Рік – це вирок
Четвер, 13 лютого 2003, 15:06
Росія зіштовхує Україну на шлях прокладений Лукашенком
"Кацапи, геть!" – транспарант такого змісту вітав у Києві російського президента, який разом із Леонідом Кучмою урочисто відкривав рік Росії в Україні. Якщо, однак, на вулицях міста Володимир Путін міг зустріти вороже настроєних демонстрантів, то в конгресовому центрі, коли сказав про "бажання й прагнення обох народів бути разом", представники правлячої еліти привітали його голосними оплесками.
Розпочатий 27 січня російський рік є відповіддю на минулорічний український сезон у Російській Федерації. Концерти українських ансамблів у Москві чи в Новосибірську цікавили, утім, небагатьох. Тим часом експансія російської мови і культури в Україні може зіштовхнути Україну на шлях уже прокладений Олександром Лукашенком.
Повернення Росії на окраїни
Коли в Польщі розмовляємо про Білорусь чи Україну, неодмінно зринає слово окраїни, яким окреслювали ці землі в минулому. Таке поняття вживали й росіяни. Для них Київ і Мінськ були окраїнами імперії, які належали до великоруської цивілізації. Після періоду, на початку 90-х років ХХ століття, ослаблення російських впливів на цих територіях, команда Путіна розпочала контрнаступ. Шанси на його успіх значно збільшилися після того, як Америка оголосила війну тероризмові. Росія виявилася в цій боротьбі лояльним і цінним партнером США. Внаслідок цього Вашингтон дедалі менше декларує підтримку Грузії чи України, не кажучи вже про Білорусь.
Демонстративна відмова видати візу президентові Лукашенкові на саміт НАТО у Празі була актом однозначно політичним. Лукашенко, який ввійшов у конфлікт з Росією, розраховуючи на підтримку Заходу, вже через кілька днів після саміту погодився на більшість умов, які ставить Москва, уможливлюючи тим самим поділ російської економіки російськими олігархами, і погоджуючись на запровадження російської валюти у своїй країні.
Едуард Шеварднадзе почув в останній тиждень січня з уст заступника державного секретаря, що США не заперечують проти російських бомбардувань Грузії (уточнено – при переслідуванні терористів), а українці вже другий рік поспіль підраховують втрати, спричинені драстичним обмеженням економічної допомоги США і мусять безнастанно виправдовуватися щодо експорту зброї до Іраку.
Переклад таких дій на мову реальної політики може бути єдиним.
Американці визнали недавніх партнерів із Тбілісі й Києва громадянами "близького зарубіжжя" Росії і не будуть протидіяти зростанню впливів Москви на території колишнього СРСР. Росіяни, отже, пригадали собі рецепт цариці Катерини II про те, що "українців не треба дражнити, їх треба брати лагідно".
Поглинання України
Російсько-українські стосунки уже впродовж кількох років поліпшуються. Росіяни – головні інвестори в Україні, домінують в енергетичному секторі, контролюють нафтопереробні заводи та трубопроводи. Минулого тижня, після років суперечок, підписано договір про визначення сухопутного кордону. Путін для Кучми, дедалі більше ізольованого Заходом, стає привітним співрозмовником. Ціною за це є згода на культурне домінування Росії в Україні, особливо в сфері попкультури.
На українському телебаченні (більшість каналів, принаймні частково – російськомовні) південноамериканські "мильні опери" випхані російськими кримінальними телесеріалами. На радіо домінує "попса", музичне "disco ruso", ще більш попсове, ніж "disco polo".
У кінотеатрах демонструються західні фільми з російським дублюванням, а на Петрівці, найбільшому київському книжковому ярмарку, заледве три на кілька десятків прилавків торгують українською літературою. Та чи варто дивуватися, коли відомо, що в книжковій пропозиції на одну українську книгу припадає 57 російських.
Більше того, видані у Росії книги, попри високе мито, часто дешевші за українські. Це економічний феномен, якого ніхто не може переконливо пояснити. Так само як і те, чому газету "Известия" у Києві можна купити дешевше, аніж у Москві.
Мовно Україна неоднорідна. Українською розмовляють у Галичині, в центрі країни панує суржик, мішана російсько-українська говірка, схід скоріше російськомовний, а якщо хтось говорить українською в Криму, значить приїхав у відпустку. Під час минулорічного перепису населення 67 відсотків громадян задекларували, що їх рідна мова – українська, а 30 – російська. За такої ситуації російська культурна пропозиція, сильніша й різноманітніша порівняно з українською, досить приваблива. Тим більше, що багато українців не бачать виразної межі між власною й російською культурами. Зрештою, у цьому нічого дивного, у російській бо виховані. Ще 15 років тому українських митців офіційно представляли ансамблі бандуристів і народні хори, а Алла Пугачова чи Микита Михалков не вважалися "чужими".
Більше того, українська культура у програшній економічній позиції. Російською розмовляє переважна більшість жителів міст – головний споживач і цільова аудиторія рекламних кампаній. А треба ще зважати на силу стереотипів. Одним із соціотехнічних успіхів СРСР було прищеплення українцям комплексу власної мови, переконання, що то мова села. Радянський Союз розпався, комплекси залишилися.
Слабка польська карта
Гра за опанування культурним простором ще триває. Прозахідна частина еліт і жителі Західної України дивляться в бік Польщі. Нашої мови навчаються 100 тисяч українців, популярні польські телепрограми, хоча доступ до них постійно ускладнюється. Після запровадження у липні віз, українцям буде важче відвідувати західного сусіда.
У бік Варшави дивляться президент Кучма і його політичне оточення. Якби там не було, та другою Білоруссю бути не хочуть. Навіть якщо економічні інтереси і кланові зв'язки штовхають київську владу до сходу, то політичний інстинкт самозбереження каже їм шукати шансів на заході.
Утім однією тільки політикою жестів, практикованою впродовж років президентом Кваснєвським, вже не обійтися. Потрібно задіяти інвестиції польських фірм і розв'язати драматично складне питання віз. У 2003-му це буде нелегко. Кругла річниця різні, яку вчинили українські націоналісти щодо польського населення Волині у 1943 році, може бути використана для підігрівання негативних настроїв по обидва береги Сяну.
"Польща – наш стратегічний партнер", - повторюють українські політики. "Незалежна Україна – гарантія незалежності Польщі" , - повторюють за Збігнєвом Бжезінським як Ярослав Качинський, так і Олександр Кваснєвський. Та це порожні декларації, принаймні наразі. Тим часом рік Росії в Україні може виявитися в Києві початком російського століття.
Єжи Марек Новаковський, за співпраці Марека Запора (Київ)
Переклав Росислав Крамар, Варшава
"Кацапи, геть!" – транспарант такого змісту вітав у Києві російського президента, який разом із Леонідом Кучмою урочисто відкривав рік Росії в Україні. Якщо, однак, на вулицях міста Володимир Путін міг зустріти вороже настроєних демонстрантів, то в конгресовому центрі, коли сказав про "бажання й прагнення обох народів бути разом", представники правлячої еліти привітали його голосними оплесками.
Розпочатий 27 січня російський рік є відповіддю на минулорічний український сезон у Російській Федерації. Концерти українських ансамблів у Москві чи в Новосибірську цікавили, утім, небагатьох. Тим часом експансія російської мови і культури в Україні може зіштовхнути Україну на шлях уже прокладений Олександром Лукашенком.
Повернення Росії на окраїни
Коли в Польщі розмовляємо про Білорусь чи Україну, неодмінно зринає слово окраїни, яким окреслювали ці землі в минулому. Таке поняття вживали й росіяни. Для них Київ і Мінськ були окраїнами імперії, які належали до великоруської цивілізації. Після періоду, на початку 90-х років ХХ століття, ослаблення російських впливів на цих територіях, команда Путіна розпочала контрнаступ. Шанси на його успіх значно збільшилися після того, як Америка оголосила війну тероризмові. Росія виявилася в цій боротьбі лояльним і цінним партнером США. Внаслідок цього Вашингтон дедалі менше декларує підтримку Грузії чи України, не кажучи вже про Білорусь.
Демонстративна відмова видати візу президентові Лукашенкові на саміт НАТО у Празі була актом однозначно політичним. Лукашенко, який ввійшов у конфлікт з Росією, розраховуючи на підтримку Заходу, вже через кілька днів після саміту погодився на більшість умов, які ставить Москва, уможливлюючи тим самим поділ російської економіки російськими олігархами, і погоджуючись на запровадження російської валюти у своїй країні.
Едуард Шеварднадзе почув в останній тиждень січня з уст заступника державного секретаря, що США не заперечують проти російських бомбардувань Грузії (уточнено – при переслідуванні терористів), а українці вже другий рік поспіль підраховують втрати, спричинені драстичним обмеженням економічної допомоги США і мусять безнастанно виправдовуватися щодо експорту зброї до Іраку.
Переклад таких дій на мову реальної політики може бути єдиним.
Американці визнали недавніх партнерів із Тбілісі й Києва громадянами "близького зарубіжжя" Росії і не будуть протидіяти зростанню впливів Москви на території колишнього СРСР. Росіяни, отже, пригадали собі рецепт цариці Катерини II про те, що "українців не треба дражнити, їх треба брати лагідно".
Поглинання України
Російсько-українські стосунки уже впродовж кількох років поліпшуються. Росіяни – головні інвестори в Україні, домінують в енергетичному секторі, контролюють нафтопереробні заводи та трубопроводи. Минулого тижня, після років суперечок, підписано договір про визначення сухопутного кордону. Путін для Кучми, дедалі більше ізольованого Заходом, стає привітним співрозмовником. Ціною за це є згода на культурне домінування Росії в Україні, особливо в сфері попкультури.
На українському телебаченні (більшість каналів, принаймні частково – російськомовні) південноамериканські "мильні опери" випхані російськими кримінальними телесеріалами. На радіо домінує "попса", музичне "disco ruso", ще більш попсове, ніж "disco polo".
У кінотеатрах демонструються західні фільми з російським дублюванням, а на Петрівці, найбільшому київському книжковому ярмарку, заледве три на кілька десятків прилавків торгують українською літературою. Та чи варто дивуватися, коли відомо, що в книжковій пропозиції на одну українську книгу припадає 57 російських.
Більше того, видані у Росії книги, попри високе мито, часто дешевші за українські. Це економічний феномен, якого ніхто не може переконливо пояснити. Так само як і те, чому газету "Известия" у Києві можна купити дешевше, аніж у Москві.
Мовно Україна неоднорідна. Українською розмовляють у Галичині, в центрі країни панує суржик, мішана російсько-українська говірка, схід скоріше російськомовний, а якщо хтось говорить українською в Криму, значить приїхав у відпустку. Під час минулорічного перепису населення 67 відсотків громадян задекларували, що їх рідна мова – українська, а 30 – російська. За такої ситуації російська культурна пропозиція, сильніша й різноманітніша порівняно з українською, досить приваблива. Тим більше, що багато українців не бачать виразної межі між власною й російською культурами. Зрештою, у цьому нічого дивного, у російській бо виховані. Ще 15 років тому українських митців офіційно представляли ансамблі бандуристів і народні хори, а Алла Пугачова чи Микита Михалков не вважалися "чужими".
Більше того, українська культура у програшній економічній позиції. Російською розмовляє переважна більшість жителів міст – головний споживач і цільова аудиторія рекламних кампаній. А треба ще зважати на силу стереотипів. Одним із соціотехнічних успіхів СРСР було прищеплення українцям комплексу власної мови, переконання, що то мова села. Радянський Союз розпався, комплекси залишилися.
Слабка польська карта
Гра за опанування культурним простором ще триває. Прозахідна частина еліт і жителі Західної України дивляться в бік Польщі. Нашої мови навчаються 100 тисяч українців, популярні польські телепрограми, хоча доступ до них постійно ускладнюється. Після запровадження у липні віз, українцям буде важче відвідувати західного сусіда.
У бік Варшави дивляться президент Кучма і його політичне оточення. Якби там не було, та другою Білоруссю бути не хочуть. Навіть якщо економічні інтереси і кланові зв'язки штовхають київську владу до сходу, то політичний інстинкт самозбереження каже їм шукати шансів на заході.
Утім однією тільки політикою жестів, практикованою впродовж років президентом Кваснєвським, вже не обійтися. Потрібно задіяти інвестиції польських фірм і розв'язати драматично складне питання віз. У 2003-му це буде нелегко. Кругла річниця різні, яку вчинили українські націоналісти щодо польського населення Волині у 1943 році, може бути використана для підігрівання негативних настроїв по обидва береги Сяну.
"Польща – наш стратегічний партнер", - повторюють українські політики. "Незалежна Україна – гарантія незалежності Польщі" , - повторюють за Збігнєвом Бжезінським як Ярослав Качинський, так і Олександр Кваснєвський. Та це порожні декларації, принаймні наразі. Тим часом рік Росії в Україні може виявитися в Києві початком російського століття.
Єжи Марек Новаковський, за співпраці Марека Запора (Київ)
Переклав Росислав Крамар, Варшава
