Нація та її "Надія": випробування стосунків?
П'ятниця, 21 березня 2003, 10:14
Отже, ці цифри вже стали історією. Верховна Рада України 20 березня о 12 годині 53 хвилини 253-ма голосами проти 129-ти (за 7 таких, що утрималися) схвалила, мовою офіційного документа, "рішення президента України про направлення 19-го окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України до держави Кувейт для надання допомоги в захисті цивільного населення цієї держави від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території держави Кувейт".
Немає потреби переказувати дискусії, яка цьому передувала. Три опозиційні фракції (БЮТи, КПУ та СПУ) стояли на смерть і не дали законопроектові жодного голосу. Їхні лідери щедро наділяли США епітетами "світового жандарма", а антиіракську коаліцію порівнювали з "бандою". Втім, уся радикальна опозиція була одностайною: Кучма ризикує життями хлопців з укрбату, чи й взагалі втягуванням України в глобальний конфлікт, виключно в ім'я того, щоб "відмитися" від наслідків скандалу з "кольчугами".
Не менш одностайною була й позиція пропрезидентської "дев'ятки". Офіційно тут усі так само засуджували війну, але заявляли: якщо вона вже почалася, то обов'язок України - рятувати цивільне населення від можливих наслідків застосування зброї масового знищення. І, хоча НДП і "Демініціативи" й оголосили напередодні про "вільне" голосування своїх членів, в результаті лише по одному депутатові з цих фракцій (Шевчук та "бунтівний" Плющ) натиснули на кнопку "проти". Очевидно, Кучмі таки залежало на результатах цього голосування, й підготовча робота до нього велася вельми й вельми ретельно.
За таких умов усе визначала позиція "Нашої України". І фракція Блоку Віктора Ющенка вагомо схилила шалі терезів на користь президентського законопроекту, віддавши йому 44 голоси проти 24-х (при цьому утрималось - 6, не голосувало - 6, були відсутні -22; називаю також і ці цифри, бо високий відсоток відсутніх так само свідчить про бажання багатьох уникнути відповідальності за ухвалення остаточного рішення).
Очевидно, далеко не всі із середовища "Нашої України", хто проголосував "за", зробили це внаслідок тиску з Банкової. Важко уявити, скажімо, щоб Чорновіл міг піддатися на будь-який тиск, - він був щиро переконаний, що за нинішніх умов війни, яка вже почалася, присутність укрбату на Близькому Сході відповідатиме далекосяжним національним інтересам України. Важко припустити так само, що за будь-яких умов міг би проголосувати "проти" Зварич - один із найстійкіших "проамериканістів" української політики.
Але для самого лідера фракції голосування з питання укрбату насправді було справою болючою. Охоче вірю, що Віктор Андрійович схилявся до підтримки української виправи в зону Перської затоки навіть до його розмови з Кучмою, що відбулася напередодні.
Проте він не міг не зважати й на ту обставину, що переважна більшість українців налаштована різко проти війни з Іраком (цю неприязнь вже почали активно використовувати аутсайдери минулої кампанії - Вітренко й "зелені").
Тому промову Ющенка було витримано за класичним каноном: сказати багато, не сказавши нічого. Для початку лідер "Нашої України" закликав керуватися "не польським, не американським, не російським інтересом, а українським". По тому наголосив: "Перше. У питанні війни й світу Україна має стати на позицію контролю ООН над конфліктом. Друге. У питанні про війну й наслідки – мінімізувати наслідки і надати необхідну миротворчу допомогу. Третє - ніякого таємного голосування".
Насамкінець Ющенко покартав президента, який не з'явився до зали засідання при розгляді такого доленосного питання, а далі протиставив "політиків", які дбають про національний інтерес - "політиканам", що переймаються лишень особистою вигодою.
Але коли на табло спалахнули результати - всім усе стало зрозуміло. І хоча сам Ющенко не голосував, а його брат Ющенко - передбачливо утримався, "Наша Україна" віддала за президентський законопроект саме стільки голосів, щоб він пройшов із значним запасом. Так, "проти" проголосували всі відомі "нашоукраїнські" "радикали" (Філенко, Стецьків, Жовтяк, Оробець, Яворівський та інші - за винятком уже згадуваного Чорновола).
"Проти" був навіть Омельченко-молодший, який порушив був колись фракційну дисципліну при голосуванні за прем'єра Януковича. Але по тому, як дружно проголосували "за" ті, хто складає кістяк фракції, видно: із боку лідера існувала достатньо чітка рекомендація - президентський законопроект підтримати.
Далекосяжні наслідки такого кроку Ющенка передбачити наразі важко. Сьогодні вже зрозуміло - він далеко не полегшив пошуки порозуміння в таборі опозиції. По свіжих слідах дехто з лав "трійки" відкрито поспішив назвати лідера "наших" "кучмістом".
Але навряд чи слід драматизувати саме ці заяви. Лідери "трійки" чудово розуміють, що парламентська вага "Нашої України" дорівнює вазі їхніх фракцій, разом узятих, - і тому рано чи пізно знову почнуть домовлятися. Важливіше інше.
За сприятливого розвитку подій (коли американці з британцями швидко увійдуть до Багдаду "малою кров'ю", а українські хлопці повернуться додому без втрат) не виключено, що Ющенко ще отримає дивідендів від результатів голосування своєї фракції.
Втім, значно більші дивіденди отримає Кучма, якому в США напевно ж пробачать давні гріхи з "Кольчугами" (не кажу вже про те, що декого з українських громадян такий розвиток подій переконає, - їхній президент є таки сильним і далекоглядним лідером).
Але якщо війна в Іраку виявиться таки важкою і кровопролитною, а виправа укрбату на Схід - пов'язаною з жертвами серед особового складу, то участь лідера "Нашої України" в ухваленні рішення від 20 березня може стати вагомим козирем у руках тих, хто веде цілеспрямовану й продуману кампанію задля того, щоб нація таки розчарувалася у своїй "Надії".
Тому не виключено, що українські виборці (цього разу - переважно сходу й півдня, де війна особливо непопулярна) отримають невдовзі чергове послання "псевдо-Ющенка", де той велемовно захищатиме солідарність із американцями в справі повалення Саддама і відновлення демократії, заради яких не шкода ані кількох життів наших хлопців, ані кількох десятків мільйонів з нашого бюджету.
В кожному разі - в українській внутрішній політиці з'явився вагомий зовнішній чинник, не враховувати який вже не вдасться.
Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
Немає потреби переказувати дискусії, яка цьому передувала. Три опозиційні фракції (БЮТи, КПУ та СПУ) стояли на смерть і не дали законопроектові жодного голосу. Їхні лідери щедро наділяли США епітетами "світового жандарма", а антиіракську коаліцію порівнювали з "бандою". Втім, уся радикальна опозиція була одностайною: Кучма ризикує життями хлопців з укрбату, чи й взагалі втягуванням України в глобальний конфлікт, виключно в ім'я того, щоб "відмитися" від наслідків скандалу з "кольчугами".
Не менш одностайною була й позиція пропрезидентської "дев'ятки". Офіційно тут усі так само засуджували війну, але заявляли: якщо вона вже почалася, то обов'язок України - рятувати цивільне населення від можливих наслідків застосування зброї масового знищення. І, хоча НДП і "Демініціативи" й оголосили напередодні про "вільне" голосування своїх членів, в результаті лише по одному депутатові з цих фракцій (Шевчук та "бунтівний" Плющ) натиснули на кнопку "проти". Очевидно, Кучмі таки залежало на результатах цього голосування, й підготовча робота до нього велася вельми й вельми ретельно.
За таких умов усе визначала позиція "Нашої України". І фракція Блоку Віктора Ющенка вагомо схилила шалі терезів на користь президентського законопроекту, віддавши йому 44 голоси проти 24-х (при цьому утрималось - 6, не голосувало - 6, були відсутні -22; називаю також і ці цифри, бо високий відсоток відсутніх так само свідчить про бажання багатьох уникнути відповідальності за ухвалення остаточного рішення).
Очевидно, далеко не всі із середовища "Нашої України", хто проголосував "за", зробили це внаслідок тиску з Банкової. Важко уявити, скажімо, щоб Чорновіл міг піддатися на будь-який тиск, - він був щиро переконаний, що за нинішніх умов війни, яка вже почалася, присутність укрбату на Близькому Сході відповідатиме далекосяжним національним інтересам України. Важко припустити так само, що за будь-яких умов міг би проголосувати "проти" Зварич - один із найстійкіших "проамериканістів" української політики.
Але для самого лідера фракції голосування з питання укрбату насправді було справою болючою. Охоче вірю, що Віктор Андрійович схилявся до підтримки української виправи в зону Перської затоки навіть до його розмови з Кучмою, що відбулася напередодні.
Проте він не міг не зважати й на ту обставину, що переважна більшість українців налаштована різко проти війни з Іраком (цю неприязнь вже почали активно використовувати аутсайдери минулої кампанії - Вітренко й "зелені").
Тому промову Ющенка було витримано за класичним каноном: сказати багато, не сказавши нічого. Для початку лідер "Нашої України" закликав керуватися "не польським, не американським, не російським інтересом, а українським". По тому наголосив: "Перше. У питанні війни й світу Україна має стати на позицію контролю ООН над конфліктом. Друге. У питанні про війну й наслідки – мінімізувати наслідки і надати необхідну миротворчу допомогу. Третє - ніякого таємного голосування".
Насамкінець Ющенко покартав президента, який не з'явився до зали засідання при розгляді такого доленосного питання, а далі протиставив "політиків", які дбають про національний інтерес - "політиканам", що переймаються лишень особистою вигодою.
Але коли на табло спалахнули результати - всім усе стало зрозуміло. І хоча сам Ющенко не голосував, а його брат Ющенко - передбачливо утримався, "Наша Україна" віддала за президентський законопроект саме стільки голосів, щоб він пройшов із значним запасом. Так, "проти" проголосували всі відомі "нашоукраїнські" "радикали" (Філенко, Стецьків, Жовтяк, Оробець, Яворівський та інші - за винятком уже згадуваного Чорновола).
"Проти" був навіть Омельченко-молодший, який порушив був колись фракційну дисципліну при голосуванні за прем'єра Януковича. Але по тому, як дружно проголосували "за" ті, хто складає кістяк фракції, видно: із боку лідера існувала достатньо чітка рекомендація - президентський законопроект підтримати.
Далекосяжні наслідки такого кроку Ющенка передбачити наразі важко. Сьогодні вже зрозуміло - він далеко не полегшив пошуки порозуміння в таборі опозиції. По свіжих слідах дехто з лав "трійки" відкрито поспішив назвати лідера "наших" "кучмістом".
Але навряд чи слід драматизувати саме ці заяви. Лідери "трійки" чудово розуміють, що парламентська вага "Нашої України" дорівнює вазі їхніх фракцій, разом узятих, - і тому рано чи пізно знову почнуть домовлятися. Важливіше інше.
За сприятливого розвитку подій (коли американці з британцями швидко увійдуть до Багдаду "малою кров'ю", а українські хлопці повернуться додому без втрат) не виключено, що Ющенко ще отримає дивідендів від результатів голосування своєї фракції.
Втім, значно більші дивіденди отримає Кучма, якому в США напевно ж пробачать давні гріхи з "Кольчугами" (не кажу вже про те, що декого з українських громадян такий розвиток подій переконає, - їхній президент є таки сильним і далекоглядним лідером).
Але якщо війна в Іраку виявиться таки важкою і кровопролитною, а виправа укрбату на Схід - пов'язаною з жертвами серед особового складу, то участь лідера "Нашої України" в ухваленні рішення від 20 березня може стати вагомим козирем у руках тих, хто веде цілеспрямовану й продуману кампанію задля того, щоб нація таки розчарувалася у своїй "Надії".
Тому не виключено, що українські виборці (цього разу - переважно сходу й півдня, де війна особливо непопулярна) отримають невдовзі чергове послання "псевдо-Ющенка", де той велемовно захищатиме солідарність із американцями в справі повалення Саддама і відновлення демократії, заради яких не шкода ані кількох життів наших хлопців, ані кількох десятків мільйонів з нашого бюджету.
В кожному разі - в українській внутрішній політиці з'явився вагомий зовнішній чинник, не враховувати який вже не вдасться.
Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
