"Влада виконала недозволену операцію…"

Тепер, коли зі всіх щілин полізли герої минулих виборів, з особливим інтересом придивляєшся до невдах. Зараз можна впевнено говорити про "український виборчий феномен", оскільки вибори стали відмінним барометром як соціальної, так і технологічної "самостійності".

Випещені московські піарщики уявляли собі тубільців-виборців, як масу, яка легко піддається маніпуляції. Така собі "Верхня Вольта з ракетами і телевізорами". Основний massage – українське суспільство патологічно нездатне на протест. Потрібно дати гроші під вибори, дати красиву картинку, провести інтенсивну сучасну кампанію, і тоді залучений новою альтернативою електорат повторить успіх "зелених" для чергових претендентів.

Передусім, варто відзначити, що результат виборів вирішила важка соціально-економічна ситуація. Так, століття Україну вважали глухою політичною провінцією, і тому українці ще не готові без грошей йти на масові акції протесту. Але соціальний катаклізм настільки очевидний, що протест приймає м'яку "дозволену" форму - голосування. І стало очевидно - ми відрізняємося від росіян тим, що у суспільстві давно дозріла єдина альтернатива – "вони", влада, і "ми" – опозиція. Позиціонування політичних сил у цій схемі провела сама влада. Саме Генеральна прокуратура своїми переслідуваннями створила унікальний рейтинг блоку Тимошенко.

На відміну від Росії, нові політичні рішення не такі нагальні, просто була необхідна реалізація вже існуючих. Тому тонкість рекламних ходів не має визначального значення. Нові "бренди" не потрібні народу, який веде боротьбу за виживання в основному проти зухвалих продажних урядовців, міцно зрощених з бандитськими угрупуваннями.

Ефект новизни 98 року пропав, оскільки партійна політична система в Україні стрімко прогресує, а правляча бюрократична верхівка не розуміє єства того, що відбувається. Президентський апарат продовжує сприймати вибори як стару гру радянського зразка, тільки гра ведеться за новими правилами. Загнане ж у кут населення, яке дійсно боїться демонстрацій, сприйняло вибори як єдину доступну можливість що-небудь змінити.

Є вагомі підстави вважати, що влада припускала можливу тисняву і плутанину у день виборів, і навмисно зберегла неефективну організацію голосування. Річ у тому, що чим менша явка виборців, тим більше можливостей для "появи" фальшивих бюлетенів. Крім того, хаос на виборчій дільниці дозволяє реалізувати у метушні методи прямого тиску. З одного боку ця технологія повністю вдалася.

Проголосувало приблизно на 10 відсотків менше, ніж цього очікувала більшість соціологів, і блок влади "накинув" собі минімум 4 відсотка "липових" голосів. Але закономірності політичних процесів привели до приголомшуючого для влади результату. Низька явка, на відміну від 98 року, стала палицею з двома кінцями. Політичні проекти, які лобіюювала влада, будувалися на аполітичному електораті.

Люди, що йдуть голосувати за "зелених" або "жінок", бачили чергу на ділянці, розверталися, і йшли геть у своїх справах. Але на цілому ряді виборчих дільниць черги стояли декілька годин, народ витрачав на голосування цілий вихідний день. І зрозуміло, коли роздратований натовп все ж таки доривався до виборчих урн, то люди голосували в жодному разі не "За єдину Україну!" або "Команду озимого покоління".

Ще один урок виборів – технологічний. І причому дуже важливий напередодні 2004 року. До парламенту пройшли тільки ті партії, які мають потужну регіональну інфраструктуру. "Віртуальні" партії провалилися, оскільки не могли на пальцях показати виборцю, які цінності вони відстоюють. Віртуальні партії виконували суто технологічні завдання, роздрібнюючи протестний електорат, займаючись контрпропагандою на користь "старших братів", збираючи голоси сприйнятливої молоді й аполітичних громадян. Адже піар – це тільки частина виборчих технологій. З нічого щось не зліпиш.

Влада розраховувала, що, створивши потужний інформаційний кулак, можна буде придавити опозицію непроникною завісою телевізійного пресингу. Те, що відбувалося майже на всіх телеканалах, передусім на загальнонаціональних, за останні три місяці, вражає. Ані слова правди, один суцільний піар. Розрахунок будувався на тому, що примітивний народ не зможе вичленувати реальне співвідношення сил у ході кампанії. Це виявилося правдою. Народ не зрозумів нічого, оскільки ТБ зліпило криве дзеркало. Але виборець вже давно не довіряє електронним ЗМІ. І люди у своїй більшості просто перестали сприймати суцільний інформаційний потік.

Відкинувши будь-яку подобу об'єктивності, ТБ реально викреслило себе з числа ефективних рекламоносіїв. Право на достовірну інформацію перейшло до опозиційних агітаторів, які забезпечені пакетом дешевих газетних матеріалів. Дуже показовий низький результат СДПУ(О). Ця партія без сумнівів стала рекордсменом з фінансових витрат на один людино-голос. Найпрофесійніша команда московських технологів, найпотужніший інформаційний ресурс, найбільший бюджет (до якого варто додати і бюджет "Яблука", яке стало системним пропагандистським проектом СДПУ(О)), солідний адмінресурс, розвинута інфраструктура.

Замість десяти запланованих відсотків есдеки отримали результат, який відповідав їхньому рейтингу на початку кампанії. Цей провал найбільш яскраво показав істинну ціну абстрактним технологіям захоплення влади, абсолютно відірваним від нинішньої політичної ситуації. Есдеки вирішили воювати на цих виборах, і були впевнені у своїх силах. Тотальна війна принесла їм пірову перемогу.

Безмежна жорстокість і широке застосування владою суто бандитських методів політичної війни, дійсно призвело до розколу у суспільстві. Але це розкол не між Заходом і Сходом. Націоналістичні настрої залишаються поки що однією віртуальною технологією, і не мають реальної бази. Безкомпромісний розкол відбувся між провідними фінансово-політичними угрупуваннями. Дуже багато зла спричиняла минула кампанія. Вона показала характерну рису майбутніх президентських виборів – це буде війна на знищення.