Юрій Луценко: Медведчук зробить Кучмі проект "наш український Путін"
П'ятниця, 21 червня 2002, 20:23
Юрій Луценко за останні півтора роки перетворився з невідомого широкому загалу помічника народного депутата на одного з найбільш яскравих публічних політиків України. Останній раз він відзначився під час виступу Кучми в парламенті – врученням "гаранту" солом'яних личаків. Водночас мало хто знає, що під маскою провокаційних дій Луценко ховає своє дуже серйозне ставлення до політики.
Перше питання до Юрія Луценка в інтерв'ю "Українській правді" – про причини фіаско опозиції протягом останніх місяців, коли вона програла все, що тільки могла.
Я б хотів підтвердити, що опозиція дійсно програла. Хоча після виборів вона могла стати не опозицією, а парламентською більшістю. Виграти ТАКІ вибори і програти під час спікеріади у Верховній Раді… Це болючий результат.
Причин, які призвели до цього, багато, але ключові з них: А) неготовність "Нашої України" до висунення консолідованого лідера на посаду спікера. Вони витратили три тижні, щоб знайти таку людину у вигляді Безсмертного. Б) Непоступливість комуністів та "Нашої України". Обставини не дозволили вирішити проблему керівництва Верховної Ради у перші дні, коли була серія голосувань, де опозиція отримувала результат 240-242 голоси.
З іншого боку, є позитив. Я достатньо часто критикував керівництво КПУ під час виборчої кампанії. Сьогодні можу сказати, що депутати-комуністи поводять себе гідно по відношенню до своєї програми, своїх виборців.
Ще одним позитивом є те, що після програшу опозиція не розсварилася, не перейшла на взаємні обвинувачення. Кучмістам доведеться звикати, що комуністи, рухівці, соціалісти, "Батьківщина" можуть знаходити спільну мову. Звичайно, будуть намагання розколу опозиції, але є налагоджений механізм узгодження думок. Це дуже важливо.
Як поводитиме себе фракція СПУ в такій невиграшній ситуації?
Ми будемо діяти так, як і діяли, коли малесенька фракція соціалістів у 16 осіб була єдиною опозицією Кучмі у Верховній Раді. Втім тоді ми вистояли. Зараз не настільки важкі часи – ми вистоїмо тим більше.
Для нас зрозуміло, що в опозиції окреслилося два крила – радикальна опозиція, яка складається з депутатів Соціалістичної партії, блоку Юлії Тимошенко та частини "Нашої України", в основному представленої ПРП. З іншого боку, є опозиція, яка схильна до компромісів із владою з різних питань. Це не значить, що існує першо- і другорядна опозиція. Просто є такі дві течії, які знаходять спільну мову.
Соцпартія прийшла до парламенту на радикальних опозиційних гаслах зміни системи влади. Ми так і діятимемо. На цей момент ключовим буде закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Він буде наріжним каменем, який може далі зсунути всю систему політичної реформи в Україні. І у мене є сподівання, що він буде підтриманий не тільки депутатами четвірки.
Коли парламент має зайнятися законом про вибори?
Він внесений на розгляд сесії. І в четвер цілий день йшли дебати про формування порядку денного саме через те, що Литвин не хотів включати цей законопроект.
Поясніть, навіщо ухвалювати закон про вибори за чотири роки до наступної парламентської кампанії? Адже після президентських виборів може бути ухвалений закон в іншій редакції.
Це ми вже проходили минулого разу, коли довідкладали прийняття закону безпосередньо до початку виборів. І чим це закінчилося? Спочатку СДПУ(О) була за пропорційний закон, де 100% парламенту обирається за списками, потім за закон, де 75% проходять за списками, потім 50%.
Завжди кожен новий президент матиме спокусу скористатися своїм мажоритарним ресурсом. Тому треба це робити сьогодні. Якщо ми приймаємо закон про вибори на політичній основі, тоді логічним стають інші перетворення – парламент формує уряд, парламент забирає деякі повноваження президента тощо. Це буде наріжним каменем реформи. Справжні політичні сили, на відміну від створених псевдоугрупувань "європейських виборів", "демократичних векторів", повинні підтримати цей закон. Якщо вони дійсно хочуть бути силами, а не депутатами за списком Кучми. Навіть якщо прізвище Кучми зміниться.
Якою буде позиція соціалістів у іншому принциповому питанні – відповідальності уряду?
Фракція СПУ визначилася: ми визнаємо діяльність уряду незадовільною і в будь-який зручний момент проголосуємо за недовіру. Зручним є момент, оптимальний для призначення нового уряду. Друга обставина – відставка доцільна, коли будуть абсолютно очевидні наслідки діяльності уряду Кінаха. Я думаю, це краще робити восени.
Коли поставатиме питання долі чинного уряду, чи відчуватимуть соціалісти частину відповідальності за дії Кінаха. Оскільки саме СПУ подарувала йому прем'єрство?
Частину відповідальності ми готові брати на себе. Але ми вважаємо, що умову, яку ми виставили Кінаху – не піднімати житлово-комунальні тарифи – він дотримав. І з точки зору нашого виборця голосування за Кінаха було правильним.
Так само це було правильно і з точки зору загальноукраїнського виборця, коли ми не допустили призначення Кучмою зовсім іншої кандидатури. Тоді говорилося про Азарова, Януковича чи Дубину. І головна зацікавленість Кучми була в тому, щоб це був виконуючий обов'язки прем'єра. Всі ж чудово знають, що обрання Кінаха було для нього неприємною несподіванкою.
Єдина обмовка: ми готові взяти частину відповідальності за дії уряду в період до парламентських виборів. Після початку кампанії це був вже не прем'єр Кінах, а другий номер "За єду".
Хто, на вашу думку, може стати його наступником?
Хто буде, я не знаю, але розглядатиметься Кучмою кандидатура Януковича. Є невеличка ймовірність, що Радченко. Може розглядатися також Дубина. І, очевидно, що опозиція могла би запропонувати свою кандидатуру – в разі, якщо вона зможе утворити більшість з фракціями, що виникли на місці "Єди". Але ймовірність останнього надзвичайно мала.
І хто ж в такому випадку може стати кандидатом від опозиції?
Звичайно, консолідуючою фігурою є Ющенко. Але яка з нових фракцій могла б піти на його підтримку? Це залежить від того, що Ющенко може їм запропонувати.
А ви готові підтримати Ющенка?
Так само як і в спікеріаді, соціалісти готові автоматично підтримати будь-яку кандидатуру від четвірки. Ющенка в тому числі.
Навіть якщо дефіцит голосів покриватимуть представники пропрезидентських сил, ті ж Партія регіонів чи Аграрна партія? Вас це не відлякує?
Абсолютно. Якщо, наприклад, донецьке угрупування проголосує за пропорційний закон, я їм буду щиро вдячний і публічно потисну руку. Бо вони зроблять корисну для країни справу. Так само, якщо вони оберуть прем'єра, який уособлюватиме сформований парламентом уряд, це буде потрібний демократичний прецедент для нашої країни.
Чи можна розуміти, що кандидатів від президента – того ж Януковича чи Дубину – фракція СПУ не підтримуватиме?
Думаю, що ні. Це не обговорювалося на фракції, але Соціалістична партія завжди демонструвала принциповість.
Якщо повернутися до подій річної давнини: коли тільки вносилася кандидатура Кінаха, і вже після його обрання можна було часто почути та навіть прочитати про те, що соціалісти підтримали його з огляду на якийсь компроміс з СДПУ(О). Що, крім політичних аргументів, вами керувало?
Чесно кажучи, вперше чую про компроміси з СДПУ(О). До призначення на посаду прем'єра Кінах не був настільки яскравим другом пана Медведчука. На той момент у нас були два аргументи: не дати Кучмі отримати в.о. прем'єра. З іншого боку, ми хотіли зупинити те шалене, економічно необгрунтоване зростання житлово-комунальних тарифів. І до парламентської кампанії Кінах поводив себе дуже зважено і виконував взяті зобов'язання.
Натяки в пресі про якісь матеріальні зацікавленості я пам'ятаю. І тоді в "Дзеркалі тижня", і зараз можу сказати: жодної копійки грошей за призначення Кінаха СПУ не вимагала і не отримувала.
Дозвольте перефразувати: які відносини, крім політичного сусідства в парламенті, пов'язують соціалістів та соціал-демократів об'єднаних?
Скажу не приховуючи, що в мене інколи відбуваються зустрічі з керівництвом СДПУ(О). Відбуваються бесіди. Звичайно, на політичні теми. Я в курсі їх планів, вони приблизно знають мою позицію та позицію СПУ. Я думаю, що ці відносини нічим не відрізняються від тих, які ми маємо з комуністами, з "Батьківщиною" і навіть з донецькими. Як і кожна політична сила, ми маємо неформальні контакти з усіма серйозними політичними силами.
Спільних інтересів з СДПУ(О) я не бачу. На цей момент, можливо, єдиним спільним інтересом є голосування за закон про вибори на пропорційній основі.
Розкажіть, а правда, що СДПУ(О) в перші дні після виборів хотіла долучитися до опозиції, пропонувала себе в партнери, виходила на контакт з цього приводу?
Ні. Я особисто мав розмову з одним із керівників СДПУ(О) і за власною ініціативою я запитав, чи не хотіли б вони після того, що з ними робила влада на виборах, в тій чи іншій мірі взяти участь у формуванні альтернативної сили в парламенті. Тобто залишити "Єду" на самоті, відрізаною від всього іншого політикуму.
Аргументи в них були зрозумілі і прагматичні, як і завжди у соціал-демократів об'єднаних. Там, у союзі з "Єдою", їм пропонують віце-спікера, там їм пропонують високі посади …
Чи правда, що йшлося про віце-прем'єра?
Так. Говорилося про те, що, мовляв, нам пропонують віце-прем'єра, нам пропонують зберегти все наше телебачення – і на прикладі ТРК "Київ" і ТЕТ ми це бачимо – нам пропонують зберегти всі наші комерційні структури, нам пропонують взяти участь у післявиборчому перерозподілі країни. Що пропонує четвірка? Бути "одним із…" і до того ж упослідженим.
Ставлення до них усередині опозиції все одно було б непартнерське. Тому вони обрали більш комфортний стан. Інша річ, як їм це агукнеться після зміни президента. Я думаю, що вони усвідомлюють, що це агукнеться негативно і дуже серйозно. І саме тому вони зайнялися таким економічним перерозподілом України, який ми бачимо у "Суми-", "Тернопіль-" "Львівобленерго".
Після призначення Медведчука на посаду глави президентської адміністрації, у чому, на вашу думку, проявлятиметься його вплив на політику України?
Я наполягаю на своєму формулюванні, що ця посада є ціною участі Медведчука у перемозі Литвина. Без нього цієї перемоги не було б.
Помиляються ті аналітики, які кажуть, що Медведчук буде кандидатом від влади на наступних президентських виборах. Ні, він буде генеральним конструктором кандидата від влади. І це достатньо серйозна загроза для демократичних сил в Україні.
Хто може бути цією людиною?
Треба питати, напевно, пана Медведчука, або пана Гельмана, або пана Волошина, або інших людей, які дуже активно зараз цим займаються. Я думаю, що це буде символ "наш український Путін".
Давайте перейдемо до іншої теми. В результаті спікеріади соціалісти отримали комісію з питань приватизації. Якою ви бачите реалізацію лівих ідей СПУ через цю комісію, якщо в парламенті лівих всього нічого – 80 душ?
В даному випадку буде реалізація не лівих, а державницьких ідей. В будь-якій несоціалістичній країні існують закони про реприватизацію, захист прав акціонерів. Валентина Семенюк, глава комісії з питань приватизації, є досить грамотним спеціалістом. Вона дуже професійно працювала над проблемами фондового ринку. Це не може відкинути ні лівий, ні правий. І це свідчить, що зараз вона на своєму місці.
Хто, на ваш погляд, може стати першою жертвою реприватизації в Україні?
Це не питання ні Семенюк, ні комісії з приватизації. Це питання виконавчої влади. Наше завдання – законодавчо закласти порядок реприватизації або націоналізації. Я читав дискусії в газеті "Бізнес", заяви у інтернет-виданнях з приводу побоювання якогось червоного реваншу після приходу Валентини Семенюк. Насправді ж вона глибоко усвідомлює необхідність дуже детального опису критеріїв, через які підприємства можуть потрапити в претенденти на реприватизацію.
Якщо перейти до теми ситуації в партії. Деякі спостерігачі вбачають у вас можливого наступника Мороза на посаді лідера СПУ. Наскільки актуальним для партії є питання підготовки наступника лідера? Адже з роками молодше ми не стаємо…
На цей день актуальності у цього питання немає, вік у Мороза абсолютно продуктивний. Я просто не бачу в Морозі ознак втоми. Інша річ, що партія потребує більшої персоніфікації, більшого числа політичних публічних осіб – це правда. Ми про це говорили на минулому з'їзді два роки тому. І зараз таких фігур є достатньо.
Не секрет, що у партії склалася певна конкуренція на рівні політвиконкому. Але будь-яких конкурентних намірів щодо голови партії немає.
Пам'ятаєте, як казав Удовенко Тарасюку: я бачу вас моїм наступником на посаді міністра закордонних справ. Вам Мороз такого не казав?
Ні, він мені не казав, і, наскільки мені відомо, й іншим не казав. У нас нема потреби у визначенні наступника. Останній з'їзд це продемонстрував – голосування по голові партії було автоматичним. Один чоловік утримався і врятував демократію. (Сміється) А ось всередині керівництва політради відбулася серйозна розмова, і на конкурентній основі переміг Йосип Вінський.
Після нещодавнього з'їзду СПУ у пресі з'явилася інформація про якесь незадоволення роботою Вінського. Чому?
Я думаю, це наше внутрішньопартійне питання. До нього персонально є претензії, які носять суб'єктивний характер. А те, що на з'їзді звучали оцінки об'єктивних проблем в партії – це також правда. Я критикував і казав, що якщо всі наші колосальні зусилля, всі жертви наших членів, величезні людські і організаційні ресурси дають на виході 7% на виборах, то це говорить, що є проблема в нас самих. Партії треба змінюватися. І Олександр Олександрович Мороз у своєму виступі закликав до модернізації партії, і я закликав до негайних змін стилю керівництва. А все це свідчить, що у нас в партії відбуваються дискусії, вона розвивається.
Нещодавно вас призначили на досить дивну посаду – голови Донецького обласного комітету Соцпартії. Що за цим стоїть?
Ще під час виборів ми відчули недостатність авторитету партії у цьому регіоні. Я вважаю першого секретаря Донецького обкому Олега Рибакова своїм особистим другом. Але його робота перестала відповідати завданням часу. Це можливо, не його проблема, але треті вибори поспіль свідчать, що треба змінювати роботу СПУ в цій області.
З іншого боку, в керівництві партії є чітке усвідомлення, що Східний регіон не достатньо задіяний нами для отримання результатів на виборах. З моєї точки зору, опозиція все вибрала в Центральній Україні. Соцпартії ще треба багато працювати в Західній, тому більш швидкий та масовий успіх нас може чекати на Сході.
Схід України є нашим резервом, який ми ще не використовували. Дивіться, такий приклад: на президентських виборах Олександр Олександрович отримав у Донецькій області 8%, СПУ в 2002 – менше 2%. Це означає, що в цілому люди готові підтримати ліво-центристську політику, але обласний комітет партії діє неефективно.
Жартома скажу так: Штірліц в логові ворога набагато цікавіший для журналістів, ніж полковник Ісаєв із генерального штабу.
Яку мету ви ставите перед собою на наступні парламентські вибори?
Дати у Донецькій області не менше 4%. Та зруйнувати монополію "Єди" і комуністів в цьому регіоні.
Останнє питання. Ось ви будете розбудовувати партію в такому стратегічно важливому регіоні. Водночас ви вручили Кучмі личакі… Чим ви керувалися під час цього інциденту. Зрозуміло, президента ненавидять всі, але ж і перед світом ганьбитися не добре…
Я вам розповім… Так сталося, що після цієї історії я відбув до Санкт-Петербургу, і мав можливість у літаку все обміркувати. Так ось, я жодного задоволення від цього дійства не мав ні тоді, ні потім. Я розумію, що воно позиціонує мене як політичного вуличного хулігана. Я б не сказав, що це відповідає моїй натурі. Я все-таки працював і віце-губернатором, і заступником міністра, і людина досить компромісна.
Але що мною рухало? Якби з залу вийшло чотири опозиційні фракції, я б цього не робив. Виходу четвірки було б досить для ляпаса президенту. В ситуації ж, коли "Наша Україна" і комуністи залишилися в залі, я не міг допустити, щоб Кучма виступав там як переможець над переможеними.
На всіх зустрічах з виборцями у всіх регіонах України я чесно казав: я є противником курсу президента, я не поважаю його як особистість. Раз я став представником людей, які мене обрали депутатом і які мене делегували втілювати цю політику в життя, я залишив зал на знак незгоди з політикою президента на руйнацію країни. З другого боку, я виявив неповагу особисто до Кучми. Я не дав йому можливості виступати як переможцю. Оскільки він не переміг нас на цих на виборах.
Перше питання до Юрія Луценка в інтерв'ю "Українській правді" – про причини фіаско опозиції протягом останніх місяців, коли вона програла все, що тільки могла.
Я б хотів підтвердити, що опозиція дійсно програла. Хоча після виборів вона могла стати не опозицією, а парламентською більшістю. Виграти ТАКІ вибори і програти під час спікеріади у Верховній Раді… Це болючий результат.
Причин, які призвели до цього, багато, але ключові з них: А) неготовність "Нашої України" до висунення консолідованого лідера на посаду спікера. Вони витратили три тижні, щоб знайти таку людину у вигляді Безсмертного. Б) Непоступливість комуністів та "Нашої України". Обставини не дозволили вирішити проблему керівництва Верховної Ради у перші дні, коли була серія голосувань, де опозиція отримувала результат 240-242 голоси.
З іншого боку, є позитив. Я достатньо часто критикував керівництво КПУ під час виборчої кампанії. Сьогодні можу сказати, що депутати-комуністи поводять себе гідно по відношенню до своєї програми, своїх виборців.
Ще одним позитивом є те, що після програшу опозиція не розсварилася, не перейшла на взаємні обвинувачення. Кучмістам доведеться звикати, що комуністи, рухівці, соціалісти, "Батьківщина" можуть знаходити спільну мову. Звичайно, будуть намагання розколу опозиції, але є налагоджений механізм узгодження думок. Це дуже важливо.
Як поводитиме себе фракція СПУ в такій невиграшній ситуації?
Ми будемо діяти так, як і діяли, коли малесенька фракція соціалістів у 16 осіб була єдиною опозицією Кучмі у Верховній Раді. Втім тоді ми вистояли. Зараз не настільки важкі часи – ми вистоїмо тим більше.
Для нас зрозуміло, що в опозиції окреслилося два крила – радикальна опозиція, яка складається з депутатів Соціалістичної партії, блоку Юлії Тимошенко та частини "Нашої України", в основному представленої ПРП. З іншого боку, є опозиція, яка схильна до компромісів із владою з різних питань. Це не значить, що існує першо- і другорядна опозиція. Просто є такі дві течії, які знаходять спільну мову.
Соцпартія прийшла до парламенту на радикальних опозиційних гаслах зміни системи влади. Ми так і діятимемо. На цей момент ключовим буде закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Він буде наріжним каменем, який може далі зсунути всю систему політичної реформи в Україні. І у мене є сподівання, що він буде підтриманий не тільки депутатами четвірки.
Коли парламент має зайнятися законом про вибори?
Він внесений на розгляд сесії. І в четвер цілий день йшли дебати про формування порядку денного саме через те, що Литвин не хотів включати цей законопроект.
Поясніть, навіщо ухвалювати закон про вибори за чотири роки до наступної парламентської кампанії? Адже після президентських виборів може бути ухвалений закон в іншій редакції.
Це ми вже проходили минулого разу, коли довідкладали прийняття закону безпосередньо до початку виборів. І чим це закінчилося? Спочатку СДПУ(О) була за пропорційний закон, де 100% парламенту обирається за списками, потім за закон, де 75% проходять за списками, потім 50%.
Завжди кожен новий президент матиме спокусу скористатися своїм мажоритарним ресурсом. Тому треба це робити сьогодні. Якщо ми приймаємо закон про вибори на політичній основі, тоді логічним стають інші перетворення – парламент формує уряд, парламент забирає деякі повноваження президента тощо. Це буде наріжним каменем реформи. Справжні політичні сили, на відміну від створених псевдоугрупувань "європейських виборів", "демократичних векторів", повинні підтримати цей закон. Якщо вони дійсно хочуть бути силами, а не депутатами за списком Кучми. Навіть якщо прізвище Кучми зміниться.
Якою буде позиція соціалістів у іншому принциповому питанні – відповідальності уряду?
Фракція СПУ визначилася: ми визнаємо діяльність уряду незадовільною і в будь-який зручний момент проголосуємо за недовіру. Зручним є момент, оптимальний для призначення нового уряду. Друга обставина – відставка доцільна, коли будуть абсолютно очевидні наслідки діяльності уряду Кінаха. Я думаю, це краще робити восени.
Коли поставатиме питання долі чинного уряду, чи відчуватимуть соціалісти частину відповідальності за дії Кінаха. Оскільки саме СПУ подарувала йому прем'єрство?
Частину відповідальності ми готові брати на себе. Але ми вважаємо, що умову, яку ми виставили Кінаху – не піднімати житлово-комунальні тарифи – він дотримав. І з точки зору нашого виборця голосування за Кінаха було правильним.
Так само це було правильно і з точки зору загальноукраїнського виборця, коли ми не допустили призначення Кучмою зовсім іншої кандидатури. Тоді говорилося про Азарова, Януковича чи Дубину. І головна зацікавленість Кучми була в тому, щоб це був виконуючий обов'язки прем'єра. Всі ж чудово знають, що обрання Кінаха було для нього неприємною несподіванкою.
Єдина обмовка: ми готові взяти частину відповідальності за дії уряду в період до парламентських виборів. Після початку кампанії це був вже не прем'єр Кінах, а другий номер "За єду".
Хто, на вашу думку, може стати його наступником?
Хто буде, я не знаю, але розглядатиметься Кучмою кандидатура Януковича. Є невеличка ймовірність, що Радченко. Може розглядатися також Дубина. І, очевидно, що опозиція могла би запропонувати свою кандидатуру – в разі, якщо вона зможе утворити більшість з фракціями, що виникли на місці "Єди". Але ймовірність останнього надзвичайно мала.
І хто ж в такому випадку може стати кандидатом від опозиції?
Звичайно, консолідуючою фігурою є Ющенко. Але яка з нових фракцій могла б піти на його підтримку? Це залежить від того, що Ющенко може їм запропонувати.
А ви готові підтримати Ющенка?
Так само як і в спікеріаді, соціалісти готові автоматично підтримати будь-яку кандидатуру від четвірки. Ющенка в тому числі.
Навіть якщо дефіцит голосів покриватимуть представники пропрезидентських сил, ті ж Партія регіонів чи Аграрна партія? Вас це не відлякує?
Абсолютно. Якщо, наприклад, донецьке угрупування проголосує за пропорційний закон, я їм буду щиро вдячний і публічно потисну руку. Бо вони зроблять корисну для країни справу. Так само, якщо вони оберуть прем'єра, який уособлюватиме сформований парламентом уряд, це буде потрібний демократичний прецедент для нашої країни.
Чи можна розуміти, що кандидатів від президента – того ж Януковича чи Дубину – фракція СПУ не підтримуватиме?
Думаю, що ні. Це не обговорювалося на фракції, але Соціалістична партія завжди демонструвала принциповість.
Якщо повернутися до подій річної давнини: коли тільки вносилася кандидатура Кінаха, і вже після його обрання можна було часто почути та навіть прочитати про те, що соціалісти підтримали його з огляду на якийсь компроміс з СДПУ(О). Що, крім політичних аргументів, вами керувало?
Чесно кажучи, вперше чую про компроміси з СДПУ(О). До призначення на посаду прем'єра Кінах не був настільки яскравим другом пана Медведчука. На той момент у нас були два аргументи: не дати Кучмі отримати в.о. прем'єра. З іншого боку, ми хотіли зупинити те шалене, економічно необгрунтоване зростання житлово-комунальних тарифів. І до парламентської кампанії Кінах поводив себе дуже зважено і виконував взяті зобов'язання.
Натяки в пресі про якісь матеріальні зацікавленості я пам'ятаю. І тоді в "Дзеркалі тижня", і зараз можу сказати: жодної копійки грошей за призначення Кінаха СПУ не вимагала і не отримувала.
Дозвольте перефразувати: які відносини, крім політичного сусідства в парламенті, пов'язують соціалістів та соціал-демократів об'єднаних?
Скажу не приховуючи, що в мене інколи відбуваються зустрічі з керівництвом СДПУ(О). Відбуваються бесіди. Звичайно, на політичні теми. Я в курсі їх планів, вони приблизно знають мою позицію та позицію СПУ. Я думаю, що ці відносини нічим не відрізняються від тих, які ми маємо з комуністами, з "Батьківщиною" і навіть з донецькими. Як і кожна політична сила, ми маємо неформальні контакти з усіма серйозними політичними силами.
Спільних інтересів з СДПУ(О) я не бачу. На цей момент, можливо, єдиним спільним інтересом є голосування за закон про вибори на пропорційній основі.
Розкажіть, а правда, що СДПУ(О) в перші дні після виборів хотіла долучитися до опозиції, пропонувала себе в партнери, виходила на контакт з цього приводу?
Ні. Я особисто мав розмову з одним із керівників СДПУ(О) і за власною ініціативою я запитав, чи не хотіли б вони після того, що з ними робила влада на виборах, в тій чи іншій мірі взяти участь у формуванні альтернативної сили в парламенті. Тобто залишити "Єду" на самоті, відрізаною від всього іншого політикуму.
Аргументи в них були зрозумілі і прагматичні, як і завжди у соціал-демократів об'єднаних. Там, у союзі з "Єдою", їм пропонують віце-спікера, там їм пропонують високі посади …
Чи правда, що йшлося про віце-прем'єра?
Так. Говорилося про те, що, мовляв, нам пропонують віце-прем'єра, нам пропонують зберегти все наше телебачення – і на прикладі ТРК "Київ" і ТЕТ ми це бачимо – нам пропонують зберегти всі наші комерційні структури, нам пропонують взяти участь у післявиборчому перерозподілі країни. Що пропонує четвірка? Бути "одним із…" і до того ж упослідженим.
Ставлення до них усередині опозиції все одно було б непартнерське. Тому вони обрали більш комфортний стан. Інша річ, як їм це агукнеться після зміни президента. Я думаю, що вони усвідомлюють, що це агукнеться негативно і дуже серйозно. І саме тому вони зайнялися таким економічним перерозподілом України, який ми бачимо у "Суми-", "Тернопіль-" "Львівобленерго".
Після призначення Медведчука на посаду глави президентської адміністрації, у чому, на вашу думку, проявлятиметься його вплив на політику України?
Я наполягаю на своєму формулюванні, що ця посада є ціною участі Медведчука у перемозі Литвина. Без нього цієї перемоги не було б.
Помиляються ті аналітики, які кажуть, що Медведчук буде кандидатом від влади на наступних президентських виборах. Ні, він буде генеральним конструктором кандидата від влади. І це достатньо серйозна загроза для демократичних сил в Україні.
Хто може бути цією людиною?
Треба питати, напевно, пана Медведчука, або пана Гельмана, або пана Волошина, або інших людей, які дуже активно зараз цим займаються. Я думаю, що це буде символ "наш український Путін".
Давайте перейдемо до іншої теми. В результаті спікеріади соціалісти отримали комісію з питань приватизації. Якою ви бачите реалізацію лівих ідей СПУ через цю комісію, якщо в парламенті лівих всього нічого – 80 душ?
В даному випадку буде реалізація не лівих, а державницьких ідей. В будь-якій несоціалістичній країні існують закони про реприватизацію, захист прав акціонерів. Валентина Семенюк, глава комісії з питань приватизації, є досить грамотним спеціалістом. Вона дуже професійно працювала над проблемами фондового ринку. Це не може відкинути ні лівий, ні правий. І це свідчить, що зараз вона на своєму місці.
Хто, на ваш погляд, може стати першою жертвою реприватизації в Україні?
Це не питання ні Семенюк, ні комісії з приватизації. Це питання виконавчої влади. Наше завдання – законодавчо закласти порядок реприватизації або націоналізації. Я читав дискусії в газеті "Бізнес", заяви у інтернет-виданнях з приводу побоювання якогось червоного реваншу після приходу Валентини Семенюк. Насправді ж вона глибоко усвідомлює необхідність дуже детального опису критеріїв, через які підприємства можуть потрапити в претенденти на реприватизацію.
Якщо перейти до теми ситуації в партії. Деякі спостерігачі вбачають у вас можливого наступника Мороза на посаді лідера СПУ. Наскільки актуальним для партії є питання підготовки наступника лідера? Адже з роками молодше ми не стаємо…
На цей день актуальності у цього питання немає, вік у Мороза абсолютно продуктивний. Я просто не бачу в Морозі ознак втоми. Інша річ, що партія потребує більшої персоніфікації, більшого числа політичних публічних осіб – це правда. Ми про це говорили на минулому з'їзді два роки тому. І зараз таких фігур є достатньо.
Не секрет, що у партії склалася певна конкуренція на рівні політвиконкому. Але будь-яких конкурентних намірів щодо голови партії немає.
Пам'ятаєте, як казав Удовенко Тарасюку: я бачу вас моїм наступником на посаді міністра закордонних справ. Вам Мороз такого не казав?
Ні, він мені не казав, і, наскільки мені відомо, й іншим не казав. У нас нема потреби у визначенні наступника. Останній з'їзд це продемонстрував – голосування по голові партії було автоматичним. Один чоловік утримався і врятував демократію. (Сміється) А ось всередині керівництва політради відбулася серйозна розмова, і на конкурентній основі переміг Йосип Вінський.
Після нещодавнього з'їзду СПУ у пресі з'явилася інформація про якесь незадоволення роботою Вінського. Чому?
Я думаю, це наше внутрішньопартійне питання. До нього персонально є претензії, які носять суб'єктивний характер. А те, що на з'їзді звучали оцінки об'єктивних проблем в партії – це також правда. Я критикував і казав, що якщо всі наші колосальні зусилля, всі жертви наших членів, величезні людські і організаційні ресурси дають на виході 7% на виборах, то це говорить, що є проблема в нас самих. Партії треба змінюватися. І Олександр Олександрович Мороз у своєму виступі закликав до модернізації партії, і я закликав до негайних змін стилю керівництва. А все це свідчить, що у нас в партії відбуваються дискусії, вона розвивається.
Нещодавно вас призначили на досить дивну посаду – голови Донецького обласного комітету Соцпартії. Що за цим стоїть?
Ще під час виборів ми відчули недостатність авторитету партії у цьому регіоні. Я вважаю першого секретаря Донецького обкому Олега Рибакова своїм особистим другом. Але його робота перестала відповідати завданням часу. Це можливо, не його проблема, але треті вибори поспіль свідчать, що треба змінювати роботу СПУ в цій області.
З іншого боку, в керівництві партії є чітке усвідомлення, що Східний регіон не достатньо задіяний нами для отримання результатів на виборах. З моєї точки зору, опозиція все вибрала в Центральній Україні. Соцпартії ще треба багато працювати в Західній, тому більш швидкий та масовий успіх нас може чекати на Сході.
Схід України є нашим резервом, який ми ще не використовували. Дивіться, такий приклад: на президентських виборах Олександр Олександрович отримав у Донецькій області 8%, СПУ в 2002 – менше 2%. Це означає, що в цілому люди готові підтримати ліво-центристську політику, але обласний комітет партії діє неефективно.
Жартома скажу так: Штірліц в логові ворога набагато цікавіший для журналістів, ніж полковник Ісаєв із генерального штабу.
Яку мету ви ставите перед собою на наступні парламентські вибори?
Дати у Донецькій області не менше 4%. Та зруйнувати монополію "Єди" і комуністів в цьому регіоні.
Останнє питання. Ось ви будете розбудовувати партію в такому стратегічно важливому регіоні. Водночас ви вручили Кучмі личакі… Чим ви керувалися під час цього інциденту. Зрозуміло, президента ненавидять всі, але ж і перед світом ганьбитися не добре…
Я вам розповім… Так сталося, що після цієї історії я відбув до Санкт-Петербургу, і мав можливість у літаку все обміркувати. Так ось, я жодного задоволення від цього дійства не мав ні тоді, ні потім. Я розумію, що воно позиціонує мене як політичного вуличного хулігана. Я б не сказав, що це відповідає моїй натурі. Я все-таки працював і віце-губернатором, і заступником міністра, і людина досить компромісна.
Але що мною рухало? Якби з залу вийшло чотири опозиційні фракції, я б цього не робив. Виходу четвірки було б досить для ляпаса президенту. В ситуації ж, коли "Наша Україна" і комуністи залишилися в залі, я не міг допустити, щоб Кучма виступав там як переможець над переможеними.
На всіх зустрічах з виборцями у всіх регіонах України я чесно казав: я є противником курсу президента, я не поважаю його як особистість. Раз я став представником людей, які мене обрали депутатом і які мене делегували втілювати цю політику в життя, я залишив зал на знак незгоди з політикою президента на руйнацію країни. З другого боку, я виявив неповагу особисто до Кучми. Я не дав йому можливості виступати як переможцю. Оскільки він не переміг нас на цих на виборах.
