Безсловесна незалежність
Четвер, 22 серпня 2002, 18:24
Почнемо з протилежностей. Ви знаєте антонім до "Греції, де все є"? Правильно. У суботу цій державі, в якій відсутні дуже багато ознак, пов'язаних із поняттями "незалежність" та "цивілізованість", виповниться аж одинадцять. Справжнє значення суверенітету в "удільному князівстві" Україні потонуло в морі показушного шароварництва, бучних парадів та роздачі кришталевих слонів за "славу на гордість Вітчизні".
А тим часом, голодним і холодним українцям навіть при бажанні заспівати у святковий час "ікс" Державний гімн доведеться запнутися. Бо що, власне, збираєтеся співати? "Ще не вмерла Україна"? А це ж, панове, нібито й не Гімн. Принаймні, не державний. "Завдяки" можновладцям, немає в Україні багато чого, і навіть символічна наша незалежність залишається "напівголою" - безсловесною.
Адже, згідно з Конституцією, офіційно затверджено тільки музику одного з трьох символів держави - відому мелодію Михайла Вербицького. Натомість текст - поза Основним законом, із Гімном вірші Павла Чубинського не зжилися.
Для вирішення цього формального питання не вистачило й 11 (!) років. І, певно, вже ніхто не здивується, якщо без офіційного тексту Гімну Україна зустрічатиме 15-ту, 20-ту, 25-ту річницю свого самостійного існування. Втім, деяке ворушіння в "гімновій" парафії іноді все ж спостерігається. Скажімо, як вам перспектива повернутися до головної пісні... УРСР? А такий проект уже є. Чим ми гірші за Росію, яка поновила (поки що у вигляді мелодії) такий чудовий "Союз нерушимий"?
Втративши шанс, за Гімном не плачуть?
Зараз - по шию в... проблемах - нам уже наче й не до Гімну. Найкращий шанс одним махом надбати повний набір державних символів Україна мала значно раніше, причому двічі - одинадцять і шість років тому. І якщо поспіх у буремному серпні 1991 року нашим націонал-демократам ще якось можна вибачити (хоча чи так уже й необхідно було розплачуватися з комуністами за Акт незалежності ще й неприйняттям тексту Державного гімну?), то з "конституційним" 1996 роком ситуація інакша.
Тоді, на шляху до "конституційної ночі", виступали проти усталеного вірша "Ще не вмерла..." не лише запеклі комуністи, а й представники правого крила Верховної Ради. Вони мали свої смаки і якісь "міркування", та в результаті в ухваленому 28 червня 1996 року варіанті Конституції депутати обмежилися тільки посиланням на майбутній, ще не народжений закон, яким слова Гімну рано чи пізно мають бути затверджені. "Взули" - і забули?
...А у Чубинського "чуб" тріщить
Претензій до вірша Павла Чубинського справді не бракує, хоча навряд чи в Україні знайдеться багато людей (із парламентаріями включно), які прочитали цей текст у первісному варіанті. Скажімо, нарікання викликає лагідне звертання до супостатів держави, яких автор називає "воріженьками". А у вперше опублікованому тексті Чубинського (журнал "Мета" за 1863 рік, № 4, с.271-272), між іншим, ідеться саме про "ворогів", без усіляких "телячих ніжностей". Не до вподоби опонентам і перспектива нудного очікування передчасної смерті тих самих "воріженьків" від сонячних променів ("як роса на сонці": ми їх і самі, мовляв, "замочимо", за те й плануємо "душу й тіло" положити. Хоча з душею теж проблема виникає - хіба може людина віруюча практично добровільно віддавати свою душу, хай навіть і з такою благородною метою?
Але чи не найбільше претензій викликає "повідомлення" про те, що Україна "ще не вмерла". Хіба так можна, гнівно зазначають противники цього рядка, ми ж нібито самі себе вмовляємо, що рано чи пізно Батьківщині капут...
Словом, закидів до тексту, якому хтозна чи й судилося колись стати офіційним Гімном Української держави, є маса. Але, зрештою, присікатися можна до будь-якого слова, було б бажання. Заперечити ж деякі закиди нескладно: чому б, скажімо, не аргументувати повагу до власних ворогів сумнозвісним неконфліктним "менталітетом" українців, а мрію про їхнє добровільне випарування під сонцем - християнською мораллю, що заперечує вбивство?
А щодо сумнівного прислівника "ще" на початку першого куплета, можна згадати досвід західних сусідів - полякам і на думку не спадає, що, гордо заспівуючи "Єще Польска нє згінєла", вони чимось ображають свою укохану вітчизну.
Може, проблема зовсім не у Гімні, а в нас самих? Живемо ж ми аж 11 років без Великого державного герба (добре, що хоч Малий, тобто тризуб - знак князівства Володимира Великого - утвердили), бо всілякі комісії ніяк не можуть дійти згоди щодо того, куди примістити галицького лева так, щоб він не налетів на кулю козака з мушкетом; де втулити гілку калини, аби залишилося місце ще й для "золотого колосся"; як усе це "обмотати" синьо-жовтою стрічкою, залишивши хоч трохи простору й для основного елемента, яким той самий тризуб нібито ще поки залишається. Так і виходить: половина Гімну, половина Герба, половина незалежності, половина "клепки". За таких умов навіть дивно, що прапор із двох смуг складається. Хоча й іменують його найчастіше помилково - "жовто-блакитним" замість "синьо-жовтого".
І це ще півбіди - досить роззирнутися довкола під час проведення якихось офіційних заходів (от хоч би й у День Незалежності), щоб запідозрити себе у схильності до дальтонізму: яких тільки відтінків полотнища не майорять - від сіро-блакитного із золотистим до густих фіалково-помаранчевих барв. Скажете, дрібниця? Та хіба для держави, що справді себе поважає, може бути дрібницею власний прапор?
Але повернімося до Гімну. У червні 2000 року, за прем'єрства Віктора Ющенка, Кабмін затвердив проект у вигляді модифікованого на одну літеру звичного першого куплета та приспіву "від Чубинського" - "Ще не вмерла УкраїнИ і слава, і воля..." Було навіть додано згадку про Духовний гімн, яким проект уряду від 14 червня 2000 року пропонував визнати твір Кониського і Лисенка "Молитва за Україну" ("Боже великий, єдиний..."). Але в парламенті справа не просунулася.
І мабуть, це й справді символічно, що поки націонал-патріотичні сили чубилися за право вставити свої п'ять копійок до такого, на їхню думку, недосконалого тексту, за справу взялися... комуністи. Хто-хто, а ревні ностальгійники серпасто-молоткастого періоду української історії державні атрибути звикли поважати і ганебній "гімнічній" невизначеності вирішили нарешті покласти край.
"Союзом незламним республіки вільні..."
Звісно, складно уявити нормального послідовника вчення Маркса-Леніна, котрий, приклавши руку до серця, голосно виспівує пісню, за яку в радянських концтаборах гинули тисячі безневинних українців. І бідолашні комуністи тоді вже зовсім підупали духом, змирившись навіть із прикрим для них обов'язком вставати під звуки ненависної мелодії Вербицького, аж тут на "моральну" допомогу наспіли сусіди.
Коли за схваленням адміністрації Путіна Державна дума Росії на чолі з "лікующім" спікером лівої орієнтації Селезньовим ухвалила проект закону про новий гімн РФ, щонайменше 5 відсотків населення (за результатами соціологічних опитувань) подумки гірко ридало. На жаль, на цей тоненький прошарок населення, прозваний здебільшого "гнилою інтелігенцією", на російських теренах зважати не звикли. І вже майже два роки наші північні сусіди прокидаються під звуки "Союзу нєрушимого...", нашвидкуруч переклепаного своїм незмінним автором Сергієм Михалковим у щось мало зрозуміле, але пов'язане з величчю непереможної Росії. (Щодо Михалкова, то, нічого не скажеш, пощастило людині - і в Книгу рекордів Гіннесса за довговічність у гімнотворчості потрапив, і на черствому хлібі при жодній владі не сидів, ще й сина виростив такого, що дай Боже кожному українцеві стільки гордості за свою державу, як у Микити Сергійовича шовіністичної пихи). Тож росіяни подумки вже прилаштовують до своєї й так чималенької території скромний маєток Білорусі - як-не-як, а все ж таки буде Союз...
А Мінськ, до слова, тут як тут: негоже, думає, від Москви відставати. Так і з'явився на світ указ президента Олександра Лукашенка "Про Державний гімн Республіки Білорусь", відповідно до якого Державним гімном затверджено музику "старого-доброго" гімну Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, щоправда, із новою редакцією тексту.
Аби ніхто, бува, не обурився черговою зміною державної символіки (побачивши десь поєднання білого з червоним, сердешні білоруси й досі тихо зітхають, пригадуючи ті короткі кілька років, коли у них був свій, державний, а не радянський прапор), прес-служба вусатого бацьки роз'яснила народові, що мелодія композитора Соколовського (автора гімну БРСР) "символізує спадкоємність історичних традицій білоруського народу, користується популярністю й повагою різних поколінь громадян країни та за своїми художніми якостями відповідає всім вимогам" до таких творів. Маємо поруч іще один приклад торжества "совкізму".
Ну як добропорядному радянському українцю стерпіти, маючи перед очима такий достойний приклад "прогресивного регресу"? Ура, товариші, ми все ж таки не надто відстаємо від просунутих сусідів: ще трохи - й знайому багатьом із дитинства мелодію УРСР урочисто гратимуть і на український парадах.
А наблизити цю прекрасну мить може скромний орач компартійної ниви, 27-й номер у виборчому списку КПУ, член аграрного парламентського комітету, народний депутат Володимир Олексійович Лещенко. Саме завдяки його законотворчим зусиллям у Верховній Раді зареєстровано проект Закону "Про Державний гімн України". На "уересерівську" мелодію.
Лебединцева пісня незалежності
Згідно з ностальгійним проектом Володимира Лещенка, всі урочисті "заходи загальнодержавного спрямування" розпочинатимуться з виконання пісні на музику авторського колективу під керівництвом Антона Лебединця зі словами загадкового (принаймні у Національній спілці письменників про нього нічого конкретного з'ясувати не вдалося) Михайла Туша. Якщо вже хто забув, то нагадаємо, що мотив "авторського колективу" на чолі з композитором Лебединцем доволі нічогенький, хоч з огляду на радянське походження дуже нагадує славетний михалковсько-александровський "Нєрушимий..."
Тодішній текст головної пісні УРСР, до речі, вийшов з-під неабиякого пера: величне майбутнє, яке здобула "прекрасна й сильна" Україна в Радянськім Союзі, спільно оспівали Павло Тичина та Микола Бажан. Патріотам той текст тепер читати просто бридко. Та, ознайомившись із тим, що нам пропонують товариші Лещенко й Туш (дивись і цей додаток також), переконуєшся: окрім політичної складової, у текст Державного гімну ще й поетичного хисту вкласти не завадило б. Дуже не хочеться ображати почуття патріотичного поета, проте талантом у творінні Михайла Туша й не пахне. Дотепно, звісно, що з "прекрасної" Україна перетворилася на "незламну", але з римами явно не склалося...
Гірко, звісно, констатувати, що, проживши понад десять років у статусі незалежної держави, Україна скочується все глибше у прірву радянського минулого, куди її так наполегливо ведуть свої ж власні керманичі. Проте навряд чи нам варто боятися повернення гімну УРСР, оскільки для його ухвалення потрібно внести зміни до Конституції, тобто на табло нової парламентської системи "Рада-3" має висвітитися, щонайменше, 301 голос на підтримку. Такої більшості в Кучми немає. Якщо ж сплюсувати наявний резерв Банкової з комуністами, то й так навряд чи набереться конституційна більшість. Сумнівно, що на зелену кнопку тиснутимуть усі до одного прихильники президента - все ж і у декого є бодай крапля національної свідомості. Чи принаймні доброго смаку. Про праве крило залу й говорити нічого.
Зокрема, точно не підтримають мотив УРСР представники Блоку Тимошенко, адже саме у складі фракції незламної Юлії прийшов до парламенту Левко Лук'яненко - живий символ боротьби з прогнилою радянською системою разом із її піснями, гімнами й порядками. Саме Левко Григорович уже вніс альтернативний законопроект, у якому пропонує затвердити Державним гімном України перші два куплети та приспів пісні Чубинського з однією невеличкою поправкою: в першому рядку після слів "ще не вмерла" іменник Україна стоїть у родовому відмінку. "Ще не вмерла УкраїнИ ні слава, ні воля".
Саме таку редакцію вважає найприйнятнішою і лідер УРП "Собор" Анатолій Матвієнко, також депутат від БЮТі, голова Комітету ВР із питань державного будівництва та місцевого самоврядування (а члени саме цього комітету мають рекомендувати парламентові схвалити чи відхилити запропоновані "гімнові" законопроекти). Кореспондентці "України молодої" вдалося "виловити" пана Анатолія для коментарю по мобільному телефону саме тієї миті, коли мотоколона пробігу "Україна соборна" вирушала на Мелітополь. Перш ніж завести свого мотоцикла й продовжити шлях "від Сяну до Дону", Матвієнко звернув увагу на ще одну небезпеку подібних до "уересерівської" пропозицій: не секрет, що саме обговорення державної символіки є найзручнішим засобом пересварити праве й ліве крило парламентської зали.
І дуже "доречно" цей, м'яко кажучи, нерозумний проект виринув саме перед стартом всеукраїнських масових протестів, що мають об'єднати спільною метою комуністів із радикальними націоналістами. За словами Анатолія Сергійовича, Банкова ладна піти на все, аби цього єднання не допустити. Скажімо, саме плідною роботою агентів влади голова УРП "Собор" пояснює заяви Петра Симоненка про небезпеку для лівих, що нібито виходить від Віктора Ющенка як кандидата на президентство. Тож уявіть собі такий хід подій: опозиція нарешті домовилася остаточно, ось-ось почнуть акції протесту... і тут на сцену виходить товариш Лещенко зі своїм провокаційним гімном. "Наша пісня гарна й нова"?..
Додатки
Текст Державного гімну України, запропонований народним депутатом Володимиром Лещенком (проект)
Музика авторського колективу під керівництвом Антона Лебединця,
Слова Михайла Туша
Живи, Україно, незламна і сильна,
Єднай і згуртовуй оновлений люд.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Про пращурів славних своїх не забудь.
Приспів:
Слава борцям за свободу та волю,
Слава Вітчизні навіки-віків!
Живи, Україно, на радість народу
В ім'я нових звершень дочок та синів.
В обтяжливих ярмах плекала надію,
Завжди надихала на подвиг новий,
Дитячому серцю щепила ти віру
В освячений духом і правдою дім.
Приспів.
Міцніше тримай в руках стяг перемоги,
Даруй щедрий вжинок нащадкам своїм,
Нехай живе вічно братерство і воля,
Щасливої долі ми зичимо всім.
Приспів.
Нехай сивочолий Дніпро нагадає
Про те, що є в світі куточок земний,
Де сонячний промінь зоріє і сяє,
Де дух непокори одвічно живий.
Приспів.
* * *
Первісна редакція вірша Павла Чубинського
Ще не вмерла Україна,
І слава, і воля!
Ще нам, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Як роса на сонці;
Запануєм, браття, й ми
У своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізняк
І Тарас Трясило
Кличуть нас із-за могил
На святеє діло.
Ізгадаймо славну смерть
Лицарства-козацтва,
Щоб не втратить марне нам
Своєго юнацтва.
Ой Богдане, Богдане
Славний наш гетьмане!
Нащо віддав Україну
Москалям поганим?!
Щоб вернути її честь,
Ляжем головами,
Назовемся України
Вірними синами!
Примітка.
Куплет
"Станем, браття, в бій кривавий, від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє.
Ще у нашій Україні доленька наспіє",
який нині звично вважають другою частиною вірша Чубинського, насправді дописаний пізніше поетом Даниловичем.
Михайло Вербицький писав музику під враженням від готового тексту, випадково натрапивши на вірш "Ще не вмерла..." у якомусь із журналів.
* * *
Гімн Української Радянської Соціалістичної Республіки
Слова Миколи Бажана і Павла Тичини
Музика авторського колективу під керівництвом Антона Лебединця
Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.
Приспів:
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні навіки-віків!
Живи, Україно, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот.
Приспів.
Ми славним трудом Батьківщину могутню,
Утверджуєм правду безсмертних ідей.
У світ комунізму - величне майбутнє
Нас Ленінська партія мудро веде.
Приспів.
А тим часом, голодним і холодним українцям навіть при бажанні заспівати у святковий час "ікс" Державний гімн доведеться запнутися. Бо що, власне, збираєтеся співати? "Ще не вмерла Україна"? А це ж, панове, нібито й не Гімн. Принаймні, не державний. "Завдяки" можновладцям, немає в Україні багато чого, і навіть символічна наша незалежність залишається "напівголою" - безсловесною.
Адже, згідно з Конституцією, офіційно затверджено тільки музику одного з трьох символів держави - відому мелодію Михайла Вербицького. Натомість текст - поза Основним законом, із Гімном вірші Павла Чубинського не зжилися.
Для вирішення цього формального питання не вистачило й 11 (!) років. І, певно, вже ніхто не здивується, якщо без офіційного тексту Гімну Україна зустрічатиме 15-ту, 20-ту, 25-ту річницю свого самостійного існування. Втім, деяке ворушіння в "гімновій" парафії іноді все ж спостерігається. Скажімо, як вам перспектива повернутися до головної пісні... УРСР? А такий проект уже є. Чим ми гірші за Росію, яка поновила (поки що у вигляді мелодії) такий чудовий "Союз нерушимий"?
Втративши шанс, за Гімном не плачуть?
Зараз - по шию в... проблемах - нам уже наче й не до Гімну. Найкращий шанс одним махом надбати повний набір державних символів Україна мала значно раніше, причому двічі - одинадцять і шість років тому. І якщо поспіх у буремному серпні 1991 року нашим націонал-демократам ще якось можна вибачити (хоча чи так уже й необхідно було розплачуватися з комуністами за Акт незалежності ще й неприйняттям тексту Державного гімну?), то з "конституційним" 1996 роком ситуація інакша.
Тоді, на шляху до "конституційної ночі", виступали проти усталеного вірша "Ще не вмерла..." не лише запеклі комуністи, а й представники правого крила Верховної Ради. Вони мали свої смаки і якісь "міркування", та в результаті в ухваленому 28 червня 1996 року варіанті Конституції депутати обмежилися тільки посиланням на майбутній, ще не народжений закон, яким слова Гімну рано чи пізно мають бути затверджені. "Взули" - і забули?
...А у Чубинського "чуб" тріщить
Претензій до вірша Павла Чубинського справді не бракує, хоча навряд чи в Україні знайдеться багато людей (із парламентаріями включно), які прочитали цей текст у первісному варіанті. Скажімо, нарікання викликає лагідне звертання до супостатів держави, яких автор називає "воріженьками". А у вперше опублікованому тексті Чубинського (журнал "Мета" за 1863 рік, № 4, с.271-272), між іншим, ідеться саме про "ворогів", без усіляких "телячих ніжностей". Не до вподоби опонентам і перспектива нудного очікування передчасної смерті тих самих "воріженьків" від сонячних променів ("як роса на сонці": ми їх і самі, мовляв, "замочимо", за те й плануємо "душу й тіло" положити. Хоча з душею теж проблема виникає - хіба може людина віруюча практично добровільно віддавати свою душу, хай навіть і з такою благородною метою?
Але чи не найбільше претензій викликає "повідомлення" про те, що Україна "ще не вмерла". Хіба так можна, гнівно зазначають противники цього рядка, ми ж нібито самі себе вмовляємо, що рано чи пізно Батьківщині капут...
Словом, закидів до тексту, якому хтозна чи й судилося колись стати офіційним Гімном Української держави, є маса. Але, зрештою, присікатися можна до будь-якого слова, було б бажання. Заперечити ж деякі закиди нескладно: чому б, скажімо, не аргументувати повагу до власних ворогів сумнозвісним неконфліктним "менталітетом" українців, а мрію про їхнє добровільне випарування під сонцем - християнською мораллю, що заперечує вбивство?
А щодо сумнівного прислівника "ще" на початку першого куплета, можна згадати досвід західних сусідів - полякам і на думку не спадає, що, гордо заспівуючи "Єще Польска нє згінєла", вони чимось ображають свою укохану вітчизну.
Може, проблема зовсім не у Гімні, а в нас самих? Живемо ж ми аж 11 років без Великого державного герба (добре, що хоч Малий, тобто тризуб - знак князівства Володимира Великого - утвердили), бо всілякі комісії ніяк не можуть дійти згоди щодо того, куди примістити галицького лева так, щоб він не налетів на кулю козака з мушкетом; де втулити гілку калини, аби залишилося місце ще й для "золотого колосся"; як усе це "обмотати" синьо-жовтою стрічкою, залишивши хоч трохи простору й для основного елемента, яким той самий тризуб нібито ще поки залишається. Так і виходить: половина Гімну, половина Герба, половина незалежності, половина "клепки". За таких умов навіть дивно, що прапор із двох смуг складається. Хоча й іменують його найчастіше помилково - "жовто-блакитним" замість "синьо-жовтого".
І це ще півбіди - досить роззирнутися довкола під час проведення якихось офіційних заходів (от хоч би й у День Незалежності), щоб запідозрити себе у схильності до дальтонізму: яких тільки відтінків полотнища не майорять - від сіро-блакитного із золотистим до густих фіалково-помаранчевих барв. Скажете, дрібниця? Та хіба для держави, що справді себе поважає, може бути дрібницею власний прапор?
Але повернімося до Гімну. У червні 2000 року, за прем'єрства Віктора Ющенка, Кабмін затвердив проект у вигляді модифікованого на одну літеру звичного першого куплета та приспіву "від Чубинського" - "Ще не вмерла УкраїнИ і слава, і воля..." Було навіть додано згадку про Духовний гімн, яким проект уряду від 14 червня 2000 року пропонував визнати твір Кониського і Лисенка "Молитва за Україну" ("Боже великий, єдиний..."). Але в парламенті справа не просунулася.
І мабуть, це й справді символічно, що поки націонал-патріотичні сили чубилися за право вставити свої п'ять копійок до такого, на їхню думку, недосконалого тексту, за справу взялися... комуністи. Хто-хто, а ревні ностальгійники серпасто-молоткастого періоду української історії державні атрибути звикли поважати і ганебній "гімнічній" невизначеності вирішили нарешті покласти край.
"Союзом незламним республіки вільні..."
Звісно, складно уявити нормального послідовника вчення Маркса-Леніна, котрий, приклавши руку до серця, голосно виспівує пісню, за яку в радянських концтаборах гинули тисячі безневинних українців. І бідолашні комуністи тоді вже зовсім підупали духом, змирившись навіть із прикрим для них обов'язком вставати під звуки ненависної мелодії Вербицького, аж тут на "моральну" допомогу наспіли сусіди.
Коли за схваленням адміністрації Путіна Державна дума Росії на чолі з "лікующім" спікером лівої орієнтації Селезньовим ухвалила проект закону про новий гімн РФ, щонайменше 5 відсотків населення (за результатами соціологічних опитувань) подумки гірко ридало. На жаль, на цей тоненький прошарок населення, прозваний здебільшого "гнилою інтелігенцією", на російських теренах зважати не звикли. І вже майже два роки наші північні сусіди прокидаються під звуки "Союзу нєрушимого...", нашвидкуруч переклепаного своїм незмінним автором Сергієм Михалковим у щось мало зрозуміле, але пов'язане з величчю непереможної Росії. (Щодо Михалкова, то, нічого не скажеш, пощастило людині - і в Книгу рекордів Гіннесса за довговічність у гімнотворчості потрапив, і на черствому хлібі при жодній владі не сидів, ще й сина виростив такого, що дай Боже кожному українцеві стільки гордості за свою державу, як у Микити Сергійовича шовіністичної пихи). Тож росіяни подумки вже прилаштовують до своєї й так чималенької території скромний маєток Білорусі - як-не-як, а все ж таки буде Союз...
А Мінськ, до слова, тут як тут: негоже, думає, від Москви відставати. Так і з'явився на світ указ президента Олександра Лукашенка "Про Державний гімн Республіки Білорусь", відповідно до якого Державним гімном затверджено музику "старого-доброго" гімну Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, щоправда, із новою редакцією тексту.
Аби ніхто, бува, не обурився черговою зміною державної символіки (побачивши десь поєднання білого з червоним, сердешні білоруси й досі тихо зітхають, пригадуючи ті короткі кілька років, коли у них був свій, державний, а не радянський прапор), прес-служба вусатого бацьки роз'яснила народові, що мелодія композитора Соколовського (автора гімну БРСР) "символізує спадкоємність історичних традицій білоруського народу, користується популярністю й повагою різних поколінь громадян країни та за своїми художніми якостями відповідає всім вимогам" до таких творів. Маємо поруч іще один приклад торжества "совкізму".
Ну як добропорядному радянському українцю стерпіти, маючи перед очима такий достойний приклад "прогресивного регресу"? Ура, товариші, ми все ж таки не надто відстаємо від просунутих сусідів: ще трохи - й знайому багатьом із дитинства мелодію УРСР урочисто гратимуть і на український парадах.
А наблизити цю прекрасну мить може скромний орач компартійної ниви, 27-й номер у виборчому списку КПУ, член аграрного парламентського комітету, народний депутат Володимир Олексійович Лещенко. Саме завдяки його законотворчим зусиллям у Верховній Раді зареєстровано проект Закону "Про Державний гімн України". На "уересерівську" мелодію.
Лебединцева пісня незалежності
Згідно з ностальгійним проектом Володимира Лещенка, всі урочисті "заходи загальнодержавного спрямування" розпочинатимуться з виконання пісні на музику авторського колективу під керівництвом Антона Лебединця зі словами загадкового (принаймні у Національній спілці письменників про нього нічого конкретного з'ясувати не вдалося) Михайла Туша. Якщо вже хто забув, то нагадаємо, що мотив "авторського колективу" на чолі з композитором Лебединцем доволі нічогенький, хоч з огляду на радянське походження дуже нагадує славетний михалковсько-александровський "Нєрушимий..."
Тодішній текст головної пісні УРСР, до речі, вийшов з-під неабиякого пера: величне майбутнє, яке здобула "прекрасна й сильна" Україна в Радянськім Союзі, спільно оспівали Павло Тичина та Микола Бажан. Патріотам той текст тепер читати просто бридко. Та, ознайомившись із тим, що нам пропонують товариші Лещенко й Туш (дивись і цей додаток також), переконуєшся: окрім політичної складової, у текст Державного гімну ще й поетичного хисту вкласти не завадило б. Дуже не хочеться ображати почуття патріотичного поета, проте талантом у творінні Михайла Туша й не пахне. Дотепно, звісно, що з "прекрасної" Україна перетворилася на "незламну", але з римами явно не склалося...
Гірко, звісно, констатувати, що, проживши понад десять років у статусі незалежної держави, Україна скочується все глибше у прірву радянського минулого, куди її так наполегливо ведуть свої ж власні керманичі. Проте навряд чи нам варто боятися повернення гімну УРСР, оскільки для його ухвалення потрібно внести зміни до Конституції, тобто на табло нової парламентської системи "Рада-3" має висвітитися, щонайменше, 301 голос на підтримку. Такої більшості в Кучми немає. Якщо ж сплюсувати наявний резерв Банкової з комуністами, то й так навряд чи набереться конституційна більшість. Сумнівно, що на зелену кнопку тиснутимуть усі до одного прихильники президента - все ж і у декого є бодай крапля національної свідомості. Чи принаймні доброго смаку. Про праве крило залу й говорити нічого.
Зокрема, точно не підтримають мотив УРСР представники Блоку Тимошенко, адже саме у складі фракції незламної Юлії прийшов до парламенту Левко Лук'яненко - живий символ боротьби з прогнилою радянською системою разом із її піснями, гімнами й порядками. Саме Левко Григорович уже вніс альтернативний законопроект, у якому пропонує затвердити Державним гімном України перші два куплети та приспів пісні Чубинського з однією невеличкою поправкою: в першому рядку після слів "ще не вмерла" іменник Україна стоїть у родовому відмінку. "Ще не вмерла УкраїнИ ні слава, ні воля".
Саме таку редакцію вважає найприйнятнішою і лідер УРП "Собор" Анатолій Матвієнко, також депутат від БЮТі, голова Комітету ВР із питань державного будівництва та місцевого самоврядування (а члени саме цього комітету мають рекомендувати парламентові схвалити чи відхилити запропоновані "гімнові" законопроекти). Кореспондентці "України молодої" вдалося "виловити" пана Анатолія для коментарю по мобільному телефону саме тієї миті, коли мотоколона пробігу "Україна соборна" вирушала на Мелітополь. Перш ніж завести свого мотоцикла й продовжити шлях "від Сяну до Дону", Матвієнко звернув увагу на ще одну небезпеку подібних до "уересерівської" пропозицій: не секрет, що саме обговорення державної символіки є найзручнішим засобом пересварити праве й ліве крило парламентської зали.
І дуже "доречно" цей, м'яко кажучи, нерозумний проект виринув саме перед стартом всеукраїнських масових протестів, що мають об'єднати спільною метою комуністів із радикальними націоналістами. За словами Анатолія Сергійовича, Банкова ладна піти на все, аби цього єднання не допустити. Скажімо, саме плідною роботою агентів влади голова УРП "Собор" пояснює заяви Петра Симоненка про небезпеку для лівих, що нібито виходить від Віктора Ющенка як кандидата на президентство. Тож уявіть собі такий хід подій: опозиція нарешті домовилася остаточно, ось-ось почнуть акції протесту... і тут на сцену виходить товариш Лещенко зі своїм провокаційним гімном. "Наша пісня гарна й нова"?..
Додатки
Текст Державного гімну України, запропонований народним депутатом Володимиром Лещенком (проект)
Музика авторського колективу під керівництвом Антона Лебединця,
Слова Михайла Туша
Живи, Україно, незламна і сильна,
Єднай і згуртовуй оновлений люд.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Про пращурів славних своїх не забудь.
Приспів:
Слава борцям за свободу та волю,
Слава Вітчизні навіки-віків!
Живи, Україно, на радість народу
В ім'я нових звершень дочок та синів.
В обтяжливих ярмах плекала надію,
Завжди надихала на подвиг новий,
Дитячому серцю щепила ти віру
В освячений духом і правдою дім.
Приспів.
Міцніше тримай в руках стяг перемоги,
Даруй щедрий вжинок нащадкам своїм,
Нехай живе вічно братерство і воля,
Щасливої долі ми зичимо всім.
Приспів.
Нехай сивочолий Дніпро нагадає
Про те, що є в світі куточок земний,
Де сонячний промінь зоріє і сяє,
Де дух непокори одвічно живий.
Приспів.
* * *
Первісна редакція вірша Павла Чубинського
Ще не вмерла Україна,
І слава, і воля!
Ще нам, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Як роса на сонці;
Запануєм, браття, й ми
У своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізняк
І Тарас Трясило
Кличуть нас із-за могил
На святеє діло.
Ізгадаймо славну смерть
Лицарства-козацтва,
Щоб не втратить марне нам
Своєго юнацтва.
Ой Богдане, Богдане
Славний наш гетьмане!
Нащо віддав Україну
Москалям поганим?!
Щоб вернути її честь,
Ляжем головами,
Назовемся України
Вірними синами!
Примітка.
Куплет
"Станем, браття, в бій кривавий, від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє.
Ще у нашій Україні доленька наспіє",
який нині звично вважають другою частиною вірша Чубинського, насправді дописаний пізніше поетом Даниловичем.
Михайло Вербицький писав музику під враженням від готового тексту, випадково натрапивши на вірш "Ще не вмерла..." у якомусь із журналів.
* * *
Гімн Української Радянської Соціалістичної Республіки
Слова Миколи Бажана і Павла Тичини
Музика авторського колективу під керівництвом Антона Лебединця
Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.
Приспів:
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні навіки-віків!
Живи, Україно, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот.
Приспів.
Ми славним трудом Батьківщину могутню,
Утверджуєм правду безсмертних ідей.
У світ комунізму - величне майбутнє
Нас Ленінська партія мудро веде.
Приспів.
