Янукович - останній дон?
Четвер, 13 лютого 2003, 11:09
Спочатку цей матеріал планувався просто як опитування київських експертів з приводу того, як сприймається у столиці донецька еліта, що недавно зійшла на її владний Олімп. Однак у ході збирання матеріалу стали вимальовуватися причинно-наслідкові зв'язки, які значно цікавіші, ніж просто констатація певних стереотипів сприйняття донеччан киянами. Ці зв'язки не тільки пояснюють нинішні процеси на верхівці українського політикуму, але і дозволяють прогнозувати подальший розвиток подій. Адже якою б прагматичною не була політика, рішення у ній приймають люди, а людина завжди суб'єктивна. А її суб'єктивний погляд на світ формується саме під впливом стереотипів середовища, яке її оточує.
Почалося все, напевно, ще на початку дев'яностих, коли у зв'язку з політичним катаклізмом, на поїзди з Донецька у Київ купити квитки було важче, ніж на московський напрямок. Старий авторитет поступово вмирав, а визнання нового відбувалося з природним для будь-якого сильного утворення протестом власних амбіцій. Вже тоді Донецьк, протиставляючи себе Києву, вигадав лозунг - "У Києві роблять політику, а у Донецьку гроші". Далі - більше.
Відставка губернатора Володимира Щербаня, вбивство його тезки, народного депутата Євгена Щербаня, "засил" на губернаторство в область чужака Сергія Полякова, "кидалово" президента зі створенням власного регіонального ПЕКу (і це після всього, що керівництво області зробило для обрання Кучми на другий термін!), наїзди Тимошенко й Ющенка, підступи Медведчука…
Все це породило у Донбасі стійкий стереотип ворожості до нього з боку Києва. Не даремно ж головним постулатом адміністрації Януковича і партії Регіонів був "захист регіональних інтересів"! Саме поняття "захист" автоматично передбачає наявність нападу. Причому цей постулат був вигідний донецькій владі.
Ним можна було прикрити перед населенням власні помилки й недоробки, вбивства політиків, бізнесменів і журналістів... Поступово він діяв вже не тільки як гіпноз, але і як самогіпноз. Природно, Київ давав приводи для цього, але не завжди слід було розглядати ущемлення інтересів донецької фінансово-промислової групи як агресію проти регіону. Проте, так чи інакше, такий стереотип був створений і пустив міцне коріння навіть у здавалося б незацікавлених людях.
Тобто, на прикладі Донецька можна зробити висновок, що стереотипи ворожості зовнішніх сил певним групам виникають тоді, коли, по-перше, вони вигідні самим цим групам, і, по-друге, коли сила, ворожість якої фіксується стереотипом, дійсно викликає серйозні побоювання. Інакше кажучи, коли її визнають силою.
Чи можна говорити, що ще три роки тому донеччани викликали якусь упередженість у київських акул бізнесу й політики? - Швидше цікавість. Донецьк ще не був силою, яка здатна впливати на процеси. І лише з поступовим просуванням у київські коридори влади представників Донбасу, він став викликати інтерес, став чинником, із яким треба рахуватися. У загрозу донеччани перетворилися після останніх парламентських виборів, коли у них з'явилися не тільки гроші, але й політичний інструмент їх захисту й примноження. Масла у вогонь додала інформація про майже двохмільярдний капітал Рината Ахметова і подальше призначення Віктора Януковича прем'єром.
Олексій Починок, радіо "Свобода" (Київ): Якщо говорити образно, я ніколи не знав про Рината Ахметова, поки мені не сказали, що він має півтора мільярди доларів, і які наслідки це може мати для України. Коли кажуть, що у нього півтора мільярди - що це означає? - це багата страшна людина, яка може перевернути все в Україні. І більше ми не знаємо про нього нічого: чи він патріот України, чим він дише, де його капітали - у країні чи за її межами?… Це породжує цілу купу питань.
Узагалі ж, я думаю, що "пересічні" кияни байдуже ставляться до донецьких, також як і до львівських і дніпропетровських. Киянам не важливо хто біля влади, важливо - що він робить. Якщо ж говорити про Донбас, то у Києві до нього не те щоб упередженості немає, а навпаки - є романтизація. Він асоціюється з певним типом характеру, козацькою вольницею. І навіть якщо людина сиділа у в'язниці, але як у Джека Лондона, подолала життєві обставини, досягла одного з вищих постів у державі, то на рівні простих людей, мені здається, це загалом сприймається позитивно. Упередженості щодо Донецьку немає.
Володимир Стретович, нардеп, "Наша Україна": Чому не люблять донецьких у Києві? - Я думаю, це питання дещо штучне. Можливо тому, що за рахунок цього родючого краю, хтось незаконним способом збив величезний капітал. Можливо тому, що гроші, які виділялися бюджетом на реструктурування шахт, на вугледобувну галузь фактично розкрадалися і у Донецькій області з'явилися нові нувориші й мільйонери, які сьогодні намагаються впливати на політику. Але такого відвертого несприйняття донецьких у Києві сьогодні немає.
Геннадій Руденко, нардеп, СДПУ(о): …Абсолютно жодної упередженості не спостерігається, навпаки столичне життя сьогодні поповнилося деякими яскравими представниками Донецька, а київський ринок нерухомості подорожчав: продали все, що не продавалося декілька років. І з приходом "донецьких" із точки зору інвестиційної привабливості столиця відчула тільки поліпшення.
Володимир Рибак, нардеп, "Регіони України": По-різному, по-різному сприймають нас, представників Донбасу, у Києві. Говорити, що нас всі підтримують, я думаю, це було б неправильно і нечесно з мого боку…
Як бачимо, і ті, хто підтверджує факт упередженого ставлення у Києві до донеччан, і ті, хто заперечує його, фактично апелюють до одних і тих же аргументів. Принаймні, на мій, суб'єктивний погляд, і тонка іронія соціал-демократа Руденка, і пояснення Стретовича й Починка, свідчать про одне і те ж.
Правда, тут важливо не плутати імідж жителів Донбасу, який внаслідок тих чи інших обставин склався у киян, і ставлення до них київської політичної еліти.
Інна Підлусська, президент фонду "Європа ХХI" (Київ): Не знаю чи можна це назвати упередженим ставленням у традиційному значенні слова. Але те, що можна спостерігати у засобах масової інформації, а саме у ЗМІ, які контролюються, передусім, групою, що асоціюється із Трудовою Україною і СДПУ (о), можна сказати, що є побоювання, нерозуміння, спроба застерегти себе і своїх. Напевно, саме з цим пов'язані публікації у заголовках і текстах, в яких вбачається прихована загроза, що виходить з Донецька.
До речі, слід зауважити, що десь у середині жовтня - початку листопада такі публікації припинилися, а ось останнім часом почали з'являтися знову. Так що не знаю, чи можна говорити саме про упередженість, але те, що донецька група сприймається старожилами київського політикуму з обережністю, - я думаю, це може побачити будь-хто, якщо візьметься уважно почитати пресу і подивитися телевізор.
Михайло Волинець, нардеп, "БЮТ": Сприймають їх, - як одна людина сказала, - "Їх розводять". Тобто, із ними трошки граються. А донеччани просто не розуміють, що можна пообіцяти, домовитися, потиснути руку і потім не виконати.
Володимир Рибак: ... Те, що більшість регіонів у ВР, явна більшість депутатів, сьогодні підтримує Уряд – це правда. Дивлячись із боку, коли приходить Янукович у Верховну Раду, дуже багато депутатів підсідають до нього і піднімають ті чи інші питання. Багато хто. Я думаю, вони вловили, що він по характеру може викликати прихильність до себе. Він все-таки намагається розібратися у проблемі, і це підкупає депутатів. Депутати до нього ланцюжком йдуть, це говорить про те, що він людина контактна і до нього хочуть йти.
Геннадій Руденко: До команди Януковича у Києві ставляться без упередженості. Київ вельми велике місто, щоб стверджувати, що команда прем'єр-міністра у тому вигляді, в якому вона приїхала з Донецька, у тому ж вигляді і залишиться. Вона, безумовно, асимілюється й набуде столичних рис, тобто буде працювати не за регіональними показниками, а вже на більш високому рівні.
Володимир Стретович: У Києві скоріше не сприймають іншу політичну силу, в якої на кінці маленький нулик. І зрозуміло чому. Тому що їх дії є фактично викликом традиційній політичній діяльності. А що стосується донецьких - так, вони прийшли. Вони трохи, як кажуть, незграбні політики, вони не філігранять, не шліфують свої вислови й дії, вони намагаються компенсувати це іншим, поки не звикнуть до того, що Київ - це не Донецьк. Але у цьому політикумі слід дуже делікатно себе поводити: більше слухати, менше говорити. Чи будуть вони діяти відповідним чином - від цього залежить, чи зможе донецька група претендувати на певну позицію в українському політикумі.
Так сприймаються сьогодні донеччани у Києві. На мій погляд, до Донецька, а я також схильний до стереотипів, це дещо поблажливе, але все ж позитивне ставлення. Принаймні, із боку більшості моїх співрозмовників. Навряд чи таке ставлення продиктоване щирою симпатією до особи прем'єра або широкої донецької душі. Швидше, фігура Януковича відповідає нинішній політичній кон'юнктурі. Його хочуть використати, і йому доведеться йти на компроміси, наступати на горло власній гордості й амбіціям. Але саме ця стримана незграбність, і мужича для київського политікуму екзотичність відкриває для команди Януковича можливості, які до нього мав хіба що тільки Кабінет Ющенка.
Далі буде.
Р.S.: Стереотипи починають керувати людьми, які їх створили. І це погано, оскільки це спотворює реальну картину світу, а раз так, то людина не завжди адекватно оцінює ситуацію й ухвалює правильні рішення.
Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу
Почалося все, напевно, ще на початку дев'яностих, коли у зв'язку з політичним катаклізмом, на поїзди з Донецька у Київ купити квитки було важче, ніж на московський напрямок. Старий авторитет поступово вмирав, а визнання нового відбувалося з природним для будь-якого сильного утворення протестом власних амбіцій. Вже тоді Донецьк, протиставляючи себе Києву, вигадав лозунг - "У Києві роблять політику, а у Донецьку гроші". Далі - більше.
Відставка губернатора Володимира Щербаня, вбивство його тезки, народного депутата Євгена Щербаня, "засил" на губернаторство в область чужака Сергія Полякова, "кидалово" президента зі створенням власного регіонального ПЕКу (і це після всього, що керівництво області зробило для обрання Кучми на другий термін!), наїзди Тимошенко й Ющенка, підступи Медведчука…
Все це породило у Донбасі стійкий стереотип ворожості до нього з боку Києва. Не даремно ж головним постулатом адміністрації Януковича і партії Регіонів був "захист регіональних інтересів"! Саме поняття "захист" автоматично передбачає наявність нападу. Причому цей постулат був вигідний донецькій владі.
Ним можна було прикрити перед населенням власні помилки й недоробки, вбивства політиків, бізнесменів і журналістів... Поступово він діяв вже не тільки як гіпноз, але і як самогіпноз. Природно, Київ давав приводи для цього, але не завжди слід було розглядати ущемлення інтересів донецької фінансово-промислової групи як агресію проти регіону. Проте, так чи інакше, такий стереотип був створений і пустив міцне коріння навіть у здавалося б незацікавлених людях.
Тобто, на прикладі Донецька можна зробити висновок, що стереотипи ворожості зовнішніх сил певним групам виникають тоді, коли, по-перше, вони вигідні самим цим групам, і, по-друге, коли сила, ворожість якої фіксується стереотипом, дійсно викликає серйозні побоювання. Інакше кажучи, коли її визнають силою.
Чи можна говорити, що ще три роки тому донеччани викликали якусь упередженість у київських акул бізнесу й політики? - Швидше цікавість. Донецьк ще не був силою, яка здатна впливати на процеси. І лише з поступовим просуванням у київські коридори влади представників Донбасу, він став викликати інтерес, став чинником, із яким треба рахуватися. У загрозу донеччани перетворилися після останніх парламентських виборів, коли у них з'явилися не тільки гроші, але й політичний інструмент їх захисту й примноження. Масла у вогонь додала інформація про майже двохмільярдний капітал Рината Ахметова і подальше призначення Віктора Януковича прем'єром.
Олексій Починок, радіо "Свобода" (Київ): Якщо говорити образно, я ніколи не знав про Рината Ахметова, поки мені не сказали, що він має півтора мільярди доларів, і які наслідки це може мати для України. Коли кажуть, що у нього півтора мільярди - що це означає? - це багата страшна людина, яка може перевернути все в Україні. І більше ми не знаємо про нього нічого: чи він патріот України, чим він дише, де його капітали - у країні чи за її межами?… Це породжує цілу купу питань.
Узагалі ж, я думаю, що "пересічні" кияни байдуже ставляться до донецьких, також як і до львівських і дніпропетровських. Киянам не важливо хто біля влади, важливо - що він робить. Якщо ж говорити про Донбас, то у Києві до нього не те щоб упередженості немає, а навпаки - є романтизація. Він асоціюється з певним типом характеру, козацькою вольницею. І навіть якщо людина сиділа у в'язниці, але як у Джека Лондона, подолала життєві обставини, досягла одного з вищих постів у державі, то на рівні простих людей, мені здається, це загалом сприймається позитивно. Упередженості щодо Донецьку немає.
Володимир Стретович, нардеп, "Наша Україна": Чому не люблять донецьких у Києві? - Я думаю, це питання дещо штучне. Можливо тому, що за рахунок цього родючого краю, хтось незаконним способом збив величезний капітал. Можливо тому, що гроші, які виділялися бюджетом на реструктурування шахт, на вугледобувну галузь фактично розкрадалися і у Донецькій області з'явилися нові нувориші й мільйонери, які сьогодні намагаються впливати на політику. Але такого відвертого несприйняття донецьких у Києві сьогодні немає.
Геннадій Руденко, нардеп, СДПУ(о): …Абсолютно жодної упередженості не спостерігається, навпаки столичне життя сьогодні поповнилося деякими яскравими представниками Донецька, а київський ринок нерухомості подорожчав: продали все, що не продавалося декілька років. І з приходом "донецьких" із точки зору інвестиційної привабливості столиця відчула тільки поліпшення.
Володимир Рибак, нардеп, "Регіони України": По-різному, по-різному сприймають нас, представників Донбасу, у Києві. Говорити, що нас всі підтримують, я думаю, це було б неправильно і нечесно з мого боку…
Як бачимо, і ті, хто підтверджує факт упередженого ставлення у Києві до донеччан, і ті, хто заперечує його, фактично апелюють до одних і тих же аргументів. Принаймні, на мій, суб'єктивний погляд, і тонка іронія соціал-демократа Руденка, і пояснення Стретовича й Починка, свідчать про одне і те ж.
Правда, тут важливо не плутати імідж жителів Донбасу, який внаслідок тих чи інших обставин склався у киян, і ставлення до них київської політичної еліти.
Інна Підлусська, президент фонду "Європа ХХI" (Київ): Не знаю чи можна це назвати упередженим ставленням у традиційному значенні слова. Але те, що можна спостерігати у засобах масової інформації, а саме у ЗМІ, які контролюються, передусім, групою, що асоціюється із Трудовою Україною і СДПУ (о), можна сказати, що є побоювання, нерозуміння, спроба застерегти себе і своїх. Напевно, саме з цим пов'язані публікації у заголовках і текстах, в яких вбачається прихована загроза, що виходить з Донецька.
До речі, слід зауважити, що десь у середині жовтня - початку листопада такі публікації припинилися, а ось останнім часом почали з'являтися знову. Так що не знаю, чи можна говорити саме про упередженість, але те, що донецька група сприймається старожилами київського політикуму з обережністю, - я думаю, це може побачити будь-хто, якщо візьметься уважно почитати пресу і подивитися телевізор.
Михайло Волинець, нардеп, "БЮТ": Сприймають їх, - як одна людина сказала, - "Їх розводять". Тобто, із ними трошки граються. А донеччани просто не розуміють, що можна пообіцяти, домовитися, потиснути руку і потім не виконати.
Володимир Рибак: ... Те, що більшість регіонів у ВР, явна більшість депутатів, сьогодні підтримує Уряд – це правда. Дивлячись із боку, коли приходить Янукович у Верховну Раду, дуже багато депутатів підсідають до нього і піднімають ті чи інші питання. Багато хто. Я думаю, вони вловили, що він по характеру може викликати прихильність до себе. Він все-таки намагається розібратися у проблемі, і це підкупає депутатів. Депутати до нього ланцюжком йдуть, це говорить про те, що він людина контактна і до нього хочуть йти.
Геннадій Руденко: До команди Януковича у Києві ставляться без упередженості. Київ вельми велике місто, щоб стверджувати, що команда прем'єр-міністра у тому вигляді, в якому вона приїхала з Донецька, у тому ж вигляді і залишиться. Вона, безумовно, асимілюється й набуде столичних рис, тобто буде працювати не за регіональними показниками, а вже на більш високому рівні.
Володимир Стретович: У Києві скоріше не сприймають іншу політичну силу, в якої на кінці маленький нулик. І зрозуміло чому. Тому що їх дії є фактично викликом традиційній політичній діяльності. А що стосується донецьких - так, вони прийшли. Вони трохи, як кажуть, незграбні політики, вони не філігранять, не шліфують свої вислови й дії, вони намагаються компенсувати це іншим, поки не звикнуть до того, що Київ - це не Донецьк. Але у цьому політикумі слід дуже делікатно себе поводити: більше слухати, менше говорити. Чи будуть вони діяти відповідним чином - від цього залежить, чи зможе донецька група претендувати на певну позицію в українському політикумі.
Так сприймаються сьогодні донеччани у Києві. На мій погляд, до Донецька, а я також схильний до стереотипів, це дещо поблажливе, але все ж позитивне ставлення. Принаймні, із боку більшості моїх співрозмовників. Навряд чи таке ставлення продиктоване щирою симпатією до особи прем'єра або широкої донецької душі. Швидше, фігура Януковича відповідає нинішній політичній кон'юнктурі. Його хочуть використати, і йому доведеться йти на компроміси, наступати на горло власній гордості й амбіціям. Але саме ця стримана незграбність, і мужича для київського политікуму екзотичність відкриває для команди Януковича можливості, які до нього мав хіба що тільки Кабінет Ющенка.
Далі буде.
Р.S.: Стереотипи починають керувати людьми, які їх створили. І це погано, оскільки це спотворює реальну картину світу, а раз так, то людина не завжди адекватно оцінює ситуацію й ухвалює правильні рішення.
Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу
