Російський тріумвірат або передвиборча дипломатія "старшого брата"
Понеділок, 25 березня 2002, 09:59
Отже, Російська Федерація виявилася єдиною державою в світі, котра дозволила собі на офіційному рівні заявити про підтримку конкретних суб’єктів виборчого процесу в Україні і про антипатію до інших. 18 січня, по завершенні зустрічі на найвищому рівні між президентами України, Росії та Молдови в Одесі, керівник Адміністрації Президента РФ Олександр Волошин зробив очікувану за змістом, але сенсаційну з точки зору дипломатичної етики заяву.
Було заявлено, що "Росія конструктивно співпрацює з тими блоками у складі української Верховної Ради, які виступають за зміцнення російсько-українських відносин, за подальше зближення Росії й України": з блоком "За єдину Україну!", СДПУ(о) і КПУ". Поважний посадовець, напевно, знає, що такого блоку, як "За Єдину Україну" у нинішній ВР немає, тому цитата стосується наступного парламенту, а саме, того тріумвірату політичних сил, на які робить ставку Росія заради зміцнення своїх позицій в Україні. В той же час вищий адміністратор Кремля заперечив будь-які стосунки з блоком Ющенка, оскільки "у складі цього блоку присутні політичні сили, що виступають з відверто антиросійських позицій".
Візит в Україну президента Путіна розглядався багатьма коментаторами крізь призму парламентських виборів в Україні. Як бачимо, розглядався недаремно. Хоч сам президент і не став декларувати позицію Росії, однак доручив зробити це керівнику своєї Адміністрації.
"Російська дипломатія страждає надмірною делікатністю" – цю тезу сформулював у близькій до Кремля "Независимой газете" Андрій Львов 19 березня. Його явно запізніла стаття називається "Вибори до Верховної Ради: Інтрига не повинна перерости у драму". Запізніла, тому що добою раніше російська дипломатія втратила рештки делікатності, спрямувавши всі зусилля на те, щоб не допустити у перспективі обрання в Україні, як сказано в статті, "президента, котрий буде провадити в Україні інтереси заокеанських продавців собачого корму".
У середу, 20 березня посол Росії в Україні Чорномирдін цілком підтвердив той факт, що його високопоставленого співвітчизника зрозуміли правильно. Не переймаючись дипломатичним тактом, посол заявив: "Ми з тими, хто підтримує українсько-російські відносини", маючи на увазі, що Ющенко їх підтримує не дуже активно. У той же день вкотре відзначився голова думського комітету у закордонних справах, відомий друг України Рогозін, слова якого можна кваліфікувати як шантаж братнього народу: "Якщо Україна вважає, що їй можна обрати Ющенка – хай голосує, але з усіма наслідками, що витікають для російсько-українських відносин".
Щоб відчути смак ситуації, давайте на мить уявимо собі, що Держсекретар США, заявив би напередодні виборів, приміром, про "конструктивне співробітництво" своєї країни з блоком Ющенка, британський посол закликав би підтримати Тимошенко, а міністр іноземних справ Німеччини пригрозив би негативними наслідками у разі успіху антизахідних сил.
Не важко спрогнозувати неминучу у такому випадку ноту МЗС, синхронну реакцію телеканалів з приводу "втручання у внутрішні справи", протест ЦВК, красномовні коментарі обурених посадовців і "громадян з вулиці" тощо. В країні, де навіть спостерігачі ПАРЄ та ОБСЄ та західні фонди щоденно перебувають під пильним оком бойківсько-вітренківських "орлів", готових у будь-який момент затаврувати ворога ганьбою, Росії можна все. Все, тому що більшого приниження суверенітету, аніж пряма вказівка на те, хто друг, а хто недруг у виборчій конкуренції, вигадати важко.
Реакція вітчизняного політикуму та ЗМІ на висловлювання Волошина, а точніше, майже повна відсутність реакції, за винятком заяв самих "постраждалих" ющенківців, свідчить про найгірше: у боротьбі зі своїми опонентами політичний клас готовий жертвувати не тільки національними інтересами, але й елементарною гідністю держави.
Мусимо нагадати: публічне висловлювання іноземних посадовців на користь певних суб’єктів виборів слід розцінювати як неприпустиме втручання іноземної держави, порушення державного суверенітету, здійснене в демонстративній формі.
Більше того, частина 1 статті 56 Закону України про вибори народних депутатів України прямо забороняє іноземним громадянам участь у передвиборчій агітації. Чи є фрази Волошина агітацією – питання риторичне. Нормальною реакцією політиків на такі дії може бути колективний протест учасників виборів, незалежно від їхньої ідеології, якщо суверенітет держави є їхньою спільною програмовою позицією.
Однак цього годі чекати в країні, де чи не основною передвиборчою технологією стала антизахідна істерія, шпигуноманія, коли політичних лідерів і навіть незалежних спостерігачів регулярно звинувачують у підготовці повстань, переворотів та "касетних скандалів".
Визначений Волошиним тріумвірат "За ЄдУ – СДПУ(о) – КПУ" фактично може накреслити на своїх прапорах знак благословення Кремля – відзнаку найвищого ґатунку, про яку мріють навіть ті українські політики, які поки що декларують "європейський вибір".
Блок Ющенка ж, у свою чергу, здобув офіційне тавро, до якого апелюватимуть всі його опоненти, навіть ті, кого за іронією долі іменують "державниками". Варто було бачити, з яким задоволенням зачитувались цитати Волошина на колись "незалежному" і "національно свідомому" каналі "1+1", який нині вирішив покласти рештки своєї репутації на вівтар боротьби з Ющенком.
В понеділок Путін, вже в Москві, зустрівся з лідером КПУ Симоненком – партії, що входить до благословенної трійки. Не зайвим буде вказати на те, що до цього часу президент РФ жодного разу не зустрічався персонально з керівниками українських політичних партій, якщо вони одночасно не представляли інститути влади. Ексклюзив Симоненка свідчить про серйозність намірів РФ у підтримці саме тих учасників виборів, що визначені Кремлем.
Завдання №1, озвучене після зустрічі її учасником – лідером КПРФ Зюгановим – не допустити першого місця у виборчих перегонах для блоку Ющенка. Лідер "братньої" компартії вже заявив, що за його даними, лідером виборчих симпатій є саме Симоненко та його КПУ. Ющенко ж повинен посісти лише друге місце.
Саме на такий результат зорієнтовані нині як російські, так і масові вітчизняні телеканали, для яких чи не щодня створюються "інформаційні приводи" для дискредитації Ющенка при повній толерантності до КПУ. Інформаційні та організаційні ресурси СДПУ(о) та "За ЄдУ" мають забезпечити перше місце комуністам, оскільки вони є єдиною силою, теоретично спроможною перемогти блок Ющенка.
Другим завданням є розподіл влади у новому парламенті представниками тріумвірату без допуску блоку Ющенка до важливих посад у ВР. Такий сценарій вже обкатаний в Росії, де "блок влади" в Думі вступив у альянс з комуністами для нейтралізації правих.
Третім і основним етапом проекту є президентські вибори, а, точніше, обрання "спадкоємця" – того єдиного учасника виборів-2004, ім’я якого нам ще невідоме. Його кандидатура буде узгоджуватись з Росією, а його підтримка Кремлем носитиме відкритий характер. І більшість українських політиків не вважатимуть це приниженням національної гідності, на відміну від "повчань" Європи, куди ми йдемо "разом з Росією". На цьому етапі тріумвірат формально розвалиться, щоб висунути зі своїх лав принаймні двох кандидатів, правого і "лівого", щоб було ким заповнити другий тур...
Росія не соромиться показати Києву, хто в домі хазяїн. Не соромиться не від великої хоробрості, а тому, що їй це дозволяють. І не лише дозволяють, але й заохочують поведінку, що ставить під сумнів повноту державного суверенітету України над її територією та політичними процесами.
Логіка російсько-українських відносин останніх місяців вимагає масштабних компенсацій з боку української еліти за політичну підтримку, яку надає і надаватиме Москва окремим особам та інститутам влади в Україні. Схоже, ми маємо справу з неформальним контрактом еліт, на якому базується той "загальнонаціональний консенсус" в Росії стосовно України, про який говорив Володимир Путін в Одесі.
Ймовірно, елементами цього контракту є принципова керованість електорального процесу в Україні політико-технологічними командами, що діють тут під патронатом Кремля. Мета контракту на цьому етапі – встановлення опосередкованого контролю з боку Росії над українським парламентом зусиллями тріумвірату.
Подальші поступки України в принципових дискусійних питаннях двосторонніх відносин є, судячи з усього, неминучими: зокрема, у найближчі місяці Україна може офіційно відмовитись від (або відкласти на невизначений термін) проведення демаркації суходільного кордону між двома державами, що унеможливить переговори навіть про асоційований статус України в Євросоюзі. Симптоматично, що саме в день одеської заяви Волошина президент України заявив у Києві, що військово-технічне співробітництво має бути зорієнтоване на Росію.
В цей же день було оприлюднено спільну заяву президентів щодо "повноправної участі України та Молдови в Євразійському економічному співтоваристві" – торговельному альянсі, створеному під патронатом РФ на противагу Євросоюзу. Останнє, правда, було спростоване речником МЗС І.Долговим, який зазначив, що Україна претендує лише на статус спостерігача в ЄврАзЕС. Ситуація нагадує випадок з лютневою херсонською заявою президента про те, що "орієнтація на Захід була помилковою", яка була дезавуйована МЗС, однак не самим президентом.
Отже, серед наших стратегічних партнерів визначився той, хто зумів максимально реалізувати тут свої національні інтереси, місцями грубо, місцями витончено паразитуючи як на проблемах влади, так і на стереотипах політичного малоросійства, які складають світоглядний фундамент панівної частини політичного класу України.
Олександр Сушко, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
__________________
NB. Про те, що доводиться вислуховувати пересічному виборцю, хто аплодував Тимошенко, скільки харків'ян зустрічали Литвина, хто за соціонічним типом Ющенко, за що зняли Кальченка, хто носить прізвисько "виборчих" клоунів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
Було заявлено, що "Росія конструктивно співпрацює з тими блоками у складі української Верховної Ради, які виступають за зміцнення російсько-українських відносин, за подальше зближення Росії й України": з блоком "За єдину Україну!", СДПУ(о) і КПУ". Поважний посадовець, напевно, знає, що такого блоку, як "За Єдину Україну" у нинішній ВР немає, тому цитата стосується наступного парламенту, а саме, того тріумвірату політичних сил, на які робить ставку Росія заради зміцнення своїх позицій в Україні. В той же час вищий адміністратор Кремля заперечив будь-які стосунки з блоком Ющенка, оскільки "у складі цього блоку присутні політичні сили, що виступають з відверто антиросійських позицій".
Візит в Україну президента Путіна розглядався багатьма коментаторами крізь призму парламентських виборів в Україні. Як бачимо, розглядався недаремно. Хоч сам президент і не став декларувати позицію Росії, однак доручив зробити це керівнику своєї Адміністрації.
"Російська дипломатія страждає надмірною делікатністю" – цю тезу сформулював у близькій до Кремля "Независимой газете" Андрій Львов 19 березня. Його явно запізніла стаття називається "Вибори до Верховної Ради: Інтрига не повинна перерости у драму". Запізніла, тому що добою раніше російська дипломатія втратила рештки делікатності, спрямувавши всі зусилля на те, щоб не допустити у перспективі обрання в Україні, як сказано в статті, "президента, котрий буде провадити в Україні інтереси заокеанських продавців собачого корму".
У середу, 20 березня посол Росії в Україні Чорномирдін цілком підтвердив той факт, що його високопоставленого співвітчизника зрозуміли правильно. Не переймаючись дипломатичним тактом, посол заявив: "Ми з тими, хто підтримує українсько-російські відносини", маючи на увазі, що Ющенко їх підтримує не дуже активно. У той же день вкотре відзначився голова думського комітету у закордонних справах, відомий друг України Рогозін, слова якого можна кваліфікувати як шантаж братнього народу: "Якщо Україна вважає, що їй можна обрати Ющенка – хай голосує, але з усіма наслідками, що витікають для російсько-українських відносин".
Щоб відчути смак ситуації, давайте на мить уявимо собі, що Держсекретар США, заявив би напередодні виборів, приміром, про "конструктивне співробітництво" своєї країни з блоком Ющенка, британський посол закликав би підтримати Тимошенко, а міністр іноземних справ Німеччини пригрозив би негативними наслідками у разі успіху антизахідних сил.
Не важко спрогнозувати неминучу у такому випадку ноту МЗС, синхронну реакцію телеканалів з приводу "втручання у внутрішні справи", протест ЦВК, красномовні коментарі обурених посадовців і "громадян з вулиці" тощо. В країні, де навіть спостерігачі ПАРЄ та ОБСЄ та західні фонди щоденно перебувають під пильним оком бойківсько-вітренківських "орлів", готових у будь-який момент затаврувати ворога ганьбою, Росії можна все. Все, тому що більшого приниження суверенітету, аніж пряма вказівка на те, хто друг, а хто недруг у виборчій конкуренції, вигадати важко.
Реакція вітчизняного політикуму та ЗМІ на висловлювання Волошина, а точніше, майже повна відсутність реакції, за винятком заяв самих "постраждалих" ющенківців, свідчить про найгірше: у боротьбі зі своїми опонентами політичний клас готовий жертвувати не тільки національними інтересами, але й елементарною гідністю держави.
Мусимо нагадати: публічне висловлювання іноземних посадовців на користь певних суб’єктів виборів слід розцінювати як неприпустиме втручання іноземної держави, порушення державного суверенітету, здійснене в демонстративній формі.
Більше того, частина 1 статті 56 Закону України про вибори народних депутатів України прямо забороняє іноземним громадянам участь у передвиборчій агітації. Чи є фрази Волошина агітацією – питання риторичне. Нормальною реакцією політиків на такі дії може бути колективний протест учасників виборів, незалежно від їхньої ідеології, якщо суверенітет держави є їхньою спільною програмовою позицією.
Однак цього годі чекати в країні, де чи не основною передвиборчою технологією стала антизахідна істерія, шпигуноманія, коли політичних лідерів і навіть незалежних спостерігачів регулярно звинувачують у підготовці повстань, переворотів та "касетних скандалів".
Визначений Волошиним тріумвірат "За ЄдУ – СДПУ(о) – КПУ" фактично може накреслити на своїх прапорах знак благословення Кремля – відзнаку найвищого ґатунку, про яку мріють навіть ті українські політики, які поки що декларують "європейський вибір".
Блок Ющенка ж, у свою чергу, здобув офіційне тавро, до якого апелюватимуть всі його опоненти, навіть ті, кого за іронією долі іменують "державниками". Варто було бачити, з яким задоволенням зачитувались цитати Волошина на колись "незалежному" і "національно свідомому" каналі "1+1", який нині вирішив покласти рештки своєї репутації на вівтар боротьби з Ющенком.
В понеділок Путін, вже в Москві, зустрівся з лідером КПУ Симоненком – партії, що входить до благословенної трійки. Не зайвим буде вказати на те, що до цього часу президент РФ жодного разу не зустрічався персонально з керівниками українських політичних партій, якщо вони одночасно не представляли інститути влади. Ексклюзив Симоненка свідчить про серйозність намірів РФ у підтримці саме тих учасників виборів, що визначені Кремлем.
Завдання №1, озвучене після зустрічі її учасником – лідером КПРФ Зюгановим – не допустити першого місця у виборчих перегонах для блоку Ющенка. Лідер "братньої" компартії вже заявив, що за його даними, лідером виборчих симпатій є саме Симоненко та його КПУ. Ющенко ж повинен посісти лише друге місце.
Саме на такий результат зорієнтовані нині як російські, так і масові вітчизняні телеканали, для яких чи не щодня створюються "інформаційні приводи" для дискредитації Ющенка при повній толерантності до КПУ. Інформаційні та організаційні ресурси СДПУ(о) та "За ЄдУ" мають забезпечити перше місце комуністам, оскільки вони є єдиною силою, теоретично спроможною перемогти блок Ющенка.
Другим завданням є розподіл влади у новому парламенті представниками тріумвірату без допуску блоку Ющенка до важливих посад у ВР. Такий сценарій вже обкатаний в Росії, де "блок влади" в Думі вступив у альянс з комуністами для нейтралізації правих.
Третім і основним етапом проекту є президентські вибори, а, точніше, обрання "спадкоємця" – того єдиного учасника виборів-2004, ім’я якого нам ще невідоме. Його кандидатура буде узгоджуватись з Росією, а його підтримка Кремлем носитиме відкритий характер. І більшість українських політиків не вважатимуть це приниженням національної гідності, на відміну від "повчань" Європи, куди ми йдемо "разом з Росією". На цьому етапі тріумвірат формально розвалиться, щоб висунути зі своїх лав принаймні двох кандидатів, правого і "лівого", щоб було ким заповнити другий тур...
Росія не соромиться показати Києву, хто в домі хазяїн. Не соромиться не від великої хоробрості, а тому, що їй це дозволяють. І не лише дозволяють, але й заохочують поведінку, що ставить під сумнів повноту державного суверенітету України над її територією та політичними процесами.
Логіка російсько-українських відносин останніх місяців вимагає масштабних компенсацій з боку української еліти за політичну підтримку, яку надає і надаватиме Москва окремим особам та інститутам влади в Україні. Схоже, ми маємо справу з неформальним контрактом еліт, на якому базується той "загальнонаціональний консенсус" в Росії стосовно України, про який говорив Володимир Путін в Одесі.
Ймовірно, елементами цього контракту є принципова керованість електорального процесу в Україні політико-технологічними командами, що діють тут під патронатом Кремля. Мета контракту на цьому етапі – встановлення опосередкованого контролю з боку Росії над українським парламентом зусиллями тріумвірату.
Подальші поступки України в принципових дискусійних питаннях двосторонніх відносин є, судячи з усього, неминучими: зокрема, у найближчі місяці Україна може офіційно відмовитись від (або відкласти на невизначений термін) проведення демаркації суходільного кордону між двома державами, що унеможливить переговори навіть про асоційований статус України в Євросоюзі. Симптоматично, що саме в день одеської заяви Волошина президент України заявив у Києві, що військово-технічне співробітництво має бути зорієнтоване на Росію.
В цей же день було оприлюднено спільну заяву президентів щодо "повноправної участі України та Молдови в Євразійському економічному співтоваристві" – торговельному альянсі, створеному під патронатом РФ на противагу Євросоюзу. Останнє, правда, було спростоване речником МЗС І.Долговим, який зазначив, що Україна претендує лише на статус спостерігача в ЄврАзЕС. Ситуація нагадує випадок з лютневою херсонською заявою президента про те, що "орієнтація на Захід була помилковою", яка була дезавуйована МЗС, однак не самим президентом.
Отже, серед наших стратегічних партнерів визначився той, хто зумів максимально реалізувати тут свої національні інтереси, місцями грубо, місцями витончено паразитуючи як на проблемах влади, так і на стереотипах політичного малоросійства, які складають світоглядний фундамент панівної частини політичного класу України.
Олександр Сушко, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
__________________
NB. Про те, що доводиться вислуховувати пересічному виборцю, хто аплодував Тимошенко, скільки харків'ян зустрічали Литвина, хто за соціонічним типом Ющенко, за що зняли Кальченка, хто носить прізвисько "виборчих" клоунів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
