Ми їх – рейтингом, а вони нас – по пиці
П'ятниця, 21 лютого 2003, 17:34
Якби брати Клички поводилися в боксі так, як діє сьогодні українська опозиція в політиці, після кожного бою їх би напівмертвими виносили з рингу санітари. І Симоненкові, і Морозу, і Тимошенко, а найперше – Ющенку, слід замислитися над тим, що добро має бути з кулаками.
Таку, на перший погляд дивну, жорстку аналогію я наводжу недаремно. В молодості захоплювався класичною боротьбою, тепер займаюсь політикою. В політиці, як у боротьбі: якщо першим не нападаєш ти – атакуватимуть тебе. Немає часу і на вагання: зупинився, на мить втратив ініціативу – отримай удар. Від нищівної поразки рятує тільки постійний рух.
Опозиція мусить зрозуміти, що нині вона ще слабка, а ейфорія від відчуття скорої перемоги над режимом передчасна. Багато кому все ще здається, що Кучму залишилося хіба що шапками закидати, а Віктор Ющенко – без п'яти хвилин президент. Аби не бути голослівним, наведу слова політичного координатора блоку "наша Україна" Романа Безсмертного: "Стартувати з рейтингом 23,5% і не виграти вибори – це майже нереальний результат".
Думаю, Роман Петрович помиляється. На нещодавніх президентських виборах у Литві безумовним фаворитом вважався діючий на той час глава держави Валдас Адамкус, який вийшов у другий тур з результатом 35,5%, що значно перевищує нинішній рейтинг Ющенка. Адамкус майже вдвічі випередив основного конкурента Роландаса Паксаса. Проте президентом став Паксас, який у другому турі набрав майже на 10% голосів більше, ніж загальновизнаний фаворит. Так що можна старувати з рейтингом 35,5% - і програти вибори.
І врахуймо, до речі, що ми не тиха, демократична і з'європеїзована Литва. У нас президентські вибори стануть жорстокою кровопролитною боротьбою кланів: і з опозицією, і між собою. То буде боротьба не на життя, а на смерть. Пощади не буде нікому. Мільйонні тиражі псевдо-листа Ющенка – усього лише квіточки, а справжні "ягідки" вже дозрівають. (Щодо авторства тих листівок, то ресурсом для здійснення такої масштабної операції володіють три штаби: об'єднаних соціал-демократів, Андрія Деркача та Віктора Пінчука, й не знайти автора провокації все одно, що заблукати в трьох соснах).
***
Нещодавно Микола Томенко вже прогнозував сценарії протидії обранню Ющенка. Справді, Віктора Андрійовича можуть зняти з реєстрації. Таке може трапитися останньої перед виборами п'ятниці, а то й суботи, і всю ніч на неділю люди Рябця викреслюватимуть прізвище Ющенка із виборчих бюлетенів.
І це - тут Микола "недооцінює" владу - далеко не самий крайній метод нейтралізації Ющенка. Навіть якщо він виграє вибори, йому можуть не передати владу – така небезпека вважається цілком реальною. Не допустили ж до влади переможців парламентських перегонів.
Нарешті, Ющенка можуть, не приведи Господи, просто вбити, як вбили Гетьмана. Коли у однієї нашої "телезірки" питають, як вона збирається працювати у разі приходу до влади Ющенка, ця політична куртизанка нібито жартує: мовляв, а хто вам сказав, що він до виборів доживе.
Звісно, наразі – це чорний гумор. Але, з іншого боку, треба розуміти, що у 2004 році стоятиме на кону. Тому Ющенкові варто було б вдесятеро збільшити особисту охорону, керуючись мудрим народним прислів'ям "береженого й Бог береже".
***
Наведу ще одну аналогію. За своєю гостротою передвиборчій конфлікт в Україні нагадує мені арабо-ізраїльський. У протистоянні на Близькому Сході євреї не можуть поступитися, бо для них поразка – це смерть, тоді як поразка для арабів – усього лише привід продовжити боротьбу. Так само поразка на президентських виборах для опозиції означатиме продовження боротьби, а для режиму Кучми і навколокучмівських кланів – це смерть.
Як справедливо пише Тетяна Коробова, "сьогодні кожний, хто був при ньому й замазаний з ніг до голови, сам коваль свого щастя. Бо при втраті влади це завтра таке жахливе, що боротьба на смерть – це не фігурально. У них немає іншого виходу".
У цьому сенсі опозиція має вирішити ще одне нагальне питання – про амністію кланів після відсторонення Кучми від влади та обрання президентом опозиційного кандидата. Врешті, переважна більшість великих бізнесів України просто змушена жити за кримінальними, "вовчими" правилами, нав'язаними їм Кучмою, за поняттями, відступ від яких жорстоко карається.
Але особисто громадянин Кучма, як творець і головний архітектор цієї системи має відповісти за все скоєне ним без жодних послаблень. А в тому, що протягом президентської кампанії список його діянь суттєво поповниться, я не маю сумніву. Тож треба бути готовим.
***
Щоб вийти восени 2004 року із бою за президентство переможцем, опозиція має зібратися в один кулак, а не бити по владі розчепіреними пальцями. Ситуативна "трійка" КПУ-БЮТ-СПУ вже віджила своє, і опозиція має якнайшвидше перегрупувати свої сили.
Однією колоною мають іти центристські сили, здатні висунути єдиного кандидата в президенти - НУ, БЮТ та СПУ. Ліва опозиція в особі КПУ вже досить добре організаційно оформлена, і між нею та новою трійкою треба укласти політичну угоду про взаємні дії в тих питаннях, де їхні позиції збігаються, а таких чимало. В тих сферах, де вони кардинально розходяться, сторони повинні діяти на основі взаємної поваги заради вирішення найголовнішої проблеми – повалення режиму Кучми.
Це зовсім не означає дискримінації комуністів чи применшення їхньої ролі в опозиційному русі. Це реальна можливість для опозиції перестати поєднувати непоєднуване, заплутувати виборців у міжпартійних та ідеологічних суперечках. Це можливість ефективно використати свої сили для перемоги.
Деяку перевагу нам дасть і те, що прокучмівські сили, роз'єднані власними клановими інтересами та амбіціями, про спільного кандидата не домовляться. (Втім, і досі залишається підозра щодо планів Кучми висунутися на третій строк)...
В той же час є надія, що опозиційні партії побудують таку політичну конфігурацію, яка зможе висунути єдиного кандидата та забезпечити його перемогу. Хтозна, чи навчимось ми бодай колись об'єднуватися "за", але, схоже, що консолідуватися "проти" все ж таки зможемо.
Таку, на перший погляд дивну, жорстку аналогію я наводжу недаремно. В молодості захоплювався класичною боротьбою, тепер займаюсь політикою. В політиці, як у боротьбі: якщо першим не нападаєш ти – атакуватимуть тебе. Немає часу і на вагання: зупинився, на мить втратив ініціативу – отримай удар. Від нищівної поразки рятує тільки постійний рух.
Опозиція мусить зрозуміти, що нині вона ще слабка, а ейфорія від відчуття скорої перемоги над режимом передчасна. Багато кому все ще здається, що Кучму залишилося хіба що шапками закидати, а Віктор Ющенко – без п'яти хвилин президент. Аби не бути голослівним, наведу слова політичного координатора блоку "наша Україна" Романа Безсмертного: "Стартувати з рейтингом 23,5% і не виграти вибори – це майже нереальний результат".
Думаю, Роман Петрович помиляється. На нещодавніх президентських виборах у Литві безумовним фаворитом вважався діючий на той час глава держави Валдас Адамкус, який вийшов у другий тур з результатом 35,5%, що значно перевищує нинішній рейтинг Ющенка. Адамкус майже вдвічі випередив основного конкурента Роландаса Паксаса. Проте президентом став Паксас, який у другому турі набрав майже на 10% голосів більше, ніж загальновизнаний фаворит. Так що можна старувати з рейтингом 35,5% - і програти вибори.
І врахуймо, до речі, що ми не тиха, демократична і з'європеїзована Литва. У нас президентські вибори стануть жорстокою кровопролитною боротьбою кланів: і з опозицією, і між собою. То буде боротьба не на життя, а на смерть. Пощади не буде нікому. Мільйонні тиражі псевдо-листа Ющенка – усього лише квіточки, а справжні "ягідки" вже дозрівають. (Щодо авторства тих листівок, то ресурсом для здійснення такої масштабної операції володіють три штаби: об'єднаних соціал-демократів, Андрія Деркача та Віктора Пінчука, й не знайти автора провокації все одно, що заблукати в трьох соснах).
***
Нещодавно Микола Томенко вже прогнозував сценарії протидії обранню Ющенка. Справді, Віктора Андрійовича можуть зняти з реєстрації. Таке може трапитися останньої перед виборами п'ятниці, а то й суботи, і всю ніч на неділю люди Рябця викреслюватимуть прізвище Ющенка із виборчих бюлетенів.
І це - тут Микола "недооцінює" владу - далеко не самий крайній метод нейтралізації Ющенка. Навіть якщо він виграє вибори, йому можуть не передати владу – така небезпека вважається цілком реальною. Не допустили ж до влади переможців парламентських перегонів.
Нарешті, Ющенка можуть, не приведи Господи, просто вбити, як вбили Гетьмана. Коли у однієї нашої "телезірки" питають, як вона збирається працювати у разі приходу до влади Ющенка, ця політична куртизанка нібито жартує: мовляв, а хто вам сказав, що він до виборів доживе.
Звісно, наразі – це чорний гумор. Але, з іншого боку, треба розуміти, що у 2004 році стоятиме на кону. Тому Ющенкові варто було б вдесятеро збільшити особисту охорону, керуючись мудрим народним прислів'ям "береженого й Бог береже".
***
Наведу ще одну аналогію. За своєю гостротою передвиборчій конфлікт в Україні нагадує мені арабо-ізраїльський. У протистоянні на Близькому Сході євреї не можуть поступитися, бо для них поразка – це смерть, тоді як поразка для арабів – усього лише привід продовжити боротьбу. Так само поразка на президентських виборах для опозиції означатиме продовження боротьби, а для режиму Кучми і навколокучмівських кланів – це смерть.
Як справедливо пише Тетяна Коробова, "сьогодні кожний, хто був при ньому й замазаний з ніг до голови, сам коваль свого щастя. Бо при втраті влади це завтра таке жахливе, що боротьба на смерть – це не фігурально. У них немає іншого виходу".
У цьому сенсі опозиція має вирішити ще одне нагальне питання – про амністію кланів після відсторонення Кучми від влади та обрання президентом опозиційного кандидата. Врешті, переважна більшість великих бізнесів України просто змушена жити за кримінальними, "вовчими" правилами, нав'язаними їм Кучмою, за поняттями, відступ від яких жорстоко карається.
Але особисто громадянин Кучма, як творець і головний архітектор цієї системи має відповісти за все скоєне ним без жодних послаблень. А в тому, що протягом президентської кампанії список його діянь суттєво поповниться, я не маю сумніву. Тож треба бути готовим.
***
Щоб вийти восени 2004 року із бою за президентство переможцем, опозиція має зібратися в один кулак, а не бити по владі розчепіреними пальцями. Ситуативна "трійка" КПУ-БЮТ-СПУ вже віджила своє, і опозиція має якнайшвидше перегрупувати свої сили.
Однією колоною мають іти центристські сили, здатні висунути єдиного кандидата в президенти - НУ, БЮТ та СПУ. Ліва опозиція в особі КПУ вже досить добре організаційно оформлена, і між нею та новою трійкою треба укласти політичну угоду про взаємні дії в тих питаннях, де їхні позиції збігаються, а таких чимало. В тих сферах, де вони кардинально розходяться, сторони повинні діяти на основі взаємної поваги заради вирішення найголовнішої проблеми – повалення режиму Кучми.
Це зовсім не означає дискримінації комуністів чи применшення їхньої ролі в опозиційному русі. Це реальна можливість для опозиції перестати поєднувати непоєднуване, заплутувати виборців у міжпартійних та ідеологічних суперечках. Це можливість ефективно використати свої сили для перемоги.
Деяку перевагу нам дасть і те, що прокучмівські сили, роз'єднані власними клановими інтересами та амбіціями, про спільного кандидата не домовляться. (Втім, і досі залишається підозра щодо планів Кучми висунутися на третій строк)...
В той же час є надія, що опозиційні партії побудують таку політичну конфігурацію, яка зможе висунути єдиного кандидата та забезпечити його перемогу. Хтозна, чи навчимось ми бодай колись об'єднуватися "за", але, схоже, що консолідуватися "проти" все ж таки зможемо.
