"Справа Черкаського міліціонера" як провокація проти вільної преси
Понеділок, 17 березня 2003, 11:31
Вранці, 4 березня начальник обласного УМВС Черкаської області у своєму робочому кабінеті здійснив спробу самогубства, вистреливши собі у голову з табельного пістолета. Як сказав прокурор області Олександр Литвин, це був бойовий пістолет "Форт".
У той же день до Черкас прибув для проведення службового розслідування заступник держсекретаря МВС України Микола Ануфрієв. Він же оприлюднив зміст однієї з передсмертних записок, залишених генералом. У ній Олег Кочегаров просив звинувачувати у своїй майбутній смерті відому черкаську журналістку-правозахисницю Валентину Васильченко.
Деякі ЗМІ повідомили навіть, що саме проти Васильченко порушена кримінальна справа. Пізніше, на прес-конференції, прокурор області Олександр Литвин заявив, що кримінальна справа за фактом спроби самогубства дійсно порушена за ст. 120 КК, але "не проти Васильченко". Зі слів прокурора, "сьогодні ніхто ні у чому Валентину Васильченко не звинувачує".
Литвин сказав, що створена спеціальна оперативно-слідча група, яка і повинна встановити всі обставини справи. Зараз відомо, що генерал Кочегаров залишив три записки. Одну з них він поклав на своє крісло - у цій записці названо ім'я офіцера МВС, який хотів ніби це крісло зайняти. Ім'я прокурор назвати відмовився (тепер це ім'я відоме, тижневик "2000" опублікував текст записки: "Крісло для Дернового, він дуже його хотів і багато витратив на це").
На питання журналістів, чи можна дізнатися точний зміст усіх записок, відповідь пішла негативна: "це може негативно відбитися на ході досудового розслідування". Чому ж тоді високий міліцейський чин Ануфрієв вважав за можливе оприлюднити зміст записки зі згадкою імені журналістки Васильченко, хіба це не може відбитися на ході слідства?
Це питання на прес-конференції звучало неодноразово у різних формулюваннях, але чіткої відповіді на нього представники ЗМІ так і не отримали (зараз тексти вже опубліковані, причому записка про Васильченко публікується різними виданнями по-різному). Проте, прокурор зазначив, що "якщо факти не підтвердяться", то журналістка зможе оскаржити те чи інше висловлювання посадових осіб у суді. Які саме факти? Поки ретельно перевіряються інші факти, а саме - факти, викладені у циклі публікацій 2000 року Валентини Васильченко "Христинівський синдром". Про це варто нагадати детальніше.
Публікації у "Антені" 2000 року, об'єднані цією назвою, дійсно розповідали про страшні речі. Якщо стисло: підприємець Віктор Онищак, батько трьох дітей, доставив до райвідділу міліції курокрада.
Після п'ятигодинної "бесіди" із міліціонерами той… помер. У вбивстві звинуватили Онищака. Коли останній став заявляти, що вбивць треба шукати у міліції, йому під двері підкинули жалобні вінки й труну, потім побили ледь не до смерті. Був скоєний замах і ще на одного героя публікацій. Про загрозу замаху Валентина Васильченко попереджала правоохоронні органи - марно, до жодних заходів ніхто не вдався. Незабаром замах був скоєний уже на неї саму, лише завдяки щасливій випадковості журналістка залишилася жива.
Суд виправдав Віктора Онищака. Бандитів, які здійснювали замах, зрозуміло, не знайшли. Тепер МВС твердить: на 70% факти, викладені у публікаціях, не підтвердилися. А до суду не подавали… через милосердя до Васильченко. У жалісливість МВС не дуже віриться. А що саме "не підтвердилося" - хотілося б дізнатися по пунктах. Можливо, ніхто ні на кого не робив замах, а людина, доставлена до райвідділу, де і загибла, воскресла?
Можливо, міліція знайшла бандитів, які скоїли замах на життя журналістки? З чого випливають ці самі "70"%?
Зі слів Литвина, на генерала Кочегарова "чинився моральний тиск" і "є дані, що хтось використав сім'ю В'ячеслава Романовського (начальника Черкаського райвідділу, який покінчив із собою 5 лютого) для вчинення такого тиску. Як відомо, близькі Романовського звинуватили у доведенні його до самогубства саме генерала Кочегарова.
Литвин повідомив, що батько Романовського дзвонив генералу і "називав його вбивцею", а генерал "важко це переживав". Свої інтереси рідні і близькі Романовського довірили представляти Валентині Васильченко. Немає сумнівів, що прокуратура має на увазі саме її. І губернатор, виступаючи перед колективом ОДТРК "Рось", натякав на неї, коли говорив про "цькування" генерала з боку сім'ї Романовських.
Отже, кривить душею прокурор, коли говорить, що "Васильченко ніхто ні у чому не звинувачує"? Схоже, версія одна - правда, "сценаристи" прорахувалися, не помітили, що про "справу Романовського" Васильченко не писала. Не біда: не писала, так "організовувала"!
Можливо, зіграли свою роль й інші чинники, наприклад, колективний лист відставних і діючих офіцерів, які критикують стиль керівництва УМВС. До речі, джерела в УМВС у неофіційному порядку повідомляють, що з тими, хто цей лист підписав, зараз "активно розбираються". В офіційному ж порядку заявляють, що ті, хто підписав лист, або "звільнилися до Кочегарова", або "бачили генерала тільки на свята". Чому ж вони підписували лист - залишається загадкою…
Прокурор заявив, що "Валентина Васильченко була запрошена на прес-конференцію, але чомусь не прийшла".
Сама Васильченко повідомила, що тепер "не піде до прокуратури без повістки і без адвоката". Як відомо, за згодою з Інститутом Масової Інформації, інтереси журналістки буде захищати відомий адвокат Богдан Ференц.
"Мене фактично звинуватили у доведенні до самогубства генерала Кочегарова, що б там не говорив прокурор, - заявила Васильченко. - Тому без свого адвоката я не переступлю поріг прокуратури". Васильченко також зазначила, що "все це дуже схоже на політичну провокацію - недаремно генпрокурор Піскун уже скористався цими фактами для аргументації своєї пропозиції повернути статтю про кримінальну відповідальність за наклеп".
Стурбованість з приводу дивно поквапних і безпідставних (крім генеральської записки, є ж і здоровий глузд) обвинувачень на адресу Васильченко вже висловили голова НСЖУ Ігор Лубченко і голова парламентського Комітету з питань свободи слова і інформації Микола Томенко. Можливо, вони все ж не до кінця усвідомлюють серйозність ситуації. Васильченко повідомила колегам, що через знайомих деякі "доброзичливці" порадили їй "заспокоїтися" - інакше "підкинуть наркотики чи грохнуть". А що, у нас це неможливо? У нас, як показують не тільки останні події, можливо все. Ми поки не знаємо, що саме відбулося й відбувається в УМВС.
Схоже, що міністерство обрало дуже зручний, але абсолютно безперспективний з точки зору встановлення істини шлях. Не виключено, що цією ж доріжкою рушило і слідство. Що ж… Валентина Васильченко висловила надію, що "генерал виживе, і сам про все розкаже".
У зв'язку з "справою Кочегарова" вже не вперше звучать заклики "закрутити гайки" пресі і повернути до Кримінального кодексу статтю, що передбачає покарання за наклеп. Такою ініціативою встигли позначитися Генпрокурор Святослав Піскун, його підлеглий - прокурор Черкаської області Олександр Литвин, а тепер ще й голова Черкаської облдержадміністрації (він же і лідер об'єднаних соціал-демократів у регіоні) Вадим Лешенко.
Під час зустрічі з журналістами обласної державної телерадіокомпанії губернатор заявив, що він вражений тим, що трапилося в УМВС і вважає, що спроба самогубства, скоєна начальником управління генерал-лейтенантом Олегом Кочегаровим - "трагедія для нас усіх". Вадим Лешенко, здається, цілком розділяє дивну версію, що у тому, що трапилося, винна преса.
"Після аналізу опублікованих матеріалів, в тому числі у "Дзеркалі тижня", хочу назвати такі цифри, - сказав губернатор. - У 2002 році в області розкрито 8579 злочинів, за кожним із них - понівечені долі людей. Жахливо, що люди, які кожен день йдуть практично на бій, протистоять кримінальному світу, ризикуючи своїм життям, дістають таку негативну оцінку у пресі".
Тут виникає сумнів у тому, що губернатор дійсно уважно прочитав статтю у "Дзеркалі тижня" - здається, там немає жодної негативної оцінки людей, які "ризикують своїм життям" і "протистоять кримінальному світу" - мова там взагалі йде про інше. Не зовсім зрозуміло, про які інші "опубліковані матеріали" говорив голова Черкаської ОДА, адже, здається, не було публікацій, в яких всій міліції, без розбору, давалася б "негативна оцінка".
Губернатор повідомив, що проінформований про зміст записки Кочегарова, з якої "можна зробити висновок, що до такого вчинку (спроби самогубства) Кочегарова підштовхнули публікації у засобах масової інформації, зокрема несправедливі й необґрунтовані обвинувачення з приводу самогубства начальника Черкаського райвідділу УМВС Романовського". Тут знову підміна понять! Адже генерала Кочегарова звинувачували у цьому не ЗМІ, а близькі Романовського, преса - лише писала про цей факт (а повинна була, очевидно, мовчати?).
Навіщо ж таке підтасовування? А ось навіщо (цитуємо офіційне повідомлення прес-служби ОДА): "У зв'язку з цим голова облдержадміністрації заявив про необхідність відновлення у Кримінальному кодексі статті про відповідальність за наклеп, а також закликав журналістів керуватися нормами загальнолюдської моралі у кожній публікації (мабуть, губернатор всерйоз підозрює, що працівники пера керуються чимось іншим?), пам'ятати, що слово має велику вагу і, недбало кинуте, воно іноді може позбавити людину життя".
Начебто і заперечити нема чого проти сентенції про "вагу слова", тільки виступ губернатора прозвучав по радіо на всю область, а він назвав прізвище журналістки Валентини Васильченко у контексті міліцейської версії спроби самогубства генерала Кочегарова (МВС, як відомо, дуже серйозно поставилося саме до тієї з трьох залишених генералом записок, де назване ім'я журналістки).
З повідомлення прес-служби ОДА прізвище зникло, але - слово ж прозвучало! Як витримати цю справжню кампанію цькування, розкручену міліцією і підхоплену на різних рівнях, самій журналістці, її рідним? Вину Валентини Васильченко ніхто поки не довів, більш того, із слів прокурора області Литвина, її взагалі поки "ніхто не звинувачує". Але відмінюють її ім'я на кожному розі. Раніше, ніж вчити журналістів "загальнолюдської моралі", чиновникам не заважало б почати з себе і самим її дотримуватися.
Ще про слова. В інтерв'ю "Дзеркалу тижня" представник УМВС підполковник Андрій Рогульський говорить, що "був випадок, коли один із наших співробітників звернувся до суду з позовом. Але коли ми дізналися, що вона (із контексту слідує, що Васильченко) за рішенням суду повинна буде заплатити щось на зразок 50 тисяч гривень, Олег Дмитрович (Кочегаров) попросив зняти це питання". Так ось, позов був, але не до Валентини Васильченко, а до газети "Місто", що описала мистецтва чорнобаївських міліціонерів, які знущалися над двома затриманими хлопчиками 9-ти і 10-ти років (!). Від них вимагали зізнатися у крадіжці, якої вони не здійснювали.
Пізніше піймали справжніх злодіїв. Газета "Місто", щоб не зв'язуватися, вважала за краще надрукувати надіслане до редакції спростування. Після цього темою зайнялася Васильченко й опублікувала два матеріали в "Антені". Зокрема, у матеріалі цитувалася постанова Чорнобаївської райпрокуратури, яка визнала, що міліціонери застосували до дітей фізичну силу, погрожували, лаялися матом - словом, перевищили службові повноваження (ст. 166 КК України). Міліціонери відбулися доганами. Васильченко вважає - дуже легко відбулися. Але навіщо ж сьогодні знадобилося плутати "Місто" із "Антеною" і кидати тінь?
Нарешті, слова набувають металевого присмаку. В останні дні на адресу самої журналістки і на адресу редакції "Антена" надійшли неприкриті погрози. Васильченко радять "заспокоїтися", а "Антені" анонім по телефону повідомляє, що і газета, і Васильченко "дострибалися". Редактор "Антени" Валерій Воротнік звернувся з цього приводу в УМВС і до УСБУ, редакція оприлюднила спеціальну заяву. Майже відразу ж до редакції (уночі!) електронною поштою приходить лист від начальника Черкаського УБОЗ Мікіши з вимогою дати спростування версії "справи Кочегарова", опублікованої на сайті газети. Збіги, збіги… Журналісти у Черкасах не дуже схильні вірити у випадковості.
Далеко не всі співробітники міліції готові погодитися з версією МВС. Зараз черкаські газети друкують листи (не завжди підписані, із зрозумілих причин) і коментарі офіцерів міліції. Підполковник міліції, 25 років вислуги: "Те, що пишуть у пресі, що неначе причиною спроби самогубства Кочегарова стала журналістка - це маячня. Детонатор закладений у самій системі МВС. Де таке було, щоб начальник РВВС "вибивав" гроші на обмундирування, на зарплату у "спонсорів"?..
Цих, "крутих", із золотими ланцюгами ми ганяли, як вовків у засідці, а потім мені кажуть в управлінні: "Піди, попроси у них зарплату". Такого ніколи не було і не буде. Тому я написав рапорт…" ("Об'єктив", №11,2003). "Вечірні Черкаси" публікують лист колишнього співробітника УМВС Івана Біловчука, який вважає, що смерть начальника Черкаського райвідділу Романовського "стала наслідком політики, яка проводиться керівництвом МВС України, зокрема й керівництвом УМВС у Черкаській області" - політики, направленої на "тотальне приховування злочинів". В іншій газеті підполковник у відставці, який не захотів себе назвати, питає, чому до Німеччини привезли українського генерала на лікування, тоді як нам "чорнобильських дітей лікувати нема на що, хоч вони ні у чому не винні".
Тижневик "Антена" публікує "Крик міліцейської душі" - офіцер міліції описує у подробицях механізм корупції у правоохоронних органах. І це тільки початок - "справа Кочегарова" багатьох у міліції змусила подивитися тверезим поглядом на ситуацію, яка там склалася. У приватних бесідах звучить одне слово - "катастрофа". І в усьому цьому винна преса?
P.S. Генерал Кочегаров наразі знаходиться на лікуванні у Німеччині. Точне його місцезнаходження не повідомляється. Немає також докладної інформації про стан його здоров'я, відомо лише, що стан "стабільний".
Читайте також:
НАЧАЛЬНИК ОБЛАСНОЇ МІЛІЦІЇ ВИРІШИВ ПОКІНЧИТИ З ЖИТТЯМ ЧЕРЕЗ ЖУРНАЛІСТКУ?
Чому намагався покінчити із собою начальник Черкаської міліції?
Правоохоронець міг застрелитися через матеріал 2000 року, вважає міліція
Міліціонер хотів убити себе через конфлікт із міністром Смірновим?
Черкаському міліціонеру зробили ще одну операцію
Спалення вінків на могилі міліціонера - попередження журналістці?
Черкаські міліціонери подадуть до суду на журналістів?
У той же день до Черкас прибув для проведення службового розслідування заступник держсекретаря МВС України Микола Ануфрієв. Він же оприлюднив зміст однієї з передсмертних записок, залишених генералом. У ній Олег Кочегаров просив звинувачувати у своїй майбутній смерті відому черкаську журналістку-правозахисницю Валентину Васильченко.
Деякі ЗМІ повідомили навіть, що саме проти Васильченко порушена кримінальна справа. Пізніше, на прес-конференції, прокурор області Олександр Литвин заявив, що кримінальна справа за фактом спроби самогубства дійсно порушена за ст. 120 КК, але "не проти Васильченко". Зі слів прокурора, "сьогодні ніхто ні у чому Валентину Васильченко не звинувачує".
Литвин сказав, що створена спеціальна оперативно-слідча група, яка і повинна встановити всі обставини справи. Зараз відомо, що генерал Кочегаров залишив три записки. Одну з них він поклав на своє крісло - у цій записці названо ім'я офіцера МВС, який хотів ніби це крісло зайняти. Ім'я прокурор назвати відмовився (тепер це ім'я відоме, тижневик "2000" опублікував текст записки: "Крісло для Дернового, він дуже його хотів і багато витратив на це").
На питання журналістів, чи можна дізнатися точний зміст усіх записок, відповідь пішла негативна: "це може негативно відбитися на ході досудового розслідування". Чому ж тоді високий міліцейський чин Ануфрієв вважав за можливе оприлюднити зміст записки зі згадкою імені журналістки Васильченко, хіба це не може відбитися на ході слідства?
Це питання на прес-конференції звучало неодноразово у різних формулюваннях, але чіткої відповіді на нього представники ЗМІ так і не отримали (зараз тексти вже опубліковані, причому записка про Васильченко публікується різними виданнями по-різному). Проте, прокурор зазначив, що "якщо факти не підтвердяться", то журналістка зможе оскаржити те чи інше висловлювання посадових осіб у суді. Які саме факти? Поки ретельно перевіряються інші факти, а саме - факти, викладені у циклі публікацій 2000 року Валентини Васильченко "Христинівський синдром". Про це варто нагадати детальніше.
Публікації у "Антені" 2000 року, об'єднані цією назвою, дійсно розповідали про страшні речі. Якщо стисло: підприємець Віктор Онищак, батько трьох дітей, доставив до райвідділу міліції курокрада.
Після п'ятигодинної "бесіди" із міліціонерами той… помер. У вбивстві звинуватили Онищака. Коли останній став заявляти, що вбивць треба шукати у міліції, йому під двері підкинули жалобні вінки й труну, потім побили ледь не до смерті. Був скоєний замах і ще на одного героя публікацій. Про загрозу замаху Валентина Васильченко попереджала правоохоронні органи - марно, до жодних заходів ніхто не вдався. Незабаром замах був скоєний уже на неї саму, лише завдяки щасливій випадковості журналістка залишилася жива.
Суд виправдав Віктора Онищака. Бандитів, які здійснювали замах, зрозуміло, не знайшли. Тепер МВС твердить: на 70% факти, викладені у публікаціях, не підтвердилися. А до суду не подавали… через милосердя до Васильченко. У жалісливість МВС не дуже віриться. А що саме "не підтвердилося" - хотілося б дізнатися по пунктах. Можливо, ніхто ні на кого не робив замах, а людина, доставлена до райвідділу, де і загибла, воскресла?
Можливо, міліція знайшла бандитів, які скоїли замах на життя журналістки? З чого випливають ці самі "70"%?
Зі слів Литвина, на генерала Кочегарова "чинився моральний тиск" і "є дані, що хтось використав сім'ю В'ячеслава Романовського (начальника Черкаського райвідділу, який покінчив із собою 5 лютого) для вчинення такого тиску. Як відомо, близькі Романовського звинуватили у доведенні його до самогубства саме генерала Кочегарова.
Литвин повідомив, що батько Романовського дзвонив генералу і "називав його вбивцею", а генерал "важко це переживав". Свої інтереси рідні і близькі Романовського довірили представляти Валентині Васильченко. Немає сумнівів, що прокуратура має на увазі саме її. І губернатор, виступаючи перед колективом ОДТРК "Рось", натякав на неї, коли говорив про "цькування" генерала з боку сім'ї Романовських.
Отже, кривить душею прокурор, коли говорить, що "Васильченко ніхто ні у чому не звинувачує"? Схоже, версія одна - правда, "сценаристи" прорахувалися, не помітили, що про "справу Романовського" Васильченко не писала. Не біда: не писала, так "організовувала"!
Можливо, зіграли свою роль й інші чинники, наприклад, колективний лист відставних і діючих офіцерів, які критикують стиль керівництва УМВС. До речі, джерела в УМВС у неофіційному порядку повідомляють, що з тими, хто цей лист підписав, зараз "активно розбираються". В офіційному ж порядку заявляють, що ті, хто підписав лист, або "звільнилися до Кочегарова", або "бачили генерала тільки на свята". Чому ж вони підписували лист - залишається загадкою…
Прокурор заявив, що "Валентина Васильченко була запрошена на прес-конференцію, але чомусь не прийшла".
Сама Васильченко повідомила, що тепер "не піде до прокуратури без повістки і без адвоката". Як відомо, за згодою з Інститутом Масової Інформації, інтереси журналістки буде захищати відомий адвокат Богдан Ференц.
"Мене фактично звинуватили у доведенні до самогубства генерала Кочегарова, що б там не говорив прокурор, - заявила Васильченко. - Тому без свого адвоката я не переступлю поріг прокуратури". Васильченко також зазначила, що "все це дуже схоже на політичну провокацію - недаремно генпрокурор Піскун уже скористався цими фактами для аргументації своєї пропозиції повернути статтю про кримінальну відповідальність за наклеп".
Стурбованість з приводу дивно поквапних і безпідставних (крім генеральської записки, є ж і здоровий глузд) обвинувачень на адресу Васильченко вже висловили голова НСЖУ Ігор Лубченко і голова парламентського Комітету з питань свободи слова і інформації Микола Томенко. Можливо, вони все ж не до кінця усвідомлюють серйозність ситуації. Васильченко повідомила колегам, що через знайомих деякі "доброзичливці" порадили їй "заспокоїтися" - інакше "підкинуть наркотики чи грохнуть". А що, у нас це неможливо? У нас, як показують не тільки останні події, можливо все. Ми поки не знаємо, що саме відбулося й відбувається в УМВС.
Схоже, що міністерство обрало дуже зручний, але абсолютно безперспективний з точки зору встановлення істини шлях. Не виключено, що цією ж доріжкою рушило і слідство. Що ж… Валентина Васильченко висловила надію, що "генерал виживе, і сам про все розкаже".
У зв'язку з "справою Кочегарова" вже не вперше звучать заклики "закрутити гайки" пресі і повернути до Кримінального кодексу статтю, що передбачає покарання за наклеп. Такою ініціативою встигли позначитися Генпрокурор Святослав Піскун, його підлеглий - прокурор Черкаської області Олександр Литвин, а тепер ще й голова Черкаської облдержадміністрації (він же і лідер об'єднаних соціал-демократів у регіоні) Вадим Лешенко.
Під час зустрічі з журналістами обласної державної телерадіокомпанії губернатор заявив, що він вражений тим, що трапилося в УМВС і вважає, що спроба самогубства, скоєна начальником управління генерал-лейтенантом Олегом Кочегаровим - "трагедія для нас усіх". Вадим Лешенко, здається, цілком розділяє дивну версію, що у тому, що трапилося, винна преса.
"Після аналізу опублікованих матеріалів, в тому числі у "Дзеркалі тижня", хочу назвати такі цифри, - сказав губернатор. - У 2002 році в області розкрито 8579 злочинів, за кожним із них - понівечені долі людей. Жахливо, що люди, які кожен день йдуть практично на бій, протистоять кримінальному світу, ризикуючи своїм життям, дістають таку негативну оцінку у пресі".
Тут виникає сумнів у тому, що губернатор дійсно уважно прочитав статтю у "Дзеркалі тижня" - здається, там немає жодної негативної оцінки людей, які "ризикують своїм життям" і "протистоять кримінальному світу" - мова там взагалі йде про інше. Не зовсім зрозуміло, про які інші "опубліковані матеріали" говорив голова Черкаської ОДА, адже, здається, не було публікацій, в яких всій міліції, без розбору, давалася б "негативна оцінка".
Губернатор повідомив, що проінформований про зміст записки Кочегарова, з якої "можна зробити висновок, що до такого вчинку (спроби самогубства) Кочегарова підштовхнули публікації у засобах масової інформації, зокрема несправедливі й необґрунтовані обвинувачення з приводу самогубства начальника Черкаського райвідділу УМВС Романовського". Тут знову підміна понять! Адже генерала Кочегарова звинувачували у цьому не ЗМІ, а близькі Романовського, преса - лише писала про цей факт (а повинна була, очевидно, мовчати?).
Навіщо ж таке підтасовування? А ось навіщо (цитуємо офіційне повідомлення прес-служби ОДА): "У зв'язку з цим голова облдержадміністрації заявив про необхідність відновлення у Кримінальному кодексі статті про відповідальність за наклеп, а також закликав журналістів керуватися нормами загальнолюдської моралі у кожній публікації (мабуть, губернатор всерйоз підозрює, що працівники пера керуються чимось іншим?), пам'ятати, що слово має велику вагу і, недбало кинуте, воно іноді може позбавити людину життя".
Начебто і заперечити нема чого проти сентенції про "вагу слова", тільки виступ губернатора прозвучав по радіо на всю область, а він назвав прізвище журналістки Валентини Васильченко у контексті міліцейської версії спроби самогубства генерала Кочегарова (МВС, як відомо, дуже серйозно поставилося саме до тієї з трьох залишених генералом записок, де назване ім'я журналістки).
З повідомлення прес-служби ОДА прізвище зникло, але - слово ж прозвучало! Як витримати цю справжню кампанію цькування, розкручену міліцією і підхоплену на різних рівнях, самій журналістці, її рідним? Вину Валентини Васильченко ніхто поки не довів, більш того, із слів прокурора області Литвина, її взагалі поки "ніхто не звинувачує". Але відмінюють її ім'я на кожному розі. Раніше, ніж вчити журналістів "загальнолюдської моралі", чиновникам не заважало б почати з себе і самим її дотримуватися.
Ще про слова. В інтерв'ю "Дзеркалу тижня" представник УМВС підполковник Андрій Рогульський говорить, що "був випадок, коли один із наших співробітників звернувся до суду з позовом. Але коли ми дізналися, що вона (із контексту слідує, що Васильченко) за рішенням суду повинна буде заплатити щось на зразок 50 тисяч гривень, Олег Дмитрович (Кочегаров) попросив зняти це питання". Так ось, позов був, але не до Валентини Васильченко, а до газети "Місто", що описала мистецтва чорнобаївських міліціонерів, які знущалися над двома затриманими хлопчиками 9-ти і 10-ти років (!). Від них вимагали зізнатися у крадіжці, якої вони не здійснювали.
Пізніше піймали справжніх злодіїв. Газета "Місто", щоб не зв'язуватися, вважала за краще надрукувати надіслане до редакції спростування. Після цього темою зайнялася Васильченко й опублікувала два матеріали в "Антені". Зокрема, у матеріалі цитувалася постанова Чорнобаївської райпрокуратури, яка визнала, що міліціонери застосували до дітей фізичну силу, погрожували, лаялися матом - словом, перевищили службові повноваження (ст. 166 КК України). Міліціонери відбулися доганами. Васильченко вважає - дуже легко відбулися. Але навіщо ж сьогодні знадобилося плутати "Місто" із "Антеною" і кидати тінь?
Нарешті, слова набувають металевого присмаку. В останні дні на адресу самої журналістки і на адресу редакції "Антена" надійшли неприкриті погрози. Васильченко радять "заспокоїтися", а "Антені" анонім по телефону повідомляє, що і газета, і Васильченко "дострибалися". Редактор "Антени" Валерій Воротнік звернувся з цього приводу в УМВС і до УСБУ, редакція оприлюднила спеціальну заяву. Майже відразу ж до редакції (уночі!) електронною поштою приходить лист від начальника Черкаського УБОЗ Мікіши з вимогою дати спростування версії "справи Кочегарова", опублікованої на сайті газети. Збіги, збіги… Журналісти у Черкасах не дуже схильні вірити у випадковості.
Далеко не всі співробітники міліції готові погодитися з версією МВС. Зараз черкаські газети друкують листи (не завжди підписані, із зрозумілих причин) і коментарі офіцерів міліції. Підполковник міліції, 25 років вислуги: "Те, що пишуть у пресі, що неначе причиною спроби самогубства Кочегарова стала журналістка - це маячня. Детонатор закладений у самій системі МВС. Де таке було, щоб начальник РВВС "вибивав" гроші на обмундирування, на зарплату у "спонсорів"?..
Цих, "крутих", із золотими ланцюгами ми ганяли, як вовків у засідці, а потім мені кажуть в управлінні: "Піди, попроси у них зарплату". Такого ніколи не було і не буде. Тому я написав рапорт…" ("Об'єктив", №11,2003). "Вечірні Черкаси" публікують лист колишнього співробітника УМВС Івана Біловчука, який вважає, що смерть начальника Черкаського райвідділу Романовського "стала наслідком політики, яка проводиться керівництвом МВС України, зокрема й керівництвом УМВС у Черкаській області" - політики, направленої на "тотальне приховування злочинів". В іншій газеті підполковник у відставці, який не захотів себе назвати, питає, чому до Німеччини привезли українського генерала на лікування, тоді як нам "чорнобильських дітей лікувати нема на що, хоч вони ні у чому не винні".
Тижневик "Антена" публікує "Крик міліцейської душі" - офіцер міліції описує у подробицях механізм корупції у правоохоронних органах. І це тільки початок - "справа Кочегарова" багатьох у міліції змусила подивитися тверезим поглядом на ситуацію, яка там склалася. У приватних бесідах звучить одне слово - "катастрофа". І в усьому цьому винна преса?
P.S. Генерал Кочегаров наразі знаходиться на лікуванні у Німеччині. Точне його місцезнаходження не повідомляється. Немає також докладної інформації про стан його здоров'я, відомо лише, що стан "стабільний".
Читайте також:
НАЧАЛЬНИК ОБЛАСНОЇ МІЛІЦІЇ ВИРІШИВ ПОКІНЧИТИ З ЖИТТЯМ ЧЕРЕЗ ЖУРНАЛІСТКУ?
Чому намагався покінчити із собою начальник Черкаської міліції?
Правоохоронець міг застрелитися через матеріал 2000 року, вважає міліція
Міліціонер хотів убити себе через конфлікт із міністром Смірновим?
Черкаському міліціонеру зробили ще одну операцію
Спалення вінків на могилі міліціонера - попередження журналістці?
Черкаські міліціонери подадуть до суду на журналістів?
