Холодний душ марки "Робертсон"
Вівторок, 9 липня 2002, 20:58
Дуже хочеться вірити, що нинішній візит генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона до України, зможе покласти край "видаванню бажаного за дійсне", яке так люблять практикувати вітчизняні політики. Фініта ля комедіа, у НАТО нас ніхто не чекає. Більш того, ніхто навіть не чекає, що ми приєднаємося до Плану про отримання членства в Альянсі. Джордж Робертсон, хоч і використав весь набір дипломатичних штампів, головний message свого візиту доніс. Той, хто має вуха, - почує.
Прибулий напередодні увечері генсек НАТО провів вельми напружений вівторок - зустрічі з політиками, послами, Кучмою, журналістами. І всюди від нього можна було почути: так, НАТО вітає рішення України рухатися в бік євроінтеграції (було б дивно, якби Альянс його не вітав), але про входження в НАТО поки ніхто не говорить. "Ми повинні розуміти, йдеться про довгострокове партнерство", декілька разів повторив Робертсон. І озвучив прямим текстом головну претензію до України: вже час перейти "від декларацій до серйозної роботи".
Україна ж у відповідь вустами гаранта Конституції розповідає про миротворчі операції, які на "конкретних прикладах" показують, що Україна "гідна бути членом організації безпеки, яку представляє Північноатлантичний альянс". Все, що треба зробити для того, аби увійти до НАТО, - це прийняти відповідні законодавчі акти та вирішити "фінансові проблеми".
Власне "серйозну роботу", очевидно, буде проводити спікер новообраної Ради Володимир Литвин, який, козирнувши, пообіцяв генсеку НАТО, що вже найближчого четверга парламентарії ратифікують Угоду про безпеку між НАТО і Україною. Дійсно вже, враховуючи нинішній склад Ради, Литвину, очевидно, доведеться прикласти "немало зусиль" задля результативного голосування з цього питання.
Проте, очевидно, що ці тези - лише спроби скорчити добру міну за поганої гри. Звичайно ж, всі юридичні заковики та голосні заяви про наміри навряд чи є необхідною, але вже точно не достатньою умовою приєднання до НАТО. Експерти, як вітчизняні, так і зарубіжні, наводять набагато вагоміші аргументи, що пояснюють, чому Україна, наразі, покищо не може стати членом Альянсу.
"Україна нестабільна". На відміну від українського керівництва, західний світ чомусь не вважає Україну осередком стабільності. "Нестабільна" - один з найулюбленіших епітетів зарубіжних журналістів, що їх застосовують стосовно нашої країні. Серед інших асоціацій - корупція, відсутність демократичних та економічних реформ тощо. Відразу ж після історичної заяви Марчука, про ефективні реформи в Україні як запоруку входження до НАТО говорив Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні та нинішній помічник заступника американського держсекретаря.
"Ми повинні розуміти, що країна, яка проводить такі вибори, такі референдуми, і в якій така корупція, не може бути членом НАТО", говорить президент центра ім. Разумкова Анатолій Гриценко.
Тут доцільно навести як приклад невеликий епізод із взаємовідносин з НАТО нашого західного сусіда Словаччини. Як відомо, найвірогідніше, ця маленька східноєвропейська країна приєднається до НАТО в середині 2004 року. Однак за однієї умови - якщо до влади у вересневих виборах не повернеться колишній авторитарний прем'єр Володимир Мечіяр…
"Страна южная, никому ненужная". Однак, навіть незважаючи на внутрішні проблеми України, у НАТО можуть бути й інші резони "не бажати Україну". Альянс потоваришував з Росією, бореться з тероризмом - "на Україну просто не залишається часу", так для "Газети Виборчей" прокоментував україно-натівські відносини один з польських експертів.
За даними цієї газети, на сьогоднішній день тільки третина членів НАТО підтримують ідею входження України до НАТО. Більшою мірою симпатизують Україні в цьому питанні США, Польща та Туреччина, дещо менше - Німеччина, Угорщина та Чехія. Інші країни ажіотажу з цього приводу не відчувають.
Тут же слід згадати й американського експерта Майкла МакФола, що охолоджував пронатівську істерію, яка охопила український політикум декілька тижнів тому. Вже тоді він говорив, що "членство України в НАТО - це далека перспектива" і що Вашингтон буде "намагатися розтягнути цей процес".
Отже, цілком можливо, що "мертва зона" політики, в яку може поптрапити Україна, - це не вигадка західних журналістів, а реальність, що поступово постає.
Прибулий напередодні увечері генсек НАТО провів вельми напружений вівторок - зустрічі з політиками, послами, Кучмою, журналістами. І всюди від нього можна було почути: так, НАТО вітає рішення України рухатися в бік євроінтеграції (було б дивно, якби Альянс його не вітав), але про входження в НАТО поки ніхто не говорить. "Ми повинні розуміти, йдеться про довгострокове партнерство", декілька разів повторив Робертсон. І озвучив прямим текстом головну претензію до України: вже час перейти "від декларацій до серйозної роботи".
Україна ж у відповідь вустами гаранта Конституції розповідає про миротворчі операції, які на "конкретних прикладах" показують, що Україна "гідна бути членом організації безпеки, яку представляє Північноатлантичний альянс". Все, що треба зробити для того, аби увійти до НАТО, - це прийняти відповідні законодавчі акти та вирішити "фінансові проблеми".
Власне "серйозну роботу", очевидно, буде проводити спікер новообраної Ради Володимир Литвин, який, козирнувши, пообіцяв генсеку НАТО, що вже найближчого четверга парламентарії ратифікують Угоду про безпеку між НАТО і Україною. Дійсно вже, враховуючи нинішній склад Ради, Литвину, очевидно, доведеться прикласти "немало зусиль" задля результативного голосування з цього питання.
Проте, очевидно, що ці тези - лише спроби скорчити добру міну за поганої гри. Звичайно ж, всі юридичні заковики та голосні заяви про наміри навряд чи є необхідною, але вже точно не достатньою умовою приєднання до НАТО. Експерти, як вітчизняні, так і зарубіжні, наводять набагато вагоміші аргументи, що пояснюють, чому Україна, наразі, покищо не може стати членом Альянсу.
"Україна нестабільна". На відміну від українського керівництва, західний світ чомусь не вважає Україну осередком стабільності. "Нестабільна" - один з найулюбленіших епітетів зарубіжних журналістів, що їх застосовують стосовно нашої країні. Серед інших асоціацій - корупція, відсутність демократичних та економічних реформ тощо. Відразу ж після історичної заяви Марчука, про ефективні реформи в Україні як запоруку входження до НАТО говорив Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні та нинішній помічник заступника американського держсекретаря.
"Ми повинні розуміти, що країна, яка проводить такі вибори, такі референдуми, і в якій така корупція, не може бути членом НАТО", говорить президент центра ім. Разумкова Анатолій Гриценко.
Тут доцільно навести як приклад невеликий епізод із взаємовідносин з НАТО нашого західного сусіда Словаччини. Як відомо, найвірогідніше, ця маленька східноєвропейська країна приєднається до НАТО в середині 2004 року. Однак за однієї умови - якщо до влади у вересневих виборах не повернеться колишній авторитарний прем'єр Володимир Мечіяр…
"Страна южная, никому ненужная". Однак, навіть незважаючи на внутрішні проблеми України, у НАТО можуть бути й інші резони "не бажати Україну". Альянс потоваришував з Росією, бореться з тероризмом - "на Україну просто не залишається часу", так для "Газети Виборчей" прокоментував україно-натівські відносини один з польських експертів.
За даними цієї газети, на сьогоднішній день тільки третина членів НАТО підтримують ідею входження України до НАТО. Більшою мірою симпатизують Україні в цьому питанні США, Польща та Туреччина, дещо менше - Німеччина, Угорщина та Чехія. Інші країни ажіотажу з цього приводу не відчувають.
Тут же слід згадати й американського експерта Майкла МакФола, що охолоджував пронатівську істерію, яка охопила український політикум декілька тижнів тому. Вже тоді він говорив, що "членство України в НАТО - це далека перспектива" і що Вашингтон буде "намагатися розтягнути цей процес".
Отже, цілком можливо, що "мертва зона" політики, в яку може поптрапити Україна, - це не вигадка західних журналістів, а реальність, що поступово постає.
