Нотатки з місця президентського цілування
Вівторок, 28 січня 2003, 10:17
Любов з великої літери, яка починається з блискавки між очима, продовжується нервовим зриванням одягу та запитанням вкінці процесу - а як тебе звати насправді...
Якщо Ви згадали якийсь іспаномовний серіал, то вкрай помилилися. Після артеріального вливання у фінанси Мексики та Аргентини реаніматорською медсестрою Ємевеефе (як вона тепер називається іспанською), а по нашому – МВФ, ці країни продукують перед іракською війною тільки зовнішньопатріотичні фільми.
Мова про інше. В Україні почався рік Росії, що майже збіглося у часі з початком китайського року Чорної кози.
У вечір відкриття року Росії в Україні сталося декілька знакових подій. Їх хронологія така:
1. Протягом чотирьох днів до вечора "знаменної" події киян настирливо-уклінно попереджали про небезпечність використання "індивідуального транспорту" будь-де у центрі Києва. Пропаганда була жорсткою і кияни відверто налякалися (ходили чутки, що президент РФ замовив до 30 автомобілів охорони. Якщо це правда, то загальна довжина цього кортежу склала б відстань між Європейською площею та площею Незалежності).
2. Люди, що були запрошені до Палацу "Україна" прискіпливо перевірялися охороною на предмет вибухових пристроїв та інших гранатометів та базук. Охорона була змішано українсько-російською, але частіше чулося московське "аканьє". Було доволі смішно, коли леді в норковому кожушку змусили зняти декілька кілограм діамантових прикрас – при цьому леді лаялася та погрожувала розповісти про її дискримінацію комусь із адміністрації президента.
3. Народ терпляче вмощувався на незручних кріслах, не наважуючись плескати. Нарешті президенти з'явилися й почався апофеоз дружби.
4. На великих телеекранах спроектували великий російський триколор із сором'язливим жовто-блакитним прапором під ним. Не поряд, не на різних екранах (а їх два), а один під іншим.
5. Вечір почався з гімну радянського союзу (пам'ятаєте: Союз нерушимий республік свободних сплотила навекі велікая Русь), реанімованого Путіним рік тому. Камера, яка тримала Кучму, показала його напівприкриті очі та губи, що шепотіли слова радянського гімну – вся Україна це бачила. Однак, коли після радянського звучав гімн України – Кучма був незворушним і суворим, мабуть досі не вивчив слова. Знаменно, що гімн СРСР, а себто сталінський гімн, звучав у Києві у день міжнародної жалоби за жертвами Холокосту та у рік 70-річчя голодомору в Україні.
6. Промова Кучми, половина якої була виконана вимученою українською, а решта – малоруською (а не російською) з придихом, але із задоволенням, не варта політичного аналізу.
Набагато цікавішою була промова Путіна, побудована логічно та жорстко, у якій уперше було висловлено ставлення до громадян України: "граждане России и украинцы" сказав Путін з правильним наголосом на останньому слові.
На жаль, адвертисмент президентів закінчився занадто швидко, і Путін повів Кучму за куліси - мабуть, ділити газотранспортні мережі або обмінюватися президентськими поцілунками.
7. Зал був заповнений гістьми з посадами, їх друзями, членами їх родин, а також представниками маргінальних партій, що сиділи на гальорці. У перших рядах був помічений гуманітарний віце – з руками проміж колін та уважним обличчям, в компанії українофобки-полтавчанки та російського баюна-гострослова.
Церемонія закінчилася банкетом на останньому поверсі Палацу, який проводився без винуватців свята. Запрошені гості, скуштувавши російської горілки, ікри та різносолів, якось по мирному роз'їхалися по домівках зі смутною радістю у серцях.
8. Бабці-гардеробниці жалілися, що виторг малий – ніхто не хотів брати біноклі та давати чайові за винос "отих норкових килимів", як вони казали.
Післямова
Україна має довгу та цікаву історію стосунків із владою Великого Східно-Північно-Західного (якщо брати до уваги Кенігсберг або Калінінград) сусіди. Власне кажучи, попри всі історичні негаразди, українці можуть пишатися громадянами країни, що знаходиться за її східними, у майбутньому демаркованими кордонами.
Чудові російські письменники та поети, художники та танцюристи завжди становитимуть окремий розділ в шкільних хрестоматіях іноземної культури для наших школярів.
З політиками важче – починаючи з Петра Великого (вже не згадуючи Катерину Другу)й до сьогодні лише двоє – троє осіб зі сходу наважувалися уявити, що Україна є чимось більшим, ніж чорноземна територія між Польщею (а до того – Францією) чи Австро-Угорською імперією та Росією. Виняток може становити Столипін, убитий в Києві, та й то не киянами. А відтак, зовсім не виглядає несподіваним призначення та діяльність одіозної особи – посла РФ в Україні, вислови якого інколи викликають подив, а частіше – просто образу.
Здавалося б, вже пройшло чимало часу після розпаду імперії, штучно створеної на початку минулого століття. І ось тепер ми займемося внутрішніми соціально-економічними справами, виберемо уряди, які приведуть наші народи до благополуччя та розквіту, протягнемо один одному руки як демократичні суспільства. Аж ні! Ми й досі не можемо подивитися на світ по-новому, а варто було б.
Декілька років тому Росія пережила загрозу розпаду так званого "параду незалежностей". Сьогодні ця проблема нібито знята – проведена реформа управління суб'єктами федерації, створені федеральні округи. Однак, судячи з європейського та близькосхідного досвіду, у довготерміновій історичній перспективі загроза такого розпаду залишається. Саме тому посилення внутрішньої, інтровертивної політики допоможе Росії, а не політика зовнішньої експансії. Зі свого боку Україна, де процеси демократизації суспільства мають розвиватися більш динамічно у зв'язку з її меншими розмірами та спільними кордонами з країнами Європейського Союзу, що є членами Євроатлантичного Альянсу, може сприяти зміцненню демократичних інститутів як в Російській Федерації, так і в інших країнах СНД.
Якщо Ви згадали якийсь іспаномовний серіал, то вкрай помилилися. Після артеріального вливання у фінанси Мексики та Аргентини реаніматорською медсестрою Ємевеефе (як вона тепер називається іспанською), а по нашому – МВФ, ці країни продукують перед іракською війною тільки зовнішньопатріотичні фільми.
Мова про інше. В Україні почався рік Росії, що майже збіглося у часі з початком китайського року Чорної кози.
У вечір відкриття року Росії в Україні сталося декілька знакових подій. Їх хронологія така:
1. Протягом чотирьох днів до вечора "знаменної" події киян настирливо-уклінно попереджали про небезпечність використання "індивідуального транспорту" будь-де у центрі Києва. Пропаганда була жорсткою і кияни відверто налякалися (ходили чутки, що президент РФ замовив до 30 автомобілів охорони. Якщо це правда, то загальна довжина цього кортежу склала б відстань між Європейською площею та площею Незалежності).
2. Люди, що були запрошені до Палацу "Україна" прискіпливо перевірялися охороною на предмет вибухових пристроїв та інших гранатометів та базук. Охорона була змішано українсько-російською, але частіше чулося московське "аканьє". Було доволі смішно, коли леді в норковому кожушку змусили зняти декілька кілограм діамантових прикрас – при цьому леді лаялася та погрожувала розповісти про її дискримінацію комусь із адміністрації президента.
3. Народ терпляче вмощувався на незручних кріслах, не наважуючись плескати. Нарешті президенти з'явилися й почався апофеоз дружби.
4. На великих телеекранах спроектували великий російський триколор із сором'язливим жовто-блакитним прапором під ним. Не поряд, не на різних екранах (а їх два), а один під іншим.
5. Вечір почався з гімну радянського союзу (пам'ятаєте: Союз нерушимий республік свободних сплотила навекі велікая Русь), реанімованого Путіним рік тому. Камера, яка тримала Кучму, показала його напівприкриті очі та губи, що шепотіли слова радянського гімну – вся Україна це бачила. Однак, коли після радянського звучав гімн України – Кучма був незворушним і суворим, мабуть досі не вивчив слова. Знаменно, що гімн СРСР, а себто сталінський гімн, звучав у Києві у день міжнародної жалоби за жертвами Холокосту та у рік 70-річчя голодомору в Україні.
6. Промова Кучми, половина якої була виконана вимученою українською, а решта – малоруською (а не російською) з придихом, але із задоволенням, не варта політичного аналізу.
Набагато цікавішою була промова Путіна, побудована логічно та жорстко, у якій уперше було висловлено ставлення до громадян України: "граждане России и украинцы" сказав Путін з правильним наголосом на останньому слові.
На жаль, адвертисмент президентів закінчився занадто швидко, і Путін повів Кучму за куліси - мабуть, ділити газотранспортні мережі або обмінюватися президентськими поцілунками.
7. Зал був заповнений гістьми з посадами, їх друзями, членами їх родин, а також представниками маргінальних партій, що сиділи на гальорці. У перших рядах був помічений гуманітарний віце – з руками проміж колін та уважним обличчям, в компанії українофобки-полтавчанки та російського баюна-гострослова.
Церемонія закінчилася банкетом на останньому поверсі Палацу, який проводився без винуватців свята. Запрошені гості, скуштувавши російської горілки, ікри та різносолів, якось по мирному роз'їхалися по домівках зі смутною радістю у серцях.
8. Бабці-гардеробниці жалілися, що виторг малий – ніхто не хотів брати біноклі та давати чайові за винос "отих норкових килимів", як вони казали.
Післямова
Україна має довгу та цікаву історію стосунків із владою Великого Східно-Північно-Західного (якщо брати до уваги Кенігсберг або Калінінград) сусіди. Власне кажучи, попри всі історичні негаразди, українці можуть пишатися громадянами країни, що знаходиться за її східними, у майбутньому демаркованими кордонами.
Чудові російські письменники та поети, художники та танцюристи завжди становитимуть окремий розділ в шкільних хрестоматіях іноземної культури для наших школярів.
З політиками важче – починаючи з Петра Великого (вже не згадуючи Катерину Другу)й до сьогодні лише двоє – троє осіб зі сходу наважувалися уявити, що Україна є чимось більшим, ніж чорноземна територія між Польщею (а до того – Францією) чи Австро-Угорською імперією та Росією. Виняток може становити Столипін, убитий в Києві, та й то не киянами. А відтак, зовсім не виглядає несподіваним призначення та діяльність одіозної особи – посла РФ в Україні, вислови якого інколи викликають подив, а частіше – просто образу.
Здавалося б, вже пройшло чимало часу після розпаду імперії, штучно створеної на початку минулого століття. І ось тепер ми займемося внутрішніми соціально-економічними справами, виберемо уряди, які приведуть наші народи до благополуччя та розквіту, протягнемо один одному руки як демократичні суспільства. Аж ні! Ми й досі не можемо подивитися на світ по-новому, а варто було б.
Декілька років тому Росія пережила загрозу розпаду так званого "параду незалежностей". Сьогодні ця проблема нібито знята – проведена реформа управління суб'єктами федерації, створені федеральні округи. Однак, судячи з європейського та близькосхідного досвіду, у довготерміновій історичній перспективі загроза такого розпаду залишається. Саме тому посилення внутрішньої, інтровертивної політики допоможе Росії, а не політика зовнішньої експансії. Зі свого боку Україна, де процеси демократизації суспільства мають розвиватися більш динамічно у зв'язку з її меншими розмірами та спільними кордонами з країнами Європейського Союзу, що є членами Євроатлантичного Альянсу, може сприяти зміцненню демократичних інститутів як в Російській Федерації, так і в інших країнах СНД.
