Третій сектор злякався Литвина
П'ятниця, 1 лютого 2002, 16:10
У мене викликає відвертий подив той упереджений "інформаційний ажіотаж" навколо статті Глави Адміністрації Президента України Володимира Литвина "Громадянське суспільство: міфи і реальність", який ми спостерігаємо на шпальтах однієї української газети та на сторінках окремих інтернет-видань.
По-перше, мені зрозумілі причини цього явища. Справа в тому, що період "до початку" терміну законної політичної агітації ставить учасників виборчого процесу в умови активного, але "мовчазного" очікування. Багато кого це не задовольняє і змушує вдаватися до використання технологій політичного протистояння у сферах, які формально не є політичними – у сфері наукової експертизи і політичного аналізу.
До речі, якщо раніше основним засобом у цій сфері було лише "протистояння рейтингів", що й зараз активно нав'язується виборцям, то тепер це стає протистоянням світоглядних позицій та наукових переконань, тим більше, що експертного ресурсу (політологів, політичних консультантів, радників із коммунікацій, та просто "розумних людей") у нинішній кампанії задіяно багато.
Сюди також слід додати прояви такого легітимного засобу участі іноземних груп підтримки учасників виборів, як надання експертної допомоги, грантів, інформаційних ресурсів та прямої і опосередкованої публічної підтримки. По суті, ми сьогодні зіткнулися із поєднанням усіх цих чинників.
По-друге, мене дивує той факт, що із цілої серії публікацій, які були розраховані на початок широкої політологічної дискусії на тему "Громадянське суспільство", саме ця стаття стала об'єктом критики переконань автора, а не початком діалогу фахівців, політиків, громадськості, яким не байдужі перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні.
Чому наукові гіпотези автора, які, до того ж, викладено без претензій на догматизм і відповідають стилістиці науково-публіцистичної дискусії, дехто намагається подати як світоглядну позицію високого державного чиновника і як ідейно-політичну претензію виборчого блоку, лідером якого є Володимир Литвин? Раджу уважніше читати програму блоку "За Єдину Україну!"…
Із жалем вимушений констатувати, що захоплюючись риторичними вправами на тему "моралі в політиці", представниками ЗМІ-еліти і деякими, так званими, експертами не засвоєно елементарної етики публічної полеміки та відстоювання власної точки зору.
Я можу пояснити причини такої реакції певних експертів і певних ЗМІ тим, що в статті Литвина було підкреслено таку особливість існування неурядових організацій - як матеріальна залежність від іноземних спонсорів. Газета "Дзеркало тиждня", як відомо, заснована іноземними представниками, яким і належить більш ніж 60% статутного фонду. В організації, яку представляє пан Гриценко, також вагоме джерело фінансування - кошти іноземних фондів…
Тобто ті, хто залежить від іноземної підтримки, сприйняли фрагмент публікації, як загрозу власній матеріальній стабільності. Але ж до чого тут ідеали громадянського суспільства, які ніби-то відстоюють шановні журналісти і експерти?
Щє один момент. Тепер у якості контр-аргумента і "свіжої" ініціативи, зокрема паном Немирею, пропонується провести в Україні Громадянський Форум. Вважаю, що за умов виборчої кампанії, ця ініціатива є ні чим іншим, ніж рафінованим популізмом.
По-перше, ця ініціатива не є новою, ще у 1999 році була ідея заснувати такий Форум, але під дещо іншою назвою... Якщо когось окремо цікавить ця тема, пропоную переглянути статтю "До суспільства громадянських можливостей" в одному з грудневих номерів газети "День"…
По-друге, якщо науково-публіцистична стаття викликала такий "резонанс", то я навіть не можу уявити, на яке політико-інформаційне шоу може перетворитися захід на кшталт Громадянського Форуму. Подібні ініціативи зараз можуть призвести до того, що поряд із такими поняттями як реформи, монетарна політика та ін., сам термін "громадянське суспільство" через спекуляції окремих політичних сил буде дискредитовано в очах громадськості. Цього не можна допустити… І це найважливіше.
Вважаю, що коли стихнуть передвиборчі пристрасті, нам слід обов'язково провести серію широких громадських дискусій, у тому числі і на тему "Громадянське суспільство в Україні". Ця тема є надзвичайно актуальною не лише для розвинутих демократичних суспільств, а й, особливо, для суспільств, які розвиваються. Кожному, як ми бачимо, є що сказати на цю тему, але, на жаль, не всі ще вміють слухати і здатні сприймати позицію інших…
Від УП. Ми оприлюднили коментар пана Семиноженка виключно з любові до свободи висловлювання, хоча багато в чому з ним не згодні.
Таке враження, що панове Литвин і Семиноженко мають все суспільство за дурнів.
По-перше, вчений Семиноженко наполегливо не хоче визнавати, що стаття зовсім не належить перу не менш вченого Литвина. А "одна газета і окремі інтернет-видання" обговорюють не стільки статтю першоджерела, скільки навмисне спотворення плагіатором найважливіших моментів статті Каротерса.
По-друге, УП від імені "окремих інтернет-видань", до речі, що фінансуються за рахунок закордонних джерел, звертає увагу шановного вченого на те, що така важлива тема, як моральність української науки і політики обговорюється в такому обмеженому колі ЗМІ.
Саме ці ЗМІ завдяки західній підтримці можуть дозволити собі, не озираючись на можливий гнів чиновників, висловлювати незалежну точку зору. А не було б нас, багато хто з людей й досі вважали б, що пан Литвин сам пише собі статті. І не тільки собі, але й президенту.
По-третє, у перекрученій статті, яку нібито написав глава президентської адміністрації, дійсно можна побачити загрозу громадяському сектору. Але до чого тут загроза фінансуванню третього сектора? Чи може саме пан Литвин ухвалює рішення - кого підтримувати, а кого ні? Це звичайний прийом влади - звести дискусію до того, що не стосується справи, щоб не нарватися на неприємності.
По-перше, мені зрозумілі причини цього явища. Справа в тому, що період "до початку" терміну законної політичної агітації ставить учасників виборчого процесу в умови активного, але "мовчазного" очікування. Багато кого це не задовольняє і змушує вдаватися до використання технологій політичного протистояння у сферах, які формально не є політичними – у сфері наукової експертизи і політичного аналізу.
До речі, якщо раніше основним засобом у цій сфері було лише "протистояння рейтингів", що й зараз активно нав'язується виборцям, то тепер це стає протистоянням світоглядних позицій та наукових переконань, тим більше, що експертного ресурсу (політологів, політичних консультантів, радників із коммунікацій, та просто "розумних людей") у нинішній кампанії задіяно багато.
Сюди також слід додати прояви такого легітимного засобу участі іноземних груп підтримки учасників виборів, як надання експертної допомоги, грантів, інформаційних ресурсів та прямої і опосередкованої публічної підтримки. По суті, ми сьогодні зіткнулися із поєднанням усіх цих чинників.
По-друге, мене дивує той факт, що із цілої серії публікацій, які були розраховані на початок широкої політологічної дискусії на тему "Громадянське суспільство", саме ця стаття стала об'єктом критики переконань автора, а не початком діалогу фахівців, політиків, громадськості, яким не байдужі перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні.
Чому наукові гіпотези автора, які, до того ж, викладено без претензій на догматизм і відповідають стилістиці науково-публіцистичної дискусії, дехто намагається подати як світоглядну позицію високого державного чиновника і як ідейно-політичну претензію виборчого блоку, лідером якого є Володимир Литвин? Раджу уважніше читати програму блоку "За Єдину Україну!"…
Із жалем вимушений констатувати, що захоплюючись риторичними вправами на тему "моралі в політиці", представниками ЗМІ-еліти і деякими, так званими, експертами не засвоєно елементарної етики публічної полеміки та відстоювання власної точки зору.
Я можу пояснити причини такої реакції певних експертів і певних ЗМІ тим, що в статті Литвина було підкреслено таку особливість існування неурядових організацій - як матеріальна залежність від іноземних спонсорів. Газета "Дзеркало тиждня", як відомо, заснована іноземними представниками, яким і належить більш ніж 60% статутного фонду. В організації, яку представляє пан Гриценко, також вагоме джерело фінансування - кошти іноземних фондів…
Тобто ті, хто залежить від іноземної підтримки, сприйняли фрагмент публікації, як загрозу власній матеріальній стабільності. Але ж до чого тут ідеали громадянського суспільства, які ніби-то відстоюють шановні журналісти і експерти?
Щє один момент. Тепер у якості контр-аргумента і "свіжої" ініціативи, зокрема паном Немирею, пропонується провести в Україні Громадянський Форум. Вважаю, що за умов виборчої кампанії, ця ініціатива є ні чим іншим, ніж рафінованим популізмом.
По-перше, ця ініціатива не є новою, ще у 1999 році була ідея заснувати такий Форум, але під дещо іншою назвою... Якщо когось окремо цікавить ця тема, пропоную переглянути статтю "До суспільства громадянських можливостей" в одному з грудневих номерів газети "День"…
По-друге, якщо науково-публіцистична стаття викликала такий "резонанс", то я навіть не можу уявити, на яке політико-інформаційне шоу може перетворитися захід на кшталт Громадянського Форуму. Подібні ініціативи зараз можуть призвести до того, що поряд із такими поняттями як реформи, монетарна політика та ін., сам термін "громадянське суспільство" через спекуляції окремих політичних сил буде дискредитовано в очах громадськості. Цього не можна допустити… І це найважливіше.
Вважаю, що коли стихнуть передвиборчі пристрасті, нам слід обов'язково провести серію широких громадських дискусій, у тому числі і на тему "Громадянське суспільство в Україні". Ця тема є надзвичайно актуальною не лише для розвинутих демократичних суспільств, а й, особливо, для суспільств, які розвиваються. Кожному, як ми бачимо, є що сказати на цю тему, але, на жаль, не всі ще вміють слухати і здатні сприймати позицію інших…
Від УП. Ми оприлюднили коментар пана Семиноженка виключно з любові до свободи висловлювання, хоча багато в чому з ним не згодні.
Таке враження, що панове Литвин і Семиноженко мають все суспільство за дурнів.
По-перше, вчений Семиноженко наполегливо не хоче визнавати, що стаття зовсім не належить перу не менш вченого Литвина. А "одна газета і окремі інтернет-видання" обговорюють не стільки статтю першоджерела, скільки навмисне спотворення плагіатором найважливіших моментів статті Каротерса.
По-друге, УП від імені "окремих інтернет-видань", до речі, що фінансуються за рахунок закордонних джерел, звертає увагу шановного вченого на те, що така важлива тема, як моральність української науки і політики обговорюється в такому обмеженому колі ЗМІ.
Саме ці ЗМІ завдяки західній підтримці можуть дозволити собі, не озираючись на можливий гнів чиновників, висловлювати незалежну точку зору. А не було б нас, багато хто з людей й досі вважали б, що пан Литвин сам пише собі статті. І не тільки собі, але й президенту.
По-третє, у перекрученій статті, яку нібито написав глава президентської адміністрації, дійсно можна побачити загрозу громадяському сектору. Але до чого тут загроза фінансуванню третього сектора? Чи може саме пан Литвин ухвалює рішення - кого підтримувати, а кого ні? Це звичайний прийом влади - звести дискусію до того, що не стосується справи, щоб не нарватися на неприємності.
