Політичні підсумки 2002 року

Чим запам'ятався 2002 рік, що минає, якими досягненнями і невдачами у політичному житті країни, які політики залишили найбільш яскравий слід, і перспективами на рік наступний поділилися з "Українською правдою" провідні українські політологи.

Так, директор Українського центру політичних й економічних досліджень ім. Олександра Разумкова Анатолій Гриценко був "вимушений констатувати, що для пошуку досягнень в українській політиці зразка-2002 потрібен не просто бінокль, а справжня підзорна труба зі збільшенням у багато разів". "Відповісти на це питання дуже непросто, і все ж... Немає лиха без добра", відзначив Гриценко.

На його думку, "головне досягнення нинішнього року - це винесення на поверхню й усвідомлення багатьма глибини і важливості проблем, раніше прихованих або таких, що не отримували адекватної їх важливості оцінки". "Саме у 2002-му розгорнулася публічна дискусія про зародження в Україні громадянського суспільства, про необхідність становлення повноцінної політичної опозиції, про необхідність всіма силами перешкоджати впровадженню політичної цензури у ЗМІ, про захист журналістів і журналістську етику, про згубність подальшого обмеження демократії у період виборчих кампаній і тому подібне", відзначив політолог.

На думку Гриценка, "все більше число людей мислячих починають усвідомлювати важливість моменту, що переживається країною – набагато важливішого, я б сказав, критично значущого, навіть порівняно з переломними 1990-1991 роками". "Ми стоїмо сьогодні перед вибором: або Україна повернеться на шлях, обраний і формально продекларований - до європейських цінностей (передусім, цінностей, а не структур) і все ж вирулимо через декілька років на європейську автостраду, або ми перетворимося на відстійник Європи, причому надовго", відзначив Гриценко.

На думку політолога, "нищівної поразки у березні зазнала влада - на парламентських виборах, у тій їх частині, яка була менш схильна до адміністративного та іншого тиску на хід і вихід виборів - за партійними списками".

Гриценко також зазначив, що "громадяни таким голосуванням висловили своє ставлення до нинішньої державної політики і політиків, її провідників. Влада відновилася швидко, швидше, ніж вважали сп'янілі "перемогою" її політичні опоненти. Вона зміцнилася, стала "сильною, як ніколи", правда, в азіатсько-радянському розумінні - як знаряддя придушення і тотального контролю над всім і вся".

"Адже не можна ж всерйоз називати сильною владу, яка боїться свого оновлення, яка боїться чесних виборів, яка боїться вільного висвітлення у ЗМІ її ж діяльність, яка боїться якоїсь альтернативи, у будь-якій сфері", вважає Гриценко.

"Наша "сильна" влада встигла наламати стільки дров у внутрішній і зовнішній політиці, і, причому, продовжує це робити зараз, що потрібно докласти понадзусиль протягом декількох років для виправлення ситуації всередині країни і відновлення довіри до неї у світі. Це наша спільна поразка - адже якщо ми як народ мовчимо, значить, більшість з нас це влаштовує? Отже, не дістало ще так, щоб не могли більш мовчати. Хотів би сподіватися, що за підсумками 2003-го не потрібно буде шукати підзорної труби у пошуках досягнень. Перед Новим Роком багато хто схильний вірити у таїнства і чудеса...", відзначив в коментарі Гриценко.

Говорячи про позитивні підсумки політичного року, що минає, директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Малинкович виділив дві події, які будуть мати доленосне значення для майбутнього України.

"Перше – голосування за партійними списками на весняних парламентських виборах, яке продемонструвало зростаючу політичну свідомість наших громадян, що провалили "партію влади".

"І друге – звернення президента до народу 24 серпня, в якому він заявив про необхідність переходу до парламентсько-президентської форми правління і до пропорційної виборчої системи європейського зразка", відзначив політолог.

До основних негативів цього року Малинкович відніс наступне: "При голосуванні за кандидатів мажоритарних округів наші громадяни голосували як і раніше по-радянському і провели до парламенту у великій кількості ставлеників олігархів й адміністрації. Доти, поки залишається "мажоритарка", номенклатурно-олігархічний режим буде себе відчувати у відносній безпеці (тому так важливо ухвалити новий закон про вибори, що передбачає або чисто пропорційну систему, або змішану систему зі співвідношенням 9:1 на користь "пропорціоналки")".

На думку політолога, "відразу після виборів опозиція впустила шанс і не скористалася своєю тимчасовою більшістю для прийняття важливих для неї рішень (про ту ж "пропорціоналку", наприклад). Винен, передусім, Ющенко, який вважав "зовсім простим рішенням" (вислів Юлії Мостової) - можливість домовитися з владою. Сам програв, і підвів партнерів по опозиції".

Також "огидне враження" у Малинковича залишилося від "дій "більшовиків" у парламенті - від того, як вони формували парламентську більшість, проштовхували Януковича у прем'єри, від всього, що вони робили 17 грудня".

На його думку, "у вересні - грудні визначилися дві політичні сили, які, найвірогідніше, будуть саботувати процес трансформації України у парламентську республіку. Як не дивно, сьогодні вони знаходяться у таборах, які протистоять один одному". "Я маю на увазі, з одного боку, партії, що входили раніше до блоку "За ЄдУ", і, з іншого боку, "Нашу Україну", яка свою тактичну мету - провести Ющенка у президенти - ставить вище стратегічних інтересів України", відзначив політолог.

Відносно зовнішньої політики, то, як вважає Малинкович, "у році, що минає, стало очевидно: і Захід (особливо США), і Росія у своїх відносинах з нашою країною українські інтереси ні у що не ставлять. Нам це важливо врахувати, і розвиваючи курс на європейську (але не євроатлантичну) інтеграцію і на стратегічно партнерські відносини з північним сусідом (від цього нам нікуди не дітися), ми завжди повинні захищати, передусім, інтереси українських громадян і не піддаватися на шантаж "доброзичливців" зі сходу і заходу".

Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський з політичних досягненень 2002 року виділив "ініціювання Леонідом Кучмою політичної реформи і початок змістовної дискусії на цю тему.

На думку політолога, досягненням також є "практично демократичні парламентські вибори". Погребинський також зазначив, що всі розмови типу "Не важливо, хто голосує - важливо, хто рахує" не більш ніж спекуляції, бо результати виборів з великою точністю співпали з незалежними опитуваннями громадської думки і exite-pool".

Ще досягненнями року 2002 Погребинський вважає "формування парламентської більшості і квазікоаліційного уряду" і "своєчасне прийняття бюджету".

"До цього можна додати політичні досягнення окремих політиків. Скажімо, Кучма блискуче провів "розстановку кадрів", що дозволило йому поставити під свій контроль політичну ситуацію у країні", відзначив Погребинський.

Як відмітив політолог, "зі своїми задачами практично на 100% справилися Віктор Медведчук і Юлія Тимошенко. Це їх політичний успіх. В останні дні року Володимир Литвин і Микола Азаров досить виразно заявили про себе як про самостійних політиків. Голосування 25-27 грудня - це значущий політичний успіх цих політиків".

"Значущим політичним успіхом опозиції" Погребинський назвав "те, що їй вдалося дискредитувати українську владу в очах значної частини західного і деякої частини російської громадської думки, сприяти погіршенню відносин з США".

"До політичних невдач року" Погребинський відніс "невдачу планів опозиції за допомогою акцій протесту звалити владу вже у
2002 році, невдачу четвірки провести свою президію ВР і невдачу спроб Ющенка створити більшість на основі "Нашої України".

Ще однією невдачею року політолог вважає, "розвал більшості в останній тиждень року".

Політиком року Погребинський назвав "Кучму, Медведчука, Тимошенко, Ющенка", "плюс Янукович і Литвин".

"Перспективи 2003-го року вельми туманні", сказав Погребинський. "Думаю, що процес поляризації політикуму і громадської думки на два табори, що протистоять одне одному, буде продовжуватися. Тиск пассіонарій від опозиції приведе до ще більшої консолідації влади, що буде сприяти підвищенню її мобілізаційних можливостей і шансів на виборах 2004".

За прогнозом політолога, "кандидат від влади з'явиться десь до осені 2003-го".

"Стабільної парламентської більшості, швидше за все, вже не буде й уряд Януковича плавно перейде у режим роботи уряду Ющенка. У тому значенні, що не буде мати стійкої підтримки у ВР і може не дожити до прийняття бюджету 2004-го року", відзначив Погребинський.

Він також додав, що продовжує "сподіватися на те, що у наступному році до Конституції будуть внесені зміни, що трансформують діючу політичну систему у парламентсько-президентську".

На думку незалежного політолога Віктора Небоженка, головною "подією зі знаком "плюс" є розблокування парламенту і його друге дихання".

"Вперше за 10 років Верховна Рада поза політичних інтриг, виходячи із загрози інстинкту самозбереження, зуміла малою кров'ю (ціною публічної відмови від планів есдеків) вийти з кризи. Це не означає, що не буде більшості і меншості, все буде продовжуватися, але механізм таємного голосування дозволяє депутатам мати свободу маневру, і тепер вони зберігають свої політичні конфліктні позиції, і разом з тим можуть за взаємною домовленістю здійснювати голосування", вважає Небоженко.

Говорячи про механізм таємного голосування, він зазначив, що даний механізм "робить непотрібною більшість, як певну політичну силу, а дозволяє робити голосування поза тією чи іншою більшістю, коли депутатам підходить той чи інший закон. Це як би робить діяльність Верховної Ради 2003 більш невизначеною, але з іншого боку більш живучою. І примусить як лобістів, так і Кабінет Міністрів рахуватися з інтересами маленьких полуфракцій і груп у парламенті. А політика буде йти своїм шляхом - ось це дуже важливий момент", відзначив Небоженко.

Також політолог акцентує увагу на тому, що в 2002 році "Верховна Рада знайшла в собі певні самоорганізуючі сили, і механізми і ввійшла у 2003 рік з алгоритмами роботи. Якщо знову буде конфлікт, то у них є вихід за рахунок однієї якоїсь групи". "Я сподіваюся, що наступного разу це будуть не есдеки, інакше вони вже будуть політичними невдахами", зазначив Небоженко.

Негативом, на думку політолога, стала "дипломатична ізоляція України від Штатів, і від Євросоюзу. І відбулося втягування України у складну і дуже безуспішну гру з Росією. Чого вартий "Рік України у Росії" і "Рік Росії в Україні". При тому, що справжні показники дружби народів – товарообіг і інші речі – на даний момент падають", - відмічає Небоженко.

На його думку, "така цинічна форма дружби між Україною і Росією, це саме те, чого не варто було робити. Відверте розчарування в особі заходу як в особі Євросоюзу, так і в особі Штатів і успіхи у відносинах з Росією також свідчать про те, то ми у такій точці, де геополітична доктрина повинна змінитися, принаймні, повинно відбутися щось серйозне, щоб змінити цю ситуацію".

Політолог також зазначає, що для того, "щоб змінити міжнародний імідж можна витратити декілька місяців, а тепер будуть потрібні декілька років, щоб у всіх величезних кабінетах і Євроатлантичних структурах змінилося ставлення до України".

Негативом Небоженко також вважає те, що "нічого не здвинулося у політичній реформі. Ми потрапляємо у ситуацію, коли політичну реформу пов'язують з президентською кампанією, а це неправильно. Тому що це означає, що заднім числом та чи інша реформа буде робитися під якусь конкретну особистість. Це невірний крок".

Говорячи про політиків року Небоженко зазначив, що "кожний займався самовиживанням, і це велика спільна сумна біда. І Ющенко, і Кучма, і Янукович, й Азаров, і Тимошенко, і Литвин, і Медведчук. Всі практично не дивилися вперед, всі вони робили кроки, якими могли пожертвувати сьогодні частиною іміджу або частиною політичної ваги заради розв'язання проблеми на майбутнє. Всі намагалися зміцнитися за рахунок один одного у даний момент і жили сьогоднішнім днем".

"Але якщо для Тимошенко це ще якось зрозуміло, - вважає Небоженко, - оскільки у неї ще дуже малий політичний період, дуже складна ситуація. То всі інші поводилися, як мені здається, дуже безвідповідально. Те ж саме Ющенко, замість того, що б виставити потужну міцну "Нашу Україну", в основному займався забезпеченням власного іміджу. А це добре тільки під президентську кампанію, але не для організації політичної сили".

Говорячи про президента Кучму, Небоженко зазначив, що він також "займався організацією боротьби з геополітичним тиском на себе і формуванням нової політичної конструкції, в якій всі б працювали як годиннички. Але ми бачимо, що зближення олігархів на одному маленькому п'ятачку і надання їм серйозних державних інструментів - Верховної Ради, адміністрації президента і Кабінету Міністрів, не зміцнюють владу. А роблять її схожою на атомний реактор, де триває непередбачуваний розігрів, чим більше вони зближуються, тим більше йде напруження у країні. І ця конструкція потребує вдосконалення".

Говорячи про спікера парламенту, Небоженко також зазначив, що "Литвин витратив всі свої сили, для того, щоб стати головою Верховної Ради, а на більше у нього сил не вистачило. І тільки пряма загроза розвалу ВР дозволила йому зробити мудрий крок - провести голосування, й останні дні стали для нього найбільш вдалими за цілий рік".

Перспективи, на думку політолога, на 2003 рік не дуже оптимістичні. "Наступний рік буде відрізнятися дуже дивною тенденцією - з одного боку, певні політичні сили почнуть фронтальну атаку на парламент, на його статус, на його інститути, на його структури. А з іншого боку, цій же Верховній Раді буде поставлена жахлива задача - просунутися у політичній реформі".

"Тобто, з одного боку, ВР будуть розвалювати, а з іншого боку, вона повинна буде ухвалювати рішення у першу сесію і другу щодо змін до Конституції. Ось ці дві суперечливі задачі ми будемо намагатися вирішити цілий рік", відзначив політолог Небоженко.