"Я передав Лазаренкові чорних сухарів"...
Четвер, 13 червня 2002, 14:09
У столиці і на околицях, як і в усьому світі, вже звикли – Україна – корумпована держава, це аксіома. Найвідоміший корупціонер Павло Лазаренко може відзначати з цього приводу чотирирічний ювілей – у тюрмі Сан-Франциско.
Хоча за що конкретно він сидить, українська громадськість досі знає мало – ну, крав у особливо великих розмірах, а хто з великого начальства не краде? За що і чому саме в Штатах сидить Лазаренко, добре відомо Григорію Омельченку, народному депутатові (БЮТ) і голові Спілки офіцерів, якому колись присвоїли звання "невтомного борця з мафією".
Цю характеристику теледиктори вимовляли у кращому випадку іронічно. Іронія в коментарях з'явилася відтоді, як полковник СБУ вголос заговорив про результати своїх розслідувань, матеріали яких і досі лежать у Генпрокуратурі, а їхні "герої" почуваються спокійно. Бо в Україні, виходить, по-іншому неможливо?
Cухарі для Лазаренка
— Пане Григорію, Вас влаштовує образ "борця з мафією"?
— Я ніколи не задумувався з приводу іміджу і спокійно ставлюся до будь-яких навішуваних мені ярликів. Можу відверто сказати, що як офіцер військової контррозвідки я – професіонал у сфері національної безпеки України, у сфері боротьби з корупцією і організованою злочинністю, міжнародними корупцією і тероризмом. Про останнє знає мало хто з журналістів, але знають фахівці з міжнародної безпеки, після відомих подій 11 вересня у США моїми роботами і виступами на міжнародних конференціях зацікавилося чимало колег з усього світу.
Ще жодного разу ніхто не спростував у суді фактів зловживань чи інших злочинних дій посадових осіб, які я оприлюднював. З єдиної причини – це така ж правда, як і те, що ми з вами зараз розмовляємо.
— Тим часом усю правду про екс-прем'єра Лазаренка сьогодні краще знають в Америці, ніж у нас.
— 1994-го року я був головою парламентської комісії з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю і членом депутатської слідчої комісії у справі "Бласко". Із закордонного відрядження по справі "Бласко" я привіз копії фінансових і банківських документів, які підтверджували, що тогочасний народний депутат і голова Дніпропетровської обласної ради Павло Лазаренко має закордонні валютні рахунки і фірми, зареєстровані на підставних осіб.
На ці рахунки переказувалися величезні суми від громадян України, серед них був і голова агрофірми "Наукова" Микола Агафонов. Я написав депутатське звернення, у грудні 1994-го разом з Анатолієм Єрмаком особисто вручив його президентові і копії документів. Від нього вимагалося дати доручення СБУ і провести розслідування.
У квітні 1995-го з відрядження до США я привіз інформацію і документи, які підтверджували: Павло Лазаренко і мешканець Дніпропетровська Петро Кириченко є власниками низки комерційних структур і мають валютні рахунки в Сполучених Штатах, через них проходять десятки мільйонів доларів. Було написано чергове депутатське звернення на ім'я Кучми, я легенько нагадав у ньому, що не отримав відповіді на перший запит.
У липні того ж року не повірив своїм вухам і очам, коли почув по телебаченню, що Павло Лазаренко Указом президента призначений главою Дніпропетровської облдержадміністрації. Наступного ж дня ми з Єрмаком були у Кучми.
Добре, що тоді майор Мельниченко ще не вів своїх записів — у кабінеті звучала дуже міцна лексика; щоб не перейти від слова до діла — мене втримав лише його стан здоров'я і мій рівень фізичної підготовки, все ж таки я був чемпіоном багатьох змагань з карате, колишній спецназівець. Мені черговий раз пообіцяли, що буде дано доручення провести розслідування.
— Ще тоді у Вас не виникало думки, що Лазаренко і Кучма – це одна команда?
— Це був 1995-й, Кучма перебував на своїй посаді лише рік. Вищої посади в Україні тоді не існувало. Він обіцяв народові "покінчити з мафією".
У серпні святкували чергову річницю Незалежності, тоді я вже мав інформацію, що Лазаренка призначать віце-прем'єром. На фуршеті в палаці "Україна" я підійшов до президента: як же так? Той усе перевів на жарти: "Від тебе, Григорію, нічого не сховаєш. Зараз свято, давай пізніше поговоримо".
У вересні Лазаренко став першим віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу. Знову дуже неприємна розмова з Кучмою.
У жовтні 1996-го президент і СБУ отримали від мене і Єрмака інформацію про те, що Павло Лазаренко має панамський паспорт, який, по суті, дає йому можливість нелегально перебувати за кордоном і відкривати валютні рахунки, відмивати брудні гроші тощо.
Кучма поцікавився у мене: "На хріна йому саме панамський?" Довелося, враховуючи рівень освіченості президента, пояснювати: панамський паспорт дає право безвізового в'їзду до майже 40 країн світу, які підписали з Панамою угоду про користування її каналом.
Схема проста: скажімо, за стандартним закордонним паспортом Лазаренко виїжджає до Болгарії, де офіційно перебуває у будинку відпочинку. Хоча замість нього там могла бути зовсім інша людина. Далі з Болгарії з панамським паспортом можна літати до багатьох країн, де маєш фінансові інтереси. А в звичайному документі буде позначка, що далі Болгарії не їздив. Кучма робив круглі очі і не вірив, що таке може бути.
У травні 1996 Марчука зняли з прем'єрської посади, перед призначенням на неї Лазаренка я мав розмову з Кучмою у присутності тогочасного голови СБУ Радченка. Крім усього іншого, на той час було відомо, що Лазаренкові за кордоном робили операцію, яка коштувала великих грошей. Я запитав у голови СБУ: чи може він гарантувати, що ця людина, маючи валютні рахунки за кордоном, не є завербованою однією зі спец-служб Заходу? Радченко відповів, що не може цього гарантувати на 100%. Кучма відповів буквально таке: "Павло навчився набивати свої кишені, тепер буде наповнювати бюджет".
Коли Павла Івановича наввипередки вітали, ми з Анатолієм Єрмаком підійшли ближче. Можливо, це було хлоп'яцтвом, але я спокійно сказав Лазаренкові у вічі: "Все одно ти будеш сидіти — в Україні чи за кордоном. Обіцяю передати тобі сухарів". Слова я дотримав — минулого року під час однієї з поїздок до Америки передав Лазаренкові наших чорних сухарів. Але дуже несправедливо, що він там сидить сам. З ним мав бути державний голова мафії Леонід Данилович Кучма. І він буде сидіти.
Україні шкідливі візити "залізних леді" з Америки
— Даруйте за цинізм, але чому Ви досі живий після цих та інших розслідувань?
— Ви не перша про це запитуєте. Я не хочу, щоб мене поховали з почестями, а потім моїм іменем називали пароплави — бо я професіонал. За період роботи начальника відділу військової контррозвідки, потім — народним депутатом, доводилося неодноразово вивозити сім'ю і переховувати її за межами Києва.
Кілька разів я був під охороною, хоч усвідомлювати це як полковникові СБУ було трохи соромно. Були реальні розробки мого фізичного знищення, відповідні матеріали про це зберігаються в СБУ та в Генпрокуратурі.
На плівках майора Мельниченка є розмова голови СБУ Деркача з Кучмою, Деркач доповідає про поїздку Єрмака до Ізраїлю, щоб отримати матеріали про валютні рахунки Пінчука. Кучма роздратовано кидає Деркачу, що мене і Єрмака "надо уничтожить". З цього приводу я розмовляв і з Кучмою, і з Деркачем. Запитайте в них, що сказав їм.
У людей моєї професії справді ефективним є не вміння стріляти чи володіння прийомами рукопашного бою, а так звані профілактичні заходи. З Анатолієм Єрмаком ми зробили ці заходи. Тепер Кучма принаймні раз на тиждень молиться, щоб я випадково не посковзнувся на банановій шкуринці чи не підхопив нежить.
— Ви знали Мельниченка особисто?
— Звичайно. І скажу, що це чесний і порядний офіцер, який побачивши страшні речі, які коїть Кучма, повинен був зробити вибір. Микола Мельниченко його зробив. Як і багато інших офіцерів. 1 червня був з'їзд Спілки офіцерів, вона звернулася до Верховної Ради з пропозицією розпочати процедуру імпічменту.
Ми живемо у своєрідній системі — Верховна Рада не може проводити розслідування, направляти справи до суду тощо. Більше того — висновки депутатської слідчої комісії не є обов'язковими для органів попереднього слідства і суду. Вся правоохоронна система лежить під президентом, у ній панує кругова порука, де всі — заручники. В тому числі і сам президент.
За таких умов ніхто з його оточення не може бути притягненим до кримінальної відповідальності. Якщо судили б Лазаренка в Україні, то разом із ним на лаві міг би опинитися і Кучма. Якщо судити Бакая — теж мав би сидіти Кучма, якщо Кравченка, Деркача, Волкова, Пінчука, Литвина чи Тігіпка (через кореспондентські рахунки очолюваного ним "Приват-банку" з України "витекли" 150 мільйонів доларів, це встановлено Міністерством внутрішніх справ) — разом з усіма ними теж треба судити Кучму. Немає кримінальної справи Павла Лазаренка — є кримінальна справа державної мафії України.
— Яким чином сучасні американо-українські стосунки пов'язані зі справою Лазаренка? Чи тут можна говорити про джентльменську угоду взаємного мовчання з певних питань?
— Західні держави, приймаючи будь-яке зовнішньополітичне рішення, виходять з питань національної безпеки — у першу чергу. Мене ніхто не переконає, що ФБР і ЦРУ не "витрусили" з Павла Лазаренка все, що їм потрібно. Одна справа те, що Лазаренко офіційно заявив у суді, інша — яку інформацію він виказав правоохоронним органам США. Наприклад, американській фінансовій розвідці.
У жовтні 1998-го я повернувся з Великобританії, в "Голосі України" надрукував матеріал — "Сьогодні — хабарник, завтра — агент впливу". Після цієї публікації лише ліниві ЗМІ не поливали мене брудом. Хоча з позиції своєї професії можу переконано стверджувати: Україна — це прохідний двір, тут справжній оазис для роботи іноземних спецслужб. Було б просто незрозуміло, якби вони не скористалися ситуацією, створеною в державі Кучмою.
Агентуру вербують серед високих посадовців — це робиться давно. Це елементарна справа техніки. Наш урядовець чи народний депутат приїжджає за кордон, поселяється в готелі. Одного вечора в ресторані, де він харчується, до столика підійде ввічливий чоловік, що непогано володіє російською чи навіть українською. Після знайомства наш гість отримує теку. У ній — його валютні рахунки, відомості про нерухомість і ще багато чого іншого. А далі все просто.
Тому не дивуйтеся, коли в Україну кілька років тому приїжджала Мадлен Олбрайт, а через кілька днів Україна була змушена відмовитись від вигідного контракту з Іраном. Новий президент Буш, інша жінка — Кондоліза Райс приїжджає до нас і теж розмовляє з Кучмою сам на сам. І Україна відмовляється від законного продажу зброї Югославії. Потім стає відомо, що атомний реактор в Ірані будує американська фірма, а зброю Югославії продають американці.
Коли ж Кучма ще спілкувався з Клінтоном, то були присутні лише американські перекладачі, українських не було жодного. Я не виключаю, що Кучмі теж свого часу хтось показав відповідну папочку.
Тому Україну сьогодні можна лікувати не терапевтичними методами, а хірургічним втручанням без наркозу.
— Та ніхто не наважується взяти скальпель…
— Наведу вам один приклад: на з'їзді Спілки офіцерів, де був присутній заступник міністра оборони, делегати відверто говорили, що залишається тільки одне — розпочати партизанський рух. Була інша пропозиція — привести до Києва колону танків або підняти в повітря бойові вертольоти. Так виглядає ситуація в офіцерському середовищі.
Я розумію, чому Кучма майже не буває в Києві — ним керує тваринний страх, інстинкт самозбереження. Два роки тому, після обрання його на повторний президентський термін, у присутності свідків я подарував Кучмі відеокасету. З документальним фільмом американських режисерів про страту сім'ї румунського диктатора Чаушеску.
Сказав ще тоді: "Леоніде Даниловичу, бодай раз на тиждень дивіться цю касету і просіть Бога, щоб ваша доля завершилась південнокорейським варіантом, коли диктатора судив суд. Бо маєте шанси на румунський".
Хоча за що конкретно він сидить, українська громадськість досі знає мало – ну, крав у особливо великих розмірах, а хто з великого начальства не краде? За що і чому саме в Штатах сидить Лазаренко, добре відомо Григорію Омельченку, народному депутатові (БЮТ) і голові Спілки офіцерів, якому колись присвоїли звання "невтомного борця з мафією".
Цю характеристику теледиктори вимовляли у кращому випадку іронічно. Іронія в коментарях з'явилася відтоді, як полковник СБУ вголос заговорив про результати своїх розслідувань, матеріали яких і досі лежать у Генпрокуратурі, а їхні "герої" почуваються спокійно. Бо в Україні, виходить, по-іншому неможливо?
Cухарі для Лазаренка
— Пане Григорію, Вас влаштовує образ "борця з мафією"?
— Я ніколи не задумувався з приводу іміджу і спокійно ставлюся до будь-яких навішуваних мені ярликів. Можу відверто сказати, що як офіцер військової контррозвідки я – професіонал у сфері національної безпеки України, у сфері боротьби з корупцією і організованою злочинністю, міжнародними корупцією і тероризмом. Про останнє знає мало хто з журналістів, але знають фахівці з міжнародної безпеки, після відомих подій 11 вересня у США моїми роботами і виступами на міжнародних конференціях зацікавилося чимало колег з усього світу.
Ще жодного разу ніхто не спростував у суді фактів зловживань чи інших злочинних дій посадових осіб, які я оприлюднював. З єдиної причини – це така ж правда, як і те, що ми з вами зараз розмовляємо.
— Тим часом усю правду про екс-прем'єра Лазаренка сьогодні краще знають в Америці, ніж у нас.
— 1994-го року я був головою парламентської комісії з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю і членом депутатської слідчої комісії у справі "Бласко". Із закордонного відрядження по справі "Бласко" я привіз копії фінансових і банківських документів, які підтверджували, що тогочасний народний депутат і голова Дніпропетровської обласної ради Павло Лазаренко має закордонні валютні рахунки і фірми, зареєстровані на підставних осіб.
На ці рахунки переказувалися величезні суми від громадян України, серед них був і голова агрофірми "Наукова" Микола Агафонов. Я написав депутатське звернення, у грудні 1994-го разом з Анатолієм Єрмаком особисто вручив його президентові і копії документів. Від нього вимагалося дати доручення СБУ і провести розслідування.
У квітні 1995-го з відрядження до США я привіз інформацію і документи, які підтверджували: Павло Лазаренко і мешканець Дніпропетровська Петро Кириченко є власниками низки комерційних структур і мають валютні рахунки в Сполучених Штатах, через них проходять десятки мільйонів доларів. Було написано чергове депутатське звернення на ім'я Кучми, я легенько нагадав у ньому, що не отримав відповіді на перший запит.
У липні того ж року не повірив своїм вухам і очам, коли почув по телебаченню, що Павло Лазаренко Указом президента призначений главою Дніпропетровської облдержадміністрації. Наступного ж дня ми з Єрмаком були у Кучми.
Добре, що тоді майор Мельниченко ще не вів своїх записів — у кабінеті звучала дуже міцна лексика; щоб не перейти від слова до діла — мене втримав лише його стан здоров'я і мій рівень фізичної підготовки, все ж таки я був чемпіоном багатьох змагань з карате, колишній спецназівець. Мені черговий раз пообіцяли, що буде дано доручення провести розслідування.
— Ще тоді у Вас не виникало думки, що Лазаренко і Кучма – це одна команда?
— Це був 1995-й, Кучма перебував на своїй посаді лише рік. Вищої посади в Україні тоді не існувало. Він обіцяв народові "покінчити з мафією".
У серпні святкували чергову річницю Незалежності, тоді я вже мав інформацію, що Лазаренка призначать віце-прем'єром. На фуршеті в палаці "Україна" я підійшов до президента: як же так? Той усе перевів на жарти: "Від тебе, Григорію, нічого не сховаєш. Зараз свято, давай пізніше поговоримо".
У вересні Лазаренко став першим віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу. Знову дуже неприємна розмова з Кучмою.
У жовтні 1996-го президент і СБУ отримали від мене і Єрмака інформацію про те, що Павло Лазаренко має панамський паспорт, який, по суті, дає йому можливість нелегально перебувати за кордоном і відкривати валютні рахунки, відмивати брудні гроші тощо.
Кучма поцікавився у мене: "На хріна йому саме панамський?" Довелося, враховуючи рівень освіченості президента, пояснювати: панамський паспорт дає право безвізового в'їзду до майже 40 країн світу, які підписали з Панамою угоду про користування її каналом.
Схема проста: скажімо, за стандартним закордонним паспортом Лазаренко виїжджає до Болгарії, де офіційно перебуває у будинку відпочинку. Хоча замість нього там могла бути зовсім інша людина. Далі з Болгарії з панамським паспортом можна літати до багатьох країн, де маєш фінансові інтереси. А в звичайному документі буде позначка, що далі Болгарії не їздив. Кучма робив круглі очі і не вірив, що таке може бути.
У травні 1996 Марчука зняли з прем'єрської посади, перед призначенням на неї Лазаренка я мав розмову з Кучмою у присутності тогочасного голови СБУ Радченка. Крім усього іншого, на той час було відомо, що Лазаренкові за кордоном робили операцію, яка коштувала великих грошей. Я запитав у голови СБУ: чи може він гарантувати, що ця людина, маючи валютні рахунки за кордоном, не є завербованою однією зі спец-служб Заходу? Радченко відповів, що не може цього гарантувати на 100%. Кучма відповів буквально таке: "Павло навчився набивати свої кишені, тепер буде наповнювати бюджет".
Коли Павла Івановича наввипередки вітали, ми з Анатолієм Єрмаком підійшли ближче. Можливо, це було хлоп'яцтвом, але я спокійно сказав Лазаренкові у вічі: "Все одно ти будеш сидіти — в Україні чи за кордоном. Обіцяю передати тобі сухарів". Слова я дотримав — минулого року під час однієї з поїздок до Америки передав Лазаренкові наших чорних сухарів. Але дуже несправедливо, що він там сидить сам. З ним мав бути державний голова мафії Леонід Данилович Кучма. І він буде сидіти.
Україні шкідливі візити "залізних леді" з Америки
— Даруйте за цинізм, але чому Ви досі живий після цих та інших розслідувань?
— Ви не перша про це запитуєте. Я не хочу, щоб мене поховали з почестями, а потім моїм іменем називали пароплави — бо я професіонал. За період роботи начальника відділу військової контррозвідки, потім — народним депутатом, доводилося неодноразово вивозити сім'ю і переховувати її за межами Києва.
Кілька разів я був під охороною, хоч усвідомлювати це як полковникові СБУ було трохи соромно. Були реальні розробки мого фізичного знищення, відповідні матеріали про це зберігаються в СБУ та в Генпрокуратурі.
На плівках майора Мельниченка є розмова голови СБУ Деркача з Кучмою, Деркач доповідає про поїздку Єрмака до Ізраїлю, щоб отримати матеріали про валютні рахунки Пінчука. Кучма роздратовано кидає Деркачу, що мене і Єрмака "надо уничтожить". З цього приводу я розмовляв і з Кучмою, і з Деркачем. Запитайте в них, що сказав їм.
У людей моєї професії справді ефективним є не вміння стріляти чи володіння прийомами рукопашного бою, а так звані профілактичні заходи. З Анатолієм Єрмаком ми зробили ці заходи. Тепер Кучма принаймні раз на тиждень молиться, щоб я випадково не посковзнувся на банановій шкуринці чи не підхопив нежить.
— Ви знали Мельниченка особисто?
— Звичайно. І скажу, що це чесний і порядний офіцер, який побачивши страшні речі, які коїть Кучма, повинен був зробити вибір. Микола Мельниченко його зробив. Як і багато інших офіцерів. 1 червня був з'їзд Спілки офіцерів, вона звернулася до Верховної Ради з пропозицією розпочати процедуру імпічменту.
Ми живемо у своєрідній системі — Верховна Рада не може проводити розслідування, направляти справи до суду тощо. Більше того — висновки депутатської слідчої комісії не є обов'язковими для органів попереднього слідства і суду. Вся правоохоронна система лежить під президентом, у ній панує кругова порука, де всі — заручники. В тому числі і сам президент.
За таких умов ніхто з його оточення не може бути притягненим до кримінальної відповідальності. Якщо судили б Лазаренка в Україні, то разом із ним на лаві міг би опинитися і Кучма. Якщо судити Бакая — теж мав би сидіти Кучма, якщо Кравченка, Деркача, Волкова, Пінчука, Литвина чи Тігіпка (через кореспондентські рахунки очолюваного ним "Приват-банку" з України "витекли" 150 мільйонів доларів, це встановлено Міністерством внутрішніх справ) — разом з усіма ними теж треба судити Кучму. Немає кримінальної справи Павла Лазаренка — є кримінальна справа державної мафії України.
— Яким чином сучасні американо-українські стосунки пов'язані зі справою Лазаренка? Чи тут можна говорити про джентльменську угоду взаємного мовчання з певних питань?
— Західні держави, приймаючи будь-яке зовнішньополітичне рішення, виходять з питань національної безпеки — у першу чергу. Мене ніхто не переконає, що ФБР і ЦРУ не "витрусили" з Павла Лазаренка все, що їм потрібно. Одна справа те, що Лазаренко офіційно заявив у суді, інша — яку інформацію він виказав правоохоронним органам США. Наприклад, американській фінансовій розвідці.
У жовтні 1998-го я повернувся з Великобританії, в "Голосі України" надрукував матеріал — "Сьогодні — хабарник, завтра — агент впливу". Після цієї публікації лише ліниві ЗМІ не поливали мене брудом. Хоча з позиції своєї професії можу переконано стверджувати: Україна — це прохідний двір, тут справжній оазис для роботи іноземних спецслужб. Було б просто незрозуміло, якби вони не скористалися ситуацією, створеною в державі Кучмою.
Агентуру вербують серед високих посадовців — це робиться давно. Це елементарна справа техніки. Наш урядовець чи народний депутат приїжджає за кордон, поселяється в готелі. Одного вечора в ресторані, де він харчується, до столика підійде ввічливий чоловік, що непогано володіє російською чи навіть українською. Після знайомства наш гість отримує теку. У ній — його валютні рахунки, відомості про нерухомість і ще багато чого іншого. А далі все просто.
Тому не дивуйтеся, коли в Україну кілька років тому приїжджала Мадлен Олбрайт, а через кілька днів Україна була змушена відмовитись від вигідного контракту з Іраном. Новий президент Буш, інша жінка — Кондоліза Райс приїжджає до нас і теж розмовляє з Кучмою сам на сам. І Україна відмовляється від законного продажу зброї Югославії. Потім стає відомо, що атомний реактор в Ірані будує американська фірма, а зброю Югославії продають американці.
Коли ж Кучма ще спілкувався з Клінтоном, то були присутні лише американські перекладачі, українських не було жодного. Я не виключаю, що Кучмі теж свого часу хтось показав відповідну папочку.
Тому Україну сьогодні можна лікувати не терапевтичними методами, а хірургічним втручанням без наркозу.
— Та ніхто не наважується взяти скальпель…
— Наведу вам один приклад: на з'їзді Спілки офіцерів, де був присутній заступник міністра оборони, делегати відверто говорили, що залишається тільки одне — розпочати партизанський рух. Була інша пропозиція — привести до Києва колону танків або підняти в повітря бойові вертольоти. Так виглядає ситуація в офіцерському середовищі.
Я розумію, чому Кучма майже не буває в Києві — ним керує тваринний страх, інстинкт самозбереження. Два роки тому, після обрання його на повторний президентський термін, у присутності свідків я подарував Кучмі відеокасету. З документальним фільмом американських режисерів про страту сім'ї румунського диктатора Чаушеску.
Сказав ще тоді: "Леоніде Даниловичу, бодай раз на тиждень дивіться цю касету і просіть Бога, щоб ваша доля завершилась південнокорейським варіантом, коли диктатора судив суд. Бо маєте шанси на румунський".
