Шотландський Ющенко (порівняльний кіносценарій)
Середа, 24 квітня 2002, 15:40
Мій дід, кадровий військовий, полковник, не пропускав жодного фільму про другу Світову війну. Пам'ятаю, як мене у дитинстві дратувала його манера дивитися радянські воєнні фільми. Через хвилин п'ять-десять після початку дідусь починав говорити, що ЦЕ він вже бачив. Я не розумів, адже по тєлєку перед тим казали, що то буде тільки ось прем'єра стрічки. А впертий дід переконував, що надалі сюжет розвиватиметься так-то і так-то. Події розвивалися за дідовим сценарієм і я, малий, губився: може вони там, на телебаченні помилилися і дідусь дійсно вже бачив цей фільм?
Минуло досить багато років, і мене почала переслідувати та сама хвороба. Дивлячись на екран, я ловлю себе на думці, що мені кортить вигукнути: "Та я вже те десь бачив!"
Українці - надзвичайно романтичний народ. Ми спочатку вигадали себе, знайшли себе у піснях, думах та легендах про славетне козацьке минуле і лише потім заходилися творити націю. В наші часи візуальна картинка заступила місце романтичних пісень. Кіношний образ може полонити і стати взірцем для цілої нації.
Щоправда, українцям не щастить з сучасним кіномистецтвом власного виробництва. Наші слиняві і плаксиво-прилизані "Роксолани" та "Чорні ради" свідчать не так про брак коштів, як про брак мистецької клепки в офіційно визнаних митців. Отже, найяскравішій образ українця вдалося виліпити не нам, а польському єврею Гофману з росіянина Домогарова.
Натомість, коли я вперше дивився "Хоробре серце" Гібсона про виборення незалежності далекою холодною Шотландією, у мене щеміло серце, наверталися сльози, а подумки вимальовувалися асоціації зі сторінками нашої не менш трагічної історії. Іноді "картинка оживає". І нині, спостерігаючи в гущі політичних подій за реальністю, мені знов хочеться вигукнути: "Та я це вже бачив!"
Бунт
Шотландія. Кінець 13-го сторіччя. Шотландці більше не спроможні витримувати утисків і визискувань з боку англійських зверхників і підіймаються на бунт. Сили нерівні. Влада має добре організовану армію та всю державну машину, але з кожним днем під стяги бунтаря Вільяма Волеса збирається все більше і більше відчайдухів, що прагнуть свободи та очищення Батьківщини від поневолювачів.
Україна. 2000-й рік. Українці, що не можуть погодитися з встановленням кланово-олгархічної системи у державі, наважуються на бунт. Сили нерівні. Влада має абсолютну перевагу, але все більше і більше людей декларує свою опозиційність до режиму. Мельниченко, Мороз, Тимошенко, Комітет "Україна без Кучми", Форум національного порятунку, Всеукраїнський комітет опору "За правду!" та їхні прихильники беруть участь у різноманітних акціях протесту.
Надія нації
Серед всіх шотландських дворян, які є начебто рівними у своїх правах і прагненнях, виділяється один, Граф Роберт Брюський 17-й. Красивий, імпозантний, красиво говорить, користується повагою. Саме на нього, як на майбутнього короля, дивиться значна частина суспільства. Простолюдин Волес розуміє це і звертається до Роберта Брюського з проханням про об'єднання під його орудою : "Якщо ми об'єднаємося, то у нас буде те, чого раніше ніколи не було - наша країна. Об'єднай нас!"
Серед усіх українських політиків найбільш рейтинговим є Віктор Ющенко. Красивий, імпозантний, говорить добірною мовою. Майбутнім Президентом України бачать його національно-демократичні сили та більша частина опозиції. На початку касетного скандалу (коли Ющенко - ще Прем'єр), опозиція сподівається, що він очолить революційний підйом мас та візьме на себе керування державою. В подальшому, саме до нього звертається Юлія Тимошенко з відкритим листом, запропонувавши зробити спільний блок на виборах.
Батько
У Роберта Брюського виявляється є батько, який користується абсолютним впливом на сина. Батько хворий на якусь невиліковну хворобу, схожу на проказу, і тому ховається від людських очей. Він розуміє, що не може сам стати королем Шотландії і тому весь свій макіавеллівський розум спрямовує на досягнення цієї посади сином. "Я не можу бути королем. Ти і тільки ти можеш правити країною" - каже він Роберту. Саме батько утримує сина від яких-небудь радикальних дій. "Батько, так може прийшов час? - Прийшов час залишитися живим".
Саме батько научає Роберта взяти участь у придушенні повстання борців за незалежність Шотландії і, зрештою, саме батько влаштовує видачу найзатятішого опозиціонера Вільяма Волеса англійцям.
Користуючись порадами цинічного, але вкрай передбачливого батька Роберт торує собі шлях до корони.
Віктор Ющенко поважає старших. Спершу впливовий політик і фінансист Вадим Гетьман патронував Ющенка і, за чутками, розчищав йому дорогу до владних вершин. В подальшому на роль "батька" претендувало кілька осіб. Спостерігачі вказували на Івана Плюща. Сам Ющенко говорив про свої стосунки з Леонідом Кучмою, як про стосунки "сина і батька". Славнозвісний "лист трьох", що в надзвичайно жорсткій формі засуджував дії опозиції, був підписаний Ющенком з обома "батьками"- і з Плющем, і з Кучмою.
Нобілетет
Місцеві дворяни, зайняті внутрішніми разборками і змаганням за ймовірний королівський престол. Серед них нема цілісності та єдиного бачення виходу Шотландії з кризи. Дворяни то приєднуються до антианглійського повстання, а то беруть хабарі з рук англійського короля та переходять на його бік. Вони співчувають повстанню та не готові ризикувати маєтками та багатствами заради примарної незалежності. Але їхня вага в суспільстві зрозуміла Роберту Брюському, а ще більше-його батькові.
"Збери дворян. Знання, що у них на умі - ось шлях до трону", - говорить батько синові.
Місцеві дворяни-політики, бізнесмени та державні мужі зайняті внутрішніми розборками і змаганням за ймовірне Президентське крісло. Серед них нема цілісності та єдиного бачення виходу України з кризи. Частина навіть готова була підтримати антипрезидентські акції (про що свідчили голосування у Парламенті у першій період касетного скандалу), але вони не готові ризикувати посадами та грішми і тому залишаються офіційно лояльними Президентові.
Їхня вага в суспільстві зрозуміла Віктору Ющенкові, і тому у списку його блоку знаходять своє місце і державні діячі Безсмертний, Єхануров і бізнесмени та банкіри Садиков, Жванія… і так звані олігархи Щербань і Порошенко.
Зрада
Хоча Волес і запросив Роберта Брюського очолити всю антианглійську опозицію, а той відповів згодою, граф (згідно наказів батька) зрадив бунтарів, і разом з англійським королем Едвардом Довгоногим власноручно брав участь у придушенні повстання. У подальшому Роберт зі сльозами на очах спостерігав як батько здає Вільяма Волеса ненависним англійцям, вторгувавши за це корону для сина.
Віктор Андрійович поставив свій підпис під "листом трьох" (потім щоправда казав, що не читаючи), дав свою письмову згоду на відставку свого віце-прем'єра Тимошенко (хоча перед тим заперечував таку можливість), відкривши таким чином для неї пряму дорогу у СІЗО. І взагалі всіляко намагався показати, що йому не по дорозі з політичною опозицією.
Тріумф
Фінал фільму. Жахлива страта Вільяма Волеса не означає припинення боротьби Шотландії за незалежність. Роберт Брюський заявляє прокаженому батькові: "Я більше ніколи не перейду на сторону неправедних сил". Зберігаючи як оберіг окривавлений шмат вбрання Волесової нареченої, молодий граф об'єднує власні війська, війська решти дворян та колишніх бійців Волеса, виводить їх поле брані проти англійців та трощить супротивника. В 1314 році на полі Бенокберн Шотландія завойовує свободу.
Парламентські вибори. Ющенкові вдається об'єднати переважну більшість національно-демократичних сил (як би перед тим вони між собою не сварилися). Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" отримує 23,57% голосів на виборах до українського парламенту, що стає найкращим результатом серед всіх партій і блоків, випередивши як комуністів, так і відверто пропрезидентський блок. Влада розгублена. Навряд чи що-небудь може завадити Ющенкові перемогти на найближчих президентських виборах. Разом з ним до влади має прийти команда найбільш національно зорієнтованих демократичних реформаторських сил, що має призвести до комплексного реформування політичної, економічної та соціальної систем в Україні та її інтеграції до Європейських структур.
Хто зна, може влада лише так і здобувається. Коли авангардом (тобто героями) жертвують заради більшої перемоги. Я не думаю, що нинішня влада щось вже буде спроможна придумати аби не допустити Ющенка до президентства. Розхожий штамп, що Ющенко стане Президентом, тільки якщо не зробить якого-небудь дурного ходу на зразок входження у парламентську пропрезидентську більшість, я дозволю собі відкинути. Народ йому вибачить це і не тільки це. Я спостерігав за бабульками на виборчих дільницях, які голосували за кандидата до Верховної Ради, навіть не знаючи його прізвища, лише за те, що "той від Ющенка".
Моя нація вірить у чудо. Вона неодноразово була за це покарана, адже цієї вірою безбожно користувалися і зайди, і доморощені пройдисвіти, але моя нація вперто продовжує вірити в чудо. Мушу сказати, що я досить жорстко (навіть жорстоко) критикував свого часу Ющенка. За той таки образливий "лист трьох". І вважаю справедливо. Між Робертом Брюським і Вільямом Волесом мені більше до вподоби персонажі типу Волеса, люди які готові йти на плаху за власні переконання.
Як казав "той самий Мюнхгаузен" у виконанні Олега Янковського, коли йому ставили в приклад Галілео Галілея, який на людях відрікався від своїх поглядів, але таємно вірив у свою правоту, "саме тому мені завжди більше подобався Джордано Бруно". Але то мої власні погляди. А для моєї нації потрібний хоч маленький, та позитив. І тому вона продовжує вірити в чудо.
Але ж і я також частинка моєї нації. І мені так само хочеться вірити у чудо. Не у кіношне. У справжнє чудо.
Минуло досить багато років, і мене почала переслідувати та сама хвороба. Дивлячись на екран, я ловлю себе на думці, що мені кортить вигукнути: "Та я вже те десь бачив!"
Українці - надзвичайно романтичний народ. Ми спочатку вигадали себе, знайшли себе у піснях, думах та легендах про славетне козацьке минуле і лише потім заходилися творити націю. В наші часи візуальна картинка заступила місце романтичних пісень. Кіношний образ може полонити і стати взірцем для цілої нації.
Щоправда, українцям не щастить з сучасним кіномистецтвом власного виробництва. Наші слиняві і плаксиво-прилизані "Роксолани" та "Чорні ради" свідчать не так про брак коштів, як про брак мистецької клепки в офіційно визнаних митців. Отже, найяскравішій образ українця вдалося виліпити не нам, а польському єврею Гофману з росіянина Домогарова.
Натомість, коли я вперше дивився "Хоробре серце" Гібсона про виборення незалежності далекою холодною Шотландією, у мене щеміло серце, наверталися сльози, а подумки вимальовувалися асоціації зі сторінками нашої не менш трагічної історії. Іноді "картинка оживає". І нині, спостерігаючи в гущі політичних подій за реальністю, мені знов хочеться вигукнути: "Та я це вже бачив!"
Бунт
Шотландія. Кінець 13-го сторіччя. Шотландці більше не спроможні витримувати утисків і визискувань з боку англійських зверхників і підіймаються на бунт. Сили нерівні. Влада має добре організовану армію та всю державну машину, але з кожним днем під стяги бунтаря Вільяма Волеса збирається все більше і більше відчайдухів, що прагнуть свободи та очищення Батьківщини від поневолювачів.
Україна. 2000-й рік. Українці, що не можуть погодитися з встановленням кланово-олгархічної системи у державі, наважуються на бунт. Сили нерівні. Влада має абсолютну перевагу, але все більше і більше людей декларує свою опозиційність до режиму. Мельниченко, Мороз, Тимошенко, Комітет "Україна без Кучми", Форум національного порятунку, Всеукраїнський комітет опору "За правду!" та їхні прихильники беруть участь у різноманітних акціях протесту.
Надія нації
Серед всіх шотландських дворян, які є начебто рівними у своїх правах і прагненнях, виділяється один, Граф Роберт Брюський 17-й. Красивий, імпозантний, красиво говорить, користується повагою. Саме на нього, як на майбутнього короля, дивиться значна частина суспільства. Простолюдин Волес розуміє це і звертається до Роберта Брюського з проханням про об'єднання під його орудою : "Якщо ми об'єднаємося, то у нас буде те, чого раніше ніколи не було - наша країна. Об'єднай нас!"
Серед усіх українських політиків найбільш рейтинговим є Віктор Ющенко. Красивий, імпозантний, говорить добірною мовою. Майбутнім Президентом України бачать його національно-демократичні сили та більша частина опозиції. На початку касетного скандалу (коли Ющенко - ще Прем'єр), опозиція сподівається, що він очолить революційний підйом мас та візьме на себе керування державою. В подальшому, саме до нього звертається Юлія Тимошенко з відкритим листом, запропонувавши зробити спільний блок на виборах.
Батько
У Роберта Брюського виявляється є батько, який користується абсолютним впливом на сина. Батько хворий на якусь невиліковну хворобу, схожу на проказу, і тому ховається від людських очей. Він розуміє, що не може сам стати королем Шотландії і тому весь свій макіавеллівський розум спрямовує на досягнення цієї посади сином. "Я не можу бути королем. Ти і тільки ти можеш правити країною" - каже він Роберту. Саме батько утримує сина від яких-небудь радикальних дій. "Батько, так може прийшов час? - Прийшов час залишитися живим".
Саме батько научає Роберта взяти участь у придушенні повстання борців за незалежність Шотландії і, зрештою, саме батько влаштовує видачу найзатятішого опозиціонера Вільяма Волеса англійцям.
Користуючись порадами цинічного, але вкрай передбачливого батька Роберт торує собі шлях до корони.
Віктор Ющенко поважає старших. Спершу впливовий політик і фінансист Вадим Гетьман патронував Ющенка і, за чутками, розчищав йому дорогу до владних вершин. В подальшому на роль "батька" претендувало кілька осіб. Спостерігачі вказували на Івана Плюща. Сам Ющенко говорив про свої стосунки з Леонідом Кучмою, як про стосунки "сина і батька". Славнозвісний "лист трьох", що в надзвичайно жорсткій формі засуджував дії опозиції, був підписаний Ющенком з обома "батьками"- і з Плющем, і з Кучмою.
Нобілетет
Місцеві дворяни, зайняті внутрішніми разборками і змаганням за ймовірний королівський престол. Серед них нема цілісності та єдиного бачення виходу Шотландії з кризи. Дворяни то приєднуються до антианглійського повстання, а то беруть хабарі з рук англійського короля та переходять на його бік. Вони співчувають повстанню та не готові ризикувати маєтками та багатствами заради примарної незалежності. Але їхня вага в суспільстві зрозуміла Роберту Брюському, а ще більше-його батькові.
"Збери дворян. Знання, що у них на умі - ось шлях до трону", - говорить батько синові.
Місцеві дворяни-політики, бізнесмени та державні мужі зайняті внутрішніми розборками і змаганням за ймовірне Президентське крісло. Серед них нема цілісності та єдиного бачення виходу України з кризи. Частина навіть готова була підтримати антипрезидентські акції (про що свідчили голосування у Парламенті у першій період касетного скандалу), але вони не готові ризикувати посадами та грішми і тому залишаються офіційно лояльними Президентові.
Їхня вага в суспільстві зрозуміла Віктору Ющенкові, і тому у списку його блоку знаходять своє місце і державні діячі Безсмертний, Єхануров і бізнесмени та банкіри Садиков, Жванія… і так звані олігархи Щербань і Порошенко.
Зрада
Хоча Волес і запросив Роберта Брюського очолити всю антианглійську опозицію, а той відповів згодою, граф (згідно наказів батька) зрадив бунтарів, і разом з англійським королем Едвардом Довгоногим власноручно брав участь у придушенні повстання. У подальшому Роберт зі сльозами на очах спостерігав як батько здає Вільяма Волеса ненависним англійцям, вторгувавши за це корону для сина.
Віктор Андрійович поставив свій підпис під "листом трьох" (потім щоправда казав, що не читаючи), дав свою письмову згоду на відставку свого віце-прем'єра Тимошенко (хоча перед тим заперечував таку можливість), відкривши таким чином для неї пряму дорогу у СІЗО. І взагалі всіляко намагався показати, що йому не по дорозі з політичною опозицією.
Тріумф
Фінал фільму. Жахлива страта Вільяма Волеса не означає припинення боротьби Шотландії за незалежність. Роберт Брюський заявляє прокаженому батькові: "Я більше ніколи не перейду на сторону неправедних сил". Зберігаючи як оберіг окривавлений шмат вбрання Волесової нареченої, молодий граф об'єднує власні війська, війська решти дворян та колишніх бійців Волеса, виводить їх поле брані проти англійців та трощить супротивника. В 1314 році на полі Бенокберн Шотландія завойовує свободу.
Парламентські вибори. Ющенкові вдається об'єднати переважну більшість національно-демократичних сил (як би перед тим вони між собою не сварилися). Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" отримує 23,57% голосів на виборах до українського парламенту, що стає найкращим результатом серед всіх партій і блоків, випередивши як комуністів, так і відверто пропрезидентський блок. Влада розгублена. Навряд чи що-небудь може завадити Ющенкові перемогти на найближчих президентських виборах. Разом з ним до влади має прийти команда найбільш національно зорієнтованих демократичних реформаторських сил, що має призвести до комплексного реформування політичної, економічної та соціальної систем в Україні та її інтеграції до Європейських структур.
Хто зна, може влада лише так і здобувається. Коли авангардом (тобто героями) жертвують заради більшої перемоги. Я не думаю, що нинішня влада щось вже буде спроможна придумати аби не допустити Ющенка до президентства. Розхожий штамп, що Ющенко стане Президентом, тільки якщо не зробить якого-небудь дурного ходу на зразок входження у парламентську пропрезидентську більшість, я дозволю собі відкинути. Народ йому вибачить це і не тільки це. Я спостерігав за бабульками на виборчих дільницях, які голосували за кандидата до Верховної Ради, навіть не знаючи його прізвища, лише за те, що "той від Ющенка".
Моя нація вірить у чудо. Вона неодноразово була за це покарана, адже цієї вірою безбожно користувалися і зайди, і доморощені пройдисвіти, але моя нація вперто продовжує вірити в чудо. Мушу сказати, що я досить жорстко (навіть жорстоко) критикував свого часу Ющенка. За той таки образливий "лист трьох". І вважаю справедливо. Між Робертом Брюським і Вільямом Волесом мені більше до вподоби персонажі типу Волеса, люди які готові йти на плаху за власні переконання.
Як казав "той самий Мюнхгаузен" у виконанні Олега Янковського, коли йому ставили в приклад Галілео Галілея, який на людях відрікався від своїх поглядів, але таємно вірив у свою правоту, "саме тому мені завжди більше подобався Джордано Бруно". Але то мої власні погляди. А для моєї нації потрібний хоч маленький, та позитив. І тому вона продовжує вірити в чудо.
Але ж і я також частинка моєї нації. І мені так само хочеться вірити у чудо. Не у кіношне. У справжнє чудо.
