Кандидати forever
Середа, 17 квітня 2002, 14:04
Майже чотири роки я мріяв про те, щоб написати цю замітку. Її героями мали б стати восьмеро людей. Їх місія полягала в тому, щоб, стисши зуби, дочекатися своєї години. Але їм просто не поталанило.
Мої герої не полярники і не альпіністи. Звичайні… кандидати в народні депутати. Проте, не кожен претендент на депутатський мандат може претендувати на потрапляння до числа тих, про кого спеціально напишуть статтю. У ІІІ (демократичному) скликанні, що йде нині на спочинок, таких виявилося лише вісім. У новому, яке ще не пізнало радості першого голосування, їх буде ще менше. Тільки шестеро.
Казус
Чинний виборчий закон призвів до однієї колізії. Загальновідомо, що після підведення підсумків голосування кандидати в депутати, що не отримали народної підтримки, втрачають свій статус. З "кандидатів у небожителі" знову стають простими смертними. І більше не можуть претендувати на особливе до себе ставлення з боку ЗМІ, державних і муніципальних органів і т.д. З однією, правда, обмовкою. Але, як виявляється, вищесказане не у повній мірі стосується громадян, що мали щастя фігурувати у списках партій і блоків, що взяли четиривідсоткову висоту.
У свій час я декілька разів ставив питання про це особисто голові ЦВК Михайлу Рябцю, але зрозумілої відповіді так і не отримав. Якщо після підведення підсумків виборів всі кандидати в депутати отримують префікс "екс", то по якому праву тисячі українців, що балотувалися по багатомандатному округу, залишаються в стані "вічних кандидатів"? Так, не на все життя, а тільки на чотири роки. Що само по собі в наш нестабільний час не так вже й погано.
Бо, чинний виборчий закон свідчить, що замість вибулого з будь-якої причини нардепа, його мандат автоматично отримує людина, що знаходиться у списку партії або блоку на місці, наступному за останнім, що пройшов до парламенту. Так, якщо, наприклад, фракція "Нашої України" втратить депутата-багатомандатника, то його місце займе колега під № 71. Набравши свої двадцять три з копійками процента, блок Віктора Ющенка провів до Верховної Ради рівно сімдесят однодумців. Останньою, до речі, стала відома співачка, "українка-україночка" Оксана Білозір.
Згідно із законом всі рівні - і мажоритарники, і списочники. І якщо вибуває з парламенту особа, обрана за одномандатним округом, то проводяться нові вибори. Причому, минулі заслуги, в т.ч. кількість набраних голосів на попередніх виборах, жодної ролі вже не грають. Все починається з чистого листа: висунення, реєстрація, внесення застави, агітація і, нарешті, власне голосування. Але за дивним збігом обставин, представників партій, що пройшли до парламенту, це не стосується.
Уявимо собі цілком реальну ситуацію. …Живе собі людина, працює, ростить дітей, розводить хом'ячків. А тут йому приходить лист з Центрвиборчкому - шановний товариш, нагадуємо вам, що три з половиною року тому ви були таким-то номером списку Сексуально-демократичної партії України (о). Так ось, прийшла ваша черга бути депутатом… Радість людини, звичайно, зрозуміла. Тільки виникає питання: чому нікому немає справи до того, що за минулі роки кандидат давно розійшовся з колишніми соратниками, і з прихильника сексуальних реформ став консерватором і ханжою, та й партії як такої вже немає, і її фракція давно розпалася.
Про те, що такий сценарій не є вигадкою, сподіваюся, зрозуміло. Підставте замість вигаданої СексДПУ (о) реальну партію конкретного Павла Лазаренка під назвою "Громада"… Організація вже кілька років знаходиться (по суті, сама себе загнала) у підпіллі. Про себе ніяк практично не заявляє, у виборах участь не бере, але його величність СПИСОК ПАРТІЇ живе!
Чи нормально, що після трагічної смерті лідера НРУ В'ячеслава Чорновіла його місце у парламенті зайняла Валентина Проценко, до того часу вже активістка іншої партії - УНР (через певний час вона віддрейфувала в бік "Яблука"). А замість Івана Драча(його президент призначив головою Держкомінформу), що пішов в розкол, тобто в УНР, до Ради прийшов член канонічного НРУ Микола Кульчинський.
Цими прикладами парадоксальна ситуація не вичерпується. Чи не до сьогоднішнього дня (з точки зору права, парламент, обраний у березні 1998 р., ще працює) існує можливість поповнення Верховної Ради парламентарієм з списку "Громади". Не дай Бог, звичайно, але якби що-небудь трапилося з одним з трьох десятків депутатів з числа колишніх громадівців, тоді їх місце міг би зайняти 34-й номер списку Сергій Лілик, один з ідеологів лазаренківського політичного проекту. Справа, проте, не в конкретній особистості, а в принципі - людина, що більш ніж три роки не є "кандидатом в народні депутати" має шанс стати депутатом!
Цим не поталанило…
Список тих, хто міг стати депутатом у 1998-2002 рр., але не став, складається з восьми позицій, за кількістю партій і блоків:
1. Комуністам вдалося провести до парламенту перших сто п'ять партсписочників. Зупинилися на 106-му, голові правління "ВАТ Ковельагроспецпоставка" Анатолії Підкаменному.
2. У рухівському списку першим на черзі був Надір Бєкиров. Член Меджлісу кримськотатарського народу, екс-депутат Верховної Ради Кримської автономії. Міг би стати третім у компанії вже відомих і шановних киримли Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова. У новому парламенті монополії в націонал-демократів в представленні інтересів багатостраждального народу вже не буде. 31 березня 2002 р. по списках КПУ до Верховної Ради України обрано Зарему Гафаровну Катушеву, 1954 р. н., освіта вища, консультант секретаріату Верховної Ради АРК.
3. У блоку соціалістів і селян, що переміг чотири роки тому під рухівським лозунгом "За правду, за народ, за Україну!, "крайнім" виявився дніпропетровець Віктор Берізка. Він не дочекався своєї щасливої зірки і перекинувся під час одного з останніх розколів до "справедливівця" Івана Чижа (№ 15 списку). З начальника відділу "Облтепломереж" перетворився у "тимчасово не працюючого". Ні, все ж таки краще бути зі справжнім Морозом, чим з перелітним Чижем.
4. З членів НДП, колись партії влади, шанс побути народним депутатом залишався у першого заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації Петра Кравченка. Тим більше, що Сергій Шевчук, який був перед ним у партсписку, кілька місяців тому склав депутатські повноваження. Але, на нещастя пана Кравченка, нинішній держсекретар Мінздоров'я мандат довіри отримав від виборців Волині, а тому список народних демократів застиг на цифрі 26.
5. У СДПУ(о), що позиціонувала себе як "команда молодості нашої", запасним, який так і не вийшов на поле, виявився президент двох фірм Анатолій Писаренко (повний тезка обраного депутата-комуніста).
6. Зелені за всю каденцію змогли ощасливити тільки 21 людину. Мандати закінчилися прямо перед носом у пенсіонера зі Львова Миколи Симуса. А шкода. Могли б старому зробити приємне: побув би хоча б день депутатом, отримав би солідну надбавку до пенсії.
7. Цікава ситуація в прогресивних соціалістів. Отримали трохи більше 4 відсотків, і ще троє перемогли в одномандатних округах. Разом 17 душ. Після раптової смерті депутата від партії пенсіонерів Івана Куньова його місце в парламенті посів не 18-й номер, і навіть не 19-й! А тільки двадцятий. Чим керувалися лідери партії Вітренко і Марченко, коли позбавили двох товаришів можливості побути депутатами (до того часу фракція ПСПУ вже благополучно розпалася), судити важко. Але, мабуть, начальник науково-технічного бюро з м. Конотопа Олександр Єрохин виявився для партії більш цінним, ніж машиніст холодильних установок з Одеси і заввідділом Бориспільського міськвиконкому.
8. Не менш специфічні процеси із заповненням вакантних посад нардепів відбувалися і в партії "Громада". По-перше, відразу після приходу прихильників Павла Лазаренка до парламенту від депутатства відмовився протестантський пастор Сергій Привалов (№ 20).
Тут ще можна зрозуміти людинолюбство претендента, бо наступним у списку виявився керівник Національного комітету спорту інвалідів Валерій Сушкевич. Але ось, коли у громадівців з'явилася ще одна вакансія, то відразу троє (!) кандидатів - № 22 Заєць (ще один протестантський проповідник), № 23 Кириченко (спільник екс-прем'єра Лазаренка, проходить за карною справою у США) і № 24 підприємець Дучук - зійшли з дистанції і поступилися місцем в Раді Леоніду Гадяцькому. У списку останній фігурував як директор дніпропетровського ТОВ "Приватпромсервіс". Але у пресі кілька разів писали, що в недалекому минулому новоспечений законодавець був… водієм самого Павла Івановича.
Хотілося б помилитися, але непрямим доказом подібних, повторюся, чуток, є більш ніж скромна біографія народного депутата Гадяцького в такому шановному виданні як "Хто є хто в Україні". Вся біографія пана Гадяцького вкладається в кілька рядків - рік народження: 1961 (день, місяць і місце народження не вказані - річ неможлива для такого авторитетного довідника), освіта середня, член партії "Громада". Все.
Журналіст Російської служби Бі-Бі-Сі Володимир Козловський, що познайомився із звинувачувальним висновком арештованого в Штатах екс-прем'єра Лазаренка стверджує ("УП" за 21 липня 2001 р.), що в 1993 р. Лазаренко примусив якогось Олексія Дітятковського віддати йому половину компанії "Дніпронафта". Акції прибуткового підприємства були переписані "на ім'я колишнього шофера, а потім соратника Лазаренка Леоніда Гадяцького". Кінець цитати.
Згодом глава Дніпропетровської облдержадміністрації звільнив фірму від сплати податку на прибуток. І як писала у "Фактах" журналіст Ірина Голотюк, "за позику віддяка: в 1993 р. "Дніпронафта" переказала на рахунок, що належить Лазаренкові "Ліп Хандел АГ" 1 млн. 550 тис. доларів". Кінець цитати-2.
Найцікавіше, що нардеп-лазаренківець новообраний до парламенту. Ви будете сміятися, але його пригрів... Олександр Мороз, надавши "нещасливе", але цілком прохідне 13-е місце у списку СПУ. Чим взяв Сан Санича скромний нардеп, невідомо. Принаймні, вірити в те, що провиною всьому "мільйони Лазаренка", не хочеться зовсім. Та і більш високе, ніж 15-е місце майора Миколи Мельниченка, примушує думати про те, що соціалістам цей пан був дуже вже потрібний.
Однак, якщо вірити інформації сайту Верховної Ради України, то пан Гадяцький на сьогоднішній день (!) є членом олігархічної фракції "Трудова Україна" і за три роки плідної депутатської діяльності аж тричі записувався на виступ. Але країна так і не почула голосу шановного автомобіліста. Він кожен раз передавав слово. Цінний кадр для Олександра Мороза...
…А в цих ще все попереду
31 березня ми з вами висловили довіру 6 партіям і блокам. Отже, як мінімум, шестеро кандидатів не повинні втрачати самовладання. Їх час прийде. Причому, для списочників з провладних блоків час пролетить набагато швидше, ніж для соціалістів і прихильників Юлії Тимошенко.
У "Нашої Україні" є немало гідних кандидатів на державні посади. Це і сам Віктор Ющенко, віце-прем'єри Микола Жулинський, Віктор Пинзеник, Юрій Єхануров, екс-міністри Борис Тарасюк, Іван Заєць і Іван Драч, держсекретар Олесь Лавринович, голова парламентського апарату В'ячеслав Коваль. Є в списку і такий оригінал як сумський губернатор Володимир Щербань, що забезпечив на ввіреній йому президентом території, проходження до Ради прихильників блоку "За ЕдУ!" і однієї комуністки...
Можна передбачити, що, як мінімум, трійця (Щербань, Лавринович, Коваль) швидше за все, оберуть держслужбу, а не ритуальне членство в більш ніж стоголовій фракції. Отже, парламент вже найближчим часом можуть поповнити "нашеукраїнці" під №№ 71-73 - президент Асоціації фермерів Іван Томич, бізнесмен Микола Чечель і нинішній депутат від НРУ Микола Кульчинський. У такому випадку, першою на пероні очікування залишається представниця ПРП, поки ще депутат Олена Бондаренко.
У блоці "За Єдину Україну!" перший номер, що не проходить, - це 37-й: Людмила Супрун, депутат з "Трудової України", підприємець в області АПК, родичка колишнього спікера Ткаченка. Але, враховуючи той факт, що у верхівці блоку дуже багато високопоставлених чиновників, можна передбачити, що "заєдистам" вдасться відчутно оновити фракцію. Анатолій Кінах, Володимир Литвин, Валерій Пустовойтенко, Сергій Тігіпко, Володимир Семиноженко, Михайло Гладій і багато інших не менш відповідальних товарищів завжди готові підставити президенту плече і очолити як Кабмін загалом, так і конкретне міністерство.
І не факт, що Володимир Литвин ухвалює рішення про перехід на законодавчу роботу без душевного хвилювання. Все-таки бути першим парубком в адміністрації президента краще, ніж головним "єдуном" у Верховній Раді. Людина, звикла до хурчання кондиціонеру і любить реферувати пізнавальні статті зарубіжних авторів, навряд чи звикне до парламентської обструкції, жарких сутичок за трибуну і нахабних прохань дати грошей за голосування. Інакше кажучи, десять сходинок вниз за партсписком "єди" - цілком реальна перспектива. І тоді знову отримають мандати Валерій Сушкевич і Сергій Ларин, а з ними і заступник директора Запорізького алюмінієвого комбінату Юлія Чоботарьова, керівник апарату Партії регіонів Володимир Піхота і інш.
А ось есдекам потрібно терміново щось вирішувати! Двері зачинилися прямо перед носом відразу двох партійних спонсорів, а їм це, м'яко кажучи, неприємно. 19-20 номери списку - президент і віце-президент ТОВ "Інфокс" Лисин і Злочевський. Можна з високою долею упевненості передбачити, що двома місцями для авторитетних колег поступляться міністр освіти Василь Кремінь і голова Держбуду Валерій Череп. Можна ще спробувати пролобіювати призначення Бориса Андресюка куди-небудь до Міноборони. Та й Тамара Сергіївна Прошкуратова (якщо хто забув, № 2 списку) напевно хоче повернутися до улюбленої роботи – до Драбівської середньої школи І-ІІІ ступеню.
Ще когось просто переконають залишитися на колишній роботі. Таким чином, виявиться, що і вовки ситі, і люди цілі.
Мої герої не полярники і не альпіністи. Звичайні… кандидати в народні депутати. Проте, не кожен претендент на депутатський мандат може претендувати на потрапляння до числа тих, про кого спеціально напишуть статтю. У ІІІ (демократичному) скликанні, що йде нині на спочинок, таких виявилося лише вісім. У новому, яке ще не пізнало радості першого голосування, їх буде ще менше. Тільки шестеро.
Казус
Чинний виборчий закон призвів до однієї колізії. Загальновідомо, що після підведення підсумків голосування кандидати в депутати, що не отримали народної підтримки, втрачають свій статус. З "кандидатів у небожителі" знову стають простими смертними. І більше не можуть претендувати на особливе до себе ставлення з боку ЗМІ, державних і муніципальних органів і т.д. З однією, правда, обмовкою. Але, як виявляється, вищесказане не у повній мірі стосується громадян, що мали щастя фігурувати у списках партій і блоків, що взяли четиривідсоткову висоту.
У свій час я декілька разів ставив питання про це особисто голові ЦВК Михайлу Рябцю, але зрозумілої відповіді так і не отримав. Якщо після підведення підсумків виборів всі кандидати в депутати отримують префікс "екс", то по якому праву тисячі українців, що балотувалися по багатомандатному округу, залишаються в стані "вічних кандидатів"? Так, не на все життя, а тільки на чотири роки. Що само по собі в наш нестабільний час не так вже й погано.
Бо, чинний виборчий закон свідчить, що замість вибулого з будь-якої причини нардепа, його мандат автоматично отримує людина, що знаходиться у списку партії або блоку на місці, наступному за останнім, що пройшов до парламенту. Так, якщо, наприклад, фракція "Нашої України" втратить депутата-багатомандатника, то його місце займе колега під № 71. Набравши свої двадцять три з копійками процента, блок Віктора Ющенка провів до Верховної Ради рівно сімдесят однодумців. Останньою, до речі, стала відома співачка, "українка-україночка" Оксана Білозір.
Згідно із законом всі рівні - і мажоритарники, і списочники. І якщо вибуває з парламенту особа, обрана за одномандатним округом, то проводяться нові вибори. Причому, минулі заслуги, в т.ч. кількість набраних голосів на попередніх виборах, жодної ролі вже не грають. Все починається з чистого листа: висунення, реєстрація, внесення застави, агітація і, нарешті, власне голосування. Але за дивним збігом обставин, представників партій, що пройшли до парламенту, це не стосується.
Уявимо собі цілком реальну ситуацію. …Живе собі людина, працює, ростить дітей, розводить хом'ячків. А тут йому приходить лист з Центрвиборчкому - шановний товариш, нагадуємо вам, що три з половиною року тому ви були таким-то номером списку Сексуально-демократичної партії України (о). Так ось, прийшла ваша черга бути депутатом… Радість людини, звичайно, зрозуміла. Тільки виникає питання: чому нікому немає справи до того, що за минулі роки кандидат давно розійшовся з колишніми соратниками, і з прихильника сексуальних реформ став консерватором і ханжою, та й партії як такої вже немає, і її фракція давно розпалася.
Про те, що такий сценарій не є вигадкою, сподіваюся, зрозуміло. Підставте замість вигаданої СексДПУ (о) реальну партію конкретного Павла Лазаренка під назвою "Громада"… Організація вже кілька років знаходиться (по суті, сама себе загнала) у підпіллі. Про себе ніяк практично не заявляє, у виборах участь не бере, але його величність СПИСОК ПАРТІЇ живе!
Чи нормально, що після трагічної смерті лідера НРУ В'ячеслава Чорновіла його місце у парламенті зайняла Валентина Проценко, до того часу вже активістка іншої партії - УНР (через певний час вона віддрейфувала в бік "Яблука"). А замість Івана Драча(його президент призначив головою Держкомінформу), що пішов в розкол, тобто в УНР, до Ради прийшов член канонічного НРУ Микола Кульчинський.
Цими прикладами парадоксальна ситуація не вичерпується. Чи не до сьогоднішнього дня (з точки зору права, парламент, обраний у березні 1998 р., ще працює) існує можливість поповнення Верховної Ради парламентарієм з списку "Громади". Не дай Бог, звичайно, але якби що-небудь трапилося з одним з трьох десятків депутатів з числа колишніх громадівців, тоді їх місце міг би зайняти 34-й номер списку Сергій Лілик, один з ідеологів лазаренківського політичного проекту. Справа, проте, не в конкретній особистості, а в принципі - людина, що більш ніж три роки не є "кандидатом в народні депутати" має шанс стати депутатом!
Цим не поталанило…
Список тих, хто міг стати депутатом у 1998-2002 рр., але не став, складається з восьми позицій, за кількістю партій і блоків:
1. Комуністам вдалося провести до парламенту перших сто п'ять партсписочників. Зупинилися на 106-му, голові правління "ВАТ Ковельагроспецпоставка" Анатолії Підкаменному.
2. У рухівському списку першим на черзі був Надір Бєкиров. Член Меджлісу кримськотатарського народу, екс-депутат Верховної Ради Кримської автономії. Міг би стати третім у компанії вже відомих і шановних киримли Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова. У новому парламенті монополії в націонал-демократів в представленні інтересів багатостраждального народу вже не буде. 31 березня 2002 р. по списках КПУ до Верховної Ради України обрано Зарему Гафаровну Катушеву, 1954 р. н., освіта вища, консультант секретаріату Верховної Ради АРК.
3. У блоку соціалістів і селян, що переміг чотири роки тому під рухівським лозунгом "За правду, за народ, за Україну!, "крайнім" виявився дніпропетровець Віктор Берізка. Він не дочекався своєї щасливої зірки і перекинувся під час одного з останніх розколів до "справедливівця" Івана Чижа (№ 15 списку). З начальника відділу "Облтепломереж" перетворився у "тимчасово не працюючого". Ні, все ж таки краще бути зі справжнім Морозом, чим з перелітним Чижем.
4. З членів НДП, колись партії влади, шанс побути народним депутатом залишався у першого заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації Петра Кравченка. Тим більше, що Сергій Шевчук, який був перед ним у партсписку, кілька місяців тому склав депутатські повноваження. Але, на нещастя пана Кравченка, нинішній держсекретар Мінздоров'я мандат довіри отримав від виборців Волині, а тому список народних демократів застиг на цифрі 26.
5. У СДПУ(о), що позиціонувала себе як "команда молодості нашої", запасним, який так і не вийшов на поле, виявився президент двох фірм Анатолій Писаренко (повний тезка обраного депутата-комуніста).
6. Зелені за всю каденцію змогли ощасливити тільки 21 людину. Мандати закінчилися прямо перед носом у пенсіонера зі Львова Миколи Симуса. А шкода. Могли б старому зробити приємне: побув би хоча б день депутатом, отримав би солідну надбавку до пенсії.
7. Цікава ситуація в прогресивних соціалістів. Отримали трохи більше 4 відсотків, і ще троє перемогли в одномандатних округах. Разом 17 душ. Після раптової смерті депутата від партії пенсіонерів Івана Куньова його місце в парламенті посів не 18-й номер, і навіть не 19-й! А тільки двадцятий. Чим керувалися лідери партії Вітренко і Марченко, коли позбавили двох товаришів можливості побути депутатами (до того часу фракція ПСПУ вже благополучно розпалася), судити важко. Але, мабуть, начальник науково-технічного бюро з м. Конотопа Олександр Єрохин виявився для партії більш цінним, ніж машиніст холодильних установок з Одеси і заввідділом Бориспільського міськвиконкому.
8. Не менш специфічні процеси із заповненням вакантних посад нардепів відбувалися і в партії "Громада". По-перше, відразу після приходу прихильників Павла Лазаренка до парламенту від депутатства відмовився протестантський пастор Сергій Привалов (№ 20).
Тут ще можна зрозуміти людинолюбство претендента, бо наступним у списку виявився керівник Національного комітету спорту інвалідів Валерій Сушкевич. Але ось, коли у громадівців з'явилася ще одна вакансія, то відразу троє (!) кандидатів - № 22 Заєць (ще один протестантський проповідник), № 23 Кириченко (спільник екс-прем'єра Лазаренка, проходить за карною справою у США) і № 24 підприємець Дучук - зійшли з дистанції і поступилися місцем в Раді Леоніду Гадяцькому. У списку останній фігурував як директор дніпропетровського ТОВ "Приватпромсервіс". Але у пресі кілька разів писали, що в недалекому минулому новоспечений законодавець був… водієм самого Павла Івановича.
Хотілося б помилитися, але непрямим доказом подібних, повторюся, чуток, є більш ніж скромна біографія народного депутата Гадяцького в такому шановному виданні як "Хто є хто в Україні". Вся біографія пана Гадяцького вкладається в кілька рядків - рік народження: 1961 (день, місяць і місце народження не вказані - річ неможлива для такого авторитетного довідника), освіта середня, член партії "Громада". Все.
Журналіст Російської служби Бі-Бі-Сі Володимир Козловський, що познайомився із звинувачувальним висновком арештованого в Штатах екс-прем'єра Лазаренка стверджує ("УП" за 21 липня 2001 р.), що в 1993 р. Лазаренко примусив якогось Олексія Дітятковського віддати йому половину компанії "Дніпронафта". Акції прибуткового підприємства були переписані "на ім'я колишнього шофера, а потім соратника Лазаренка Леоніда Гадяцького". Кінець цитати.
Згодом глава Дніпропетровської облдержадміністрації звільнив фірму від сплати податку на прибуток. І як писала у "Фактах" журналіст Ірина Голотюк, "за позику віддяка: в 1993 р. "Дніпронафта" переказала на рахунок, що належить Лазаренкові "Ліп Хандел АГ" 1 млн. 550 тис. доларів". Кінець цитати-2.
Найцікавіше, що нардеп-лазаренківець новообраний до парламенту. Ви будете сміятися, але його пригрів... Олександр Мороз, надавши "нещасливе", але цілком прохідне 13-е місце у списку СПУ. Чим взяв Сан Санича скромний нардеп, невідомо. Принаймні, вірити в те, що провиною всьому "мільйони Лазаренка", не хочеться зовсім. Та і більш високе, ніж 15-е місце майора Миколи Мельниченка, примушує думати про те, що соціалістам цей пан був дуже вже потрібний.
Однак, якщо вірити інформації сайту Верховної Ради України, то пан Гадяцький на сьогоднішній день (!) є членом олігархічної фракції "Трудова Україна" і за три роки плідної депутатської діяльності аж тричі записувався на виступ. Але країна так і не почула голосу шановного автомобіліста. Він кожен раз передавав слово. Цінний кадр для Олександра Мороза...
…А в цих ще все попереду
31 березня ми з вами висловили довіру 6 партіям і блокам. Отже, як мінімум, шестеро кандидатів не повинні втрачати самовладання. Їх час прийде. Причому, для списочників з провладних блоків час пролетить набагато швидше, ніж для соціалістів і прихильників Юлії Тимошенко.
У "Нашої Україні" є немало гідних кандидатів на державні посади. Це і сам Віктор Ющенко, віце-прем'єри Микола Жулинський, Віктор Пинзеник, Юрій Єхануров, екс-міністри Борис Тарасюк, Іван Заєць і Іван Драч, держсекретар Олесь Лавринович, голова парламентського апарату В'ячеслав Коваль. Є в списку і такий оригінал як сумський губернатор Володимир Щербань, що забезпечив на ввіреній йому президентом території, проходження до Ради прихильників блоку "За ЕдУ!" і однієї комуністки...
Можна передбачити, що, як мінімум, трійця (Щербань, Лавринович, Коваль) швидше за все, оберуть держслужбу, а не ритуальне членство в більш ніж стоголовій фракції. Отже, парламент вже найближчим часом можуть поповнити "нашеукраїнці" під №№ 71-73 - президент Асоціації фермерів Іван Томич, бізнесмен Микола Чечель і нинішній депутат від НРУ Микола Кульчинський. У такому випадку, першою на пероні очікування залишається представниця ПРП, поки ще депутат Олена Бондаренко.
У блоці "За Єдину Україну!" перший номер, що не проходить, - це 37-й: Людмила Супрун, депутат з "Трудової України", підприємець в області АПК, родичка колишнього спікера Ткаченка. Але, враховуючи той факт, що у верхівці блоку дуже багато високопоставлених чиновників, можна передбачити, що "заєдистам" вдасться відчутно оновити фракцію. Анатолій Кінах, Володимир Литвин, Валерій Пустовойтенко, Сергій Тігіпко, Володимир Семиноженко, Михайло Гладій і багато інших не менш відповідальних товарищів завжди готові підставити президенту плече і очолити як Кабмін загалом, так і конкретне міністерство.
І не факт, що Володимир Литвин ухвалює рішення про перехід на законодавчу роботу без душевного хвилювання. Все-таки бути першим парубком в адміністрації президента краще, ніж головним "єдуном" у Верховній Раді. Людина, звикла до хурчання кондиціонеру і любить реферувати пізнавальні статті зарубіжних авторів, навряд чи звикне до парламентської обструкції, жарких сутичок за трибуну і нахабних прохань дати грошей за голосування. Інакше кажучи, десять сходинок вниз за партсписком "єди" - цілком реальна перспектива. І тоді знову отримають мандати Валерій Сушкевич і Сергій Ларин, а з ними і заступник директора Запорізького алюмінієвого комбінату Юлія Чоботарьова, керівник апарату Партії регіонів Володимир Піхота і інш.
А ось есдекам потрібно терміново щось вирішувати! Двері зачинилися прямо перед носом відразу двох партійних спонсорів, а їм це, м'яко кажучи, неприємно. 19-20 номери списку - президент і віце-президент ТОВ "Інфокс" Лисин і Злочевський. Можна з високою долею упевненості передбачити, що двома місцями для авторитетних колег поступляться міністр освіти Василь Кремінь і голова Держбуду Валерій Череп. Можна ще спробувати пролобіювати призначення Бориса Андресюка куди-небудь до Міноборони. Та й Тамара Сергіївна Прошкуратова (якщо хто забув, № 2 списку) напевно хоче повернутися до улюбленої роботи – до Драбівської середньої школи І-ІІІ ступеню.
Ще когось просто переконають залишитися на колишній роботі. Таким чином, виявиться, що і вовки ситі, і люди цілі.
