Вони торгували Батьківщиною
Понеділок, 11 березня 2002, 23:00
Дмитро Видрін - людина в Україні відома: політик, політолог, філософ, екс-помічник президента Леоніда Кучми і екс-помічник экс-прем'єр-міністра України Євгена Марчука. Днями пан Видрін порадував громадськість і розкрив велику державну таємницю. На його думку, однією з головних причин так званої багатовекторності зовнішньої політики і (повної бездарності політики внутрішньої? - авт.) України є протистояння "прагматиків-посткомуністів" і "романтиків-націонал-демократів":
"На світанку нашої незалежності... - пише Д.Видрін, - Прагматики-посткомуністи швидко зрозуміли, що на необгрунтованому захопленні романтиків-націонал-демократів можна непогано зіграти. І уклали з ними своєрідну неофіційну угоду: з одного боку, посткомуністам віддавалася на розграбування економіка - заводи, підприємства, приватизація, а націонал-патріотам - гуманітарна сфера, іноземні комітети в парламенті, в тому числі і зовнішня політика - керівні посади в МЗС, в посольствах і т.д." Тому, мовляв, досі і кидається Україна між Заходом і Сходом...
Цю тезу важко заперечити. Важко тому, що через десять років з моменту відновлення української державності, неможливо точно визначити, кого "на світанку нашої незалежності" слід було зараховувати до "прагматиків-посткомуністів", а кого - до "романтиків-націонал-демократів". За період 1991-2001рр. і ті, й інші так мімікрували так, що сьогодні і не зрозумієш, хто перед тобою, "романтик-посткомуніст", "прагматик-націонал-демократ" чи звичайний шахрай.
Почнемо здалеку.
Почім Якутія?
У 1994 р. в колишній Якутській АРСР з'явився представник такої собі американської фірмочки Akbrut Associates - наш колишній співвітчизник Олександр Акбрут. Назва компанії звучала пристойно, тому в Якутії ніхто навіть не поцікавився, а чим же займався пан Акбрут у США? Власне кажучи, нічим - був посередником і консультував. Та й займатися більше нічим не міг - увесь штат Akbrut Associates складався з самого пана Акбрута і його дружини Берти.
Що робив цей, так би мовити, підприємець, в Якутії? Пан Акбрут запропонував місцевому уряду залучити іноземні інвестиції - гроші, багато грошей. СІМ МІЛЬЯРДІВ ДОЛАРІВ! Як? Дуже просто, стежте за руками.
Перше: банк "Сахакредіт", уповноважений урядом Якутії, випускає векселі. Друге: уряд Якутії гарантує оплату за цими векселями. Третє: під заставу векселів в республіку приходять інвестиції на суму в $7 млрд. Четверте: передбачалося, що через п'ять років має статися зворотний обмін - гроші повертаються на Захід, векселі - в Якутію. А якщо немає?
На цей випадок голова уряду Якутії Юрій Кайдашев підписав Генеральне зобов'язання, згідно з яким векселі були гарантовані активами республіки Саха (Якутія), а банку було надане "право списувати в належних випадках еквівалент виплаченої ним суми в іноземній валюті з активів уряду".
Що таке "активи"? Трохи пізніше і на це питання була дана відповідь: "Уряд Республіки Саха (Якутія) підтверджує наявність активів, ресурсів, сировини, майна і нерухомості на 8 червня 1995 р. Республіка... має в своєму розпорядженні балансові активи і майно в об'ємі $5,5 млрд (п'ять з половиною). У вартість активів включені: нерухомість, земля, родовища руди, ліс, заводи. Як заставні активи Республіка пропонує: - ювелірне каміння на суму $600 млн..." І так далі.
Найбільше дивує у всій цій історії те, що операція між Akbrut Associates, "Сахакредітбанком" і урядом Якутії була доведена до логічного кінця - до укладання тристоронньої угоди. Правда, в цьому документі передбачалося, що векселі взагалі не повинні перетинати кордону Якутії до моменту надходження інвестицій... Але частина цінних паперів, зрештою, опинилася в Швейцарії.
.. Уявіть собі службовця звичайного швейцарського Union Bank, який щоранку розбирає пошту. Він розкриває конверт і знаходить там цінних паперів на... ЧОТИРИ МІЛЬЯРДИ доларів США!
Про те, як далі розвивалися події, ви зможете прочитати в статті Юлії Пелехової "Як украсти сім мільярдів доларів..., " опублікованій в московському тижневику "Версия" (№ 8, 26 лютого 2002 р.).
Матеріал публікується з люб'язного дозволу редакції тижневика "Версия".
Ми ж хочемо запропонувати вам вітчизняний варіант цієї афери.
Почім Україна?
З оперативної довідки Федеральної служби Російської Федерації: "За отриманим відомостями фірма Akbrut Associates розгорнула активну діяльність на території РФ, пропонуючи різні послуги по відкриттю кредитних ліній і по забезпеченню інвестицій, використовуючи при цьому назви ряду великих західноєвропейських, російських, білоруських і латвійських банків, а також американських компаній, що мають представництва в Росії... З кінця 1994 р. на адресу російських міністерств і відомств, адміністрацій ряду міст Калінінградської, Ростовської, Свердловської і Іркутської областей від московського представництва фірми Sorbor Corp., пов'язаної з Akbrut Associates, надійшли пропозиції організувати надання довготривалих кредитів на суму від 50 до 200 млн доларів США на реалізацію проектів, реконструкцію морських портів, підприємств ВПК і добувних галузей..."
Запам'ятали останні слова? Тоді уважно прочитайте текст указу Президента України Леоніда Кравчука від 12 жовтня 1993 р. № 447/93: "З метою залучення коштів іноземних інвесторів для модернізації промисловості, впровадження передових технологій, стабілізації економіки, збільшення експортного потенціалу України та забезпечення державних гарантій використання залучених іноземних капіталів постановляю:
1. 1. Випустити в обіг Державні товарні облігації національних ресурсів України...
3. Затвердити Положення про Державні товарні облігації національних ресурсів України (Положення додається до оригіналу, публікації не підлягає)".
Цікаво, що, на відміну від якутських колег, президент Кравчук був акуратнішим і під грифом "не для публікації" приховав від народу України, що таке в його розумінні "товарні облігації національних ресурсів". Але погодьтеся, що і так зрозуміло - президент України вважав "національні ресурси" цілком придатним "товаром".
Ви вважаєте, що це помилка? Що президент Кравчук помилявся відносно суті документів, що підписуються? Ха-ха-ха! З осені 1993 р. до літа 1994 р. Леонід Макарович підписав ШІСТЬ указів і розпоряджень, що стосуються Українського кредитного фонду, на який глава держави поклав обов'язок так би мовити, "торгувати Батьківщиною ".
Ось цікаво було б спитати Дмитра Видріна, Леонід Кравчук - це "прагматик-посткомуніст" або "романтик-націонал-демократ"?
Йдемо далі. Новітня історія України і доступні автору архіви замовчують те, хто саме запропонував президенту Кравчуку ідею перетворити "національні ресурси" в ходовий товар. Та це і не важливо - в своєму указі від 18 березня 1993 р. Леонід Кравчук чітко вказав на тих, хто запропонував йому продати Батьківщину по підхожій ціні:
"З метою створення умов для залучення іноземного капіталу в економіку України, сприяння реалізації інвестиційних програм та проектів постановляю:
1.На підтримку ініціативи Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, Українського акціонерного комерційного інвестиційного банку, Українського кредитного банку та інших провідних банків України утворити Український кредитний фонд".
Про "Український акціонерний комерційний інвестиційний банк" сказати нічого не можу - гублюся в здогадах, що і хто це. А ось інші банки з цього короткого списку цілком відомі: Промінвестбанк з серпня 1992 р. очолює Матвієнко Володимир Павлович, а Український кредитний банк - Лях Юрій Іванович.
А запропонували вони президенту Кравчуку наступну схему... Стежте за руками. Раз, і - президент створює Український кредитний фонд, уповноважений випустити облігації. Два: адміністрація президента і кабінет міністрів України гарантують оплату по цих облігаціях. Три: за рахунок прибутків від продажу облігацій в Україну приходять інвестиції на суму в ДЕСЯТЬ МІЛЬЯРДІВ доларів США. Чотири: через п'ять років відбувається зворотній обмін - гроші повертаються на Захід, облігації - в Україну.
І різниці між Україною і Якутією ніякої немає. Хіба що апетит більший. Там - СІМ МІЛЬЯРДІВ, тут - ДЕСЯТЬ МІЛЬЯРДІВ доларів США.
Що, все одно не вірите? Обдурили жадібні банкіри довірливого Макаровича? Тоді читайте указ президента Кравчука від 7 квітня 1994 р. N 141/94: "Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України": ... Пункт 4. Установити, що Облігації випускаються серіями. Рішення про випуск кожної серії облігацій приймає Президент України"...
Прагматик проти романтиків
Одне радує, на відміну від Якутії, українська афера зі спробою розпродажу національних ресурсів, закінчилася майже добре. Якщо в Москві досі розслідують карну справу, пов'язану з "ресурсними" векселями, то в Україні - тиша і спокій. А все тому, що влітку 1994 р. романтичного Леоніда Кравчука змінив на президентському посту прагматичний Леонід Кучма.
Новий глава держави проревізував спадок свого попередника і зрозумів, що Український кредитний фонд - ще та годівниця! А тому вирішив:
"У зв'язку з необхідністю усунення наявних недоліків у справі залучення і реалізації іноземних інвестицій, наведення належного порядку в цій сфері, а також з метою вдосконалення механізму здійснення інвестиційно-фінансової політики України...
1. Погодитись з пропозицією Кабінету Міністрів України та Національного банку України і ліквідувати Український кредитний фонд, створений відповідно до Указу Президента України від 18 березня 1994 року N 97(97/94)".
Але було вже пізно - частина облігацій невідомі громадяни встигли вивезти за межі України і навіть використати за призначенням... Чи отримали вони гроші або їм заплатили натурою - за номінальною чи заниженою ціною приватизувати ті чи інші українські підприємства, невідомо. "І навряд чи буде відомо, - сказав мені один з членів комісії, яка займалася ліквідацією Українського кредитного фонду. - Сам подумай.
Створював фонд Леонід Кравчук, очолювали його В'ячеслав Шмельов і Костянтин Продан - люди з дуже неоднозначною репутацією. Згідно з службовими обов'язками "зайнятися" фондом мав би голова СБУ Євген Марчук. У роботі ліквідаційної комісії брали участь Микола Сивульський і Віктор Суслов.
Десь поряд, як підмога існував фонд "Нове покоління", де так само працювали Продан і Шмельов, а також відомий Віктор Паливода... Ти уяви собі, який це був би удар по іміджу України в очах європейської і світової спільноти!"
Згоден, удар був би дуже потужний! Але справа та ось у чому. Аж занадто та якутська афера схожа на нашу. І за часом вони практично співпадають. І колишня мала Батьківщина авантюриста Акбрута рукою подати - до 1979 р. він проживав в Молдавії і працював в тресті "Юженергоремонт". А ну як росіяни докопаються до пікантних подробиць торгівлі Батьківщиною по-українськи...
Що буде потім? Це питання я хочу поставити не тільки Леонідові Макаровичу Кравчуку, який не так давно мав рідкісну невдачу заявити наступне: "На вищих рівнях влади люди повинні бути відкриті, прозорі і ніколи не зраджувати своїм принципам. Якщо таке трапляється, це погано" ("Факты и коментарии", 7 грудня 2001 р.).
Або ви, Леонід Макарович тримаєте своє слово і відкрито, прозоро розказуєте все, як було, або ви рідкісний і безпринципний крутій, що лише перефарбувався з комуніста на соціал-демократа.
До речі, одним із засновників Українського кредитного банку є інший видний діяч так званої української "соціал-демократії" - Віктор Медведчук. Невже і він брав участь в цій афері?
"На світанку нашої незалежності... - пише Д.Видрін, - Прагматики-посткомуністи швидко зрозуміли, що на необгрунтованому захопленні романтиків-націонал-демократів можна непогано зіграти. І уклали з ними своєрідну неофіційну угоду: з одного боку, посткомуністам віддавалася на розграбування економіка - заводи, підприємства, приватизація, а націонал-патріотам - гуманітарна сфера, іноземні комітети в парламенті, в тому числі і зовнішня політика - керівні посади в МЗС, в посольствах і т.д." Тому, мовляв, досі і кидається Україна між Заходом і Сходом...
Цю тезу важко заперечити. Важко тому, що через десять років з моменту відновлення української державності, неможливо точно визначити, кого "на світанку нашої незалежності" слід було зараховувати до "прагматиків-посткомуністів", а кого - до "романтиків-націонал-демократів". За період 1991-2001рр. і ті, й інші так мімікрували так, що сьогодні і не зрозумієш, хто перед тобою, "романтик-посткомуніст", "прагматик-націонал-демократ" чи звичайний шахрай.
Почнемо здалеку.
Почім Якутія?
У 1994 р. в колишній Якутській АРСР з'явився представник такої собі американської фірмочки Akbrut Associates - наш колишній співвітчизник Олександр Акбрут. Назва компанії звучала пристойно, тому в Якутії ніхто навіть не поцікавився, а чим же займався пан Акбрут у США? Власне кажучи, нічим - був посередником і консультував. Та й займатися більше нічим не міг - увесь штат Akbrut Associates складався з самого пана Акбрута і його дружини Берти.
Що робив цей, так би мовити, підприємець, в Якутії? Пан Акбрут запропонував місцевому уряду залучити іноземні інвестиції - гроші, багато грошей. СІМ МІЛЬЯРДІВ ДОЛАРІВ! Як? Дуже просто, стежте за руками.
Перше: банк "Сахакредіт", уповноважений урядом Якутії, випускає векселі. Друге: уряд Якутії гарантує оплату за цими векселями. Третє: під заставу векселів в республіку приходять інвестиції на суму в $7 млрд. Четверте: передбачалося, що через п'ять років має статися зворотний обмін - гроші повертаються на Захід, векселі - в Якутію. А якщо немає?
На цей випадок голова уряду Якутії Юрій Кайдашев підписав Генеральне зобов'язання, згідно з яким векселі були гарантовані активами республіки Саха (Якутія), а банку було надане "право списувати в належних випадках еквівалент виплаченої ним суми в іноземній валюті з активів уряду".
Що таке "активи"? Трохи пізніше і на це питання була дана відповідь: "Уряд Республіки Саха (Якутія) підтверджує наявність активів, ресурсів, сировини, майна і нерухомості на 8 червня 1995 р. Республіка... має в своєму розпорядженні балансові активи і майно в об'ємі $5,5 млрд (п'ять з половиною). У вартість активів включені: нерухомість, земля, родовища руди, ліс, заводи. Як заставні активи Республіка пропонує: - ювелірне каміння на суму $600 млн..." І так далі.
Найбільше дивує у всій цій історії те, що операція між Akbrut Associates, "Сахакредітбанком" і урядом Якутії була доведена до логічного кінця - до укладання тристоронньої угоди. Правда, в цьому документі передбачалося, що векселі взагалі не повинні перетинати кордону Якутії до моменту надходження інвестицій... Але частина цінних паперів, зрештою, опинилася в Швейцарії.
.. Уявіть собі службовця звичайного швейцарського Union Bank, який щоранку розбирає пошту. Він розкриває конверт і знаходить там цінних паперів на... ЧОТИРИ МІЛЬЯРДИ доларів США!
Про те, як далі розвивалися події, ви зможете прочитати в статті Юлії Пелехової "Як украсти сім мільярдів доларів..., " опублікованій в московському тижневику "Версия" (№ 8, 26 лютого 2002 р.).
Матеріал публікується з люб'язного дозволу редакції тижневика "Версия".
Ми ж хочемо запропонувати вам вітчизняний варіант цієї афери.
Почім Україна?
З оперативної довідки Федеральної служби Російської Федерації: "За отриманим відомостями фірма Akbrut Associates розгорнула активну діяльність на території РФ, пропонуючи різні послуги по відкриттю кредитних ліній і по забезпеченню інвестицій, використовуючи при цьому назви ряду великих західноєвропейських, російських, білоруських і латвійських банків, а також американських компаній, що мають представництва в Росії... З кінця 1994 р. на адресу російських міністерств і відомств, адміністрацій ряду міст Калінінградської, Ростовської, Свердловської і Іркутської областей від московського представництва фірми Sorbor Corp., пов'язаної з Akbrut Associates, надійшли пропозиції організувати надання довготривалих кредитів на суму від 50 до 200 млн доларів США на реалізацію проектів, реконструкцію морських портів, підприємств ВПК і добувних галузей..."
Запам'ятали останні слова? Тоді уважно прочитайте текст указу Президента України Леоніда Кравчука від 12 жовтня 1993 р. № 447/93: "З метою залучення коштів іноземних інвесторів для модернізації промисловості, впровадження передових технологій, стабілізації економіки, збільшення експортного потенціалу України та забезпечення державних гарантій використання залучених іноземних капіталів постановляю:
1. 1. Випустити в обіг Державні товарні облігації національних ресурсів України...
3. Затвердити Положення про Державні товарні облігації національних ресурсів України (Положення додається до оригіналу, публікації не підлягає)".
Цікаво, що, на відміну від якутських колег, президент Кравчук був акуратнішим і під грифом "не для публікації" приховав від народу України, що таке в його розумінні "товарні облігації національних ресурсів". Але погодьтеся, що і так зрозуміло - президент України вважав "національні ресурси" цілком придатним "товаром".
Ви вважаєте, що це помилка? Що президент Кравчук помилявся відносно суті документів, що підписуються? Ха-ха-ха! З осені 1993 р. до літа 1994 р. Леонід Макарович підписав ШІСТЬ указів і розпоряджень, що стосуються Українського кредитного фонду, на який глава держави поклав обов'язок так би мовити, "торгувати Батьківщиною ".
Ось цікаво було б спитати Дмитра Видріна, Леонід Кравчук - це "прагматик-посткомуніст" або "романтик-націонал-демократ"?
Йдемо далі. Новітня історія України і доступні автору архіви замовчують те, хто саме запропонував президенту Кравчуку ідею перетворити "національні ресурси" в ходовий товар. Та це і не важливо - в своєму указі від 18 березня 1993 р. Леонід Кравчук чітко вказав на тих, хто запропонував йому продати Батьківщину по підхожій ціні:
"З метою створення умов для залучення іноземного капіталу в економіку України, сприяння реалізації інвестиційних програм та проектів постановляю:
1.На підтримку ініціативи Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, Українського акціонерного комерційного інвестиційного банку, Українського кредитного банку та інших провідних банків України утворити Український кредитний фонд".
Про "Український акціонерний комерційний інвестиційний банк" сказати нічого не можу - гублюся в здогадах, що і хто це. А ось інші банки з цього короткого списку цілком відомі: Промінвестбанк з серпня 1992 р. очолює Матвієнко Володимир Павлович, а Український кредитний банк - Лях Юрій Іванович.
А запропонували вони президенту Кравчуку наступну схему... Стежте за руками. Раз, і - президент створює Український кредитний фонд, уповноважений випустити облігації. Два: адміністрація президента і кабінет міністрів України гарантують оплату по цих облігаціях. Три: за рахунок прибутків від продажу облігацій в Україну приходять інвестиції на суму в ДЕСЯТЬ МІЛЬЯРДІВ доларів США. Чотири: через п'ять років відбувається зворотній обмін - гроші повертаються на Захід, облігації - в Україну.
І різниці між Україною і Якутією ніякої немає. Хіба що апетит більший. Там - СІМ МІЛЬЯРДІВ, тут - ДЕСЯТЬ МІЛЬЯРДІВ доларів США.
Що, все одно не вірите? Обдурили жадібні банкіри довірливого Макаровича? Тоді читайте указ президента Кравчука від 7 квітня 1994 р. N 141/94: "Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України": ... Пункт 4. Установити, що Облігації випускаються серіями. Рішення про випуск кожної серії облігацій приймає Президент України"...
Прагматик проти романтиків
Одне радує, на відміну від Якутії, українська афера зі спробою розпродажу національних ресурсів, закінчилася майже добре. Якщо в Москві досі розслідують карну справу, пов'язану з "ресурсними" векселями, то в Україні - тиша і спокій. А все тому, що влітку 1994 р. романтичного Леоніда Кравчука змінив на президентському посту прагматичний Леонід Кучма.
Новий глава держави проревізував спадок свого попередника і зрозумів, що Український кредитний фонд - ще та годівниця! А тому вирішив:
"У зв'язку з необхідністю усунення наявних недоліків у справі залучення і реалізації іноземних інвестицій, наведення належного порядку в цій сфері, а також з метою вдосконалення механізму здійснення інвестиційно-фінансової політики України...
1. Погодитись з пропозицією Кабінету Міністрів України та Національного банку України і ліквідувати Український кредитний фонд, створений відповідно до Указу Президента України від 18 березня 1994 року N 97(97/94)".
Але було вже пізно - частина облігацій невідомі громадяни встигли вивезти за межі України і навіть використати за призначенням... Чи отримали вони гроші або їм заплатили натурою - за номінальною чи заниженою ціною приватизувати ті чи інші українські підприємства, невідомо. "І навряд чи буде відомо, - сказав мені один з членів комісії, яка займалася ліквідацією Українського кредитного фонду. - Сам подумай.
Створював фонд Леонід Кравчук, очолювали його В'ячеслав Шмельов і Костянтин Продан - люди з дуже неоднозначною репутацією. Згідно з службовими обов'язками "зайнятися" фондом мав би голова СБУ Євген Марчук. У роботі ліквідаційної комісії брали участь Микола Сивульський і Віктор Суслов.
Десь поряд, як підмога існував фонд "Нове покоління", де так само працювали Продан і Шмельов, а також відомий Віктор Паливода... Ти уяви собі, який це був би удар по іміджу України в очах європейської і світової спільноти!"
Згоден, удар був би дуже потужний! Але справа та ось у чому. Аж занадто та якутська афера схожа на нашу. І за часом вони практично співпадають. І колишня мала Батьківщина авантюриста Акбрута рукою подати - до 1979 р. він проживав в Молдавії і працював в тресті "Юженергоремонт". А ну як росіяни докопаються до пікантних подробиць торгівлі Батьківщиною по-українськи...
Що буде потім? Це питання я хочу поставити не тільки Леонідові Макаровичу Кравчуку, який не так давно мав рідкісну невдачу заявити наступне: "На вищих рівнях влади люди повинні бути відкриті, прозорі і ніколи не зраджувати своїм принципам. Якщо таке трапляється, це погано" ("Факты и коментарии", 7 грудня 2001 р.).
Або ви, Леонід Макарович тримаєте своє слово і відкрито, прозоро розказуєте все, як було, або ви рідкісний і безпринципний крутій, що лише перефарбувався з комуніста на соціал-демократа.
До речі, одним із засновників Українського кредитного банку є інший видний діяч так званої української "соціал-демократії" - Віктор Медведчук. Невже і він брав участь в цій афері?
