Наступ Томенка на цензорів. Завершальний етап
Четвер, 6 лютого 2003, 20:02
Журналістика України напередодні можливих кардинальних змін. Наприклад, стануть неактуальними фірмові "відмазки" деяких товаришів: поняття "цензура" не прописане в законі, а тому всі претензії – до "редакційної політики".
Чи при поданні позову проти газети у 200 000 гривень ображений має сплатити державне мито в 20 000. Або, наприклад, не можна буде взагалі судитися з журналістом за слова "козел" – він просто вжив метафору, роблячи оцінне судження.
Комітет зі свободи слова виніс на Верховну Раду проекти змін до законів за підсумками грудневих парламентських слухань.
Що таке цензура?
Ця стаття – одна з найбільш очікуваних як у таборі мас-медіа, так і на вулиці Банковій. Принаймні, через свої рупори адміністрація президента просила нарешті дати їм законне тлумачення цього явища. Дехто з відповідальних працівників АП любив ще згадувати, як за часів СРСР він ходив до цензора дяді Вані, і він або дозволяв текст до друку, або вправляв мізки нерозумному журналістові. І от тоді, мовляв, була цензура! А зараз – невідомо що.
Отже, комітет Томенка виносить на розгляд парламенту доволі об'ємне тлумачення "цензури". Можливо, це дозволить підвести під неї "темники". Однак все одно притягнути до відповідальності неможливо без сміливості журналістів або видавців, які б заявили про тиск влади. І не слід забувати, що "темники" існують без підпису і передаються з рук у руки.
Визначення "цензури" пропонується записати змінами до закону "Про інформацію":
"Цензура в Україні заборонена. Під цензурою розуміється контроль за змістом або тиск у будь-яких протизаконних формах на ЗМІ чи журналістів, що здійснюється органами державної влади або місцевого самоврядування, державними службовцями або посадовими особами цих органів у формі прямого або опосередкованого впливу на керівників, засновників (співзасновників), журналістів (творчих працівників) ЗМІ з метою поширення чи непоширення певної інформації, зокрема замовчування суспільно-значимої інформації, введення заборони на показ або згадування певних осіб, заборони критикувати органи влади або окремих осіб.
Цензура, яка застосовується до журналістів, є формою перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, що тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України".
Право познущатися
Ще одна зміна законодавства, запропонована комітетом зі свободи слова, стосується звільнення журналістів від відповідальності за творчий підхід до написання критичних статей. Положення неоднозначне – з одного боку, додає свіжого повітря, з іншого – розв'язує язики геббельсам.
Закон "Про інформацію" пропонується доповнити такими положеннями:
"Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінних суджень.
До оцінних суджень відносяться висловлювання, які не містять фактичних даних (критика, оцінка дій тощо), а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири тощо). Оцінні судження не підлягають спростуванню".
Як зазначено у поясненні Томенка, цей пункт складено з урахуванням досвіду старших товаришів по демократичному розвитку. "Визначення оцінних суджень подано у відповідності до тлумачення Європейським судом з прав людини статті 10 Європейської конвенції про права людини, яка ратифікована Верховною Радою України та, відповідно, є частиною українського законодавства", - сказано в мотивуванні.
Стаття для Мельниченка
Ще один пункт змін закону зробить журналістів більш вільними у поводженні із конфіденційною та обмеженою інформацією. Про щось подібне часто пишеться у європейських підручниках з журналістики.
"Особа звільняється від відповідальності за розголошення конфіденційної чи іншої інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що право громадськості отримати цю інформацію переважало права інших осіб, в тому числі держави, щодо нерозголошення такої інформації".
Про користь бути відкритим
Комітет Томенка також пропонує доповнити законодавство нормою, яка стимулюватиме чиновників реагувати на запити громадськості. За недостатню прозорість їх пропонується карати штрафами. Від 425 до 1700 гривень.
Щоб зробити це нормою закону, комітет пропонує внести зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення:
"Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, або надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація має бути надана на запит фізичної або юридичної особи відповідно до Закону України "Про інформацію" або Закону України "Про звернення громадян", –
тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян" (зараз 425-850 гривень).
"Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –
тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян" (зараз 850-1700 гривень).
Хочеш спростування – готуй гроші
І, нарешті, останній блок змін законодавства стосується позовів до ЗМІ.
По-перше, комітет пропонує взагалі позбавити державні органи права спростовувати інформацію. Зробити це міг би лише чиновник, але якщо доведе, що публікація чи сюжет образили безпосередньо його. До закону про інформацію комітет рекомендує такі зміни:
"Органи державної влади, місцевого самоврядування не можуть подавати позови про захист честі, гідності та ділової репутації, а також вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи місцевого самоврядування можливості судового захисту честі та гідності від власного імені, якщо вона доведе, що оприлюднені відомості безпосередньо стосуються її та прямо порушують її права".
У поясненні комітет зазначає, що "органи державної влади мають набагато більші, ніж пересічні громадяни, можливості для захисту своєї честі й гідності". "Тобто, навіть у випадку опублікування недостовірної інформації, вони мають можливості оприлюднити коректну інформацію через державні засоби масової інформації, шляхом проведення прес-конференції для спростування тощо".
Журналіст наперед правий
Ще одне революційне напрацювання стосується того, хто повинен доводити свою правоту. Зараз, за законом, журналіст має аргументувати в суді викладені в статті "наїзди". Парламентський комітет же пропонує змінити все до навпаки – щоб чиновник доводив, чому оприлюднена інформація є неправдивою.
Більш того, позивач повинен ще знайти злий умисел в діях преси. І якщо такого немає, а оприлюднена (хоч і недостовірна!) інформація дійсно важлива для суспільства, то журналіст звільняється від відповідальності.
Закон "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" пропонується доповнити такими статтями:
"У разі конфлікту щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом і засобом масової інформації, з одного боку, та органом державної влади або органом місцевого самоврядування чи офіційною, посадовою особою (офіційними, посадовими особами) – з другого, позивач повинен довести недостовірність опублікованих відомостей та наявність злого умислу журналіста чи засобу масової інформації. Суд також враховує наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання конфлікту в цілому".
"Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації необхідно розуміти такі їхні дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її недостовірність.
Журналіст та засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, у тому випадку, коли такі відомості становлять громадський інтерес, а журналіст діяв добросовісно, здійснивши їх перевірку".
Якщо ж справа все-таки дійде до суду, і ображений захоче з газети або телеканалу грошей, то спочатку він сам має сплатити держмито. Його розмір залежить від того, скільки він вимагає компенсації. І пропорція не на користь тих сміливих осіб, готових знімати з преси мільйонні відшкодування.
Згідно зі змінами до декрету Кабміну "Про держмито", якщо компенсація становить до 100 неоподатковуваних мінімумів (зараз – до 1 700 гривень), то позивач у касу має сплатити 1% від цієї суми (тобто до 17 гривень).
5% треба платити, якщо відшкодування моральної шкоди становитиме від 100 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів (1 700 – 170 000). Тобто виписавши позов на 100 000, готуй ще 5 000 для держмита.
І вже захмарні цифри позивач даруватиме державі, якщо захоче скачати з преси понад 10 000 неоподатковуваних мінімумів (більше 170 000). В такому випадку ображений має віднести в касу 10 відсотків ціни позову. Тобто мінімум 17 000 гривень.
В результаті цих змін, вважає комітет, будуть створені умови для недопущення використання судових позовів до ЗМІ як засобу переслідування за їхню професійну діяльність.
Як повідомив УП Микола Томенко, всі ці пропозиції мають заслухатися на сесії Верховної Ради у п'ятницю, 7 лютого. Голосування – наступного сесійного четверга, 20 лютого.
Чи при поданні позову проти газети у 200 000 гривень ображений має сплатити державне мито в 20 000. Або, наприклад, не можна буде взагалі судитися з журналістом за слова "козел" – він просто вжив метафору, роблячи оцінне судження.
Комітет зі свободи слова виніс на Верховну Раду проекти змін до законів за підсумками грудневих парламентських слухань.
Що таке цензура?
Ця стаття – одна з найбільш очікуваних як у таборі мас-медіа, так і на вулиці Банковій. Принаймні, через свої рупори адміністрація президента просила нарешті дати їм законне тлумачення цього явища. Дехто з відповідальних працівників АП любив ще згадувати, як за часів СРСР він ходив до цензора дяді Вані, і він або дозволяв текст до друку, або вправляв мізки нерозумному журналістові. І от тоді, мовляв, була цензура! А зараз – невідомо що.
Отже, комітет Томенка виносить на розгляд парламенту доволі об'ємне тлумачення "цензури". Можливо, це дозволить підвести під неї "темники". Однак все одно притягнути до відповідальності неможливо без сміливості журналістів або видавців, які б заявили про тиск влади. І не слід забувати, що "темники" існують без підпису і передаються з рук у руки.
Визначення "цензури" пропонується записати змінами до закону "Про інформацію":
"Цензура в Україні заборонена. Під цензурою розуміється контроль за змістом або тиск у будь-яких протизаконних формах на ЗМІ чи журналістів, що здійснюється органами державної влади або місцевого самоврядування, державними службовцями або посадовими особами цих органів у формі прямого або опосередкованого впливу на керівників, засновників (співзасновників), журналістів (творчих працівників) ЗМІ з метою поширення чи непоширення певної інформації, зокрема замовчування суспільно-значимої інформації, введення заборони на показ або згадування певних осіб, заборони критикувати органи влади або окремих осіб.
Цензура, яка застосовується до журналістів, є формою перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, що тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України".
Право познущатися
Ще одна зміна законодавства, запропонована комітетом зі свободи слова, стосується звільнення журналістів від відповідальності за творчий підхід до написання критичних статей. Положення неоднозначне – з одного боку, додає свіжого повітря, з іншого – розв'язує язики геббельсам.
Закон "Про інформацію" пропонується доповнити такими положеннями:
"Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінних суджень.
До оцінних суджень відносяться висловлювання, які не містять фактичних даних (критика, оцінка дій тощо), а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири тощо). Оцінні судження не підлягають спростуванню".
Як зазначено у поясненні Томенка, цей пункт складено з урахуванням досвіду старших товаришів по демократичному розвитку. "Визначення оцінних суджень подано у відповідності до тлумачення Європейським судом з прав людини статті 10 Європейської конвенції про права людини, яка ратифікована Верховною Радою України та, відповідно, є частиною українського законодавства", - сказано в мотивуванні.
Стаття для Мельниченка
Ще один пункт змін закону зробить журналістів більш вільними у поводженні із конфіденційною та обмеженою інформацією. Про щось подібне часто пишеться у європейських підручниках з журналістики.
"Особа звільняється від відповідальності за розголошення конфіденційної чи іншої інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що право громадськості отримати цю інформацію переважало права інших осіб, в тому числі держави, щодо нерозголошення такої інформації".
Про користь бути відкритим
Комітет Томенка також пропонує доповнити законодавство нормою, яка стимулюватиме чиновників реагувати на запити громадськості. За недостатню прозорість їх пропонується карати штрафами. Від 425 до 1700 гривень.
Щоб зробити це нормою закону, комітет пропонує внести зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення:
"Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, або надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація має бути надана на запит фізичної або юридичної особи відповідно до Закону України "Про інформацію" або Закону України "Про звернення громадян", –
тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян" (зараз 425-850 гривень).
"Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –
тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян" (зараз 850-1700 гривень).
Хочеш спростування – готуй гроші
І, нарешті, останній блок змін законодавства стосується позовів до ЗМІ.
По-перше, комітет пропонує взагалі позбавити державні органи права спростовувати інформацію. Зробити це міг би лише чиновник, але якщо доведе, що публікація чи сюжет образили безпосередньо його. До закону про інформацію комітет рекомендує такі зміни:
"Органи державної влади, місцевого самоврядування не можуть подавати позови про захист честі, гідності та ділової репутації, а також вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи місцевого самоврядування можливості судового захисту честі та гідності від власного імені, якщо вона доведе, що оприлюднені відомості безпосередньо стосуються її та прямо порушують її права".
У поясненні комітет зазначає, що "органи державної влади мають набагато більші, ніж пересічні громадяни, можливості для захисту своєї честі й гідності". "Тобто, навіть у випадку опублікування недостовірної інформації, вони мають можливості оприлюднити коректну інформацію через державні засоби масової інформації, шляхом проведення прес-конференції для спростування тощо".
Журналіст наперед правий
Ще одне революційне напрацювання стосується того, хто повинен доводити свою правоту. Зараз, за законом, журналіст має аргументувати в суді викладені в статті "наїзди". Парламентський комітет же пропонує змінити все до навпаки – щоб чиновник доводив, чому оприлюднена інформація є неправдивою.
Більш того, позивач повинен ще знайти злий умисел в діях преси. І якщо такого немає, а оприлюднена (хоч і недостовірна!) інформація дійсно важлива для суспільства, то журналіст звільняється від відповідальності.
Закон "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" пропонується доповнити такими статтями:
"У разі конфлікту щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом і засобом масової інформації, з одного боку, та органом державної влади або органом місцевого самоврядування чи офіційною, посадовою особою (офіційними, посадовими особами) – з другого, позивач повинен довести недостовірність опублікованих відомостей та наявність злого умислу журналіста чи засобу масової інформації. Суд також враховує наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання конфлікту в цілому".
"Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації необхідно розуміти такі їхні дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її недостовірність.
Журналіст та засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, у тому випадку, коли такі відомості становлять громадський інтерес, а журналіст діяв добросовісно, здійснивши їх перевірку".
Якщо ж справа все-таки дійде до суду, і ображений захоче з газети або телеканалу грошей, то спочатку він сам має сплатити держмито. Його розмір залежить від того, скільки він вимагає компенсації. І пропорція не на користь тих сміливих осіб, готових знімати з преси мільйонні відшкодування.
Згідно зі змінами до декрету Кабміну "Про держмито", якщо компенсація становить до 100 неоподатковуваних мінімумів (зараз – до 1 700 гривень), то позивач у касу має сплатити 1% від цієї суми (тобто до 17 гривень).
5% треба платити, якщо відшкодування моральної шкоди становитиме від 100 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів (1 700 – 170 000). Тобто виписавши позов на 100 000, готуй ще 5 000 для держмита.
І вже захмарні цифри позивач даруватиме державі, якщо захоче скачати з преси понад 10 000 неоподатковуваних мінімумів (більше 170 000). В такому випадку ображений має віднести в касу 10 відсотків ціни позову. Тобто мінімум 17 000 гривень.
В результаті цих змін, вважає комітет, будуть створені умови для недопущення використання судових позовів до ЗМІ як засобу переслідування за їхню професійну діяльність.
Як повідомив УП Микола Томенко, всі ці пропозиції мають заслухатися на сесії Верховної Ради у п'ятницю, 7 лютого. Голосування – наступного сесійного четверга, 20 лютого.
