Мельниченко став автором книжки
Вівторок, 3 грудня 2002, 12:58
Нецензурна творчість Леоніда Кучми знову йде у маси. Народний депутат, глава парламентської комісії зі справи Гонгадзе Григорій Омельченко презентував у Києві книжку з розшифровками розмов у головному кабінеті. Називається "Хто є хто на дивані президента Кучми". Автором збірки записаний Микола Мельниченко.
Книга складається із роздруківок діалогів президента з Азаровим, Бакаєм, Деркачем-старшим, Кравченком, Литвином, Потебеньком, Зінченком, Малєвим, Януковичем, Піховшеком тощо. Теми, які обговорюються з "гарантом", відомі всім.
На форзаці 120-сторінкової брошури написано, що це тільки "книга перша". Як повідомляє екс-майор, у "другій" будуть нові персонажі: Пінчук, Медведчук, Волков, Рябець, Ющенко, Тимошенко, Землянський (заступник глави СБУ), Алекперов (керівник російської компанії "Лукойл") та інші.
Дивно, але всі розмови у книзі подані російською мовою. Микола Мельниченко у вступі пояснює, що зроблено так, бо "суржик, на якому висловлюється президент і більшість його відвідувачів", ближче до російської. Омельченко додав, що при перекладі на українську втрачається "родзинка" розмов.
За словами депутата, транскрипти записів робив сам Микола Мельниченко. Він також додав, що всі оприлюднені у книжці матеріали надані до слідчої комісії.
У брошурі зазначається, що видана вона у Києві в 2002 році накладом 60 000 екземплярів. При цьому видавництво, яке наважилося на такий крок, не вказано. Не став повідомляти його назву й Григорій Омельченко. На питання, чиїм коштом видана, депутат сказав: "Не знаю". Хоча і зазначив, що вона буде поширюватися по всій Україні. В який спосіб, депутат також не говорить.
Дивний ще ось такий момент. Книга підписана до друку 15 листопада 2002, водночас у розповіді про Януковича повідомляється, що він "прем'єр-міністр України, колишній губернатор Донецької області". Але, як відомо, головою уряду Януковича затвердили… через шість днів, 21 листопада 2002.
Книга Мельниченка – це вже не перша спроба ознайомити громадськість із записами у головному кабінеті. Крім оприлюднення через газети та Інтернет, раніше, під час виборів, Соцпартія за кошти передвиборчого фонду видрукувала збірку "Майор Мельниченко звинувачує кучмізм". Тираж її був у кілька десятків разів вищим, ніж у нинішнього видання – близько 3 мільйонів.
Презентована у вівторок книга починається вступним словом Миколи Мельниченка, де він пояснює, чому почав записувати у кабінеті президента: "Прихильники Кучми звинувачують мене в державній зраді. Повірте, рішення задокументувати розмови президента, а потім оприлюднити записи, і поїхати з країни, було неймовірно важким. Десятки ночей я не спав, відповідаючи собі на питання, чи правильно я роблю. Коли я прийшов на роботу в підрозділ охорони Кучми, чиновники адміністрації президента здавалися мені серйозними й принциповими державними мужами. Переді мною оживали знайомі телевізійні образи. Але проводячи багато часу безпосередньо поруч з об'єктами, які охороняються, я дуже швидко відчув справжнє потрясіння".
"Вони поводилися набагато грубіше і мислили набагато примітивніше, ніж більшість моїх знайомих і друзів – простих людей. Лексикон і інтереси наших чиновників були аналогічні бандитським. "Наезды", "разборки", "бабло", "замочить", "опустить", "кинуть" – це найбільш прийнятні вирази з потоку матерщини. Президент України, нікого не соромлячись, приймав розкішні подарунки, обговорював деталі нелегальних фінансових операцій, наказував знищити своїх політичних опонентів – часто простих людей, які не побоялися критикувати дії влади. Це було потрясіння. Я не хотів жити з роздвоєною свідомістю. Я офіцер, моя задача - забезпечення державної безпеки, я присягав на вірність народу України".
"Спочатку я думав зібрати кілька записів і передати їх до суду. Однак після вивчення розмов Кучми з підлеглими, стало очевидно, що судова система контролюється президентом. Я не бачив іншого виходу, крім як передати записи авторитетному політику, і залишити країну".
Мельниченко також зазначає, що охорона президента є недосконалою (рос. "безалаберной"), і що "під диваном Кучми можна було сховати, умовно кажучи, не тільки диктофон, а вважаю, цілий музичний центр".
Відповідаючи на питання журналістів, депутат Омельченко повідомив, що висновки експертизи є лише з окремих оприлюднених у книзі епізодів (зникнення Георгія Гонгадзе, санкціонування продажу "Кольчуг"). Водночас Омельченко зазначив, що "немає підстав вважати, що записані сотні годин розмов є монтованими, підробленими".
За його словами, експертизи вимагають "великі кошти", яких Верховна Рада не виділяє. Він додав, що перевірити автентичність уривку тривалістю до хвилини коштує 3 000 доларів.
Водночас, за словами депутата, він домовився з Міністерством юстиції США про проведення безкоштовної експертизи епізодів по Георгію Гонгадзе.
Книга складається із роздруківок діалогів президента з Азаровим, Бакаєм, Деркачем-старшим, Кравченком, Литвином, Потебеньком, Зінченком, Малєвим, Януковичем, Піховшеком тощо. Теми, які обговорюються з "гарантом", відомі всім.
На форзаці 120-сторінкової брошури написано, що це тільки "книга перша". Як повідомляє екс-майор, у "другій" будуть нові персонажі: Пінчук, Медведчук, Волков, Рябець, Ющенко, Тимошенко, Землянський (заступник глави СБУ), Алекперов (керівник російської компанії "Лукойл") та інші.
Дивно, але всі розмови у книзі подані російською мовою. Микола Мельниченко у вступі пояснює, що зроблено так, бо "суржик, на якому висловлюється президент і більшість його відвідувачів", ближче до російської. Омельченко додав, що при перекладі на українську втрачається "родзинка" розмов.
За словами депутата, транскрипти записів робив сам Микола Мельниченко. Він також додав, що всі оприлюднені у книжці матеріали надані до слідчої комісії.
У брошурі зазначається, що видана вона у Києві в 2002 році накладом 60 000 екземплярів. При цьому видавництво, яке наважилося на такий крок, не вказано. Не став повідомляти його назву й Григорій Омельченко. На питання, чиїм коштом видана, депутат сказав: "Не знаю". Хоча і зазначив, що вона буде поширюватися по всій Україні. В який спосіб, депутат також не говорить.
Дивний ще ось такий момент. Книга підписана до друку 15 листопада 2002, водночас у розповіді про Януковича повідомляється, що він "прем'єр-міністр України, колишній губернатор Донецької області". Але, як відомо, головою уряду Януковича затвердили… через шість днів, 21 листопада 2002.
Книга Мельниченка – це вже не перша спроба ознайомити громадськість із записами у головному кабінеті. Крім оприлюднення через газети та Інтернет, раніше, під час виборів, Соцпартія за кошти передвиборчого фонду видрукувала збірку "Майор Мельниченко звинувачує кучмізм". Тираж її був у кілька десятків разів вищим, ніж у нинішнього видання – близько 3 мільйонів.
Презентована у вівторок книга починається вступним словом Миколи Мельниченка, де він пояснює, чому почав записувати у кабінеті президента: "Прихильники Кучми звинувачують мене в державній зраді. Повірте, рішення задокументувати розмови президента, а потім оприлюднити записи, і поїхати з країни, було неймовірно важким. Десятки ночей я не спав, відповідаючи собі на питання, чи правильно я роблю. Коли я прийшов на роботу в підрозділ охорони Кучми, чиновники адміністрації президента здавалися мені серйозними й принциповими державними мужами. Переді мною оживали знайомі телевізійні образи. Але проводячи багато часу безпосередньо поруч з об'єктами, які охороняються, я дуже швидко відчув справжнє потрясіння".
"Вони поводилися набагато грубіше і мислили набагато примітивніше, ніж більшість моїх знайомих і друзів – простих людей. Лексикон і інтереси наших чиновників були аналогічні бандитським. "Наезды", "разборки", "бабло", "замочить", "опустить", "кинуть" – це найбільш прийнятні вирази з потоку матерщини. Президент України, нікого не соромлячись, приймав розкішні подарунки, обговорював деталі нелегальних фінансових операцій, наказував знищити своїх політичних опонентів – часто простих людей, які не побоялися критикувати дії влади. Це було потрясіння. Я не хотів жити з роздвоєною свідомістю. Я офіцер, моя задача - забезпечення державної безпеки, я присягав на вірність народу України".
"Спочатку я думав зібрати кілька записів і передати їх до суду. Однак після вивчення розмов Кучми з підлеглими, стало очевидно, що судова система контролюється президентом. Я не бачив іншого виходу, крім як передати записи авторитетному політику, і залишити країну".
Мельниченко також зазначає, що охорона президента є недосконалою (рос. "безалаберной"), і що "під диваном Кучми можна було сховати, умовно кажучи, не тільки диктофон, а вважаю, цілий музичний центр".
Відповідаючи на питання журналістів, депутат Омельченко повідомив, що висновки експертизи є лише з окремих оприлюднених у книзі епізодів (зникнення Георгія Гонгадзе, санкціонування продажу "Кольчуг"). Водночас Омельченко зазначив, що "немає підстав вважати, що записані сотні годин розмов є монтованими, підробленими".
За його словами, експертизи вимагають "великі кошти", яких Верховна Рада не виділяє. Він додав, що перевірити автентичність уривку тривалістю до хвилини коштує 3 000 доларів.
Водночас, за словами депутата, він домовився з Міністерством юстиції США про проведення безкоштовної експертизи епізодів по Георгію Гонгадзе.
