Лише Україна здатна ізолювати себе від Заходу
Вівторок, 5 листопада 2002, 13:18
Уже майже тиждень минув від рішення Північноатлантичного альянсу відмовити в запрошенні на саміт "Україна-НАТО" Леонідові Кучмі, але офіційний Київ й досі думає, образитися чи таки погодитися на відрядження до Праги Анатолія Зленка. Тут, здається, не розуміють, що насправді йдеться не про персоналії, а про вибір політичної долі Україною: або ж самоізоляція, або ж продовження європейської та євроатлантичної інтеграції.
Минулого тижня автор цих рядків мав змогу поспілкуватися у Брюсселі з високопоставленими представниками керівництва Альянсу. Навіть на початку тижня, ще до відомого засідання у середу, організатори празького саміту відверто говорили, що схиляються до того, аби президент України Леонід Кучма не брав участі в засіданнях "Україна-НАТО". Щоправда, на той час політики ще вагалися, кого запрошувати до Праги – міністра закордонних справ Анатолія Зленка чи прем’єра Анатолія Кінаха.
Насправді, для НАТО не таким важливим є рівень представництва українців у Празі, як сам факт їхньої присутності. "Для подальших взаємин НАТО та України було б дуже важливо, якби президент Кучма не поставив свої власні ущемлені амбіції понад інтереси держави, і таки дозволив іншому політикові поїхати до чеської столиці. Це означало б продовження діалогу, і тоді ми тут, у Брюсселі, могли б вважати такий хід подій успіхом", - заявив один із політичних стратегів Альянсу, котрий побажав залишитися неназваним.
Тоді як долю українського президента НАТОвці вважають для себе вирішеною, і на неї особливо не вплинуть результати розслідування, що провадиться американсько-британською комісією. Ці результати багато важитимуть лише при розробці антиіракської операції, а також для конструювання подальших стосунків з Україною (до речі, згідно з кулуарною інформацією НАТО, "Кольчуги" могли бути продані Іракові через посередників з Ефіопії).
"Ми маємо серйозну проблему з Україною. Ця проблема називається "Леонід Кучма", і ми не маємо права заплющувати на неї очі", - говорить представник НАТО.
Фактично українське керівництво стоїть перед вибором: або залишити цю "проблему" для внутрішнього вжитку, натомість давши змогу світовій спільноті спілкуватися з посадовцями нижчого рангу, або добровільно приректи себе на дворічну політичну ізоляцію. Перша, друга, та й навіть третя реакція української влади збіглася у тональності з побоюваннями НАТО: міністр закордонних справ Анатолій Зленко покритикував рішення НАТО не запрошувати президента Леоніда Кучму на саміт у Празі, а також прилюдно роздумує, чи їхати йому до столиці Чехії.
"Демарш проти Леоніда Кучми не зачіпає політики співпраці Альянсу з Україною", - зайвий раз натякнув нашим дипломатам генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон... Схоже, офіційний Київ цей натяк ще досі розшифровує. І нам залишається чекати, на чию користь буде ухвалено рішення: ущемлених амбіцій і самоізоляції... чи все ж – здорового глузду.
Минулого тижня автор цих рядків мав змогу поспілкуватися у Брюсселі з високопоставленими представниками керівництва Альянсу. Навіть на початку тижня, ще до відомого засідання у середу, організатори празького саміту відверто говорили, що схиляються до того, аби президент України Леонід Кучма не брав участі в засіданнях "Україна-НАТО". Щоправда, на той час політики ще вагалися, кого запрошувати до Праги – міністра закордонних справ Анатолія Зленка чи прем’єра Анатолія Кінаха.
Насправді, для НАТО не таким важливим є рівень представництва українців у Празі, як сам факт їхньої присутності. "Для подальших взаємин НАТО та України було б дуже важливо, якби президент Кучма не поставив свої власні ущемлені амбіції понад інтереси держави, і таки дозволив іншому політикові поїхати до чеської столиці. Це означало б продовження діалогу, і тоді ми тут, у Брюсселі, могли б вважати такий хід подій успіхом", - заявив один із політичних стратегів Альянсу, котрий побажав залишитися неназваним.
Тоді як долю українського президента НАТОвці вважають для себе вирішеною, і на неї особливо не вплинуть результати розслідування, що провадиться американсько-британською комісією. Ці результати багато важитимуть лише при розробці антиіракської операції, а також для конструювання подальших стосунків з Україною (до речі, згідно з кулуарною інформацією НАТО, "Кольчуги" могли бути продані Іракові через посередників з Ефіопії).
"Ми маємо серйозну проблему з Україною. Ця проблема називається "Леонід Кучма", і ми не маємо права заплющувати на неї очі", - говорить представник НАТО.
Фактично українське керівництво стоїть перед вибором: або залишити цю "проблему" для внутрішнього вжитку, натомість давши змогу світовій спільноті спілкуватися з посадовцями нижчого рангу, або добровільно приректи себе на дворічну політичну ізоляцію. Перша, друга, та й навіть третя реакція української влади збіглася у тональності з побоюваннями НАТО: міністр закордонних справ Анатолій Зленко покритикував рішення НАТО не запрошувати президента Леоніда Кучму на саміт у Празі, а також прилюдно роздумує, чи їхати йому до столиці Чехії.
"Демарш проти Леоніда Кучми не зачіпає політики співпраці Альянсу з Україною", - зайвий раз натякнув нашим дипломатам генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон... Схоже, офіційний Київ цей натяк ще досі розшифровує. І нам залишається чекати, на чию користь буде ухвалено рішення: ущемлених амбіцій і самоізоляції... чи все ж – здорового глузду.
