Свято весни і "Єди"
Середа, 1 травня 2002, 16:23
Здалеку здається, що все це бачив вже багато разів у дитинстві і молодості – святково одягнутий натовп, заповнивши Сумську, рухається до площі Дзержинського (нині Свободи). Звучать "Катюша", "Підмосковні вечори", видніється "Мир, труд, май" на транспаранті, безліч кульок і прапорів, столики з бутербродами, пиріжками та напоями.
Але для того, щоб схожість була повнішою, треба стати подалі та дивитися через темні окуляри. Тоді не видно, що прапори не червоні, а жовто-блакитні, і написи на транспарантах не зовсім такі, як 20 років тому. "Підтримуємо курс президента", "Вітчизняному виробнику – державну підтримку", "За європейський вибір і дружбу з Росією", "За єдину Україну".
Наявний і плюралізм – якщо 20 років тому панувала символіка однієї партії - то зараз багатьох. Крім прапорів п'ятірки, що утворила блок "За єдину Україну", трапився і стяг чижівської "Справедливості". Щоправда, в дечому плюралізму менше: тоді несли портрети багатьох діячів, зараз одного. Заради справедливості (вже без лапок) треба сказати, що портрети Леоніда Кучми на порядок скромніше виконані, ніж портрети Леніна і Брежнєва, а лозунгів типу "За єдину Україну" - наш керманич" або "Слава "Єдиній Україні" не зустрічалося. Адже це тільки перший Першотравень "Єдиної України" в Харкові. Перший Першотравень, який влада не віддала лівим.
Право вийти на площу першими - "Єді" з профспілками або лівим – оспорювалося в суді. Погоджувальна рада при міськвиконкомі ні до чого не прийшла. Спочатку сторони планували демонстрації і мітинги на один і той же час. Потім комуністи запропонували провести свою акцію раніше (відступивши від графіка, який склався у них протягом 10 років). Соціалісти ж заявили, що оскільки свято загальнодержавне, то приватизувати його не можна і побажали пройти однією колоною з профспілками і "Єдою", але зі своєю символікою і при умові виступу свого представника на мітингу.
У далекому 89-му Харківський обком дозволив пройти разом з офіційними демонстрантами і колоні неформалів, яка кричала першому секретарю, що стояв на трибуні: "Геть Мисніченка". Але зараз часи інші і для "заєдистів" пропозиція соціалістів виявилося неприйнятною. У результаті секретар Харківського обкому СПУ Лойко направила листа голові об'єднання профспілок області Антонову з пропозицією пройти в загальній колоні, а мер Харкова і лідер обласної НДП Володимир Шумілкин написав заяву до суду, де просив заборонити лівим проводити акції на вул. Сумській і пл. Свободи 1 травня з 8 до 10 години.
Профбоси на лист соціалістки не відповіли, а Дзержинський місцевий суд засідав 8 годин і в результаті задовольнив скаргу мера частково: ліві могли починати марш по Сумській не з 10, а з 9.15, але першою на площу все одно вступала "Єда".
Пріоритет був відданий партії влади тому, що разом з нею йшли профспілки, і її колона була на порядок чисельніше. Заявлялося 20 тисяч душ від НДП, по 5 тисяч від інших єдунських партій і 7 тисяч від профспілок. Проте, за деяким даними, по Сумській в цій колоні пройшло понад 70 тисяч осіб. Це при тому, що 31 березня в Харкові за "Єду" проголосувало 67 тисяч, з яких кілька тисяч голосів дали мешканці місць позбавлення волі, яких, природно, на демонстрації не пускають.
Але говорити, що партія влади зібрала весь свій електорат, буде невірним. Збір проходив не за політичними симпатіями, а за розпорядженнями керівників підприємств і вузів, про що розказали навіть зазвичай лояльні до влади новини "7-го каналу". Така схема вже працювала 7 листопада 1999-го в проміжку між двома турами президентських виборів і в кінці січня 2001-го, коли було потрібно захистити гаранта від наметів "України без Кучми".
Між першою і другою подією було 14,5 місяців, і 15 з невеликим місяців відділяють другу маніфестацію від нинішнього Першотравня. Вочевидь, влада визначила, через який часовий проміжок треба перевіряти, як працює адмінресурс у частині мобілізації населення.
Крім того, 1 травня – гарний привід перевірити надійність профспілок як тих самих "привідних ременів" між партією і народом, про що писав Ленін. Адже раніше - принаймні в Харкові - вони брали участь в мітингах разом з лівими, хоч і не під такими радикальними лозунгами. А на нинішній демонстрації лозунгів з якимись вимогами до влади або роботодавців помітно не було. Вочевидь, рівень зарплати і цін харківські профспілки цілком влаштовує.
Загалом, привідні ремені і ресурс попрацювали навіть з лишком - незабаром на найбільшій площі Європи стало так багато мітингуючих, що останні колони стали організовано звертати до саду Шевченка. Багато хто, не послухавши промов губернатора, мера і профбосів, тут же починали святкувати. П'ятеро немолодих роботяг, поставивши до молодої сосни президентський портрет, розлили горілку по чарках і заговорили про те, що все - як раніше, і навіть трохи краще: в саду Шевченка туалет під боком, а раніше після демонстрації доводилося підшукувати відповідний двір на вулиці Клочковської.
А для багатьох з тих, хто через молоді роки не пам'ятає чарівності розвиненого соціалізму, романтика масового ходу перекрила дефекти його організації. Як розповіла на телекамеру одна дівчина: "Дуже сподобалося. Нам сказали, що явка обов'язкова, але ми так прикольно пройшлися. Тільки цей мітинг комуністів нам не сподобався". Її поправили, що мітинг якраз був некомуністичний.
Дійсно, коло замкнулося. Радянська традиція обов'язкової першотравневої демонстрації відроджена. Але не можна ж допускати до відродження цієї традиції комуністів. По-перше, тому що вони вважають себе спадкоємцями тієї самої партії, яка світлу традицію випустила, влаштувавши перебудову і демократизацію. По-друге, тому що комуністи, навіть маючи в своїх рядах генпрокурора, все одно йдуть з гаслами проти влади, а традиція радянського Першотравня - це традиція солідарності народу з владою.
Дивлячись на радісні обличчя демонстрантів, які добряче закусували, насилу вірилося словам представника Харківської правозахисної групи Інни Захарової про те, що у них накопичилася гора заяв від громадян, обурених насильною мобілізацією на першотравневі урочистості, про те, що якийсь громадянин навіть має намір подавати до прокуратури заяву про погрози виключення з інституту його доньки, яка не бажає відроджувати славні традиції.
І поки незрозуміло, чим є такі заяви - паростками громадянської свідомості або просто атавізмом недовгої української демократії.
Але для того, щоб схожість була повнішою, треба стати подалі та дивитися через темні окуляри. Тоді не видно, що прапори не червоні, а жовто-блакитні, і написи на транспарантах не зовсім такі, як 20 років тому. "Підтримуємо курс президента", "Вітчизняному виробнику – державну підтримку", "За європейський вибір і дружбу з Росією", "За єдину Україну".
Наявний і плюралізм – якщо 20 років тому панувала символіка однієї партії - то зараз багатьох. Крім прапорів п'ятірки, що утворила блок "За єдину Україну", трапився і стяг чижівської "Справедливості". Щоправда, в дечому плюралізму менше: тоді несли портрети багатьох діячів, зараз одного. Заради справедливості (вже без лапок) треба сказати, що портрети Леоніда Кучми на порядок скромніше виконані, ніж портрети Леніна і Брежнєва, а лозунгів типу "За єдину Україну" - наш керманич" або "Слава "Єдиній Україні" не зустрічалося. Адже це тільки перший Першотравень "Єдиної України" в Харкові. Перший Першотравень, який влада не віддала лівим.
Право вийти на площу першими - "Єді" з профспілками або лівим – оспорювалося в суді. Погоджувальна рада при міськвиконкомі ні до чого не прийшла. Спочатку сторони планували демонстрації і мітинги на один і той же час. Потім комуністи запропонували провести свою акцію раніше (відступивши від графіка, який склався у них протягом 10 років). Соціалісти ж заявили, що оскільки свято загальнодержавне, то приватизувати його не можна і побажали пройти однією колоною з профспілками і "Єдою", але зі своєю символікою і при умові виступу свого представника на мітингу.
У далекому 89-му Харківський обком дозволив пройти разом з офіційними демонстрантами і колоні неформалів, яка кричала першому секретарю, що стояв на трибуні: "Геть Мисніченка". Але зараз часи інші і для "заєдистів" пропозиція соціалістів виявилося неприйнятною. У результаті секретар Харківського обкому СПУ Лойко направила листа голові об'єднання профспілок області Антонову з пропозицією пройти в загальній колоні, а мер Харкова і лідер обласної НДП Володимир Шумілкин написав заяву до суду, де просив заборонити лівим проводити акції на вул. Сумській і пл. Свободи 1 травня з 8 до 10 години.
Профбоси на лист соціалістки не відповіли, а Дзержинський місцевий суд засідав 8 годин і в результаті задовольнив скаргу мера частково: ліві могли починати марш по Сумській не з 10, а з 9.15, але першою на площу все одно вступала "Єда".
Пріоритет був відданий партії влади тому, що разом з нею йшли профспілки, і її колона була на порядок чисельніше. Заявлялося 20 тисяч душ від НДП, по 5 тисяч від інших єдунських партій і 7 тисяч від профспілок. Проте, за деяким даними, по Сумській в цій колоні пройшло понад 70 тисяч осіб. Це при тому, що 31 березня в Харкові за "Єду" проголосувало 67 тисяч, з яких кілька тисяч голосів дали мешканці місць позбавлення волі, яких, природно, на демонстрації не пускають.
Але говорити, що партія влади зібрала весь свій електорат, буде невірним. Збір проходив не за політичними симпатіями, а за розпорядженнями керівників підприємств і вузів, про що розказали навіть зазвичай лояльні до влади новини "7-го каналу". Така схема вже працювала 7 листопада 1999-го в проміжку між двома турами президентських виборів і в кінці січня 2001-го, коли було потрібно захистити гаранта від наметів "України без Кучми".
Між першою і другою подією було 14,5 місяців, і 15 з невеликим місяців відділяють другу маніфестацію від нинішнього Першотравня. Вочевидь, влада визначила, через який часовий проміжок треба перевіряти, як працює адмінресурс у частині мобілізації населення.
Крім того, 1 травня – гарний привід перевірити надійність профспілок як тих самих "привідних ременів" між партією і народом, про що писав Ленін. Адже раніше - принаймні в Харкові - вони брали участь в мітингах разом з лівими, хоч і не під такими радикальними лозунгами. А на нинішній демонстрації лозунгів з якимись вимогами до влади або роботодавців помітно не було. Вочевидь, рівень зарплати і цін харківські профспілки цілком влаштовує.
Загалом, привідні ремені і ресурс попрацювали навіть з лишком - незабаром на найбільшій площі Європи стало так багато мітингуючих, що останні колони стали організовано звертати до саду Шевченка. Багато хто, не послухавши промов губернатора, мера і профбосів, тут же починали святкувати. П'ятеро немолодих роботяг, поставивши до молодої сосни президентський портрет, розлили горілку по чарках і заговорили про те, що все - як раніше, і навіть трохи краще: в саду Шевченка туалет під боком, а раніше після демонстрації доводилося підшукувати відповідний двір на вулиці Клочковської.
А для багатьох з тих, хто через молоді роки не пам'ятає чарівності розвиненого соціалізму, романтика масового ходу перекрила дефекти його організації. Як розповіла на телекамеру одна дівчина: "Дуже сподобалося. Нам сказали, що явка обов'язкова, але ми так прикольно пройшлися. Тільки цей мітинг комуністів нам не сподобався". Її поправили, що мітинг якраз був некомуністичний.
Дійсно, коло замкнулося. Радянська традиція обов'язкової першотравневої демонстрації відроджена. Але не можна ж допускати до відродження цієї традиції комуністів. По-перше, тому що вони вважають себе спадкоємцями тієї самої партії, яка світлу традицію випустила, влаштувавши перебудову і демократизацію. По-друге, тому що комуністи, навіть маючи в своїх рядах генпрокурора, все одно йдуть з гаслами проти влади, а традиція радянського Першотравня - це традиція солідарності народу з владою.
Дивлячись на радісні обличчя демонстрантів, які добряче закусували, насилу вірилося словам представника Харківської правозахисної групи Інни Захарової про те, що у них накопичилася гора заяв від громадян, обурених насильною мобілізацією на першотравневі урочистості, про те, що якийсь громадянин навіть має намір подавати до прокуратури заяву про погрози виключення з інституту його доньки, яка не бажає відроджувати славні традиції.
І поки незрозуміло, чим є такі заяви - паростками громадянської свідомості або просто атавізмом недовгої української демократії.
