Вдало обраний момент для зближення з НАТО
Четвер, 30 травня 2002, 11:27
Вступ Києва до Альянсу може відбутися протягом п'яти подальших років
Момент, обраний українцями для виявлення бажання вступити у НАТО, наводить на думку про те, що ця акція була добре спланована. Загальна увага була прикута до турне американського президента, і ніхто не поспішав реагувати на відмову України від нейтралітету. У минулий четвер, коли Джордж Буш (George Bush) прибув до Москви, прес-секретар президентської адміністрації України зробив наступну заяву по закінченні засідання Ради Національної Безпеки й Оборони:
"Ми знаходимося на початку довгого процесу, який повинен завершитися вступом України до НАТО". Євген Марчук, секретар вищеназваної Ради, сказав, що "зберігати статус держави поза блоками - безперспективно і навіть шкідливо для України", - підкресливши, що "Київ повинен більш інтенсивно провести реформу своєї армії, щоб підготуватися до вступу в Альянс".
Москва була зайнята прийомом високого гостя і, як і очікувалося, зберігала мовчання. На наступний день президент України Леонід Кучма додав: "Вступ України до НАТО знаходиться у тісному зв'язку з нашою інтеграцією в ЄС", "один процес не можливий без іншого", "НАТО, як політична і військова структура, є гарантом стабільності (…), і Україна не може більше залишатися осторонь від процесу" розширення Альянсу на Схід.
Зустріч НАТО-Україна запланована у рамках Празького самміту, який відбудеться у листопаді, і вступ Києва в Альянс може відбутися протягом п'яти подальших років. Отже, Україна стане повноправним членом НАТО ще не скоро. Але загальна тенденція зрозуміла - офіційний Київ не хоче більше бути разом з Росією, яка намагається активізувати свою політику у СНД.
Такий крок України більш ніж логічний. Вступивши до НАТО, країна відчує себе значно впевненіше у питанні щодо Криму і прикордонних з Росією областей. Та й турки, ставши "братами по НАТО", будуть мати більше можливостей для підтримки Києва на півострові, і хто знає, можливо, одного разу вони помстяться російським царям. Але місто-герой Севастополь - військова база російського флоту у країні, що входить у Північноатлантичний альянс - це нонсенс, який не витримає перевірки часом. До того ж, чинити тиск (економічний, політичний або культурний) на країну, що входить у НАТО, це зовсім не те ж саме, що впливати на політику "невідомо якої" країни. До того ж НАТО надає допомогу країнам-членам, якщо вони у ній мають потребу.
Розширення НАТО на Схід можна занести у військово-політичний пасив Росії, і не важливо, чи вступить Україна в ЄС або у НАТО, у будь-якому випадку це повинно негативно позначитися на російській економіці. Логіка торгівельних воєн така, що потрібно завойовувати нові території силами економічних союзів і відгороджуватися від іншого світу. Якщо Україна буде прийнята у ЄС - а вступ до НАТО, безсумнівно, буде цьому сприяти - то європейський капітал скупить все, що залишилося від слов'янської економіки. Росія вже зрозуміла це, і її уряд як і раніше вимагає продажу акцій українських підприємств в обмін на свій газ.
На жаль, ми дуже погано інформовані про зміст численних російсько-українських переговорів. Взаємні зобов'язання й їх виконання оповиті темрявою. Але деякі тенденції все ж помітні. 20 мільйонів російських ВИМУШЕНІ вивчати українську мову. Ще 30 мільйонів російськомовних вимушені забути свою рідну мову - у школах заборонено викладання російської літератури російською мовою - воно можливе лише українською. Вся ця антиросійська політика проводиться з моменту оголошення "незалежності" України і повинна була рано або пізно закінчитися вимогами "гарантій стабільності" від НАТО.
Реверанси на адресу Росії робляться лише під час виборів або у момент переговорів про український борг. Незважаючи на те, що кольори українського прапора залишаються цілком нейтральними (також як і шведського, наприклад), нейтралітет у політиці був нетривалим, що примушує передбачати, що вона спочатку носила кон'юнктурний характер. Чи варто аплодувати нашим слов'янським братам (особливо - їх президенту, якого так підтримує Кремль) за їх спритність - жити за наш рахунок і віддалятися від нас, отримувати своє у потрібний момент?
Подумаємо краще про людей - українців, росіян та інших, про тих, хто живе там - хіба вони голосували за це? Треба зазначити, що ще у 1994 році у Брюсселі був підписаний Договір про партнерство і співпрацю з Україною, але згодом країні було відмовлено у статусі асоційованого члена ЄС у зв'язку з недостатньою демократизацією і повільністю реформ…
Переклад ИноСми.Ру
Редакція не завжди поділяє точку зору автора. Дане видання не є впливовим серед європейських друкованих ЗМІ, але висловлена позиція варта того, щоб її представити.
Момент, обраний українцями для виявлення бажання вступити у НАТО, наводить на думку про те, що ця акція була добре спланована. Загальна увага була прикута до турне американського президента, і ніхто не поспішав реагувати на відмову України від нейтралітету. У минулий четвер, коли Джордж Буш (George Bush) прибув до Москви, прес-секретар президентської адміністрації України зробив наступну заяву по закінченні засідання Ради Національної Безпеки й Оборони:
"Ми знаходимося на початку довгого процесу, який повинен завершитися вступом України до НАТО". Євген Марчук, секретар вищеназваної Ради, сказав, що "зберігати статус держави поза блоками - безперспективно і навіть шкідливо для України", - підкресливши, що "Київ повинен більш інтенсивно провести реформу своєї армії, щоб підготуватися до вступу в Альянс".
Москва була зайнята прийомом високого гостя і, як і очікувалося, зберігала мовчання. На наступний день президент України Леонід Кучма додав: "Вступ України до НАТО знаходиться у тісному зв'язку з нашою інтеграцією в ЄС", "один процес не можливий без іншого", "НАТО, як політична і військова структура, є гарантом стабільності (…), і Україна не може більше залишатися осторонь від процесу" розширення Альянсу на Схід.
Зустріч НАТО-Україна запланована у рамках Празького самміту, який відбудеться у листопаді, і вступ Києва в Альянс може відбутися протягом п'яти подальших років. Отже, Україна стане повноправним членом НАТО ще не скоро. Але загальна тенденція зрозуміла - офіційний Київ не хоче більше бути разом з Росією, яка намагається активізувати свою політику у СНД.
Такий крок України більш ніж логічний. Вступивши до НАТО, країна відчує себе значно впевненіше у питанні щодо Криму і прикордонних з Росією областей. Та й турки, ставши "братами по НАТО", будуть мати більше можливостей для підтримки Києва на півострові, і хто знає, можливо, одного разу вони помстяться російським царям. Але місто-герой Севастополь - військова база російського флоту у країні, що входить у Північноатлантичний альянс - це нонсенс, який не витримає перевірки часом. До того ж, чинити тиск (економічний, політичний або культурний) на країну, що входить у НАТО, це зовсім не те ж саме, що впливати на політику "невідомо якої" країни. До того ж НАТО надає допомогу країнам-членам, якщо вони у ній мають потребу.
Розширення НАТО на Схід можна занести у військово-політичний пасив Росії, і не важливо, чи вступить Україна в ЄС або у НАТО, у будь-якому випадку це повинно негативно позначитися на російській економіці. Логіка торгівельних воєн така, що потрібно завойовувати нові території силами економічних союзів і відгороджуватися від іншого світу. Якщо Україна буде прийнята у ЄС - а вступ до НАТО, безсумнівно, буде цьому сприяти - то європейський капітал скупить все, що залишилося від слов'янської економіки. Росія вже зрозуміла це, і її уряд як і раніше вимагає продажу акцій українських підприємств в обмін на свій газ.
На жаль, ми дуже погано інформовані про зміст численних російсько-українських переговорів. Взаємні зобов'язання й їх виконання оповиті темрявою. Але деякі тенденції все ж помітні. 20 мільйонів російських ВИМУШЕНІ вивчати українську мову. Ще 30 мільйонів російськомовних вимушені забути свою рідну мову - у школах заборонено викладання російської літератури російською мовою - воно можливе лише українською. Вся ця антиросійська політика проводиться з моменту оголошення "незалежності" України і повинна була рано або пізно закінчитися вимогами "гарантій стабільності" від НАТО.
Реверанси на адресу Росії робляться лише під час виборів або у момент переговорів про український борг. Незважаючи на те, що кольори українського прапора залишаються цілком нейтральними (також як і шведського, наприклад), нейтралітет у політиці був нетривалим, що примушує передбачати, що вона спочатку носила кон'юнктурний характер. Чи варто аплодувати нашим слов'янським братам (особливо - їх президенту, якого так підтримує Кремль) за їх спритність - жити за наш рахунок і віддалятися від нас, отримувати своє у потрібний момент?
Подумаємо краще про людей - українців, росіян та інших, про тих, хто живе там - хіба вони голосували за це? Треба зазначити, що ще у 1994 році у Брюсселі був підписаний Договір про партнерство і співпрацю з Україною, але згодом країні було відмовлено у статусі асоційованого члена ЄС у зв'язку з недостатньою демократизацією і повільністю реформ…
Переклад ИноСми.Ру
Редакція не завжди поділяє точку зору автора. Дане видання не є впливовим серед європейських друкованих ЗМІ, але висловлена позиція варта того, щоб її представити.
