Україна: за півтора місяці до революції
П'ятниця, 26 липня 2002, 16:37
Україна стоїть напередодні наймасштабнішої кризи за всю історію держави. І нехай це звучить шокуюче під час літньої сієсти, однак не можна виключати і той варіант, що осіннє протистояння закінчиться введенням надзвичайного стану. Залежить це від того, як глибоко буде реалізовано антикучмівський план, складений останніми тижнями. І що у відповідь зможе протиставити влада.
"Кучмагейт" 2000-2001 року має отримати значно потужніше продовження у вересні 2002. Минулої неділі, після липневого раунду переговорів, чотири опозиційні сили узгодили початок акцій громадського протесту з вимогою дострокових виборів президента. Було підписано внутрішню угоду. Лідерів КПУ, СПУ і БЮТ доповнював делегат від Ющенка Роман Безсмертний.
Ситуація кардинально відрізняється від виступів півторарічної давнини – зараз фактично створюється єдиний фронт опозиції. Головна сюжетна лінія сценарію передбачає проведення масових акцій протесту, починаючи від 16 вересня, роковин зникнення Георгія Гонгадзе. Логіка приблизно така: якщо протягом місяця на Банковій стоятиме 100-200-тисячний пікет, Кучма не витримає і піде.
Однак, попри історичність моменту, дії антикучмівського об'єднання нагадують стрибок з бракованим парашутом. Для всіх чотирьох учасників акції залишається загадкою, чи розкриється апарат взагалі. Що робити, якщо місяць пікетів не справить на Кучму жодного враження? "Стоятимемо до відставки!", - обіцяє опозиція. Щоправда, вона поки не знає, як діяти, якщо Кучма не захоче піти на достроковий відпочинок або взагалі почати діалог із бунтівниками.
"Наша Україна"
Присутність "Нашої України" на чолі з головним рейтингоносним тілом перетворює антикучмівський план з безнадійного трагіфарсу на непередбачувану драму. Особливість ситуації в тому, що іншого варіанту поведінки у "Нашої України" немає: якщо не зараз, то взагалі ніколи. Блок виграв вибори, але не отримав влади. На осінь, як підозрюють опозиціонери, запланована презентація наступника Кучми через призначення на посаду прем'єра. Зрозуміло, що у поданні Кучми не фігуруватиме Ющенко. І також зрозуміло, що навіть у випадку невдалого експерименту Ющенко не стоїть ані другим, ані третім, ані двадцять четвертим у цій черзі кандидатів.
Також, за твердим переконанням антикучмістів, наступних виборів президента може просто не бути. На довиборах влада в чергове продемонструвала арсенал своєї зброї. За наступні два роки Медведчук його вдосконалить. І вже тепер зрозуміло, що є дуже простий механізм нейтралізації рейтингових політиків: якщо Жира можна було зняти за день до голосування, то чому б подібне не організувати з Ющенком у 2004?
Фоном для цієї стурбованості виступають активні контакти Медведчука й Волошина з поступовим пересуванням адміністрації президента України до Кремля.
Підтвердженням правильності радикального рішення для "Нашої України" стала загибель депутата Олега Олексенка, обраного за округом в Мелітополі (Запорізька область). У фракції Ющенка переконані, що смерть не була пов'язана з хворобою – в його тілі була виявлена отрута. В цей же день отруївся (хоча і вижив) мер Мелітополя, також близький до "Нашої України". Для ющенківців залишаються питанням мотиви вбивства Олексенка. Однак в Україні це є непринциповим – Єльяшкевич теж не становив великої загрози владі.
В той же час у "Нашій Україні" є проблеми. В тому або іншому складі, з Порошенком-Костенком чи без них, але політична сила братиме участь в осінньому наступі. Питання в тому, чи полізе Ющенко на броньовик. Сам він про події позаминулої зими одного разу сказав: "Я був душею з тими, хто в наметах".
На переговорах четвірки Ющенка представляв Роман Безсмертний. При цьому не можна й казати, що вождь зовсім не в курсі предмета домовленості: Безсмертний був делегований за письмовим дорученням Ющенка. Але чи усвідомив головний "нашоукраїнець", що йому відведено роль лідера у війні з Кучмою? І чи не змінилася його думка за останні тижні, проведені у вузькому колі разом з найтолерантнішим до влади Порошенком?
Тим більше що лідеру "Нашої України" ненав'язливо підкидається спокуслива теза – про тверду готовність президента віддати Ющенку прем'єрське крісло. Треба тільки зібрати "постійно діючу парламентську більшість". І, схоже, Віктор Андрійович і не відчуває, що йому підсовують дитячий пазл – просто щоб деякий час його руки і голова не сумували.
Комуністи
Не менш несподіваною була участь комуністів у складі антикучмівської Антанти. Симоненко, поставивши підпис, намагається врятувати КПУ від девальвації власного опозиційного іміджу. Партія програла парламентські вибори, переторгувала своєю "золотою акцією" і не отримала керівних посад у Верховній Раді. А на додаток ще й виявилася заплямованою співпрацею зі "злочинним режимом". "Його (Симоненка) дуже сильно інтегрували у владу", - говорять у таборі нових союзників КПУ. Тому участь у радикальному русі – можливість для Симоненка зберегти себе у політиці.
Крім того, Симоненко відчуває небезпеку наступних президентських виборів. Зрозуміло, що про перемогу лідера КПУ не йдеться. Однак у випадку появи повноцінного кандидата від влади сама участь комуніста у другому турі є дуже сумнівною – оскільки обирати народ буде між Ющенком і продуктом творчості Медведчука.
А за відстутності комуніста в парі фіналістів нарешті може постати в самій КПУ питання про кадрові висновки з чергового фіаско. Тому Симоненко не менше від трійки зацікавлений у дострокових виборах – щоб влада не встигла виростити свого кандидата.
Акції протесту для двох інших учасників є природною стихією. Крім того, осіння кампанія є своєрідною гарантією недоторканності для Тимошенко – поруч із задекларованими гаслами знищення Кучми і зміни системи влади. Після затвердження Піскуна генпрокурором лідер БЮТ почала переживати глибоке внутрішнє хвилювання. Тепер же, у випадку політичного шторму, владі треба буде зовсім зійти з рейок, щоб арештовувати одного з лідерів опозиції.
Іноземний фактор
Успіх кампанії багато в чому залежить від зовнішнього тиску як на владу, так і на опозицію. На рішення Симоненка до певної міри може впливати Зюганов, ображений зараз путінською адміністрацією. Мороз товаришує з Селезньовим і Примаковим, які цією владою пригріті. Говорячи ж про Кремль, укладати парі варто тільки щодо регулярності заяв на підтримку Кучми.
Ніколи раніше офіційна Москва не була так близько від важелів керівництва Україною – завдяки ланцюжку Медведчук-Гельман-Волошин-Путін-Кучма. І не виключено, що чорновики сценаріїв порятунку "гаранта" будуть писати у картинній галереї. Єдиною, але дуже сумнівною втіхою може бути традиційна відсутність у влади талантів для їх грамотного виконання. Однак це завжди компенсувалося вертикаллю адміністративної машини.
Захід, можна прогнозувати, займе песимістичний нейтралітет – якщо, звичайно, не відкриються факти засідання по саунах Кучми з бен Ладеном чи Хуссейном. Якщо таких гріхів не знайдуть, то ми почуємо традиційні заклики до реформ і діалогу з опозицією, яка начебто в інтересах самих українців. Однак подібну риторику півтора роки тому на Банковій ігнорували.
Загалом перейматися заворушеннями у Вашингтоні не будуть – ну не цікавий адміністрації Буша Київ, і все тут. Знавців України немає в керівництві держдепартаменту – найвищу посаду обіймає асистент заступника держсекретаря Стівен Пайфер. В оточенні Буша всім відає пані Райс. І, попри різкий тон під час діалогу з Києвом, ви не побачите Україну в списку її пріоритетів. В такому випадку надія антикучмістів тільки на українських лобістів у США.
З Європейських країн опозиція останнім часом відвідувала Німеччину. Однак не можна забувати, що у тамтешнього канцлера спільні з Путіним плани на український газопровід. Щоправда, є великі шанси, що восени місце Шредера посяде лідер правих Штойбер. А з ним, між іншим, у Тимошенко була зустріч минулого місяця. Нехай навіть презентаційного характеру.
У випадку, якщо внутрішньоукраїнський конфлікт перейде у кризу, рупором інтересів опозиції у Європі могла б стати Польща. Щоправда, там "Наша Україна" має зв'язки з Унією Свободи, яка втратила владу на минулих виборах. І хоча в чинному уряді соціал-демократів ілюзій щодо України не мають, беззастережно розраховувати на їх підтримку опозиціонерам також не варто.
Проблеми кампанії
Люди з досвідом вуличного протистояння Кучмі відзначають декілька проблем у осінній серії заворушень. Перша – це відсутність мотивації у народу в тому, щоб виходити з протестним транспарантом. Можливо, до осені вона буде знайдена. За одним із варіантів, четвірка лідерів має побувати в усіх регіонах України до початку акції протесту в Києві. При цьому Ющенко, Тимошенко, Мороз і Симоненко розігрівати провінцію мають не поодинці, а всією групою.
Поштовхом акції має стати друга річниця зникнення Георгія Гонгадзе. Крім того, не відомо, чим ще може порадувати заокеанський майор – якщо, звичайно, когось в Україні можуть розхвилювати відвертощі про рідну владу.
Друга проблема, з якою стикалися опозиціонери минулого року, була пов'язана з обмеженим фінансуванням акції. Зараз, як кажуть, двоє з чотирьох учасників союзу обіцяють не шкодувати грошей. Однак навіть якщо піти за схемою соціалістів зразка 2001 року і сплачувати лише за транспорт учасникам маршу, то приїзд 100-тисячної делегації антикучмістів до Києва обійдеться у кілька мільйонів гривень. І це мінімальний бюджет.
Однак найголовніша проблема кампанії – це сама влада. Замість розгублених Литвина-Деркача-Кравченка поруч з Кучмою зараз перебуває Медведчук, який не схильний впадати у паніку і не обтяжений участю в діалогах на плівках Мельниченка. Кажуть, глава адміністрації президента вже провів нараду з силовиками на тему майбутніх заворушень восени.
Публічно ж Банкова робить вигляд, що нічого не відбувається. Вона ігнорує обіцянки путчу, якими антикучмісти підгодовують суспільство вже тижнів зо два. Мовчати на цю тему дали команду і телеканалам. Ситуація доведена до абсурду – в країні переддень повстання, однак народ про це не підозрює. При тому, що таємниці з нього ніхто не робить.
Однак, звичайно, ілюзій стосовно нерішучості влади бути не повинно. Медведчук воюватиме за Кучму до останнього намета – від цього залежить його майбутнє в ролі фаворита. Він ніколи не дозволить довести ситуацію до стану, коли буде можливим компроміс: прем'єрство Ющенка в обмін на спокійну старість "гаранта". Медведчук блокуватиме навіть програму-мінімум опозиції – заявити про своє існування через вулицю. Слово ж "відставка" крім посмішки, іншого у нього не викличе.
Тому питання для антикучмістів: чи знають вони механізм, як попередити провокації, чи усвідомлюють вони, що може бути кров, і чи готові вони відповідальність брати на себе? Є таке враження, що відповіді у них ще не готові. Водночас опозиція впевнена в іншому: "Якщо правильно сформулювати вимоги і точки тиску, то хоча би частково план може спрацювати".
Ставки дуже високі. У випадку програшу антипрезидентські сили будуть розчавлені. Україну можна буде розділити на рівні частини – щоб красиво роздавати переможцям на сувеніри. Головна ж відмінність цієї акції від подій 2000-2001 року в тому, що тоді вирішувалася доля Кучми - зараз вирішується доля опозиції. А разом з нею і всієї країни.
"Кучмагейт" 2000-2001 року має отримати значно потужніше продовження у вересні 2002. Минулої неділі, після липневого раунду переговорів, чотири опозиційні сили узгодили початок акцій громадського протесту з вимогою дострокових виборів президента. Було підписано внутрішню угоду. Лідерів КПУ, СПУ і БЮТ доповнював делегат від Ющенка Роман Безсмертний.
Ситуація кардинально відрізняється від виступів півторарічної давнини – зараз фактично створюється єдиний фронт опозиції. Головна сюжетна лінія сценарію передбачає проведення масових акцій протесту, починаючи від 16 вересня, роковин зникнення Георгія Гонгадзе. Логіка приблизно така: якщо протягом місяця на Банковій стоятиме 100-200-тисячний пікет, Кучма не витримає і піде.
Однак, попри історичність моменту, дії антикучмівського об'єднання нагадують стрибок з бракованим парашутом. Для всіх чотирьох учасників акції залишається загадкою, чи розкриється апарат взагалі. Що робити, якщо місяць пікетів не справить на Кучму жодного враження? "Стоятимемо до відставки!", - обіцяє опозиція. Щоправда, вона поки не знає, як діяти, якщо Кучма не захоче піти на достроковий відпочинок або взагалі почати діалог із бунтівниками.
"Наша Україна"
Присутність "Нашої України" на чолі з головним рейтингоносним тілом перетворює антикучмівський план з безнадійного трагіфарсу на непередбачувану драму. Особливість ситуації в тому, що іншого варіанту поведінки у "Нашої України" немає: якщо не зараз, то взагалі ніколи. Блок виграв вибори, але не отримав влади. На осінь, як підозрюють опозиціонери, запланована презентація наступника Кучми через призначення на посаду прем'єра. Зрозуміло, що у поданні Кучми не фігуруватиме Ющенко. І також зрозуміло, що навіть у випадку невдалого експерименту Ющенко не стоїть ані другим, ані третім, ані двадцять четвертим у цій черзі кандидатів.
Також, за твердим переконанням антикучмістів, наступних виборів президента може просто не бути. На довиборах влада в чергове продемонструвала арсенал своєї зброї. За наступні два роки Медведчук його вдосконалить. І вже тепер зрозуміло, що є дуже простий механізм нейтралізації рейтингових політиків: якщо Жира можна було зняти за день до голосування, то чому б подібне не організувати з Ющенком у 2004?
Фоном для цієї стурбованості виступають активні контакти Медведчука й Волошина з поступовим пересуванням адміністрації президента України до Кремля.
Підтвердженням правильності радикального рішення для "Нашої України" стала загибель депутата Олега Олексенка, обраного за округом в Мелітополі (Запорізька область). У фракції Ющенка переконані, що смерть не була пов'язана з хворобою – в його тілі була виявлена отрута. В цей же день отруївся (хоча і вижив) мер Мелітополя, також близький до "Нашої України". Для ющенківців залишаються питанням мотиви вбивства Олексенка. Однак в Україні це є непринциповим – Єльяшкевич теж не становив великої загрози владі.
В той же час у "Нашій Україні" є проблеми. В тому або іншому складі, з Порошенком-Костенком чи без них, але політична сила братиме участь в осінньому наступі. Питання в тому, чи полізе Ющенко на броньовик. Сам він про події позаминулої зими одного разу сказав: "Я був душею з тими, хто в наметах".
На переговорах четвірки Ющенка представляв Роман Безсмертний. При цьому не можна й казати, що вождь зовсім не в курсі предмета домовленості: Безсмертний був делегований за письмовим дорученням Ющенка. Але чи усвідомив головний "нашоукраїнець", що йому відведено роль лідера у війні з Кучмою? І чи не змінилася його думка за останні тижні, проведені у вузькому колі разом з найтолерантнішим до влади Порошенком?
Тим більше що лідеру "Нашої України" ненав'язливо підкидається спокуслива теза – про тверду готовність президента віддати Ющенку прем'єрське крісло. Треба тільки зібрати "постійно діючу парламентську більшість". І, схоже, Віктор Андрійович і не відчуває, що йому підсовують дитячий пазл – просто щоб деякий час його руки і голова не сумували.
Комуністи
Не менш несподіваною була участь комуністів у складі антикучмівської Антанти. Симоненко, поставивши підпис, намагається врятувати КПУ від девальвації власного опозиційного іміджу. Партія програла парламентські вибори, переторгувала своєю "золотою акцією" і не отримала керівних посад у Верховній Раді. А на додаток ще й виявилася заплямованою співпрацею зі "злочинним режимом". "Його (Симоненка) дуже сильно інтегрували у владу", - говорять у таборі нових союзників КПУ. Тому участь у радикальному русі – можливість для Симоненка зберегти себе у політиці.
Крім того, Симоненко відчуває небезпеку наступних президентських виборів. Зрозуміло, що про перемогу лідера КПУ не йдеться. Однак у випадку появи повноцінного кандидата від влади сама участь комуніста у другому турі є дуже сумнівною – оскільки обирати народ буде між Ющенком і продуктом творчості Медведчука.
А за відстутності комуніста в парі фіналістів нарешті може постати в самій КПУ питання про кадрові висновки з чергового фіаско. Тому Симоненко не менше від трійки зацікавлений у дострокових виборах – щоб влада не встигла виростити свого кандидата.
Акції протесту для двох інших учасників є природною стихією. Крім того, осіння кампанія є своєрідною гарантією недоторканності для Тимошенко – поруч із задекларованими гаслами знищення Кучми і зміни системи влади. Після затвердження Піскуна генпрокурором лідер БЮТ почала переживати глибоке внутрішнє хвилювання. Тепер же, у випадку політичного шторму, владі треба буде зовсім зійти з рейок, щоб арештовувати одного з лідерів опозиції.
Іноземний фактор
Успіх кампанії багато в чому залежить від зовнішнього тиску як на владу, так і на опозицію. На рішення Симоненка до певної міри може впливати Зюганов, ображений зараз путінською адміністрацією. Мороз товаришує з Селезньовим і Примаковим, які цією владою пригріті. Говорячи ж про Кремль, укладати парі варто тільки щодо регулярності заяв на підтримку Кучми.
Ніколи раніше офіційна Москва не була так близько від важелів керівництва Україною – завдяки ланцюжку Медведчук-Гельман-Волошин-Путін-Кучма. І не виключено, що чорновики сценаріїв порятунку "гаранта" будуть писати у картинній галереї. Єдиною, але дуже сумнівною втіхою може бути традиційна відсутність у влади талантів для їх грамотного виконання. Однак це завжди компенсувалося вертикаллю адміністративної машини.
Захід, можна прогнозувати, займе песимістичний нейтралітет – якщо, звичайно, не відкриються факти засідання по саунах Кучми з бен Ладеном чи Хуссейном. Якщо таких гріхів не знайдуть, то ми почуємо традиційні заклики до реформ і діалогу з опозицією, яка начебто в інтересах самих українців. Однак подібну риторику півтора роки тому на Банковій ігнорували.
Загалом перейматися заворушеннями у Вашингтоні не будуть – ну не цікавий адміністрації Буша Київ, і все тут. Знавців України немає в керівництві держдепартаменту – найвищу посаду обіймає асистент заступника держсекретаря Стівен Пайфер. В оточенні Буша всім відає пані Райс. І, попри різкий тон під час діалогу з Києвом, ви не побачите Україну в списку її пріоритетів. В такому випадку надія антикучмістів тільки на українських лобістів у США.
З Європейських країн опозиція останнім часом відвідувала Німеччину. Однак не можна забувати, що у тамтешнього канцлера спільні з Путіним плани на український газопровід. Щоправда, є великі шанси, що восени місце Шредера посяде лідер правих Штойбер. А з ним, між іншим, у Тимошенко була зустріч минулого місяця. Нехай навіть презентаційного характеру.
У випадку, якщо внутрішньоукраїнський конфлікт перейде у кризу, рупором інтересів опозиції у Європі могла б стати Польща. Щоправда, там "Наша Україна" має зв'язки з Унією Свободи, яка втратила владу на минулих виборах. І хоча в чинному уряді соціал-демократів ілюзій щодо України не мають, беззастережно розраховувати на їх підтримку опозиціонерам також не варто.
Проблеми кампанії
Люди з досвідом вуличного протистояння Кучмі відзначають декілька проблем у осінній серії заворушень. Перша – це відсутність мотивації у народу в тому, щоб виходити з протестним транспарантом. Можливо, до осені вона буде знайдена. За одним із варіантів, четвірка лідерів має побувати в усіх регіонах України до початку акції протесту в Києві. При цьому Ющенко, Тимошенко, Мороз і Симоненко розігрівати провінцію мають не поодинці, а всією групою.
Поштовхом акції має стати друга річниця зникнення Георгія Гонгадзе. Крім того, не відомо, чим ще може порадувати заокеанський майор – якщо, звичайно, когось в Україні можуть розхвилювати відвертощі про рідну владу.
Друга проблема, з якою стикалися опозиціонери минулого року, була пов'язана з обмеженим фінансуванням акції. Зараз, як кажуть, двоє з чотирьох учасників союзу обіцяють не шкодувати грошей. Однак навіть якщо піти за схемою соціалістів зразка 2001 року і сплачувати лише за транспорт учасникам маршу, то приїзд 100-тисячної делегації антикучмістів до Києва обійдеться у кілька мільйонів гривень. І це мінімальний бюджет.
Однак найголовніша проблема кампанії – це сама влада. Замість розгублених Литвина-Деркача-Кравченка поруч з Кучмою зараз перебуває Медведчук, який не схильний впадати у паніку і не обтяжений участю в діалогах на плівках Мельниченка. Кажуть, глава адміністрації президента вже провів нараду з силовиками на тему майбутніх заворушень восени.
Публічно ж Банкова робить вигляд, що нічого не відбувається. Вона ігнорує обіцянки путчу, якими антикучмісти підгодовують суспільство вже тижнів зо два. Мовчати на цю тему дали команду і телеканалам. Ситуація доведена до абсурду – в країні переддень повстання, однак народ про це не підозрює. При тому, що таємниці з нього ніхто не робить.
Однак, звичайно, ілюзій стосовно нерішучості влади бути не повинно. Медведчук воюватиме за Кучму до останнього намета – від цього залежить його майбутнє в ролі фаворита. Він ніколи не дозволить довести ситуацію до стану, коли буде можливим компроміс: прем'єрство Ющенка в обмін на спокійну старість "гаранта". Медведчук блокуватиме навіть програму-мінімум опозиції – заявити про своє існування через вулицю. Слово ж "відставка" крім посмішки, іншого у нього не викличе.
Тому питання для антикучмістів: чи знають вони механізм, як попередити провокації, чи усвідомлюють вони, що може бути кров, і чи готові вони відповідальність брати на себе? Є таке враження, що відповіді у них ще не готові. Водночас опозиція впевнена в іншому: "Якщо правильно сформулювати вимоги і точки тиску, то хоча би частково план може спрацювати".
Ставки дуже високі. У випадку програшу антипрезидентські сили будуть розчавлені. Україну можна буде розділити на рівні частини – щоб красиво роздавати переможцям на сувеніри. Головна ж відмінність цієї акції від подій 2000-2001 року в тому, що тоді вирішувалася доля Кучми - зараз вирішується доля опозиції. А разом з нею і всієї країни.
