Ющенко не піарив Кучму в США

Виявляється, наполегливе небажання Ющенка критикувати поіменно головного й верховного винуватця негараздів і проблем України останніх років є мудрою стратегією та, вочевидь, справжнім початком президентської кампанії лідера "Нашої України".

Ющенко не хоче робити піару Кучмі. Такою була відповідь Віктора Андрійовича під час виступу 7 лютого у Центрі Карнегі у Вашингтоні на репліку Олександра Єльяшкевича. "Я колишній народний депутат України, який змушений тимчасово знаходитися у США, рятуючи своє життя від людини, прізвище якої я від вас під час вашої доповіді не почув. Це - Кучма!", вигукнув Єльяшкевич

Однак, найважливішим результатом чотириденного візиту до США виявилося навіть не те, що кому сказав чи не сказав Ющенко, чи що було чи не було сказано йому, скільки просто перелік його зустрічей у Вашингтоні. Саме рівень цих зустрічей і виявився найбільшим здобутком Ющенка та ясним сигналом, який офіційний Вашингтон надіслав Кучмі. Ющенко – бажаний гість з України у Вашингтоні. А Кучму офіційна Америка наполегливо не бажає бачити.

Віце-президент Чейні – друга людина в адміністрації президента Буша, Армітедж – друга людина у зовнішньополітичному відомстві Коліна Пауела. Це досить високий рівень для звичайного політика з України. Нагадаємо, що міністра економіки Хорошковського, який нещодавно перебував у Вашингтоні, приймали на значно нижчому політичному рівні.

Однак, попри суттєвий зміст виступів Ющенка, йому неодмінно треба ще працювати над формою й стилем спілкування із закордонною аудиторією. Як зауважили деякі з цієї аудиторії, у жодному з виступів перед американцями Ющенко не згадав про загибель екіпажу шатлу "Коламбія", хоча ця трагедія продовжувала залишатися подією номер один для американців. Не торкався він й іншої, чи не найгарячішої для Вашингтона теми – болючого питання навколо можливої війни в Іраку.

Ющенко продемонстрував абсолютну зосередженість на справах і долі своєї України, але ж американців найбільше за все турбують справи й долі своєї Америки, хоча вони й раді добрим новинам з України. Хіба український політик може забувати, що одна з характерних рис американців – сентиментальність? Такі речі дуже добре сприймаються у західному світі на усіх рівнях суспільства. Такі речі привертають увагу солідних ЗМІ та, зрештою, голоси виборців.

Однак перш за все Ющенкові під час наступних візитів до США неодмінно треба розв'язати надзвичайно традиційне для української політики питання - питання мови. За винятком Рибачука, жоден з українських політиків у складі цієї делегації, включно з Ющенком, не міг спілкуватися з американцями їхньою мовою без перекладачів. Жахливий акцент і граматичні помилки тільки по-дружньому налаштовують звиклих до цього американців. Це вже в офіційній обстановці, на переговорах, у документах немає місця для помилок.

Подивіться-но, як ставляться американці до балтійських президентів, які у США говорять англійською й відразу таким чином встановлюють безпосередній контакт з аудиторією. До речі, чимало й російських політиків не уникають можливості поговорити англійською. Ющенко міг би їм усім дати фору, тим більше, що він має чудову нагоду практикувати англійську мову вдома.

Слід згадати й про реакцію української діаспори на візит Ющенка до США. Ще донедавна українська громада в Америці була розділена на два протилежні табори ставленням до України й режиму Кучми з огляду на виступи опозиції, продаж "Кольчуг" в Ірак, численні звинувачення України в корумпованості тощо.

Один табір - це, умовно кажучи, ліберально-прогресивна діаспора, - рішуче наполягає на розслідуванні численних злочинів, у причетності до яких підозрюються владні особи режиму Кучми, аж до запровадження Сполученими Штатами санкцій проти уряду Кучми.

Одним із яскравих представників ліберально-прогресивної діаспори є Орест Дейчаківський, колишній президент вашингтонської професійної спілки українців-американців і активний діяч громади. Організація, в якій він працює - Гельсінська комісія США, - значну частину своєї уваги приділяє саме українським питанням.

До речі, Орест Дейчаківський був залучений до підготовки попереднього візиту Ющенка в США, бо тоді особа Ющенка вважалася більш контраверсійною для широкого загалу діаспори, ніж тепер. Той візит, незадовго до парламентських виборів, пройшов дуже вдало для колишнього прем'єра, який тепер уже приїздить в американську столицю як народний депутат і лідер опозиції.

До згаданої ліберально-прогресивної групи українських американців належать переважно представники молодшого покоління, які народилися здебільшого в США, або ті, хто професійно пов'язаний з Україною, отже, уважно стежить за політичною ситуацією й має чітке уявлення про розвиток подій в Україні.

Друга, донедавна більш численна група в діаспорі США, - це, умовно кажучи, помірковані консерватори. До цього табору належать переважно особи старшого покоління, для яких сучасна незалежна й суверенна Україна під жовто-блакитним прапором, із державним гербом-тризубом, є втіленням їхніх найпалкіших мрій упродовж довгих років боротьби, жертв, втрат, болю й страждань. Часто-густо вони є рішучими прихильниками сучасного режиму в Україні, бо глибоко переконані й щиро вірять у те, що їхня підтримка влади Кучми, тобто формально суверенного й незалежного уряду України, служить інтересам народу України.

Крім того, деякі з них мають ділові інтереси в України, а відтак і тісні стосунки з представниками влади високого рангу як в Україні, так і з її дипломатичними представниками у США. Вони намагаються уникати теми Гонгадзе та Мельниченка, дуже болюче сприймають будь-яку критику чи дії проти України, бо уряд ототожнюють із самою країною. Можливо, найяскравішим речником цієї консервативно-поміркованої групи діаспори є Аскольд Лозинський з Нью-Йорка, президент Світового Конгресу Українців.

У Вашингтоні ж зустріч Ющенка з українською діаспорою організував і провів федеральний суддя Богдан Футей. Знаний друг України та її керівництва, він прихильник "табору консерваторів". Недарма у 1995 та 1999 роках він отримав особисті нагороди від президента України Леоніда Кучми.

Саме суддя Футей був дорадником у справі формування конституції України багато років тому. Цього ж разу він був головним радником від діаспори для Міжнародного республіканського інституту з питань візиту Ющенка.

Для Ющенка це може означати, що він уже отримав прихильність консервативного прошарку діаспори, й таким чином перейшов у розряд "мейнстріму". Адже, якщо навіть заокеанські давні друзі Кучми, помірковані й прагматичні, переорієнтовуються на Ющенка, то це вже вказує на те, що його вважають реальною силою в Україні, за якою - майбутнє.

Ця зустріч із діаспорою відбулася не зовсім у столиці США, а в садибі Богдана Футея в містечку Аннаполіс, столиці штату Меріленд, приблизно за 50 км від Вашингтона. За словами самого Футея, це була приватна товариська зустріч для відпочинку. На ній були присутніми близько півсотні українських американців, які прибули не тільки з Вашингтона, але й з Нью-Йорка та неблизького Клівленда.

Були також присутні офіційні представники українського посольства на чолі з першим радником Володимиром Яценківським і генеральним консулом Валентином Наливайченком. За свідченням Богдана Футея та інформацією від українських дипломатів, сам посол Костянтин Грищенко не зміг зустрітися з Ющенком, бо був у відрядженні у Нью-Йорку. Цікаво, що після зустрічі з діаспорою Ющенко відбув саме до Нью-Йорка.

Утім, за офіційною інформацією, Ющенко поїхав у Нью-Йорк для того, щоб відвідати там концерт Оксани Білозір, яким розпочинається гастрольне турне співачки і народного депутата фракції "Наша Україна".

Цікавий факт, що у списку присутніх на зустрічі Ющенка в Центрі Карнегі 7-го лютого був зареєстрований такий собі Юрій Швець, а назву установи, яку він представляє, було подано як "5-й елемент", більше відомий читачам УП під своїм псевдо Петро Лютий. Однак ніхто з присутніх особисто його не бачив, хоча колишній офіцер КДБ СРСР проходив чудовий вишкіл по заходах маскування, й можливо був присутнім в образі чорношкірої прибиральниці, чи мексиканця-кельнера.

Однак усі присутні могли побачити Миколу Мельниченка, який навпаки, не був заявлений у списку, однак скромно сидів у залі. Щоправда, цього разу жодному з присутніх у залі не вдалося засвідчити потискання руки між Мельниченком і Ющенком.