Майбутня "Велика парламентська експропріація" і до чого вона призведе
Понеділок, 7 жовтня 2002, 10:42
Анонсоване число "Голосу України" з поіменним переліком "більшовиків" досі не з’явилося, а, проте вже є всі підстави передбачити: більшість на 230-240 депутатів у парламенті таки буде сформовано. Причому сформовано без жодних складних "багатоходівок", за найпростішою схемою: пропрезидентська дев’ятка плюс вимушені перекинчики з опозиційних фракцій. Остання обставина, до речі, свідчить не так про самовпевненість диригентів із Банкової, як про їхню нервовість, небажання ризикувати й готовність досягати короткотермінових цілей, начхавши на будь-яку стратегію.
Але поставмо наразі інше запитання: а чи є та більшість, список якої буде, очевидно, надруковано найближчими днями, саме тією більшістю, про яку говорив Гарант у своєму "історичному посланні" від 24 серпня? Чи буде вона тією більшістю, якій судитиметься сформувати нехай пропрезидентський, нехай страшенно поганий за якістю, але таки перший в історії України по-справжньому коаліційний уряд?
Остання інформація (та й сама конфігурація більшості) змушують відповісти на це запитання скоріше "ні". Адже після перших рішучих заяв окремих "більшовиків" про неминучість відставки чинного уряду й формування нового загальна тональність оцінок стала стриманішою: уряд у цілому не такий і поганий, і варто внести у нього лишень певні зміни.
Схоже, ситуація розгортатиметься за цим сценарієм ще й тому, що всі прекрасно розуміють: відправити Кінаха у відставку значно простіше, аніж домовитися про узгоджену кандидатуру його наступника. Тому, як повідомив "заслужений більшовик" Карпов, питання прем’єра наразі взагалі виноситься "за дужки" на переговорах.
Але 240 депутатів неможливо загнати в більшість виключно батогом. Має бути й медяник (хоч його, як відомо, на всіх не вистачить). За умов, коли ключові посади в Кабінеті так і не буде винесено на аукціон, і їх і надалі розподілятимуть у закритому режимі на Банковій, в ролі призу доведеться використати щось значно скромніше - крісла голів і перших заступників голів парламентських комітетів, які наразі належать опозиції.
Відразу підкреслимо: у парламентсько-президентській республіці, про необхідність якої говорив Гарант (а так само і в будь-якій іншій демократичній республіці, і навіть у парламентській монархії) розподіл комітетів є справою, що не має жодного стосунку до формування більшості. Більшість бере на себе відповідальність за функціонування виконавчої влади, в якій опозицію не представлено. Натомість законодавчу владу і парламентська більшість, і опозиція здійснюють спільно, а відтак посади в комітетах діляться пропорційно до ваги парламентських фракцій. Більше того, за опозицією часто закріплюють певні ключові комітети, які дозволяють ефективніше здійснювати функції парламентського контролю.
Нагадаю: саме таку демократичну процедуру вперше запровадив в Україні Івашко, який, ставши Головою Верховної Ради, у червні 1990 року запропонував опозиції 7 посад голів постійних комісій (приблизно такою була питома вага тодішньої Народної Ради). Треба сказати - цим від суттєво розширив можливості опозиції, яка, врешті-решт, змусила комуністичну більшість проголосувати за незалежність України.
Звичайно, з погляду власного бажання зберегти "оновлений Союз" Івашко вчинив стратегічну помилку. Але навряд чи саме небажанням повторювати таку помилку керувалися "більшовики" "розливу 2000 року", позбавляючи посад голів комітетів соціалістів із комуністами. Ішлося про звичайні шкурницькі інтереси, про бажання розплатитися бодай якимись посадами з якомога більшим числом прихильників тоді, коли урядовий "пиріг" було вже поділено, й переділу ближчим часом не передбачалося.
Очевидно, саме цим керуються й "більшовики-2002". Уважний спостерігач міг зауважити, що, коли на початку минулого тижня про перерозподіл комітетів говорилося лише в умовному способі, на випадок, коли "четвірка" не повернеться до "нормальної законотворчої роботи", то вже наприкінці тижня майже як доконаний було представлено сценарій, за яким опозиції залишали три комітети: зі свободи слова, із прав людини, із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (їх сьогодні очолюють представники "Нашої України" Томенко, Удовенко, Мойсик). Решта 16 комітетів і спеціальна контрольна комісія з питань приватизації підлягають експропріації й перерозподілу.
Неважко побачити, що за такого сценарію три фракції "непримиренної" опозиції взагалі позбавляються впливу на перебіг законодавчого процесу. При цьому втрата Блоком Юлії Тимошенко ключових комітетів з правової політики та з питань державного будівництва і місцевого самоврядування (їх сьогодні очолюють Онопенко та Матвієнко) відкриває перед Банковою можливість провести на свій смак будь-яку "конституційну реформу" (дякувати, "конституційну комісію" президентським указом уже сформовано).
А принагідно ухвалити такий закон про вибори, який вельми ускладнить появу в новому парламенті будь-якої радикальної опозиції. Для цього досить протягнути схему Гавриша-Йоффе, за якою фактично відбувається повернення до 450 мажоритарних округів.
Та й навряд чи збереження трьох комітетів (з яких по-справжньому політично важливий сьогодні лише один - Томенка) компенсує "Нашій Україні" втрату решти семи, серед яких найголовніший - бюджетний (якщо, звісно, Порошенко не зуміє встрибнути в останній вагон потягу парламентської більшості, - до чого він, судячи з його останніх заяв, докладає титанічні зусилля).
Звичайно, планований "більшістю" перерозподіл, за яким три фракції радикальної опозиції (разом близько 35% голосів при голосуванні за списками) взагалі опиняться "за бортом", а "Наша Україна" (24% депутатського корпусу) обмежиться 12% комітетів, важко назвати демократичним. Але яка вже там "демократія" і просто пристойність після того, яка світ визнав плівки Мельниченка автентичними, і Україну збираються інспектувати, неначе Ірак...
"Більшовики" могли б не лишати опозиції взагалі нічого - це вже анітрохи б не змінило ані суті справи, ані можливих наслідків "великої парламентської експропріації".
Не сумніваюся: "технологічно" такий перерозподіл (при достатній концентрації зусиль) вдасться здійснити, хоч і не без проблем. Близько 30 "більшовиків" отримають посади й кабінети голів і заступників. Тих, кому не вистачило "медяника", все одно лишиться більше. Питання уряду все одно постане на порядку денному, - призводячи до конфліктів аж ніяк не ідеологічного походження, але від того аж ніяк не менш затятих. І наближення президентських виборів ледве чи сприятиме стійкості утвореної конфігурації.
А показово ображена й примусово сконсолідована опозиція матиме тим часом всі шанси дохідливо пояснити виборцям: хто ж таки несе всю повноту відповідальності за їхнє безпросвітне життя. І з погляду стратегічної перспективи 2004 року це може виявитися вагомішим за ймовірні парламентські втрати. Недарма Віктор Андрійович уже вигукнув щось на кшталт: що важать усі ті комітети, коли Україна гине!
І тоді, за умов ухвалення навіть закону Йоффе-Гавриша опозиція, розподіливши мажоритарні округи, матиме всі шанси стати більшістю. А ще перед тим обрати свого президента.
Для цього їй потрібно одне: виробити чіткий і прийнятний для всіх (а до того ж - зрозумілий і привабливий для людей) алгоритм спільних дій. Але це - значно складніше, аніж зібрати ще один стотисячний мітинг у столиці.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики
Але поставмо наразі інше запитання: а чи є та більшість, список якої буде, очевидно, надруковано найближчими днями, саме тією більшістю, про яку говорив Гарант у своєму "історичному посланні" від 24 серпня? Чи буде вона тією більшістю, якій судитиметься сформувати нехай пропрезидентський, нехай страшенно поганий за якістю, але таки перший в історії України по-справжньому коаліційний уряд?
Остання інформація (та й сама конфігурація більшості) змушують відповісти на це запитання скоріше "ні". Адже після перших рішучих заяв окремих "більшовиків" про неминучість відставки чинного уряду й формування нового загальна тональність оцінок стала стриманішою: уряд у цілому не такий і поганий, і варто внести у нього лишень певні зміни.
Схоже, ситуація розгортатиметься за цим сценарієм ще й тому, що всі прекрасно розуміють: відправити Кінаха у відставку значно простіше, аніж домовитися про узгоджену кандидатуру його наступника. Тому, як повідомив "заслужений більшовик" Карпов, питання прем’єра наразі взагалі виноситься "за дужки" на переговорах.
Але 240 депутатів неможливо загнати в більшість виключно батогом. Має бути й медяник (хоч його, як відомо, на всіх не вистачить). За умов, коли ключові посади в Кабінеті так і не буде винесено на аукціон, і їх і надалі розподілятимуть у закритому режимі на Банковій, в ролі призу доведеться використати щось значно скромніше - крісла голів і перших заступників голів парламентських комітетів, які наразі належать опозиції.
Відразу підкреслимо: у парламентсько-президентській республіці, про необхідність якої говорив Гарант (а так само і в будь-якій іншій демократичній республіці, і навіть у парламентській монархії) розподіл комітетів є справою, що не має жодного стосунку до формування більшості. Більшість бере на себе відповідальність за функціонування виконавчої влади, в якій опозицію не представлено. Натомість законодавчу владу і парламентська більшість, і опозиція здійснюють спільно, а відтак посади в комітетах діляться пропорційно до ваги парламентських фракцій. Більше того, за опозицією часто закріплюють певні ключові комітети, які дозволяють ефективніше здійснювати функції парламентського контролю.
Нагадаю: саме таку демократичну процедуру вперше запровадив в Україні Івашко, який, ставши Головою Верховної Ради, у червні 1990 року запропонував опозиції 7 посад голів постійних комісій (приблизно такою була питома вага тодішньої Народної Ради). Треба сказати - цим від суттєво розширив можливості опозиції, яка, врешті-решт, змусила комуністичну більшість проголосувати за незалежність України.
Звичайно, з погляду власного бажання зберегти "оновлений Союз" Івашко вчинив стратегічну помилку. Але навряд чи саме небажанням повторювати таку помилку керувалися "більшовики" "розливу 2000 року", позбавляючи посад голів комітетів соціалістів із комуністами. Ішлося про звичайні шкурницькі інтереси, про бажання розплатитися бодай якимись посадами з якомога більшим числом прихильників тоді, коли урядовий "пиріг" було вже поділено, й переділу ближчим часом не передбачалося.
Очевидно, саме цим керуються й "більшовики-2002". Уважний спостерігач міг зауважити, що, коли на початку минулого тижня про перерозподіл комітетів говорилося лише в умовному способі, на випадок, коли "четвірка" не повернеться до "нормальної законотворчої роботи", то вже наприкінці тижня майже як доконаний було представлено сценарій, за яким опозиції залишали три комітети: зі свободи слова, із прав людини, із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (їх сьогодні очолюють представники "Нашої України" Томенко, Удовенко, Мойсик). Решта 16 комітетів і спеціальна контрольна комісія з питань приватизації підлягають експропріації й перерозподілу.
Неважко побачити, що за такого сценарію три фракції "непримиренної" опозиції взагалі позбавляються впливу на перебіг законодавчого процесу. При цьому втрата Блоком Юлії Тимошенко ключових комітетів з правової політики та з питань державного будівництва і місцевого самоврядування (їх сьогодні очолюють Онопенко та Матвієнко) відкриває перед Банковою можливість провести на свій смак будь-яку "конституційну реформу" (дякувати, "конституційну комісію" президентським указом уже сформовано).
А принагідно ухвалити такий закон про вибори, який вельми ускладнить появу в новому парламенті будь-якої радикальної опозиції. Для цього досить протягнути схему Гавриша-Йоффе, за якою фактично відбувається повернення до 450 мажоритарних округів.
Та й навряд чи збереження трьох комітетів (з яких по-справжньому політично важливий сьогодні лише один - Томенка) компенсує "Нашій Україні" втрату решти семи, серед яких найголовніший - бюджетний (якщо, звісно, Порошенко не зуміє встрибнути в останній вагон потягу парламентської більшості, - до чого він, судячи з його останніх заяв, докладає титанічні зусилля).
Звичайно, планований "більшістю" перерозподіл, за яким три фракції радикальної опозиції (разом близько 35% голосів при голосуванні за списками) взагалі опиняться "за бортом", а "Наша Україна" (24% депутатського корпусу) обмежиться 12% комітетів, важко назвати демократичним. Але яка вже там "демократія" і просто пристойність після того, яка світ визнав плівки Мельниченка автентичними, і Україну збираються інспектувати, неначе Ірак...
"Більшовики" могли б не лишати опозиції взагалі нічого - це вже анітрохи б не змінило ані суті справи, ані можливих наслідків "великої парламентської експропріації".
Не сумніваюся: "технологічно" такий перерозподіл (при достатній концентрації зусиль) вдасться здійснити, хоч і не без проблем. Близько 30 "більшовиків" отримають посади й кабінети голів і заступників. Тих, кому не вистачило "медяника", все одно лишиться більше. Питання уряду все одно постане на порядку денному, - призводячи до конфліктів аж ніяк не ідеологічного походження, але від того аж ніяк не менш затятих. І наближення президентських виборів ледве чи сприятиме стійкості утвореної конфігурації.
А показово ображена й примусово сконсолідована опозиція матиме тим часом всі шанси дохідливо пояснити виборцям: хто ж таки несе всю повноту відповідальності за їхнє безпросвітне життя. І з погляду стратегічної перспективи 2004 року це може виявитися вагомішим за ймовірні парламентські втрати. Недарма Віктор Андрійович уже вигукнув щось на кшталт: що важать усі ті комітети, коли Україна гине!
І тоді, за умов ухвалення навіть закону Йоффе-Гавриша опозиція, розподіливши мажоритарні округи, матиме всі шанси стати більшістю. А ще перед тим обрати свого президента.
Для цього їй потрібно одне: виробити чіткий і прийнятний для всіх (а до того ж - зрозумілий і привабливий для людей) алгоритм спільних дій. Але це - значно складніше, аніж зібрати ще один стотисячний мітинг у столиці.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики
