Литвин захотів "залізної руки"
Субота, 23 лютого 2002, 18:46
У Севастополі Литвина прорвало. Лапшу з вух довелося знімати студентам Державного національного технічного університету. Не встигла українська громадськість прокинутися від шоку після скандальної заяви Литвина про "проституйовану соціологію", як сам він подав нову їжу для гурманів стилю і метру голови адміністрації.
У Севастополі він, не моргнувши оком, сказав, що на плівках Мельниченка голос не його. І тут же порадив студентам, як краще писати реферати - поділився своїм досвідом "реферування" статей закордонних політологів.
Але головні заяви були не про це. Ця брехня Литвина стала звичною навіть для тих, хто червоніє від сорому за інших.
Литвин - "залізна рука"
Севастопольські студенти поцікавилися, а чи буде краще в Україні, якщо влада стане жорсткішою. Відповідь така: "Я впевнений, що ситуація у країні поліпшиться".
"Ми живемо і приймаємо якісь рішення в умовах компромісу, а компроміс хороший для того, щоб було спокійно у країні, але компроміс руйнує систему роботи. У таких умовах дуже складно ухвалити яке-небудь рішення, тому що одні вимагають, щоб була соціальна справедливість, а інші кажуть, щоб були ринкові умови. У результаті, коли приймається якесь рішення, виходить поєднання вужа з їжаком і відповідний результат", - цитує главу президентської адміністрації Інтерфакс-Україна.
Чи означає все це, що нинішній гарант Конституції надто м'який і Литвин не схвалює його тактику? Чи означає це, що нова влада, якою так хоче бути Литвин, не має наміру йти на компроміси? Швидше за все, Литвин просто говорить те, що хотіли б від нього почути. Лише іноді обмовляється…
Опозиція ділиться на комуністів і "ображених"
Ще одна цікава заява Литвина. Він переконаний, що опозиція не користується підтримкою українського суспільства. У більшості своїй. Залишимо цю суперечливу заяву лідера "харчоблоку" на його совісті.
Литвин виділив тільки одну "правильну" опозицію - "лівої частини політичного спектра". І цю опозицію, вважає Литвин, можна поважати за послідовність, яку вона проявляла з 1991 року. Судячи зі всього мова йде про комуністів. В адміністрації президента вже давно добре говорять про прихильників Симоненка.
"Всіх інших можна віднести не до опозиції, а до ображених. Злість й образа виникають тому, що доступ до влади означає доступ до державного майна. Тому я іноді думаю, щоб, заради Бога, всі швидше закінчили з цією приватизацією і почали працювати на країну", - говорить Литвин.
Судячи зі всього ці слова Литвина потрібно розуміти так - ось ми тут все поділимо, все продамо, тоді й інших до владної годівниці допустимо. А поки "доступ до державного майна" ділити з іншими нема чого.
На жаль, Литвин підтвердив гірші припущення опозиції - поки приватизація не закінчиться, ніхто у владі "працювати на країну" не буде.
Поставили Литвину і питання про його ставлення до Ющенка. Литвин своє ставлення визначає виключно за принципом "свій-чужий". Приналежність лідера "Нашої України" залишилася не з'ясованою - Ющенко заявляє, що він не в опозиції, "тому що опозиція не конструктивна". Разом з тим, "люди його команди говорять навпаки і відверто демонструють таку свою позицію".
"Я не розумію тих, хто працював з президентом, поруч з президентом, яких по суті президент підняв і зробив, і коли прийшов час цій людині відійти і дати місце іншому, на наступний день він прибігає і оголошує, що все життя був в опозиції. І починає говорити, що Україна веде неправильну зовнішню політику, що вона мало орієнтується на євроатлантичну співпрацю з 1995 року. Це мені нагадує одного поліцейського, який після лютого (лютневої революції 1917 року) дав телеграму: "Вітаю сонце свободи, 30 років таємно мріяв про це", - демонструє ерудицію Литвин.
Дійсно, багатьом українським політикам не вистачає мужності заявити - "я не хочу так більше жити" – працюючи "в обоймі" влади. Бояться за свій бізнес, за свою кар'єру, за своє життя. І тільки коли важкі двері владних кабінетів за ними закриваються остаточно, політики розуміють, що втрачати їм немає чого. Що тепер вони можуть дозволити собі не звертати уваги на істерики і окрики "арбітра нації", на підлоти прокуратури, на встановлені правила гри.
Вони згадують про почуття власної гідності. Про те, що вони живуть один раз і прожити це життя потрібно так, щоб не було боляче за того, хто тобою керує.
Але багато хто до цього звик. А Литвину все це ще й подобається.
У Севастополі він, не моргнувши оком, сказав, що на плівках Мельниченка голос не його. І тут же порадив студентам, як краще писати реферати - поділився своїм досвідом "реферування" статей закордонних політологів.
Але головні заяви були не про це. Ця брехня Литвина стала звичною навіть для тих, хто червоніє від сорому за інших.
Литвин - "залізна рука"
Севастопольські студенти поцікавилися, а чи буде краще в Україні, якщо влада стане жорсткішою. Відповідь така: "Я впевнений, що ситуація у країні поліпшиться".
"Ми живемо і приймаємо якісь рішення в умовах компромісу, а компроміс хороший для того, щоб було спокійно у країні, але компроміс руйнує систему роботи. У таких умовах дуже складно ухвалити яке-небудь рішення, тому що одні вимагають, щоб була соціальна справедливість, а інші кажуть, щоб були ринкові умови. У результаті, коли приймається якесь рішення, виходить поєднання вужа з їжаком і відповідний результат", - цитує главу президентської адміністрації Інтерфакс-Україна.
Чи означає все це, що нинішній гарант Конституції надто м'який і Литвин не схвалює його тактику? Чи означає це, що нова влада, якою так хоче бути Литвин, не має наміру йти на компроміси? Швидше за все, Литвин просто говорить те, що хотіли б від нього почути. Лише іноді обмовляється…
Опозиція ділиться на комуністів і "ображених"
Ще одна цікава заява Литвина. Він переконаний, що опозиція не користується підтримкою українського суспільства. У більшості своїй. Залишимо цю суперечливу заяву лідера "харчоблоку" на його совісті.
Литвин виділив тільки одну "правильну" опозицію - "лівої частини політичного спектра". І цю опозицію, вважає Литвин, можна поважати за послідовність, яку вона проявляла з 1991 року. Судячи зі всього мова йде про комуністів. В адміністрації президента вже давно добре говорять про прихильників Симоненка.
"Всіх інших можна віднести не до опозиції, а до ображених. Злість й образа виникають тому, що доступ до влади означає доступ до державного майна. Тому я іноді думаю, щоб, заради Бога, всі швидше закінчили з цією приватизацією і почали працювати на країну", - говорить Литвин.
Судячи зі всього ці слова Литвина потрібно розуміти так - ось ми тут все поділимо, все продамо, тоді й інших до владної годівниці допустимо. А поки "доступ до державного майна" ділити з іншими нема чого.
На жаль, Литвин підтвердив гірші припущення опозиції - поки приватизація не закінчиться, ніхто у владі "працювати на країну" не буде.
Поставили Литвину і питання про його ставлення до Ющенка. Литвин своє ставлення визначає виключно за принципом "свій-чужий". Приналежність лідера "Нашої України" залишилася не з'ясованою - Ющенко заявляє, що він не в опозиції, "тому що опозиція не конструктивна". Разом з тим, "люди його команди говорять навпаки і відверто демонструють таку свою позицію".
"Я не розумію тих, хто працював з президентом, поруч з президентом, яких по суті президент підняв і зробив, і коли прийшов час цій людині відійти і дати місце іншому, на наступний день він прибігає і оголошує, що все життя був в опозиції. І починає говорити, що Україна веде неправильну зовнішню політику, що вона мало орієнтується на євроатлантичну співпрацю з 1995 року. Це мені нагадує одного поліцейського, який після лютого (лютневої революції 1917 року) дав телеграму: "Вітаю сонце свободи, 30 років таємно мріяв про це", - демонструє ерудицію Литвин.
Дійсно, багатьом українським політикам не вистачає мужності заявити - "я не хочу так більше жити" – працюючи "в обоймі" влади. Бояться за свій бізнес, за свою кар'єру, за своє життя. І тільки коли важкі двері владних кабінетів за ними закриваються остаточно, політики розуміють, що втрачати їм немає чого. Що тепер вони можуть дозволити собі не звертати уваги на істерики і окрики "арбітра нації", на підлоти прокуратури, на встановлені правила гри.
Вони згадують про почуття власної гідності. Про те, що вони живуть один раз і прожити це життя потрібно так, щоб не було боляче за того, хто тобою керує.
Але багато хто до цього звик. А Литвину все це ще й подобається.
