Чорні справи української зброї на Чорному континенті
П'ятниця, 24 травня 2002, 13:01
Україна - не часта гостя блакитних екранів та шпальт газет інших країн. Та й останнім часом кожна її поява, як правило, має негативну тональність: корупція, вбивства журналістів, а віднедавна - ще і незаконна торгівля зброєю. Причому йдеться не тільки і не стільки про можливий продаж радарних установок "Кольчуга", скільки про більш смертоносну персональну зброю, через яку за останні 10 років загинуло понад 3 мільйони осіб.
Офіційна Україна пишається роботою своїх миротворчих підрозділів, відправлених на допомогу африканській країні Сьєрра-Леоне, що захлинається в крові. Однак, мало у кого вистачить мужності визнати, що якби не та легкість, з якою стара радянська зброя залишає нашу країну, то багатьох жертв вдалося б уникнути.
23 травня одна з найбільших американських телевізійних мереж PBS запустила в ефір новий документальний проект Frontline(приблизно можна перевести як "Передова"). Як говориться в анонсі серії, Frontline буде присвячений детальному вивченню питань, на які до 11 вересня 2001 року Америка вважала за краще не звертати уваги. Так, в першій серії проекту, яка називається "Торгівці зброєю", розказується про масові вбивства в Сьєрра-Леоне, постачальників нелегальної зброї з України і байдужість світової громадськості.
Як зазначають автори фільму, на сьогоднішній день жодне з численних обвинувачень на адресу України не доведене - принаймні, в судовому порядку, однак, з боку самої України також не спостерігається особливого бажання відмити свою репутацію. Чому?
Нижче вашій увазі пропонується стислий виклад змісту фільму, аналіз Дейва Гілсона причин того, чому Україна стала одним з основних джерел нелегальної зброї, а також уривки з інтерв'ю Йохана Пелемана, який першим відстежив те, яким чином українська зброя опинилася в Сьєрра-Леоне.
"Торгівці зброєю"
Небагато місць на земній кулі в останні декілька років бачили таку жахливу різанину, як у Сьєрра-Леоне, де під час громадянської війни, що триває ось уже десять років, були убиті та закатовані десятки тисяч мирних жителів. Криваве безумство досягло страхітливих розмірів у січні 1999 року - під час тритижневої облоги військами бунтівників столиці країни Фрітауна. Коли сили повстанців зайняли місто, понад 4000 чоловік були вбиті. Вони гвалтували жінок і забрали тисячі дітей до своєї армії.
У відповідь на насильство в Сьєрра-Леоне ООН відправила туди найбільший корпус миротворців. ООН також створила "комісію експертів", одним із завдань яких було дослідити, яким чином нелегальна зброя, незважаючи на санкції ООН та ембарго, прокладала собі дорогу в цей регіон. Крім того, вони мали визначити імена тих, хто порушував ці обмеження.
Бельгійському слідчому Йохану Пелеману пощастило: розслідуючи постачання зброї в Сьєрра-Леоне, він натрапив на справу українського бізнесмена Леоніда Мініна (громадянина Ізраїля - УП), арештованого італійською владою за зберігання кокаїну. Як виявилося - наркотик був найменшою бідою: в портфелі з документами, що знаходився у Мініна, були папери, в яких детально прописувалася схема операцій, що стосувалися нафти, алмазів, деревини та поставок зброї в Африку. Крім того, в документах згадувався літак, який раніше належав баскетбольній команді Seattle Supersonics. Записи про рейси цього повітряного судна допомогли Пелеману відстежити нелегальну поставку зброї, яка мала місце в 1999 році - тоді до Ліберії були відправлені ракети, гранатомети та тисячі автоматів Калашникова. Ця ж зброя зрештою потрапила до рук повстанців із сусідньої Сьєрра-Леоне.
Крім того, як виявилося, Держдепартамент США володів інформацією про незаконну поставку з України, однак вирішив не вдаватися до жодних дій, обмежившись написанням "догани" на адресу українського уряду. Як кажуть джерела, Вашингтон більше турбувала "неконтрольована ядерна зброя" з Росії й України, ніж постачанням особистого озброєння в Африку.
Офіційний представник українського експортера озброєнь повідомив знімальній групі FRONTLINE/World, що в них немає інформації про те, що українська зброя постачається в країни, які знаходяться під дією ембарго, "як ми можемо нести за це відповідальність?"
Однак джерела стверджують, що Мінін розповів італійським слідчим, що Вадим Рабінович, один з найбагатших українських бізнесменів, має відношення до постачання зброї в Ліберію в 1999 році - це обвинувачення Рабінович заперечує.
Рада безпеки ООН розширила ембарго на постачання зброї в Ліберію, однак, не застосувала санкцій щодо України.
Зараз справу Мініна переважним чином розглядають як пробний м'яч, але, на думку фахівців, навіть якщо його засудять, це не вирішить проблему постачання нелегальної зброї – має змінитися сама процедура продажу зброї та ставлення до неї в багатьох країнах світу.
Детальніше про справу Леоніда Мініна читайте тут
Україна: заробляючи на нелегальній торгівлі зброєю
Дейв Гілсон
За останні десять років Україна заробила репутацію одного з найактивніших постачальників нелегальної особистої зброї. Вона - одна з декількох Східноєвропейських країн, які перетворили торгівлю зброєю на джерело такої необхідної для них твердої валюти. Між 1997 і 2000 роками українська збройова індустрія збільшилася у десять разів, експорт озброєння закордон становив $1.5 млрд. Поки в Україні розцвітала легальна торгівля зброєю, з'ясувалося, що чорний ринок особистої зброї може виявитися ще прибутковішим.
З українською зброєю пов'язують деякі з найкривавіших конфліктів у світі та контакти з найганебнішими урядами (включаючи іракський режим Саддама Хуссейна, й , донедавна, афганських талібів).
Арешт підозрюваного в незаконній торгівлі зброєю Леоніда Мініна, на якого скоро чекає суд в Італії, пролив світло на те, як в Україні продається зброя.
Але його справа - це тільки одна частка головоломки, складовими якої є власне незаконна зброя, корупція у вищих ешелонах влади та організована злочинність, центр якої - в Україні.
Україна не є виробником особистої зброї, однак, вона успадкувала величезні її запаси після отримання незалежності внаслідок розпаду СРСР у 1991 році. Нова незалежна держава, прагнучи побудувати партнерські відносини з НАТО, зменшила свій військовий контингент, після чого радянська зброя вийшла з ужитку. Певна її кількість була продана на законних підставах, однак велика частина просочилася через різноманітні лазівки на чорний ринок. Солдати з маленькою зарплатою "губили" свої автомати, а деяких командирів просто ловили на продажу цілих військових установок.
Автори українського парламентського розслідування прийшли до висновку, що між 1992 та 1998 роком Україна втратила на військовому обладнанні $32 млрд. - частково через крадіжки, а також через занижений рівень цін на зброю та недостатній контроль (Для порівняння, за деякими оцінками, офіційні витрати України на оборонне озброєння в 1999 році становили $500 млн.).
Багато одиниць зі зниклої зброї опинилося в руках прагнучих її покупців в гарячих точках планети - від Сьєрра-Леоне до Хорватії.
Із поширенням цієї зброї збільшувалася й кількість свідоцтв існування міжнародних злочинних мереж, які продавали зброю з України в обхід міжнародних санкцій та ембарго.
Крадіжки та корупція у військових установах полегшили витік незаконної зброї з України. Крім того, він був спрощений і завдяки підробним сертифікатам кінцевого користувача, документа, необхідного для експортних операцій, в якому, за ідеєю, має вказуватися остаточний одержувач зброї. Та легкість, з якого поставки зброї проходили офіційні канали в Україні, дозволила багатьом спостерігачам дійти висновку, що чиновники з керівництва країни, були причетні до таких операцій.
У звіті від 1999 року, присвяченому торгівлі зброєю у Східній Європі, відома правозахисна організація Human Rights Watch зробила висновок, що установи, які відповідають за контроль над експортом, приймають документи ділків без зайвих питань, чи то через "складність процедури", чи то через власну "некомпетентність". Інші спостерігачі кажуть, що відповідальність лежить безпосередньо на керівництві країни. Як писав у The Christian Science Monitor політолог Тарас Кузьо, "Високопосадовці, якщо не самі напряму торгують зброєю, то, ймовірно, або спрощують процес продажу, або, як мінімум, відшукують інший шлях".
Подібні обвинувачення поки залишаються недоведеними, й досі жоден український чиновник або політик не з'явився перед судом за звинуваченням у незаконній торгівлі зброєю. Однак нинішній політичний клімат в Україні дозволяє говорити про можливу причетність керівництва країни до подібних операцій й, крім того, пояснює, чому це так складно довести - як було у випадку колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка, який за весь час своєї політичної кар'єри приблизно заробив до $ 700 млн. на урядових контрактах в галузі електроенергії.
Водночас український уряд не демонструє особливої зацікавленості в розслідуванні корупції, організованої злочинності та торгівлі зброєю.
Українські політики та журналісти, які займалися цією темою, виявили, що це важка і потенційно небезпечна дорога. Існує лише єдине офіційне розслідування торгівлі зброєю, але і воно раптово припинилося після того, як співробітник оборонного відомства, що вів його, був засуджений військовим судом. Знахідки комісії зникли, а її члени зберігають мовчання. Журналіст, який оприлюднив деякі з висновків, внаслідок нападу отримав вогнепальне поранення, і цю справу так і не було розкрито.
Журналісти, які піддають сумніву дії уряду, регулярно стикаються з цензурою, переслідуванням і насильством у свій бік.
Леонід Кучма, президент України з 1994 року, не один раз звинувачувався в корупції та пригніченні опозиції. У листопаді 2000 року один з його колишніх охоронців оприлюднив таємно зроблені записи, які розкрили зв'язок між президентом та зникненням і вбивством незалежного журналіста, який розслідував причетність Кучми до справи Лазаренка.
Крім того, на записах начебто зафіксована зустріч Кучми з Олександром Жуковим, представником тіньового світу України, який має зв'язки з підозрюваним торговцем зброєю Леонідом Мініним. У березні цього року голова парламентської комісії, що розглядала так званий скандал "Кучмагейт", заявив, що на плівках є розмова, де президент обговорює поставку в Ірак у порушення ембарго ООН військового обладнання вартістю $ 100 млн. У цьому ж році в загадковій автокатастрофі голова українського експортного агентства, який, як кажуть, й був співрозмовником Кучми в цій розмові. Кучма та його союзники називають записи підробкою.
Зі свого боку, український уряд завзято заперечує причетність високопосадовців до незаконної торгівлі зброєю. Коли ж відкрилися постачання зброї до Сьєрра-Леоне та інших країни, вони стали підкреслювати, що Україна робить все можливе для дотримання міжнародних угод і запобігання незаконному продажу озброєння. Традиційна відповідь, яка нещодавно прозвучала і з вуст президента Кучми, який коментував обвинувачення щодо продажу зброї Іраку, - "інші країни намагаються зіпсувати репутацію України як постачальника законного озброєння".
Міжнародний тиск привів до деяких реформ в області експорту зброї з України. Протягом останніх декількох років уряд ввів суворішу інвентаризацію військового обладнання та посилив контроль за експортом. Дослідження, проведене американцями в 1998 році, показало, що нова система дуже близька до західних стандартів. Деякі офіційні представники України стверджують, що надто малоймовірно, аби зброя й досі потрапляла в руки контрабандистів і бандитів.
"Нинішня система експортного контролю України робить незаконне постачання зброї з або через Україну практично неможливим", говорить Ольга Островерхова, перший секретар посольства України у Вашингтоні. Такі випадки, як справа Мініна та інших українців, арештованих закордоном, говорить вона, це виключення, які не є ознаками більшої проблеми, пов'язаної з торгівлею зброєю.
Критики кажуть, що Україна повинна довести своє прагнення покласти кінець незаконній торгівлі зброєю та змінити політичний клімат, який дозволяє існувати цьому явищу.
Деякий час тому з'явилися обвинувачення, що в кінці 90-х російський торговець зброєю Віктор Бут, ізраїльсько-український бізнесмен Вадим Рабінович та колишній керівник Служби безпеки України продавали талібам озброєння на мільйони доларів. Подібні історії, природно, не можуть бути на руку адміністрації Кучми, яка намагається налагодити тісніші політичні та військові зв'язки із Заходом та запропонувала США свою підтримку в боротьбі з тероризмом.
Представники Міністерства оборони України зараз заявляють, що до 50% нинішнього арсеналу армії потребують удосконалення або їх необхідно позбутися. Те, що станеться з цими запасами зброї "секонд-хенд", якраз покаже зв'язок України з нелегальними торговцями зброєю. Якщо озброєння не потрапить до контрабандистів, воно все одно може бути продане, але з набагато меншою вигодою.
Але, де б зброя не опинилася, найважливіше питання, яке стоїть перед Україною, її закордонними партнерами та міжнародними організаціями, які стежать за торгівлею зброєю, полягає в тому, чи буде Україна, як і раніше, отримувати міжнародну підтримку, про яку вона просить, так і не відмивши свою репутацію?
Коментар Йохана Пелемана
Йохан Пелеман (Бельгія), провідний міжнародний фахівець з торгівлі зброєю, брав участь в експертних комісіях ООН, спеціалізується на фінансових аспектах війни.
В Україні урядові чиновники заявили нам, що з їх точки зору, у разі постачання зброї Мініним в Ліберію Україна виконала все, що вимагав від неї закон.
Я з цим повністю згодний. Більш того, вони повністю дотримали всі міжнародні процедури, що регулюють торгівлю зброєю. Вони навіть пішли далі, відправляючи когось на літаку. Вони навіть пішли ще далі, отримавши документ з підписом клієнта, в цьому випадку Кот-д'Івуар, в якому говориться, що боєприпаси будуть використовуватися з урахуванням ембарго та мораторію на особисту зброю, що діє в Західній Африці. Тобто, це була додаткова гарантія. Відверто кажучи, вони слідували правильній процедурі.
Чи знали вони про те, з ким вони ведуть справи?
Про це Вам краще спитати їх. Якщо такого роду діяльність дозволяється в більшості країн у світі міжнародної торгівлі зброєю, очевидно, що будуть і зловживання. Якщо ви дозволяєте компанії, зареєстрованій в офшорній зоні, займатися продажем смертоносного обладнання, то зловживання не примусять себе чекати. Україна - не виключення.
Українські чиновники кажуть, "Ми бідна країна, у нас немає можливостей перевіряти, хто дійсно стоїть за цими компаніями. Що ви від нас хочете?"
Цю відповідь можна почути від чиновників у багатьох країнах світу. Якщо ви захочете перевірити, хто стоїть за компанією Technical Engineering and Services (посередник в постачанні Мініна), то вам вдасться виявити імена усього лише двох осіб. І якщо вони не наявні в переліках розшукуваних у вашій країні, вам не вдасться дізнатися про них більше або відстежити їхню діяльність. Більш того, я думаю, що з точки зору України, постачання, про яке ми говоримо (113 тонн боєприпасів), було так, дрібничка. Це була відносно невелика партія боєприпасів…
Природно, я б хотів бачити більш ретельне ведення справ в торгівлі зброєю у всьому світі. Але з точки зору влади, якщо ви дотримуєтесь міжнародні процедури, все законно. Я думаю, кожна країна в світі, яка займається виробництвом зброї або володіє великими запасами озброєння, повинна мати справу з тисячами дозволів, які, як правило, перевіряються на місці офіцером, що займається питаннями поширення зброї. Він, як правило, перевіряє, чи знаходиться країна призначення під дією ембарго, чи всі документи подані. Вони також можуть зажадати додаткових печаток на тому або іншому документі. Більшість країн саме так і діє в області торгівлі зброєю, Україна теж. Вони слідували міжнародним процедурам. Єдине, що можна сказати, це те, що міжнародних процедур по торгівлі зброєю недостатньо, аби відстежити таку торгівлю, як ми бачимо тут.
Я думаю, в України лише декілька посольств по всій Африці. І як багато з східноєвропейських країн, вона володіє величезною кількістю зброї, яка більше їй не потрібна. Але їм не вистачає валюти та можливостей для ведення бізнесу, тому вони намагаються продати це озброєння. І якщо дотримується процедура, я упевнений, вони видають тисячі дозволів кожний рік, які відправляються в країни-клієнти, дуже часто через брокерів. І я передбачаю, що серед цих тисяч справ, ви знайдете певну кількість незаконних операцій.
Офіційна Україна пишається роботою своїх миротворчих підрозділів, відправлених на допомогу африканській країні Сьєрра-Леоне, що захлинається в крові. Однак, мало у кого вистачить мужності визнати, що якби не та легкість, з якою стара радянська зброя залишає нашу країну, то багатьох жертв вдалося б уникнути.
23 травня одна з найбільших американських телевізійних мереж PBS запустила в ефір новий документальний проект Frontline(приблизно можна перевести як "Передова"). Як говориться в анонсі серії, Frontline буде присвячений детальному вивченню питань, на які до 11 вересня 2001 року Америка вважала за краще не звертати уваги. Так, в першій серії проекту, яка називається "Торгівці зброєю", розказується про масові вбивства в Сьєрра-Леоне, постачальників нелегальної зброї з України і байдужість світової громадськості.
Як зазначають автори фільму, на сьогоднішній день жодне з численних обвинувачень на адресу України не доведене - принаймні, в судовому порядку, однак, з боку самої України також не спостерігається особливого бажання відмити свою репутацію. Чому?
Нижче вашій увазі пропонується стислий виклад змісту фільму, аналіз Дейва Гілсона причин того, чому Україна стала одним з основних джерел нелегальної зброї, а також уривки з інтерв'ю Йохана Пелемана, який першим відстежив те, яким чином українська зброя опинилася в Сьєрра-Леоне.
"Торгівці зброєю"
Небагато місць на земній кулі в останні декілька років бачили таку жахливу різанину, як у Сьєрра-Леоне, де під час громадянської війни, що триває ось уже десять років, були убиті та закатовані десятки тисяч мирних жителів. Криваве безумство досягло страхітливих розмірів у січні 1999 року - під час тритижневої облоги військами бунтівників столиці країни Фрітауна. Коли сили повстанців зайняли місто, понад 4000 чоловік були вбиті. Вони гвалтували жінок і забрали тисячі дітей до своєї армії.
У відповідь на насильство в Сьєрра-Леоне ООН відправила туди найбільший корпус миротворців. ООН також створила "комісію експертів", одним із завдань яких було дослідити, яким чином нелегальна зброя, незважаючи на санкції ООН та ембарго, прокладала собі дорогу в цей регіон. Крім того, вони мали визначити імена тих, хто порушував ці обмеження.
Бельгійському слідчому Йохану Пелеману пощастило: розслідуючи постачання зброї в Сьєрра-Леоне, він натрапив на справу українського бізнесмена Леоніда Мініна (громадянина Ізраїля - УП), арештованого італійською владою за зберігання кокаїну. Як виявилося - наркотик був найменшою бідою: в портфелі з документами, що знаходився у Мініна, були папери, в яких детально прописувалася схема операцій, що стосувалися нафти, алмазів, деревини та поставок зброї в Африку. Крім того, в документах згадувався літак, який раніше належав баскетбольній команді Seattle Supersonics. Записи про рейси цього повітряного судна допомогли Пелеману відстежити нелегальну поставку зброї, яка мала місце в 1999 році - тоді до Ліберії були відправлені ракети, гранатомети та тисячі автоматів Калашникова. Ця ж зброя зрештою потрапила до рук повстанців із сусідньої Сьєрра-Леоне.
Крім того, як виявилося, Держдепартамент США володів інформацією про незаконну поставку з України, однак вирішив не вдаватися до жодних дій, обмежившись написанням "догани" на адресу українського уряду. Як кажуть джерела, Вашингтон більше турбувала "неконтрольована ядерна зброя" з Росії й України, ніж постачанням особистого озброєння в Африку.
Офіційний представник українського експортера озброєнь повідомив знімальній групі FRONTLINE/World, що в них немає інформації про те, що українська зброя постачається в країни, які знаходяться під дією ембарго, "як ми можемо нести за це відповідальність?"
Однак джерела стверджують, що Мінін розповів італійським слідчим, що Вадим Рабінович, один з найбагатших українських бізнесменів, має відношення до постачання зброї в Ліберію в 1999 році - це обвинувачення Рабінович заперечує.
Рада безпеки ООН розширила ембарго на постачання зброї в Ліберію, однак, не застосувала санкцій щодо України.
Зараз справу Мініна переважним чином розглядають як пробний м'яч, але, на думку фахівців, навіть якщо його засудять, це не вирішить проблему постачання нелегальної зброї – має змінитися сама процедура продажу зброї та ставлення до неї в багатьох країнах світу.
Детальніше про справу Леоніда Мініна читайте тут
 |
Дейв Гілсон
За останні десять років Україна заробила репутацію одного з найактивніших постачальників нелегальної особистої зброї. Вона - одна з декількох Східноєвропейських країн, які перетворили торгівлю зброєю на джерело такої необхідної для них твердої валюти. Між 1997 і 2000 роками українська збройова індустрія збільшилася у десять разів, експорт озброєння закордон становив $1.5 млрд. Поки в Україні розцвітала легальна торгівля зброєю, з'ясувалося, що чорний ринок особистої зброї може виявитися ще прибутковішим.
З українською зброєю пов'язують деякі з найкривавіших конфліктів у світі та контакти з найганебнішими урядами (включаючи іракський режим Саддама Хуссейна, й , донедавна, афганських талібів).
Арешт підозрюваного в незаконній торгівлі зброєю Леоніда Мініна, на якого скоро чекає суд в Італії, пролив світло на те, як в Україні продається зброя.
Але його справа - це тільки одна частка головоломки, складовими якої є власне незаконна зброя, корупція у вищих ешелонах влади та організована злочинність, центр якої - в Україні.
Україна не є виробником особистої зброї, однак, вона успадкувала величезні її запаси після отримання незалежності внаслідок розпаду СРСР у 1991 році. Нова незалежна держава, прагнучи побудувати партнерські відносини з НАТО, зменшила свій військовий контингент, після чого радянська зброя вийшла з ужитку. Певна її кількість була продана на законних підставах, однак велика частина просочилася через різноманітні лазівки на чорний ринок. Солдати з маленькою зарплатою "губили" свої автомати, а деяких командирів просто ловили на продажу цілих військових установок.
Автори українського парламентського розслідування прийшли до висновку, що між 1992 та 1998 роком Україна втратила на військовому обладнанні $32 млрд. - частково через крадіжки, а також через занижений рівень цін на зброю та недостатній контроль (Для порівняння, за деякими оцінками, офіційні витрати України на оборонне озброєння в 1999 році становили $500 млн.).
Багато одиниць зі зниклої зброї опинилося в руках прагнучих її покупців в гарячих точках планети - від Сьєрра-Леоне до Хорватії.
Із поширенням цієї зброї збільшувалася й кількість свідоцтв існування міжнародних злочинних мереж, які продавали зброю з України в обхід міжнародних санкцій та ембарго.
Крадіжки та корупція у військових установах полегшили витік незаконної зброї з України. Крім того, він був спрощений і завдяки підробним сертифікатам кінцевого користувача, документа, необхідного для експортних операцій, в якому, за ідеєю, має вказуватися остаточний одержувач зброї. Та легкість, з якого поставки зброї проходили офіційні канали в Україні, дозволила багатьом спостерігачам дійти висновку, що чиновники з керівництва країни, були причетні до таких операцій.
У звіті від 1999 року, присвяченому торгівлі зброєю у Східній Європі, відома правозахисна організація Human Rights Watch зробила висновок, що установи, які відповідають за контроль над експортом, приймають документи ділків без зайвих питань, чи то через "складність процедури", чи то через власну "некомпетентність". Інші спостерігачі кажуть, що відповідальність лежить безпосередньо на керівництві країни. Як писав у The Christian Science Monitor політолог Тарас Кузьо, "Високопосадовці, якщо не самі напряму торгують зброєю, то, ймовірно, або спрощують процес продажу, або, як мінімум, відшукують інший шлях".
Подібні обвинувачення поки залишаються недоведеними, й досі жоден український чиновник або політик не з'явився перед судом за звинуваченням у незаконній торгівлі зброєю. Однак нинішній політичний клімат в Україні дозволяє говорити про можливу причетність керівництва країни до подібних операцій й, крім того, пояснює, чому це так складно довести - як було у випадку колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка, який за весь час своєї політичної кар'єри приблизно заробив до $ 700 млн. на урядових контрактах в галузі електроенергії.
Водночас український уряд не демонструє особливої зацікавленості в розслідуванні корупції, організованої злочинності та торгівлі зброєю.
Українські політики та журналісти, які займалися цією темою, виявили, що це важка і потенційно небезпечна дорога. Існує лише єдине офіційне розслідування торгівлі зброєю, але і воно раптово припинилося після того, як співробітник оборонного відомства, що вів його, був засуджений військовим судом. Знахідки комісії зникли, а її члени зберігають мовчання. Журналіст, який оприлюднив деякі з висновків, внаслідок нападу отримав вогнепальне поранення, і цю справу так і не було розкрито.
Журналісти, які піддають сумніву дії уряду, регулярно стикаються з цензурою, переслідуванням і насильством у свій бік.
Леонід Кучма, президент України з 1994 року, не один раз звинувачувався в корупції та пригніченні опозиції. У листопаді 2000 року один з його колишніх охоронців оприлюднив таємно зроблені записи, які розкрили зв'язок між президентом та зникненням і вбивством незалежного журналіста, який розслідував причетність Кучми до справи Лазаренка.
Крім того, на записах начебто зафіксована зустріч Кучми з Олександром Жуковим, представником тіньового світу України, який має зв'язки з підозрюваним торговцем зброєю Леонідом Мініним. У березні цього року голова парламентської комісії, що розглядала так званий скандал "Кучмагейт", заявив, що на плівках є розмова, де президент обговорює поставку в Ірак у порушення ембарго ООН військового обладнання вартістю $ 100 млн. У цьому ж році в загадковій автокатастрофі голова українського експортного агентства, який, як кажуть, й був співрозмовником Кучми в цій розмові. Кучма та його союзники називають записи підробкою.
Зі свого боку, український уряд завзято заперечує причетність високопосадовців до незаконної торгівлі зброєю. Коли ж відкрилися постачання зброї до Сьєрра-Леоне та інших країни, вони стали підкреслювати, що Україна робить все можливе для дотримання міжнародних угод і запобігання незаконному продажу озброєння. Традиційна відповідь, яка нещодавно прозвучала і з вуст президента Кучми, який коментував обвинувачення щодо продажу зброї Іраку, - "інші країни намагаються зіпсувати репутацію України як постачальника законного озброєння".
Міжнародний тиск привів до деяких реформ в області експорту зброї з України. Протягом останніх декількох років уряд ввів суворішу інвентаризацію військового обладнання та посилив контроль за експортом. Дослідження, проведене американцями в 1998 році, показало, що нова система дуже близька до західних стандартів. Деякі офіційні представники України стверджують, що надто малоймовірно, аби зброя й досі потрапляла в руки контрабандистів і бандитів.
"Нинішня система експортного контролю України робить незаконне постачання зброї з або через Україну практично неможливим", говорить Ольга Островерхова, перший секретар посольства України у Вашингтоні. Такі випадки, як справа Мініна та інших українців, арештованих закордоном, говорить вона, це виключення, які не є ознаками більшої проблеми, пов'язаної з торгівлею зброєю.
Критики кажуть, що Україна повинна довести своє прагнення покласти кінець незаконній торгівлі зброєю та змінити політичний клімат, який дозволяє існувати цьому явищу.
Деякий час тому з'явилися обвинувачення, що в кінці 90-х російський торговець зброєю Віктор Бут, ізраїльсько-український бізнесмен Вадим Рабінович та колишній керівник Служби безпеки України продавали талібам озброєння на мільйони доларів. Подібні історії, природно, не можуть бути на руку адміністрації Кучми, яка намагається налагодити тісніші політичні та військові зв'язки із Заходом та запропонувала США свою підтримку в боротьбі з тероризмом.
Представники Міністерства оборони України зараз заявляють, що до 50% нинішнього арсеналу армії потребують удосконалення або їх необхідно позбутися. Те, що станеться з цими запасами зброї "секонд-хенд", якраз покаже зв'язок України з нелегальними торговцями зброєю. Якщо озброєння не потрапить до контрабандистів, воно все одно може бути продане, але з набагато меншою вигодою.
Але, де б зброя не опинилася, найважливіше питання, яке стоїть перед Україною, її закордонними партнерами та міжнародними організаціями, які стежать за торгівлею зброєю, полягає в тому, чи буде Україна, як і раніше, отримувати міжнародну підтримку, про яку вона просить, так і не відмивши свою репутацію?
Коментар Йохана Пелемана
Йохан Пелеман (Бельгія), провідний міжнародний фахівець з торгівлі зброєю, брав участь в експертних комісіях ООН, спеціалізується на фінансових аспектах війни.
В Україні урядові чиновники заявили нам, що з їх точки зору, у разі постачання зброї Мініним в Ліберію Україна виконала все, що вимагав від неї закон.
Я з цим повністю згодний. Більш того, вони повністю дотримали всі міжнародні процедури, що регулюють торгівлю зброєю. Вони навіть пішли далі, відправляючи когось на літаку. Вони навіть пішли ще далі, отримавши документ з підписом клієнта, в цьому випадку Кот-д'Івуар, в якому говориться, що боєприпаси будуть використовуватися з урахуванням ембарго та мораторію на особисту зброю, що діє в Західній Африці. Тобто, це була додаткова гарантія. Відверто кажучи, вони слідували правильній процедурі.
Чи знали вони про те, з ким вони ведуть справи?
Про це Вам краще спитати їх. Якщо такого роду діяльність дозволяється в більшості країн у світі міжнародної торгівлі зброєю, очевидно, що будуть і зловживання. Якщо ви дозволяєте компанії, зареєстрованій в офшорній зоні, займатися продажем смертоносного обладнання, то зловживання не примусять себе чекати. Україна - не виключення.
Українські чиновники кажуть, "Ми бідна країна, у нас немає можливостей перевіряти, хто дійсно стоїть за цими компаніями. Що ви від нас хочете?"
Цю відповідь можна почути від чиновників у багатьох країнах світу. Якщо ви захочете перевірити, хто стоїть за компанією Technical Engineering and Services (посередник в постачанні Мініна), то вам вдасться виявити імена усього лише двох осіб. І якщо вони не наявні в переліках розшукуваних у вашій країні, вам не вдасться дізнатися про них більше або відстежити їхню діяльність. Більш того, я думаю, що з точки зору України, постачання, про яке ми говоримо (113 тонн боєприпасів), було так, дрібничка. Це була відносно невелика партія боєприпасів…
Природно, я б хотів бачити більш ретельне ведення справ в торгівлі зброєю у всьому світі. Але з точки зору влади, якщо ви дотримуєтесь міжнародні процедури, все законно. Я думаю, кожна країна в світі, яка займається виробництвом зброї або володіє великими запасами озброєння, повинна мати справу з тисячами дозволів, які, як правило, перевіряються на місці офіцером, що займається питаннями поширення зброї. Він, як правило, перевіряє, чи знаходиться країна призначення під дією ембарго, чи всі документи подані. Вони також можуть зажадати додаткових печаток на тому або іншому документі. Більшість країн саме так і діє в області торгівлі зброєю, Україна теж. Вони слідували міжнародним процедурам. Єдине, що можна сказати, це те, що міжнародних процедур по торгівлі зброєю недостатньо, аби відстежити таку торгівлю, як ми бачимо тут.
Я думаю, в України лише декілька посольств по всій Африці. І як багато з східноєвропейських країн, вона володіє величезною кількістю зброї, яка більше їй не потрібна. Але їм не вистачає валюти та можливостей для ведення бізнесу, тому вони намагаються продати це озброєння. І якщо дотримується процедура, я упевнений, вони видають тисячі дозволів кожний рік, які відправляються в країни-клієнти, дуже часто через брокерів. І я передбачаю, що серед цих тисяч справ, ви знайдете певну кількість незаконних операцій.
