Одноразовий Потебенько
П'ятниця, 31 травня 2002, 13:42
"Діду, чого ти пішов у депутати?"
"Як тобі пояснити, синку? Я вболіваю за долю держави. Розумієш, серце болить..."
"Та не бреши, діду."
(після невеличкої паузи) "Мені потрібна спокійна старість. Я вже не молодий. Я не можу тягатися з цими молодими вовками. Вони мене, старого, в таке багно втягнули… Страшно."
"А чого отой дядько комуніст каже, що ти йому пообіцяв скласти з себе оті, як вони: депутатські повноваження? Він що, дурень?"
"Не знаю. Я заплутався…"
Власне кажучи підставою для написання цих рядків є невеличка замітка, що з'явилася на УП у правій колонці в четвер по обіді. Мова йде про Потебенька, КПУ і Симоненка.
Ось як "Інтерфакс-Україна" описує ситуацію:
"Лідер фракції Компартії Петро Симоненко сподівається, що екс-генпрокурор Михайло Потебенько виконає свою обіцянку відмовитися від депутатського мандата. В інтерв'ю журналістам у четвер він повідомив, що Потебенько заявив про намір скласти з себе депутатські повноваження увечері після голосування за керівництво Верховною Радою (Потебенько проголосував за обрання "пакету" Литвин-Васильєв-Зінченко). Разом з тим, зазначив лідер комуністів, зробить Потебенько "це чи ні - справа його совісті".
За словами Симоненка, фракція дала оцінку таким діям Потебенька, "хоч він і пояснив, що підтримував свого колегу і вихованця Геннадія Васильєва". "Ми враховували і це при обговоренні, але вважаємо неприпустимим, щоб після вироблення узгодженої позиції фракції з того або іншого питання хтось визначав свою позицію окремо", - заявив він. Тому президія ЦК КПУ, сказав Симоненко, ухвалила рішення про виключення Потебенька з фракції комуністів. Симоненку було складно спрогнозувати, чи повернеться Потебенько до Генеральної прокуратури. "Це його право", - сказав він."
Як помилявся Георгій Крючков, коли півроку тому казав: "Нас, комуністів, і Михайла Потебенька об'єднали спільні погляди на майбутнє України, спільна ідеологічна платформа. До того ж Генпрокурор — професіонал у своїй сфері, а фракції, звичайно, потрібні люди, які досконало знають законодавство. Зрештою, Потебенько є порядною людиною і справжнім борцем з корупцією..." (цитата з журналу "ПіК")
Людина, що нехтує неписаними правилами, нехтує і писаними правилами такими як – закон. Неписані правила – це довіра, щирість, погляд у вічі, теплота рукостискання, повага, відвертість. Порушення цих правил страшніше ніж порушення закону.
Розсипалася принциповість генпрокурора Потебенька, що керував прокуратурою майже п'ять років. Чи була ця принциповість? Сьогодні це вже не важливо. Генпрокурор виявився людиною без принципів. Прикро, але Потебенько не засвоїв головного уроку життя. Він виявився таким же бізнесменом, як Щербань, Галієв, інші. Тільки сивим.
Бог суддя тому Андрію Звонаржу. (Пригадуєте, був такий палкий комуніст, який після "оксамитової" революції став "трудовим українцем".) Він зрештою молодий, йому рано писати мемуари й про щось каятися. Але вчинок Потебенька… До комуністів може бути різне ставлення. Їх можна любити, ненавидіти, зневажати. Але вони завжди славилися своєю дисципліною. Втім, не завжди, але славилися. За це їх не можна не поважати. Різні були ситуації, але – це аксіома.
Страшно. Страшно, бо про це пише людина (тобто я), що є вдвічі з хвостиком молодшою за Потебенька. Страшно, бо п'ять останніх років Генпрокуратурою керувала людина без принципів, а принципи, як відомо, стиль життя. Страшно, бо вітчизняні правоохоронні органи не мають авторитетів (на відміну від авторитетів різних мастей, які мають охоронців своїх прав). Але найстрашніше, що на родючих українських чорноземах не видно паростків антипотебенькіщини. Звідки вони візьмуться? Щоб стати Жегловим треба мати намертво зав'язаний пуп. Пуп, який витримає штрик викруткою: "Ви там пил-то поумєрьтє." А там і "умєрять" нічого. Весь запал у Чорнобилі вивітрився. Лишилося лише посвідчення і штамп "усьо умерєно".
Нам усім, навіть тим, хто люто ненавидить комуністів, має бути соромно за Потебенька перед тими людьми, які не досягли його віку, але гинули під кулями 60 років тому з червоним партквитком у кишені, свято вірячи у свої ідеали… Заради чого Потебенько пішов на це? У що він вірить? У дружбу, зраду, праведність, силу снодійного, безсмертя, Санта-Клауса? Чи сняться йому оті гонгадзівські "Жигулі"?
Й не так вже важливо, чи виконає Потебенько обіцянку й складе з себе депутатські повноваження. Він – одноразовий, свою місію-2002 він виконав. Він витер ноги об довіру. Очевидно, Потебенько знайшов виправдовування для себе. Це властивість кожної людини. Очевидно, йому соромно за себе. Свій останній іспит Потебенько не склав. Але він мав шанс, він пішов на це свідомо. За таке не поважають. Можна оточити себе кар'єристами та блазнями. Вони солодко усміхатимуться, запопадливо заглядатимуть у вічі. Але чи заради самоомани живе людина?
Я пишу про це так безапеляційно, бо, вважаю, маю право. Найдорожча для мене людина була комуністом. Вона рано пішла з життя, у далекому 1985 році, задовго до повальної хвилі перефарбування й навіки лишилася для мене носієм ясних як день принципів. Не комуністичних, людських.
Можна бути все життя праведником, робити помилки в юності, але помилки старості – не піддаються виправленню. Вони кілком сидять у серці, допоки воно б'ється. Тук-тук, тук-тук.
Get out! Deadman walking.
"Як тобі пояснити, синку? Я вболіваю за долю держави. Розумієш, серце болить..."
"Та не бреши, діду."
(після невеличкої паузи) "Мені потрібна спокійна старість. Я вже не молодий. Я не можу тягатися з цими молодими вовками. Вони мене, старого, в таке багно втягнули… Страшно."
"А чого отой дядько комуніст каже, що ти йому пообіцяв скласти з себе оті, як вони: депутатські повноваження? Він що, дурень?"
"Не знаю. Я заплутався…"
Власне кажучи підставою для написання цих рядків є невеличка замітка, що з'явилася на УП у правій колонці в четвер по обіді. Мова йде про Потебенька, КПУ і Симоненка.
Ось як "Інтерфакс-Україна" описує ситуацію:
"Лідер фракції Компартії Петро Симоненко сподівається, що екс-генпрокурор Михайло Потебенько виконає свою обіцянку відмовитися від депутатського мандата. В інтерв'ю журналістам у четвер він повідомив, що Потебенько заявив про намір скласти з себе депутатські повноваження увечері після голосування за керівництво Верховною Радою (Потебенько проголосував за обрання "пакету" Литвин-Васильєв-Зінченко). Разом з тим, зазначив лідер комуністів, зробить Потебенько "це чи ні - справа його совісті".
За словами Симоненка, фракція дала оцінку таким діям Потебенька, "хоч він і пояснив, що підтримував свого колегу і вихованця Геннадія Васильєва". "Ми враховували і це при обговоренні, але вважаємо неприпустимим, щоб після вироблення узгодженої позиції фракції з того або іншого питання хтось визначав свою позицію окремо", - заявив він. Тому президія ЦК КПУ, сказав Симоненко, ухвалила рішення про виключення Потебенька з фракції комуністів. Симоненку було складно спрогнозувати, чи повернеться Потебенько до Генеральної прокуратури. "Це його право", - сказав він."
Як помилявся Георгій Крючков, коли півроку тому казав: "Нас, комуністів, і Михайла Потебенька об'єднали спільні погляди на майбутнє України, спільна ідеологічна платформа. До того ж Генпрокурор — професіонал у своїй сфері, а фракції, звичайно, потрібні люди, які досконало знають законодавство. Зрештою, Потебенько є порядною людиною і справжнім борцем з корупцією..." (цитата з журналу "ПіК")
Людина, що нехтує неписаними правилами, нехтує і писаними правилами такими як – закон. Неписані правила – це довіра, щирість, погляд у вічі, теплота рукостискання, повага, відвертість. Порушення цих правил страшніше ніж порушення закону.
Розсипалася принциповість генпрокурора Потебенька, що керував прокуратурою майже п'ять років. Чи була ця принциповість? Сьогодні це вже не важливо. Генпрокурор виявився людиною без принципів. Прикро, але Потебенько не засвоїв головного уроку життя. Він виявився таким же бізнесменом, як Щербань, Галієв, інші. Тільки сивим.
Бог суддя тому Андрію Звонаржу. (Пригадуєте, був такий палкий комуніст, який після "оксамитової" революції став "трудовим українцем".) Він зрештою молодий, йому рано писати мемуари й про щось каятися. Але вчинок Потебенька… До комуністів може бути різне ставлення. Їх можна любити, ненавидіти, зневажати. Але вони завжди славилися своєю дисципліною. Втім, не завжди, але славилися. За це їх не можна не поважати. Різні були ситуації, але – це аксіома.
Страшно. Страшно, бо про це пише людина (тобто я), що є вдвічі з хвостиком молодшою за Потебенька. Страшно, бо п'ять останніх років Генпрокуратурою керувала людина без принципів, а принципи, як відомо, стиль життя. Страшно, бо вітчизняні правоохоронні органи не мають авторитетів (на відміну від авторитетів різних мастей, які мають охоронців своїх прав). Але найстрашніше, що на родючих українських чорноземах не видно паростків антипотебенькіщини. Звідки вони візьмуться? Щоб стати Жегловим треба мати намертво зав'язаний пуп. Пуп, який витримає штрик викруткою: "Ви там пил-то поумєрьтє." А там і "умєрять" нічого. Весь запал у Чорнобилі вивітрився. Лишилося лише посвідчення і штамп "усьо умерєно".
Нам усім, навіть тим, хто люто ненавидить комуністів, має бути соромно за Потебенька перед тими людьми, які не досягли його віку, але гинули під кулями 60 років тому з червоним партквитком у кишені, свято вірячи у свої ідеали… Заради чого Потебенько пішов на це? У що він вірить? У дружбу, зраду, праведність, силу снодійного, безсмертя, Санта-Клауса? Чи сняться йому оті гонгадзівські "Жигулі"?
Й не так вже важливо, чи виконає Потебенько обіцянку й складе з себе депутатські повноваження. Він – одноразовий, свою місію-2002 він виконав. Він витер ноги об довіру. Очевидно, Потебенько знайшов виправдовування для себе. Це властивість кожної людини. Очевидно, йому соромно за себе. Свій останній іспит Потебенько не склав. Але він мав шанс, він пішов на це свідомо. За таке не поважають. Можна оточити себе кар'єристами та блазнями. Вони солодко усміхатимуться, запопадливо заглядатимуть у вічі. Але чи заради самоомани живе людина?
Я пишу про це так безапеляційно, бо, вважаю, маю право. Найдорожча для мене людина була комуністом. Вона рано пішла з життя, у далекому 1985 році, задовго до повальної хвилі перефарбування й навіки лишилася для мене носієм ясних як день принципів. Не комуністичних, людських.
Можна бути все життя праведником, робити помилки в юності, але помилки старості – не піддаються виправленню. Вони кілком сидять у серці, допоки воно б'ється. Тук-тук, тук-тук.
Get out! Deadman walking.
