литвину.
Міністр повідомив родичам, що в міністерстві оборони створена оперативна група, яка цілодобово відслідковує ситуацію в Іраку та Кувейті. Також дав контактні телефони у Києві та Львові, за якими рідні зможуть дізнаватися про життя батальйону в Кувейті. Окрім того, висловив сподівання, що військові будуть контактувати з рідними за допомогою мобільних телефонів, які, за словами Шкідченка, в Кувейті дешеві, і кожен зможе придбати їх за свій валютний аванс .
Міністр запевняв переляканих родичів, що в жодних бойових діях військовослужбовці не братимуть участі й у жодному випадку не опиняться в Іраку. Переконував, що й ракета у табір, де розміщуватиметься батальйон, не впаде. "На сьогодні загрози ракетного чи авіаційного удару по місцю розташування батальйону немає. Місце падіння тих 15 ракет, які впали на Кувейт, знаходиться як мінімум за сто кілометрів від табору. Окрім того, ракетами не було знищено жодного об’єкту, від них не постраждала жодна людина", - спробував заспокоїти рідних Шкідченко.
"Батальйон займається своєю повсякденною діяльністю", - пояснив міністр переляканим родичам, зазнавши, що термін його перебування на Близькому Сході може бути скорочено.
Шкідченко також повідомив, що зарплатня членів особового складу батальйону в залежності від звання складатиме від 600 до 1080 доларів плюс надбавка десять відсотків за несприятливі кліматичні умови. Міністр також потішив, що українські військовослужбовці перебуватимуть у хороших умовах і будуть цілком захищені. За інформацією керівника оперативної групи, першого заступника командувача військами ЗОК генерал-лейтенанта Валерія Фролова, батальйон розташовується табором неподалік містечка Ареджан, має подвійну систему охорони, котра забезпечується приймаючою стороною, а також відповідними підрозділами протиповітряної оборони. Поряд із ними розташувалися батальйони Чехії, Польщі, Словаччини.
За словами керівника прес-служби ЗОК Миколи Гуцуляка, умови, які створили для українців, навіть кращі, ніж сподівалися. Особовий склад проживатиме у наметах (по 28 чоловік в наметі), котрі обладнані підлогою, розкладними ліжками, освітленням та електрообладнанням, кондиціонерами. Технічною водою для санітарних потреб батальйон забезпечується централізовано, а питну воду постачають нашим військовикам шляхом підвозу води у пляшках.
Надання медичної допомоги першого рівня (лікарняна допомога зі стаціонарним лікування до 7 діб) покладається на український батальйон, медзабезпечення 2-го рівня передбачено в місцевих установах Кувейту поблизу бази. Доставку хворих та організацію лікування, в разі потреби, бере на себе приймаюча сторона.
"Мені сказали так, що ближче до моря ніж до війни", - передав слова керівника оперативної крупи Микола Гуцуляк. .
Перед офіційним прощанням з усім особовим складом батальйону Володимир Шкідченко поговорив з військовими, які мали відправлятися першими двома рейсами. "Ви відбуваєте не на курорт, але ви не відірвані від збройних сил та держави. Це я вам обіцяю", - сказав членам батальйону міністр.
Потім він виступив з промовою перед усім особовим складом: "Керівництво держави, населення нашої держави змогло переконатись у високій підготовці батальйону. Ви будете виконувати відповідальне завдання держави... Погляди всієї України сьогодні прикуті до вас…Перед вами безумовно непросте завдання. Але рішення приймалось виважено і питання вашої особистої безпеки гарантоване", - виголосив Шкідченко.
Він також передав найкращі побажання військовим від Леоніда Кучми, який попри посаду головнокомандувача не приїхав "поблагословити" батальйон у нелегку дорогу. Проте, за словами Шкідченка, Кучма дав наказ щоденно доповідати про хід виконання завдань батальйоном.
Шкідченко побажав військовим спокійного перельоту і дочекатись того моменту, коли він знову зустрінеться з ними на аеродромі після виконання батальйоном свого завдання.
Проспівавши строєву бадьору пісню, військові рушили прощальним маршем. Під час марширування багато хто з них поглядом намагався виразити незворушність і гордість за виконання військового завдання. Проте, чи то через велику кількість відеокамер, чи то через заплаканих родичів, чи то через слова міністра про надважливість їхньої місії, але в деяких очах таки виднівся певний острах, нерішучість, і навіть стримувані сльози.
Коментарі рідних
"Я проти, щоб він їхав. Бо я його годувала, а зараз він змушений їхати. Але я його розумію. Ні я, його мати, ні його батько не маємо роботи. Він молодий. Йому треба грошей, треба оженитися, і він бачить, що ні батько, ні мати не допоможе йому. І дитина думає, що там йому заплатять тих пару долярів", - плачучи, розповіла мати старшини Івана Степана.
"Я йому кажу, не їдь, а він каже, ні бабо, навіть не говори. Він хоче їхати, вони всі хочуть. Вони на це налаштовані, що аж страшне", – сказала бабця члена батальйону Сергія Шукатка.
"Їх наша держава змушує їхати. Я їх розумію. Адже наша держава довела їх до того, що вони мусять їхати на війну заради жінок, заради дітей, щоб заробити гроші", - сказала одна з матерів.
"Їм наобіцяли гори-доли. Я просила його не їхати. Плакала. Але він каже, що поїде і все. Я ж не підписувала ніякої згоди", - говорить мати сержанта Володимира Ципка.
"Я особисто проти, бо я брав колись участь у військових діях. І знаю, що це таке. Але він каже, що то є його життя і він сам вирішуватиме", - сказав один із батьків Микола Гуменюк.
"Я своєму чоловікові довіряю. Він має свою голову. І я буду його чекати. Чого боятися? Треба молитися і все", - сказала молода дружина прапорщика Віктора Карпи. А його брат додав: "Я горджуся ним".
"У нас на селі на то страшно реагують. По телевізору такі страшні речі про Ірак показують. Наш син був підготовлений в Югославію, і радів, що їде. А тепер сказали, що в Кувейт мусить їхати. Тепер, хоч-не-хоч, а мусить їхати", – розповіли батьки капітана Василя Теремка.
Коментарі військових
Старший лейтенант Хитреня: "Їду з відчуттям, що нас там чекають і ми там потрібні. Мене сім’я відпускає".
Сергій Шлаковський: "Мені дозволу не потрібно, бо я доросла людина і знаю, що роблю. Їду в Кувейт із бажанням. Це для мене робота, за яку платять гроші.
Лейтенант Михайло Вершигора: "Та там усе нормально! Чого ви всі так переживаєте. Я радий, що нарешті їдемо. Пошвидше б у літак вже сісти. Адже п’ять місяців не знали чи поїдемо чи ні. Родина моя не створювала мені перепон, щоб я поїхав. Адже ж я військовий".
Начальник інформаційного відділу Микола Господар: "Якщо самі не будемо лізти, куди не треба, то все там буде з нами гаразд. Якщо на початковому етапі люди боялися, було страшно, то зараз навпаки хочуть їхати. А те що вони ходили в церкву причащатись є абсолютно нормальним. Острах є в моїх родичів, але категорично вони мене не відмовляють. Я, насамперед, хочу поїхати, щоб побачити щось нове. Я вже був в Югославії".
Молодший сержант Михайло Постаногов: "Їду з бадьорим відчуттям. Боязні немає. За батьків буду звичайно, переживати, як вони за нас переживають. Мене дружина відпустила без проблем, я постарався її втішити. Але вона все-одно хвилюється".
Регулювальник Валерій Перстинський: "Я їду, бо наша місія там потрібна. В мене є сім’я, родина і якщо піде зброя масового знищення, то це зачепить усіх. Батьків довго не вмовляв, я їм пояснив, що потрібно їхати. Вони були незадоволені, але вони мене зрозуміли".
