Тераріум однодумців. Всі розмови про Януковича як наступника покликані зробити з нього громовідвід
П'ятниця, 28 лютого 2003, 18:21
Боротьба стає дедалі драматичнішою, і, здається, протягом останніх тижнів пропрезидентські політики куди галасливіше собачаться поміж собою, ніж з опозицією. Пропрезидентська більшість – це справжній "тераріум однодумців".
Скільки ж гатиться грошви на те, аби розсварити Ющенка з Тимошенко та Морозом (програма-максимум) або створити принаймні у частини електорату враження антагонізму між лідерами поміркованої та непримиренної опозиції!
Однак, попри зусилля провладних (очевидно, з московським акцентом) політичних технологів, стосунки у цьому трикутнику поки що більше нагадують миролюбне соціалістичне змагання, аніж жорстку капіталістичну конкуренцію.
Чого не скажеш про протилежний табір. Там приблизно однакові рейтингові позиції мають Медведчук і Янукович. Тигіпко, хоч і відстає від двох перших, їхнього лідерства не визнає та розгортає потужну піар-кампанію, жваво скачучи по своєму нацбанківському стартовому майданчику. Ці троє багатіють думкою посісти місце Кучми. Але, окрім СДПУ(о), Партії регіонів та "Трудової України", у складі так званої більшості є ще шістка фракцій та груп, які мріють про хлібне та затишне майбутнє в післякучмівській Україні.
Про основні конфлікти преса, зокрема й ПіК, більш-менш детально писала, але тільки їхня систематизація дозволяє належним чином оцінити масштаби чвар. У більшості конфліктів, звичайно ж, проглядаються сліди соціал-демократів, але далеко не всі лінії напруги ведуть до Медведчука та Януковича.
Останній за сто днів урядування зробив дві важливі політичні заяви – про готовність очолити Партію регіонів та "відповісти на виклик долі" під час виборів президента. Утім, є люди, які стараються, щоб доля обійшла Віктора Федоровича таким щедрим подарунком.
Янукович, правда, "першим почав": не зваживши належним чином на інтереси есдеків та їхній конфронтаційний запал, домовився з частиною опозиції про підтримку бюджету та зірвав план усунення опозиціонерів від керма парламентських комітетів. Неприємності не забарилися. Президент раптом розкрив секрет Полішинеля й обізвав донецькі внутрішні офшори "напівкримінальними зонами".
Не встиг Янукович визнати критику Кучми справедливою, тобто покаятися, як глава держави перекреслив плани реформи у вугільній галузі. Скасовано постанову уряду про передачу Мінпаливенерго корпоративних прав з управління Нафтогазом. А ще прем‘єр не зміг запобігти підвищенню залізничних тарифів, лобійованому міністром транспорту Георгієм Кирпою, який до уряду увійшов за квотою СДПУ(о).
Тим часом Генеральна прокуратура почала копати під голову Державної податкової адміністрації Юрія Кравченка. Важко сказати, наскільки серйозно ГПУ розробляє версію про його слід у справі Георгія Гонгадзе, головне – заявлено про це досить резонансно. Хто ж стоїть за цим конфліктом? Шукаючи відповіді, слід брати до уваги, по-перше, те, що до призначення на посаду генпрокурора пан Піскун працював у команді теперішнього першого віце-прем'єра Миколи Азарова, який нібито без ентузіазму сприйняв призначення Кравченка. По-друге, прізвище Піскуна, принаймні протягом деякого часу значилось серед друзів СДПУ(о), хоч наразі й невідомо, чи примирилися вони після нещодавньої бійки, коли есдеки почали було збирати підписи за його відставку. По-третє, за політичними лаштунками ще року десь з 1998 подейкують про не досить приязні стосунки між Кравченком та чільними особами соціал-демократичного політичного холдингу.
Є підстави вважати, що елементом антикравченківської кампанії став і анонімний лист групи міліціонерів із серйозними звинуваченнями на адресу Кравченка. Не дивно, що його широко висвітлили опозиційні ЗМІ. Не дивно, що на сигнал оперативно відреагував Григорій Омельченко, який блискавично організував відповідний депутатський запит. Дивно ж, що у вечірньому ТСН на "1+1", попри те, що Омельченко є досить табуйованою персоною для нашого ТБ, новина про запит пролунала другою – після повідомлення про трагедію у метро в Південній Кореї, але навіть перед сюжетом про поїздку Леоніда Кучми на Луганщину! Значить, новина когось дуже цікавила. Якщо пригадати низку заяв щодо впливу СДПУ(о) на інформаційну політику каналу, то зрозуміло, кого саме.
До речі, уважні спостерігачі нещодавно раптом помітили, що, маючи нібито власне телебачення, есдеки "велику нужду" стали справляти на іншому загальнонаціональному каналу. "Проте" причину цього явища пояснюють чутки про проблеми у стосунках між Віктором Медведчуком та Олександром Зінченком. У всякому разі, Зінченко зажадав від журналістів об'єктивного висвітлення політичних подій в Україні, й аналіз випусків новин на "Інтері" свідчить, що до порад засновника каналу прислухались.
Значно важче судити про обґрунтованість ще однієї чутки, пов'язаної з есдеками – про напругу на лінії Медведчук-Суркіс. Однак, що написано на офіційному сервері Верховної Ради, того сокирою не вирубаєш. А написано там, що 6 лютого 2003 року Григорій Суркіс, єдиний з усієї фракції проголосував за "включення до порядку денного проекту "Постанови про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по перевірці протизаконної діяльності Голови ДПА у Львівській області Сергія Медведчука". Цікаво, що "за" голоснув і Володимир Рибак – не просто депутат із фракції Партії регіонів, а ще й представник Кабміну (тобто Януковича) у Верховній Раді.
Медведчук-молодший – міцний горішок, не рівня деяким іншим керівникам обласних податкових, яких Кравченко потихеньку міняє на своїх людей. Кадрові перетасування є ще одним виразним проявом суперечок у пропрезидентському таборі. У Генпрокуратурі, наприклад, розігнавши команду Потебенька, взагалі понабирали "ледарів, п'янчужок та порушників", за словами самого Потебенька. (Про сварку екс-генпрокурора і теперішнього ПіК детально писав у минулому номері, а у цьому числі тему продовжує сам колишній).
Знаковим можна вважати голосування за подолання вето президента на закон про скасування плати за вхідні телефонні дзвінки. Закон боляче вдаряє по комерційних інтересах Сім'ї, й тому вся "Трудова Україна" як один виступила проти, її підтримали есдеки, у той час, як за збитковий для Олени Леонідівни Франчук закон голосували аграрії, "Регіони" та НДП.
Лідера Народно-Демократичної партії Валерія Пустовойтенка як екс-прем'єра та колишнього міністра транспорту звинувачено в "казнокрадстві та корупції". А "раз передача йшла по "1+1" – значить це замовлення", - зробив висновок найголовніший ендепіст, втім, чиє саме – не уточнив, але здогадатися можна, особливо пригадавши, як нещодавно Пустовойтенко критикував адміністрацію президента.
Ситуацію ще більше заплутала "НП районного масштабу" на Дніпропетровщині, де група чиновників хтозна з чиєї ініціативи почала педалювати тему третього терміну Кучми. Однак відсіч запопадливим бюрократам ще заздалегідь дав народний депутат Сергій Ківалов, про якого злі парламентські язики плещуть, що він дружить, даруйте, знову ж таки з есдеками. Ківалов передбачив найменші деталі й, очевидно підозрюючи Кучму в приховуванні доходів та майна, включив до проекту навіть норму про персональну податкову амністію.
Цікаво, як вся ця кайдашева сім'я зможе погодити єдину кандидатуру в президенти, коли настане година Х.? Розраховувати вони можуть лише на те, що Кучма беззаперечним тоном сам запропонує наступника й надалі жорстко обрізатиме домагання всіх інших претендентів. Вожді ж кланів дуже добре знають один одного, а тому, не виключено, що приходу до влади когось із власних рядів вони бояться більше, ніж тріумфу Ющенка.
Зрозуміло, що, всупереч листопадовим (коли прем‘єра призначали) прогнозам, Янукович не став фаворитом Кучми, а всі розмови про те, що саме він уже і є неофіційним наступником покликані зробити з нього громовідвід та відвернути увагу опозиції від справжнього кандидата, яким можуть бути Тигіпко, Литвин чи Медведчук – попри те, що сам Кучма запевняє громадськість про відсутність у Медведчука наміру балотуватися.
Поки що немає підстав вважати, що з приходом Януковича позиції Медведчука надто похитнулися. Як і раніше, В.В. залишається політиком, найбільш наближеним до Кучми, і значно частіше, ніж будь-хто – усе ж таки сидить поруч - нашіптує йому потрібну інформацію, в тому числі й на тему майбутніх президентських виборів.
Наприкінці січня Кучма, порушивши протокольні норми, доручив саме Медведчуку зустрічати Путіна в Борисполі. Минулого тижня він брав Медведчука із собою до Москви. Тобто, президент намагається забезпечити В.В. якомога інтенсивніші контакти з Путіним, й завдяки цьому серед можливих наступників саме Медведчук веде перед у змаганні з кремлівського чолобиття. І хіба це не є непрямою ознакою того, що Віктор Володимирович на сьогодні і є основним претендентом на спадщину?
Саме такої думки, схоже, дотримується частина нашоукраїнців, які так не люблять Медведчука, так не люблять, що готові надати будь-яку допомогу Януковичу, забуваючи, що прем'єр все ж таки залишається серйозним потенційним конкурентом Ющенка й гравцем, який поки що більшою мірою належить Кучмі, аніж собі. Зазначена готовність сягає аж до наміру НУ підтримати урядову програму, яка голосуватиметься десь наприкінці березня.
Складно погодитися з тим, що "Ющенко зацікавлений у збереженні Януковича на посаді, аби було кому конкурувати в одній і тій же ніші з тим самим Медведчуком, при цьому взаємопослаблюючись". У боротьбі можна й взаємопосилюватись. Зміцнюючи позиції Януковича, Віктор Андрійович ризикує стати щаблем на драбині, якою на Олімп підійматиметься Віктор Федорович.
Скільки ж гатиться грошви на те, аби розсварити Ющенка з Тимошенко та Морозом (програма-максимум) або створити принаймні у частини електорату враження антагонізму між лідерами поміркованої та непримиренної опозиції!
Однак, попри зусилля провладних (очевидно, з московським акцентом) політичних технологів, стосунки у цьому трикутнику поки що більше нагадують миролюбне соціалістичне змагання, аніж жорстку капіталістичну конкуренцію.
Чого не скажеш про протилежний табір. Там приблизно однакові рейтингові позиції мають Медведчук і Янукович. Тигіпко, хоч і відстає від двох перших, їхнього лідерства не визнає та розгортає потужну піар-кампанію, жваво скачучи по своєму нацбанківському стартовому майданчику. Ці троє багатіють думкою посісти місце Кучми. Але, окрім СДПУ(о), Партії регіонів та "Трудової України", у складі так званої більшості є ще шістка фракцій та груп, які мріють про хлібне та затишне майбутнє в післякучмівській Україні.
Про основні конфлікти преса, зокрема й ПіК, більш-менш детально писала, але тільки їхня систематизація дозволяє належним чином оцінити масштаби чвар. У більшості конфліктів, звичайно ж, проглядаються сліди соціал-демократів, але далеко не всі лінії напруги ведуть до Медведчука та Януковича.
Останній за сто днів урядування зробив дві важливі політичні заяви – про готовність очолити Партію регіонів та "відповісти на виклик долі" під час виборів президента. Утім, є люди, які стараються, щоб доля обійшла Віктора Федоровича таким щедрим подарунком.
Янукович, правда, "першим почав": не зваживши належним чином на інтереси есдеків та їхній конфронтаційний запал, домовився з частиною опозиції про підтримку бюджету та зірвав план усунення опозиціонерів від керма парламентських комітетів. Неприємності не забарилися. Президент раптом розкрив секрет Полішинеля й обізвав донецькі внутрішні офшори "напівкримінальними зонами".
Не встиг Янукович визнати критику Кучми справедливою, тобто покаятися, як глава держави перекреслив плани реформи у вугільній галузі. Скасовано постанову уряду про передачу Мінпаливенерго корпоративних прав з управління Нафтогазом. А ще прем‘єр не зміг запобігти підвищенню залізничних тарифів, лобійованому міністром транспорту Георгієм Кирпою, який до уряду увійшов за квотою СДПУ(о).
Тим часом Генеральна прокуратура почала копати під голову Державної податкової адміністрації Юрія Кравченка. Важко сказати, наскільки серйозно ГПУ розробляє версію про його слід у справі Георгія Гонгадзе, головне – заявлено про це досить резонансно. Хто ж стоїть за цим конфліктом? Шукаючи відповіді, слід брати до уваги, по-перше, те, що до призначення на посаду генпрокурора пан Піскун працював у команді теперішнього першого віце-прем'єра Миколи Азарова, який нібито без ентузіазму сприйняв призначення Кравченка. По-друге, прізвище Піскуна, принаймні протягом деякого часу значилось серед друзів СДПУ(о), хоч наразі й невідомо, чи примирилися вони після нещодавньої бійки, коли есдеки почали було збирати підписи за його відставку. По-третє, за політичними лаштунками ще року десь з 1998 подейкують про не досить приязні стосунки між Кравченком та чільними особами соціал-демократичного політичного холдингу.
Є підстави вважати, що елементом антикравченківської кампанії став і анонімний лист групи міліціонерів із серйозними звинуваченнями на адресу Кравченка. Не дивно, що його широко висвітлили опозиційні ЗМІ. Не дивно, що на сигнал оперативно відреагував Григорій Омельченко, який блискавично організував відповідний депутатський запит. Дивно ж, що у вечірньому ТСН на "1+1", попри те, що Омельченко є досить табуйованою персоною для нашого ТБ, новина про запит пролунала другою – після повідомлення про трагедію у метро в Південній Кореї, але навіть перед сюжетом про поїздку Леоніда Кучми на Луганщину! Значить, новина когось дуже цікавила. Якщо пригадати низку заяв щодо впливу СДПУ(о) на інформаційну політику каналу, то зрозуміло, кого саме.
До речі, уважні спостерігачі нещодавно раптом помітили, що, маючи нібито власне телебачення, есдеки "велику нужду" стали справляти на іншому загальнонаціональному каналу. "Проте" причину цього явища пояснюють чутки про проблеми у стосунках між Віктором Медведчуком та Олександром Зінченком. У всякому разі, Зінченко зажадав від журналістів об'єктивного висвітлення політичних подій в Україні, й аналіз випусків новин на "Інтері" свідчить, що до порад засновника каналу прислухались.
Значно важче судити про обґрунтованість ще однієї чутки, пов'язаної з есдеками – про напругу на лінії Медведчук-Суркіс. Однак, що написано на офіційному сервері Верховної Ради, того сокирою не вирубаєш. А написано там, що 6 лютого 2003 року Григорій Суркіс, єдиний з усієї фракції проголосував за "включення до порядку денного проекту "Постанови про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по перевірці протизаконної діяльності Голови ДПА у Львівській області Сергія Медведчука". Цікаво, що "за" голоснув і Володимир Рибак – не просто депутат із фракції Партії регіонів, а ще й представник Кабміну (тобто Януковича) у Верховній Раді.
Медведчук-молодший – міцний горішок, не рівня деяким іншим керівникам обласних податкових, яких Кравченко потихеньку міняє на своїх людей. Кадрові перетасування є ще одним виразним проявом суперечок у пропрезидентському таборі. У Генпрокуратурі, наприклад, розігнавши команду Потебенька, взагалі понабирали "ледарів, п'янчужок та порушників", за словами самого Потебенька. (Про сварку екс-генпрокурора і теперішнього ПіК детально писав у минулому номері, а у цьому числі тему продовжує сам колишній).
Знаковим можна вважати голосування за подолання вето президента на закон про скасування плати за вхідні телефонні дзвінки. Закон боляче вдаряє по комерційних інтересах Сім'ї, й тому вся "Трудова Україна" як один виступила проти, її підтримали есдеки, у той час, як за збитковий для Олени Леонідівни Франчук закон голосували аграрії, "Регіони" та НДП.
Лідера Народно-Демократичної партії Валерія Пустовойтенка як екс-прем'єра та колишнього міністра транспорту звинувачено в "казнокрадстві та корупції". А "раз передача йшла по "1+1" – значить це замовлення", - зробив висновок найголовніший ендепіст, втім, чиє саме – не уточнив, але здогадатися можна, особливо пригадавши, як нещодавно Пустовойтенко критикував адміністрацію президента.
Ситуацію ще більше заплутала "НП районного масштабу" на Дніпропетровщині, де група чиновників хтозна з чиєї ініціативи почала педалювати тему третього терміну Кучми. Однак відсіч запопадливим бюрократам ще заздалегідь дав народний депутат Сергій Ківалов, про якого злі парламентські язики плещуть, що він дружить, даруйте, знову ж таки з есдеками. Ківалов передбачив найменші деталі й, очевидно підозрюючи Кучму в приховуванні доходів та майна, включив до проекту навіть норму про персональну податкову амністію.
Цікаво, як вся ця кайдашева сім'я зможе погодити єдину кандидатуру в президенти, коли настане година Х.? Розраховувати вони можуть лише на те, що Кучма беззаперечним тоном сам запропонує наступника й надалі жорстко обрізатиме домагання всіх інших претендентів. Вожді ж кланів дуже добре знають один одного, а тому, не виключено, що приходу до влади когось із власних рядів вони бояться більше, ніж тріумфу Ющенка.
Зрозуміло, що, всупереч листопадовим (коли прем‘єра призначали) прогнозам, Янукович не став фаворитом Кучми, а всі розмови про те, що саме він уже і є неофіційним наступником покликані зробити з нього громовідвід та відвернути увагу опозиції від справжнього кандидата, яким можуть бути Тигіпко, Литвин чи Медведчук – попри те, що сам Кучма запевняє громадськість про відсутність у Медведчука наміру балотуватися.
Поки що немає підстав вважати, що з приходом Януковича позиції Медведчука надто похитнулися. Як і раніше, В.В. залишається політиком, найбільш наближеним до Кучми, і значно частіше, ніж будь-хто – усе ж таки сидить поруч - нашіптує йому потрібну інформацію, в тому числі й на тему майбутніх президентських виборів.
Наприкінці січня Кучма, порушивши протокольні норми, доручив саме Медведчуку зустрічати Путіна в Борисполі. Минулого тижня він брав Медведчука із собою до Москви. Тобто, президент намагається забезпечити В.В. якомога інтенсивніші контакти з Путіним, й завдяки цьому серед можливих наступників саме Медведчук веде перед у змаганні з кремлівського чолобиття. І хіба це не є непрямою ознакою того, що Віктор Володимирович на сьогодні і є основним претендентом на спадщину?
Саме такої думки, схоже, дотримується частина нашоукраїнців, які так не люблять Медведчука, так не люблять, що готові надати будь-яку допомогу Януковичу, забуваючи, що прем'єр все ж таки залишається серйозним потенційним конкурентом Ющенка й гравцем, який поки що більшою мірою належить Кучмі, аніж собі. Зазначена готовність сягає аж до наміру НУ підтримати урядову програму, яка голосуватиметься десь наприкінці березня.
Складно погодитися з тим, що "Ющенко зацікавлений у збереженні Януковича на посаді, аби було кому конкурувати в одній і тій же ніші з тим самим Медведчуком, при цьому взаємопослаблюючись". У боротьбі можна й взаємопосилюватись. Зміцнюючи позиції Януковича, Віктор Андрійович ризикує стати щаблем на драбині, якою на Олімп підійматиметься Віктор Федорович.
