Атомний пиріг

<і>"Аліса сиділа на березі струмка, поставивши велике блюдо собі на коліна, і старанно водила ножем. – Нічого не розумію! – сказала вона Леву. – Я уже відрізала кілька шматків, а вони знову зростаються!
- Ти не вмієш поводитися із Задзеркальними пирогами,- зауважив Єдинорог.— Спочатку роздай усім пирога, а потім розріж його!"

Льюїс Керролл, "Аліса в Задзеркаллі"

Ядерна енергетика – один із найбільш ласих шматків української економіки. Вдало осідлавши потоки нейтронів, десятки наших співвітчизників сколотили собі багатомільйонні статки. Зараз у замкнутому контурі Національної атомної енергогенеруючої компанії зіштовхуються критичні маси політиків і бізнесменів.

Але головним контролюючим стрижнем процесу залишається президент Леонід Кучма. Він підсилює державний нагляд за роботою "Енергоатому", підтримуючи ідею концентрації фінансових потоків компанії. І з іншої сторони зіштовхує інтереси основних груп впливу таким чином, щоб атомні гроші перед президентськими виборами залишалися в одних руках.

Але структурні реформи не проводяться – "Енергоатом" трясе некерована політична реакція.

<і>Обережно! Політична радіація!

Гроші не пахнуть, і не "фонят". "Енергоатом" - не найбільша галузь нашої промисловості, і навіть не найприбутковіша, але її фінансовий, і особливо політичний потенціал дійсно важко переоцінити. За підсумками минулого року енергоринок одержав атомної електрики на 6,2 мільярди гривень.

Це половина всієї виробленої в Україні електроенергії. Причому виробництво здійснюється чітко за планом, – на відміну від теплових станцій АЕС не хвилює проблема, що завтра кинути в топку. Це дає атомній галузі стабільність і величезний ресурс впливу на багато ключових сфер української промисловості.

Тільки донецькі угруповання мають у своєму розпорядженні замкнутий цикл виробництва, спираючись на власну енергетичну базу. Інші вітчизняні ФПГ для постачання флагманів промисловості електрикою змушені вибудовувати автономні технологічні ланцюжки, у яких "Енергоатом" відіграє важливу роль.

Цей матеріал про стан справ у НАЕК підготовлений на основі незалежного аналізу, а також ряду зустрічей з нинішнім президентом "Енергоатому" – Сергієм Тулубом, главою Наглядової ради компанії – Андрієм Деркачем, колишнім президентом НАЕК Нуром Нігматулліним, співробітниками міністерства палива й енергетики, Ради національної безпеки й оборони, Національної комісії з регулювання електроенергетики, народними депутатами – членами комітету з питань ПЕК.

З деякими оцінками, особливо політичними, наші співрозмовники були не згодні, і ми самостійно розставили більшість акцентів.

З часів здобуття незалежності за шматки атомного пирога йде справжня війна. Лихий час первинного нагромадження йшов під акомпанемент контрольних пострілів і голосних тротилових феєрверків. Фінансові потоки атомної галузі на сімдесят-вісімдесят відсотків пішли в тінь, і основні доходи від використання безкоштовного російського ядерного палива одержала не держава, а комерсанти.

Про типовий механізм домовленостей з чиновниками охоче розповідає один колишній міністр енергетики. На початку дев'яностих до нього в кабінет по високій рекомендації зайшли на прийом два ввічливих "чисто конкретних" чоловіки, що принесли на підпис багатомільйонний документ. На додачу до підпису на стіл поставили важкий кейс, а у випадку відмови пролобіювати питання, пообіцяли запросто упакувати в такий кейс самого міністра. Вроздріб. Чиновник утік зі свого кабінету і ще швидше вилетів на пенсію. Це не анекдот. Тверді бізнесмени, що були зацікавлені в успіху "переговорів", дотепер працюють на енергоринку.

Було би перебільшенням говорити про те, що нинішній головний атомник Тулуб більш компетентний, ніж його попередники. "Енергоатом" - суб'єкт роботи енергоринку, і цілком залежить від діючих там правил гри. За Нігматулліна збір живих грошей складав 5-6 відсотків. За Броннікова – близько 35. За Недашківського і Тимошенко – близько 65.

Це було пов'язано з тим, що економіка країни була обплутана неліквідними фінансовими інструментами - векселями. Енергетика вважалася донором важкої промисловості, яку контролювали пропрезидентські ФПГ.

За валізи "готівки", яку бізнес відфутболював для фінансування політичних проектів олігархів, розплачувалася енергетика. НАЕК одержував від лояльних підприємців векселя замість грошей за електрику. Векселя фактично були кредитом, що "Енергоатом" у збиток собі видавав потрібним людям, які одержували гіперприбутки. Невелику частину доходів спритні ділки пускали на розкручування пропрезидентських партій, фракцій, з цього джерела частково фінансувалася виборча кампанія Кучми 1999 року. Оскільки закон нічого не забороняв, керівництво НАЕК могло без обмежень і обґрунтувань приймати векселя від кого завгодно, за власним бажанням або після дзвінка.

При цьому ринку цінних паперів в Україні фактично нема, і декілька посередників монополізували бізнес обміну векселів на готівку, так що компанія одержувала за векселями не більш 30 відсотків номіналу. Векселя на суму в 700-800 мільйонів гривень списані в якості безнадійних, оскільки фірми-векселедавиці спіткала доля контори "Роги й копита".

Робота уряду Ющенка, і особливо віце-прем'єра Тимошенко (яка не з чуток знає усі тонкості нагромадження капіталу з порожніх векселів), дозволила різко скоротити неліквідний фінансовий оборот. Сьогодні понад 97 відсотків коштів за електроенергію компанія одержує грішми.

<і>Критичні маси

У країні змінилася політична ситуація. Раніш основні ФПГ, побудовані навколо президента Кучми, просто нарощували свої офшорні біцепси за державний рахунок. Тепер, коли олігархи міцно вмонтувалися в держапарат, з'явилася мотивація до наповнення казенної калитки, якою учорашні флібустьєри стали безпосередньо розпоряджатися.

Президентські вибори 2004 року, побудова розвиненого олігархізму, виникнення перспективної опозиції як реакції на некомпетентний державний менеджмент, структуризація правлячої еліти, а головне – знос основних фондів виробництва, які уже не можна "доїти" у колишніх "безмежних" масштабах.

Ці й інші фактори призвели до необхідності упорядкувати роботу атомної енергетики. Дуже показовий прихід у НАЕК "вугляра" Тулуба. Симпатики Тулуба, захищаючи його призначення, стверджують, що для зупинки сніжної кулі боргових зобов'язань компанії, главі НАЕК не треба мати технічні допуски і вчені ступені – насамперед потрібна економічна програма уряду на енергоринку і допуск до президента. Треба мати можливість сказати "ні" хоча б частині посередників, і хоча б присоромити спритних директорів АЕС..

Скептики при цьому резонно зауважують, що всі ці можливості поки так і не дозволили урезонити окремих директорів, що зарвалися. Більш того – поки передчасно говорити про наявність серйозної програми уряду в енергетичному секторі.

Утім, поліпшення стану НАЕК аж ніяк не дає підстав говорити про швидке одужання. Атомна енергетика уражена системною кризою і причини її мають чіткий політичний акцент. Багаторічне недофінансування стандартів безпеки, про що відкрито заявляють закордонні експерти, недостатня фінансова ефективність, невиконання програм розвитку й відновлення основних фондів, непоправне падіння науково-дослідної роботи.

Якщо в 92-93 роках наша атомна галузь нічим не поступалася російській, і на рівних йшли переговори про об'єднання виробничого циклу, то на сьогоднішній день технологічний застій відкинув нас далеко назад. Росіяни розглядають українських атомників у кращому випадку як молодших партнерів, і підсилюють експансію на вітчизняний енергоринок. Фахівці однозначно стверджують, що майбутнє НАЕК тільки в тісній кооперації з Росією, причому на російських умовах.

"Енергоатом" потребує не косметичного ремонту, а в комплексної реформи, одночасно з реформою всього ринку енергетики. Зараз енергетика роздроблена технологічно. Між собою конкурують взаємозалежні галузі. Знов-таки з політичних і бюрократичних причин.

Наприклад, потужність Запорізької АЕС складає 6000 МВТ, але оскільки система ліній електропередачі "Укренерго" не модернізована, то виробляється 5300 МВТ. Без відновлення системи ЛЕП будівля нових атомних реакторів буде мати мінімальний ефект.

Загалом, будь-яка реформа вимагає прояви політичної волі. На жаль, - ця сама воля в незалежній Україні останні одинадцять років є величезним і незадоволеним дефіцитом. Апаратна бюрократична модель управління радянського зразка, за допомогою якої Кучма створив лояльну політичну еліту, не здатна до продукування будь-яких економічних ініціатив. Вона тільки функціонує. Сам президент займатися атомною галуззю не може в силу просто фізичної недостачі часу.

Та й узагалі, незабаром вибори, і змінювати правила гри на енергоринку правляча еліта не буде – знов-таки немає часу. Угоди комісії і прямі угоди з підприємствами підвищують надходження живих грошей, але цього не досить для вирішення тактичних задач.

Ніяких системних реформ раніше 2005 року в атомній енергетиці навіть розглядати ніхто не почне. У той же час у 2011 році теоретично постане необхідність виводити з експлуатації енергоблоки, що відробили.

Інвестиційний цикл у ядерній енергетиці складає 15 років. Причому для реалізації інвестицій Україна не має ні інфраструктури, ні програми розвитку. Фонд виведення з експлуатації атомних реакторів знаходиться в проекті вже півроку, тому що міненерго і "Енергоатом" ведуть завзяту боротьбу за право верховодити цим фондом. Леонід Данилович усі ці резони прекрасно розуміє, тому що з даного приводу президент прочитав цілу підшивку доповідних записок і експертних оцінок. Але делегувати комусь свої повноваження з контролю і реформування Кучма не може і не хоче.

В очах президента економічні реформи напередодні виборів загрожують можливою децентралізацією контролю над фінансовими потоками. По-перше, передаючи шматок влади, енергійний лідер одержує ініціативу й самостійність.

Судячи з прикладу Ющенка, система Кучми несумісна з будь-якою політичною самостійністю. По-друге, ця система передбачає побудову стримувань і противаг. Ця модель не інституціональна, а персоніфікована. Грубо кажучи, вплив "Жені" врівноважує вплив "Андрюши", а вплив "Колі" врівноважує вплив "Юри".

Таким чином, усі ці хлопці бігають на президентський диван, і розповідають про ворогів страшну правду, і просять схвалення в "Даниловича" (у "дідуся", у "татка"). Звичайно, вони не можуть зробити нічого корисного, оскільки заважають один одному. Але для Кучми головне, що вони не можуть зробити нічого, що суперечить його уявленням про політичний баланс.

Леонід Данилович розуміє, яким могутнім фінансовим інструментом є НАЕК. Коли прем'єр-міністром був Ющенко, "Енергоатомом" керував Недашківський. Будучи прекрасним фахівцем, він виконував у "Енергоатомі" суто технічні функції (утім, як і всі глави цієї компанії). Реальний менеджмент був зосереджений в уряді – у руках віце-прем'єра Тимошенко, а потім – Олега Дубини, і в посередницьких структурах. Тимошенко й Дубина через голову Міненерго реалізовували стратегію роботи НАЕК.

Наприклад, при Дубині, хазяїні "Криворіжсталі" одним з основних кредиторів "Енергоатому" був банк "Діамант", і сотні мільйонів фінансових потоків чомусь йшли через криворізьку філію банку. Тоді ж "Енергоатому" довелося взяти кредит у 1,3 мільярди гривень в Ощадбанку, що контролюється членом СДПУ(О) Плужниковим, під 30 відсотків річних (потім ставку знизили до 24-х). Кредит повертають дотепер, а на його погашення йдуть кредити інших банків узяті під 12,5—15 відсотків.

Ще в епоху впливу Горбуліна так склалося, що структура відомих бізнесменів Давида Жванія і Миколи Мартиненка, ЗАТ "Брінкфорд", одержала в НАЕК режим найбільшого сприяння. За Ющенка їхня діяльність одержала новий розмах. Вони були основними операторами "Енергоатому" по роботі з векселями, розшивали неплатежі, здійснювали постачання.

З різних причин компанія наробила боргів на сотні мільйонів гривень перед фірмами щасливих підприємців. В усьому цьому не було нічого дивного, адже "куратори" з уряду і "фаворити" з бізнесу були і є неодмінним атрибутом роботи "Енергоатому".

Але наближалися парламентські вибори, і в адміністрації президента стало очевидно, що Ющенко зможе виступити самостійним гравцем. А відома парочка, необережно увірувавши у швидку перемогу Віктора Андрійовича, висловила йому подяку у відчутній формі. Їхні політичні опоненти скористалися ситуацією. Після того, як декого вдалося переконати в тому, що Жванія і Мартиненко переплутали кишеню, їх відсторонили від атомного пирога.

Під гарячу руку потрапив і Недашківський, винний у тому, що співробітничав з бізнесменами, з якими сама влада наказувала мати справу. Раптом відразу спливли й інші його гріхи – наприклад, придбання в особисту власність квартири в Києві за 1 мільйон гривень (кожен новий керівник атомної енергетики виявляє моторошну безгосподарність з боку попередників, причому юридично невразливу).

З тих пір "Енергоатом" став об'єктом чергового переділу сфер впливу, що не закінчиться, зважаючи на все, до самих президентських виборів.

Експерти твердять про існування передумов до зміни керівництва компанії до президентських виборів. Справа не в тім, як Тулуб справляється зі своїми обов'язками. Просто він не має політичної ваги й зв'язків для завершення навіть косметичного ремонту фінансів компанії. Незважаючи на безліч спроб, він не може навести порядок із закупівлями товарно-матеріальних цінностей.

Боргова проблема – понад 5 мільярдів гривень, вирішується зовсім незадовільно, тому що гроші треба вибивати, а в запеклих олігархів так просто нічого не вирвеш. Обсяги запозичень навіть ростуть.

Тулуб намагався підвищити тарифи за виробництво електроенергії "Енергоатому". Не пройшло. Віце-прем'єр Гайдук улаштував йому голосний рознос. На думку віце-прем'єра підвищення тарифів спровокувало б непропорційний ріст оподатковування (а крім того це завдало би збитків вугільній промисловості, патронованій донецькою командою).

Досить резонансно, у всякому разі у вустах недоброзичливців Тулуба, звучать приклади господарської діяльності керівництва НАЕК. Бідні чиновники з делегації Євроатому були шоковані, коли на переговори про виділення Європейським союзом кредиту на підвищення безпеки українських АЕС, директор однієї станції приїхав на спортивній машині останньої моделі.

Тепер керівництво Євроатому, що готове реалізувати в Україні масштабний інвестиційний проект, буде ще більш вражене, коли побачить головний офіс кризової енергогенеруючої компанії. І баскетбольних розмірів кабінет для переговорів НАЕК, оздоблений мармуром, із крученими сходами, що ведуть у кімнату відпочинку.

Правда, Тулуб помітно скоротив чисельність центрального апарату (в апараті працювали члени 33 родин, пов'язаних прямими родинними стосунками; тепер багато сімейних уз розірвані). Президент компанії замкнув на собі особисто керування всіма платіжними документами по компаніях і станціях на суму понад 200 тисяч гривень. Це, звичайно, не зупиняє розтрати, але у всякому разі, тепер зрозуміло, з кого запитувати за нецільове використання коштів.

Зараз на ситуацію в НАЕК впливає дуже багато людей. Насамперед –президент Кучма. Потім власне Тулуб, віце-прем'єр Гайдук - представник донецького угруповання, глава Наглядової ради Деркач, впливовий опонент Тулуба й лідер великої ФПГ, міністр енергетики Єрмілов, який не має до президента "Енергоатому" теплих почуттів, глава "Укренерго" Лучников, глава НКРЕ Продан - особистий ворог Тулуба.

Неминуче буде відігравати активну роль і недавно призначений член наглядової ради Копилов, близький до першого віце-прем'єра Азарова. Директор кожної АЕС представляє окрему лобістську групу, у котру входить місцевий губернатор і власники провідних промислових гігантів області, де розташована станція.

Хто наступний? Серед атомників досить модна версія, що на посаду глави НАЕК претендує Деркач. Нам така версія видається непереконливою. Не стільки тому, що сам Андрій Леонідович її спростовує, скільки через відсутність реальних передумов.

Навіщо одержувати всі шишки за проблеми компанії, якщо її можна контролювати через третіх осіб? Узяти на себе відповідальність за керівництво атомною галуззю зараз може тільки керівник калібру Нігматулліна, Тулуба, Недашківського, Броннікова. Головне – політично залежний і добре обізнаний в тонкощах як матеріального, так і телефонного права.

<і>Латання дір

Зараз усі експерти говорять про необхідність оптимізації роботи "Енергоатому". Однак політичне лобіювання угруповань, що контролюють ядерний бізнес, не дозволяє хоча б упорядкувати роботу компанії. Слабке й несамостійне керівництво НАЕК і наглядова рада, що також нездатна ініціювати конструктивні реформи, не можуть реалізувати перспективні програми розвитку. Борги компанії дотепер не реструктуризовані. Єдина економічна політика відсутня.

Хоча АЕС не мають статусу юридичної особи, у "Енергоатомі" немає консолідованого балансу, і реальне керівництво не в курсі свого точного фінансового стану. Ще два роки тому в компанії навіть не було свого бюджету – річний кошторис витрат містився на одному аркуші. Зараз кількість аркушів збільшилася, але на реальний фінансовий план це ще не схоже. У бухгалтерії компанії аудиторам буде непросто розібратися.

Тут криється корінь тіньової платіжно-розрахункової системи. Фахівці стверджують, що зараз не менше чверті всього грошового обігу компанії проходить нелегально. Добре хоч схем відмивання грошей у нас винайдено безліч. Як і раніше використовуються векселі, як і раніше існують банки, від роботи яких у FATF волосся може стати сторчма. Директори АЕС, часто використовуючи величезні лобістські важелі, і нерідко - маленькі лобістські валізи, усе одно залишаються удільними князями.

Патріарх атомної енергетики Коровкін, віце-президент компанії й директор Рівненської станції в 2001 році, зробив широкий купецький жест – побудував красивий храм за 5 мільйонів гривень. Торік на балансі Південноукраїнської станції числився міський ринок. Усі станції мають масу господарських підприємств і інших неенергетичних проектів на зразок кінноспортивної школи.

Закупівлі устаткування і запасних частин НАЕК здійснює абсолютно нецивілізовано. Замість централізованих закупівель на конкурсній основі необхідного мінімуму запчастин, кожна станція на власний розсуд робить закупівлі в різних фірм за довільними цінами, зрозуміло, за пристойний відкат керівництву.

Тільки нещодавно введені централізовані закупівлі бензину і борної кислоти – у результаті вийшла більш ніж 20-процентна економія! Скільки десятків мільйонів може заощадити НАЕК, якщо уявити, що в реєстрі закупівель компанії 40 тисяч товарних позицій!

Як зазначив один високопоставлений експерт, "конкуренція західних фірм при роботі з українськими замовниками комплектуючих корумпує наших чиновників настільки, що це може загрожувати дотриманню стандартів безпеки, які Захід намагається змусити нас виконувати". Цікавий приклад – ще рік назад кожна станція самостійно закуповувала засоби керування захистом у різних посередницьких фірм, і в сумі на це витрачалося 22 мільйони доларів. Після проведення централізованих закупівель ці засоби для всіх АЕС минулого року закуплені за 14 мільйонів – 8 мільйонів економії на рівному місці!

За зведеними даними, АЕС зберігають на складах запчастин на суму 2,7 мільярди гривень. Справжню цінність цієї барахолки встановлюють компетентні органи. Так, Запорізька й Південноукраїнська станції закупили запасних радіодеталей на суму... 140 мільйонів гривень! Невже дбайливі директори АЕС планували відкрити радіоринок? Зараз ринкова вартість цих запасів не перевищує 10 мільйонів гривень.

Чисельність персоналу на станціях завищена в порівнянні з російськими на 40 відсотків, причому продуктивність у наших північних сусідів вище. Штатна чисельність не оптимізована. Якщо в РФ ремонтні роботи на блоках проводять підрядчики, то "Енергоатом" утримує 11,5 тисяч робітників.

Сховища відпрацьованого ядерного палива вводяться в експлуатацію в декількох місцях, хоча очевидно було б зберігати такі "подарунки" в одному місці, і заощадити на будівництві. Але чиновники "Енергоатому" не звикли заощаджувати. А результати їхньої компетентності через п'ять-шість років відчує вся енергетика й економіка країни, оскільки зараз проектний ресурс основних агрегатів АЕС у середньому зношений на 50 відсотків. Хоча рівень безпеки підвищується в порівнянні з попередніми роками, однак системи відновлення потужностей, будівлі нових блоків, продовження ресурсу є в наявності тільки в проектах.

Утім, необхідно відзначити, що всі ці проблеми аж ніяк не наслідок або зла воля. Злочинність – це нормальна реакція людини на ненормальні умови існування. Відповідальні й безвідповідальні чиновники НАЕК по-своєму інтерпретують анархічну модель економіки, що діє в країні. І в першу чергу – атомники копіюють методи роботи енергоринку, куди і замкнутий технологічний ланцюг виробництва.

Українська енергетика є донорською голкою, якою недбайливі лікарі штопають переламані кінцівки. Комплексної програми лікування не існує, тому що занадто багато хворих мозолів вона може зачепити. Наприклад, ті ж банки, що сидять на відмиванні грошей. У цих схемах бере участь більшість наших ФПГ.

Лобістські інтереси не дозволяють визначити майбутнє атомної галузі. Відсутність стратегії здається немислимим для нормальної європейської країни (ми навмисно не згадуємо концепцію розвитку енергетики 1995 року, бо документ нічого спільного з реальністю не має). Це нормально тільки для некомпетентної й корумпованої бюрократичної машини.

Невідомо, чи потрібна взагалі ядерна енергетика Україні? Можливо, галузь свідомо розвалюють, скажімо, таємні агенти партії зелених? Якою у перспективі має бути частка атомної генерації електроенергії – 50 відсотків, або 90, або 25? Відповіді не знає ніхто. І тому незліченні розпорядження президента реформувати вітчизняну енергетику перетворюються в порожній піар.

Усе це прекрасно розуміють фахівці, бізнесмени, олігархи, атомні генерали, усе це не раз доповідалося Кучмі, з викладками, розрахунками, колективними підписами. Але... Леонід Данилович у замкнутому контурі адміністрації президента заклопотаний тільки некерованими політичними реакціями. Вибори – головна техногенна катастрофа правлячої еліти. І президент щедро розкладає "Енергоатом" на різні тарілки, хоча атомний пиріг на шматки не ділиться...